Oliinyk

Вулична музика – окремий творчий напрямок зі своєю філософією та уставами, про які є що сказати. Як вуличний музикант, хочу з власного досвіду розповісти про деякі поняття, з якими доводиться мати справу у такій штуці, як busking.

1. Вуличні музиканти – водночас і декор, і об’єкт атракції.

Безумовно  відіграють роль створення затишку, атмоферності чи, як то кажуть, ламповості локації, де вони грають; чи то парк (Петровський, Сонячний), чи то наша пішохідна вул. Соборності.

Така музична декоративність нагадує мені термін видатного французького композитора Еріка Саті musique d'ameublement, який надає музиці ролю частини інтер’єру (у нашому випадку екстер'єру). Але ж нерідко навколо виконавців збирається певний натовп, охочих глибше зануритися у музичний процес, можливо послухати улюблені пісні, засняти атмосферну сторіс. Тоді вже ми маємо справу з концертним форматом, прямим контактом між слухачем і виконавцем. Тобто баскери грають для всіх – навіть ті, хто не звертає уваги на «музичний супровід вулиці», стає не по своїй волі співучасником дійства, нерідко переходячи з інертного стану в активний.

2. Вулична музика – частина архітектурного ансамблю міста

Так вже трапляється у місті, що людина стає його буквальною частиною. Гуляєш тією самою Соборности, бачиш хлопчика з маленьким баянчиком, що грає одні й ті самі п’єси годинами. Виникає легка усмішка. І так днями, місяцями. Якщо хлопчик зникне зі свого місця, вулиця наче перебудується, кардинально зміниться. Слово «архітектура» у мене завжди асоціювалось з чимось сталим, і не лише з дечим із бетону, цегли чи вапна. Таки окрім архітектури зору є ще й архітектура слуху. У Полтаві з вуличних музикантів ми маємо здебільш місцевих (за одиничними виключеннями). Тому мою другу тезу можна прив’язати саме до нашої локальної вуличної музики, бо в українських мегаполісах розповсюджений гастрольний формат.

3. Вуличний музикант – це як для себе, але для людей

Все те, що ми чуємо або бачимо від митця – самовираження. І митцю самовираження приносить неабияке задоволення. Нерідко на питання «чого ти тут граєш?» від баскера ми чуємо відповідь: «та так, для себе». Цьому можна вірити, але не зовсім. Адже музичний «знімок свідомості» виконавець посилає беспосередньо слухачеві.

Насправді істинне задоволення виникає лише тоді, коли той самий слухач повертає голову на тебе і або схвально хитає, або легко всміхається, ну або таки трохи фінансово тебе підтримує (if you know, what I mean). Для реакції публіки треба багато чого прорахувати, адже якщо ти гратимеш твори, що відповідають лише особистим уподобанням, то наврядчи хтось на вулиці зверне на тебе особливу увагу. Зі свого особистого досвіду знаю (на вулиці я – джазовий саксофоніст), що одними джазовими стандартами не обійдешся і у репертуарі треба мати принаймні 50% відомого людям музичного матеріалу. Але й своїх уподобань соромитись не варто. Поділитися з пересічним чимось новим ніколи не буде зайвим. Головне – знайти баланс, золоту середину.

4. Вулична музика – не підміна поняття справжнього мистецтва

Часто чую, що вулична музика – лише бездарна самодіяльність і невдала пародія того, що може називатися мистецтвом. Що ж, на вулицях не без цього! Проте є велика омана, що баскінґом займаються лише вульґарні аматори та бідні люди, яким нічого їсти. Все більше вуличну течію підхоплюють студенти (нашого коледжу мистецтв, скажімо) та професіонали. Вони здатні більш якісно демонструвати будь-який музичний доробок і приносити завдоволення авдиторії. Чому кваліфіковані люди теж займаються цим? Бо у вуличній музиці особливий драйв, невимушеність та свобода спілкування.

5. Вулична музика зараз – більше, аніж дозвілля

Ну і трохи про теперішню ситуацію. Цікаво спостерігати, як останні півтора року вулична музика все більше стає альтернативою чи доповненням концертній діяльности професійних гуртів чи виконавців. У зв’язку з пандемією значно скоротилася кількість концертних майданчиків та змоги на них грати. Проте вулична музика виступила як запасним варіантом, тим самим великим “майданчиком”, так і деяким прототипом реклами чи то альбомів, чи то майбутніх концертів професійних колективів. Фактично врятувала ситуацію й не дала людям забути про чудову музику, що потребує підтримки у такий складний час.

P.S. Пишаюся, що декілька років поспіль у Полтаві організовували всеукраїнський фестиваль «День вуличної музики». На жаль, за час карантину довелося скасувати його проведення, але дуже сподіваюся, що за умови поліпшення епідеміологічної ситуації ця крута подія зможе знову відбутися.