У цьому блозі я розповім як похід до кіно змусив мене замислитися над тим, чому ми вирішили, що «від нас нічого не залежить».
Розпочалося кіно і я зрозумів, що щось не так із картинкою. Зображення заднього плану було стабільно роздвоєне, а світлі кольори часом розбивалися на червоно-синій спектр. Я зняв 3D окуляри та взяв інші, які прихопив про всяк випадок. Однак це нічого не змінило.
На сеанс я йшов за якісними враженнями, але цього не сталося. Тому вийшов із залу та пішов до каси.
«Хочу купити окуляри», – кажу дівчині на іншому боці стійки і вже через мить поспішаю назад із новими. Цього разу купив дорожчі й кращі, ніж мав дотепер.
Однак із цими окулярами все повторилося. Картинка була не такою. Протягом фільму я намагався і різними очима дивитися, і під різним кутом, нахиляючи голову вперед-назад чи праворуч-ліворуч. Усе марно. Тому вже після завершення показу звернувся до менеджера кінотеатру.
Той у відповідь спробував «підважити» моє вміння правильно сприймати 3D, проте запропонував перевірити якість фільму. Разом ми рушили до кінозалу і тут сталося найцікавіше. Інший менеджер (який перевіряє квитки і якому я вже встиг розповісти про свою біду) саме запитував про якість зображення у трьох людей – на вигляд студентів.
Першим виходив хлопчина і він, бажаючи швидко промайнути, відмахнувся фразою:
«Так, все нормально».
Але другий з компанії, мав більше часу аби усвідомити почуте, спинився і несміливо відповів:
«Ну так, увесь час було якесь дивне подвоєння».
Услід за ним дівчина (третя з компанії), підстьобуючи додала: «Двоїлося, але так навіть краще було». У такий спосіб вона натякала, що кіно їй не сподобалося. На секундочку, «Вічні» від Марвелу.
Це відбулося буквально за 3 секунди, але їх вистачило першому хлопцеві аби засумніватися: «А я думав, що це щось не так із моїми окулярами було…». І вже ніби хотів підтвердити погану якість, проте дівчина його перебила «Ну що ви тут зависли, ходімо вже» і вони собі пішли. Просто пішли.
Ми ж із менеджером зайшли до залу, де нам повторно увімкнули середину фільму і працівники кінотеатру переконалися в поганій якості. У мене перепросили, надали безкоштовний квиток на будь-який фільм і запевнили, що виправлять неполадки. Хороший сервіс, правда ж? Але мій блог не про це.
А про те, чому ці молоді люди не доєдналися до мене? Чому вони просто пошвидше вийшли із зали? Чому не відстояли свої права?
Мене ж переповнювали емоції і я подзвонив братові. Описав йому, як вам у тексті, обурюючись чому ці молоді люди не доєдналися до мене, чому вони не цінують свого часу і своїх грошей. На що почув від брата класну відповідь:
«Вони не цінують ні своїх грошей, ні свого часу. Можливо ще надто юні, але глобально в нас усе суспільство таке. Ми вважаємо, що від нас нічого не залежить, тому й краще швидше обійти проблемну ситуацію».
«Від нас нічого не залежить». Фраза намертво застигла в моїй голові. Як від цього позбутися? Припускаю, що тут впливає виховання в родині або ж система освіти. А Ви як думаєте? Поділіться в коментарях, бо я так і не знайшов відповіді на питання. Бо вірю, що everything is possible. Бо, як було у «Тигроловах», сміливі завжди мають щастя.