Волонтерська єдність Полтави

Це не інструкція, а радше каркас, який допоможе зорієнтуватися. Його мета — дати початківцям розуміння процесу, застерегти від типових помилок, підтримати й надихнути.

Будь-який волонтерський проєкт починається не з бюджету чи плану. Він починається з відчуття. З ідеї. З бачення.

Коли ще не знаєш, як саме це буде виглядати на практиці, але впевнено відчуваєш — воно буде. Яскраве. Натхненне. Живе. І головне — потрібне тим, хто справді цього потребує, а не заради галочки чи чергового звіту. Хочеться, щоб після такого проєкту залишалося світло. І в людині. І в просторі.

Цей рівень — про натхнення, яке перетворюється в імпульс до дії. Коли в голові вимальовується щось більше, ніж просто подія. З’являється бажання зібрати навколо себе партнерів, волонтерів, студентів, активістів — людей, які поділяють ті самі цінності й так само прагнуть змін. Які готові об’єднуватись і діяти.

З такими думками й енергією я прийшов до Полтавської обласної військової адміністрації, у кабінет Пилипенко Вікторії Миколаївни, директорки Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю. Саме там, у розмові, яка визріла у правильному середовищі, з’явилася ідея провести Перший регіональний форум волонтерської єдності.

Ключ до цього рівня простий: якщо в тобі є енергія або ідея — оформлюй її в текст, вимовляй її вголос, шукай однодумців, які допоможуть цій енергії набрати форми.

Цей рівень настає тоді, коли креативне бачення стикається з конкретикою: обмеженим часом, ресурсами, людським фактором. Тут усе перевіряється на міцність. Те, що здавалось простим у задумі, раптом вимагає десятків дзвінків, повторних домовленостей, пошуку нових рішень, інших форматів, гнучкості в усьому.

Я зіштовхнувся з необхідністю шукати і замінювати спікерів, координувати з різними університетами, проводити зустрічі з активістами, аби дійсно створити подію, яка буде цікава не лише мені, а й спільноті. І саме це — головне. Бо в реальності проєкт має жити не тільки в твоїй голові, а й у серцях інших.

У підсумку, ключову юридичну й організаційну відповідальність узяв на себе благодійний фонд «Тил Полтава», а Марія Кириленко щиро підтримала ініціативу й неодноразово допомагала порадами та діями. Локацією став Полтавський державний аграрний університет, де я навчаюсь — і адміністрація дуже підтримала ініціативу свого студента. Хоча спершу планувалося провести форум у грудні, перенесення на квітень лише посилило ідею.

Сам захід складався з кількох частин: 

Панельна дискусія, під час якої обговорювали актуальні виклики волонтерства: байдужість суспільства, потреба працювати з молоддю та залучати школярів як майбутніх волонтерів. Участь у дискусії взяли Наталія Панченко (директорка Обласного молодіжного центру), Марія Кириленко (засновниця «Тил Полтава») та Ігор Дашевський («Карітас Полтава»).

Лекційний блок, де виступили:

Усе змінювалося по ходу. Формати, спікери, партнерства — це нормальний процес. І це важливо проговорити. Бо реальність і початкове бачення — це різні точки. Але це не провал — це шлях.

Ключ до цього рівня такий: будь готовим до змін. Не чіпляйся за початкове уявлення. Дозволь події стати такою, якою вона має бути. І не забувай — навіть найкращий план потребує гнучкості.

Третій рівень реальності — завершення і вдячність

Форум відбувся. Учасники та партнери розійшлися. Але робота — не завершена. Бо після події починається один із найважливіших етапів — етап аналізу й вдячності.

Це час, коли ти отримуєш зворотний зв’язок, ділишся подяками, аналізуєш себе, команду, партнерів. Це десятки дзвінків, зустрічей, коротких меседжів, які формують довіру, відкривають нові можливості й укріплюють партнерства.

Саме зараз я перебуваю на цьому рівні. І відчуваю безмежну вдячність до кожного, хто долучився до організації. Хто допоміг порадою, дією чи словом підтримки.

Ключ до цього рівня — вдячність. Бо жоден масштабний проєкт не можна реалізувати поодинці. Тільки в об’єднанні, через щиру комунікацію й партнерство, народжується справжня сила. І якщо ми вдячні — ми зберігаємо цей зв’язок на майбутнє. А отже — створюємо простір для нових ініціатив.

Дорогі читачі, тож давай підіб’ємо підсумок. У кожному волонтерському проєкті можна виділити три ключові реальності:

Перша — це ідея. Той самий імпульс, натхнення, бачення. Це етап, коли ще неясно як, але вже точно відомо — що буде.

Друга — це конкретизація. Коли ідея стає концепцією. Ти шукаєш партнерів, тестуєш реальність, коригуєш бачення, шукаєш, хто підсилить і допоможе реалізувати. Це етап кропіткої роботи й гнучкості.

Третя — це завершення, вдячність і нові горизонти. Це час аналізу, фіксації зв’язків, побудови довіри й натхнення на наступний крок.

Я бажаю тобі, дорогий читачу, щоб у твоїх проєктах тобі вистачало креативності й сили на першому етапі, терпіння та наполегливості — на другому, а на третьому — совісті й далекоглядності.

Дякую за твій час, за твою увагу. І за твоє майбутнє волонтерське «буде».