Я народився солдатом

За моєю спиною десятирічний досвід служби в Колумбії. Я був прикордонником, брав участь у боротьбі проти місцевого потужного кримінального угруповання, потрапляв у бойові зіткнення. Нагороджений медаллю «За боротьбу Колумбії» та «Шпагою свободи». Але після початку повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ в Україну, коли побачив новини, без роздумів вирішив звільнитися зі служби та приїхати, щоби допомогти українцям.

Мої родичі жахнулися, коли дізналися про це, тому що війна в Україні набагато страшніша, ніж те, з чим я стикався у Колумбії. Вони й досі час від часу просять мене повернутися, але в мене є віра, що я ще можу допомогти Україні. Я був у Києві, вТернополі. Це прекрасні чисті міста. Там усе організовано. Мені там сподобалося. 

Я вступив до Інтернаціонального легіону оборони України в березні 2024 року. Воював у Серебрянському лісі та на Покровському напрямку.

Найважче під час операцій – це контролювати себе як особистість та контролювати свої страхи. В армії Колумбії нам казали, що страх – у наших головах. Я завжди намагався контролювати голову. А також я вірю в Бога і впевнений, що Він мене захищає. Коли місія завершується, я намагаюся забути все, що там було, і сфокусуватися на теперішньому та готуватися до наступної операції.

Я поважаю будь-яку людину, що взяла до рук зброю, адже для цього треба мати силу волі. Але росіян я не поважаю як людей за те, що вони роблять в Україні. Найбільше мені подобається в Україні те, що люди захищають свою країну від щирого серця. Коли в мене не буде запалу, я перестану воювати. Я поважаю бійців усіх національностей, які долучилися до Легіону. 

Я народився солдатом. Коли в Україні закінчиться війна – я шукатиму інше місце, де зможу бути солдатом.

Щодо психологічної складової, я не можу щось порадити. Всі люди різні. Військовим не можна стати – військовим треба народитися. Кожна людина живе,відштовхуючись від свого характеру та сили волі. Це особисті рішення кожного. Що стосується молодих хлопців, які збираються долучитися до Збройних Сил України, то, я думаю, наразі підходящий момент, щоб показати Україні як землі, що ти готовий її боронити. На війні насамперед важлива дисципліна. Ти маєш повністю розуміти, що ти вже не цивільна особа, а військовий. Необхідно любити ту справу, якою займаєшся. Тут ти не можеш просто взяти і звільнитися. Бійцю необхідно повністю зосередитися на своєму військовому житті.

Щоби вижити в перші 10 хвилин свого першого бою, треба бути ментально підготовленим, мати правильну мотивацію та не “вимикатися”. Також необхідно задіяти усі свої знання, які були отримані в ході навчань. 

Я дуже вірю в Бога і він мене завжди захищає. Усе те необхідне, що допомагає контролювати себе в ході операції, мені дає Бог.

Мені доводилося рятувати побратимів. Так буває на війні, і цього не уникнути. У більшості випадків, коли твій побратим поранений, ти намагаєшся з ним вийти на контакт чи перепитати у когось, наскільки сильно він поранений та як у нього проходить лікування. Згодом, коли він повертається у стрій, – ви маєте більш теплі відносини. Мої побратими – це щось більше, ніж просто колеги по роботі. Коли ви разом знаходитеся в бліндажі, ти ділишся з ними своїм страхом, а вони з тобою. Ти на них розраховуєш, а вони розраховують на тебе.

В окопі ми стаємо однією родиною.Коли ти виходиш на місію, то побратим для тебе не просто колега чи друг. Він стає для тебе членом сім’ї. 

У нас є фраза «Носиш, як віслюк, а живеш, як король». Під цим афоризмом маємо на увазі, що різне військове майно, передусім зброю та боєприпаси, важко носити. Зате потім, із добрим боєзапасом, боєць має чим воювати і краще почувається під час бою, коли немає такої гострої потреби економити набої чи гранати. Якщо мені скажуть нести 20 гранат – то я понесу. Якщо буде наказ нести ящик з патронами – то я буду це робити, адже я солдат.

Коли виходжу з місії, я телефоную своїй мамі і прошу, аби вона мене благословила, а також розмовляю з нею. Це для того, щоб у неї пройшли страхи, і вона знала, що я вийшов з місії. 

Рішення щодо приєднання до Легіону – це особисте рішення кожного. Сюди їдуть багато людей з різних мотивів, і коли приїжджають, зустрічаються з реаліями війни – вони наповнюються страхом. На мою думку, краще мати у Легіоні 20 людей, які будуть виходити на місії та воювати, ніж 60, що будуть просто заважати.

У лавах Інтернаціональних легіонів оборони України воюють проти російських загарбників найхоробріші люди із понад 75 країн світу. Вони прибули з різних куточків планети, щоби своєю зброєю та хоробрістю зупинити всесвітнє зло ХХІ століття. Вони – легіонери вільного світу.

Дізнатися більше про Інтернаціональні легіони оборони України можна за посиланням.