Як медики Полтави пережили обстріл Інституту звʼязку
Колаж ЗМІСТу
Рівно рік тому робочий день КП «2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» починався звичайно.
Звіти чергових, перезміна, планірки. Саме завершилася нарада адміністрації, коли слідом за сигналом тривоги пролунав далекий вибух.
Ми ще не розуміли, що відбулося. І не уявляли масштабу трагедії навіть тоді, коли звідусіль почали лунати звуки перших карет екстреної. Але вже за десять хвилин вся Полтава наповнилася цими звуками - безперервними, всеохоплюючими. Відчайдушними.
Повідомлення ЗМІ - «Ракетний удар по училищу звʼязку». І людські потоки.
Поранені – непритомні, на каталках, притомні - які кричали від болю і стогнали, когось везли на швидких, когось доставляли на звичайних машинах. Хтось прийшов сам.
Потоки здавалися безкінечними.
І в цю мить пліч-о-пліч стали мої колеги - лікарі, медичні сестри, молодший персонал. Спрацювали мужньо. Зосереджено. Без метушні і згуртовано. А ще самовіддано.
Дехто з тих, хто третього вересня прийшов на роботу не знав, що не вийде звідси кілька днів або і тижнів - хірурги практично поселилися в лікарні, денно і нощно перебуваючи біля ліжок з пацієнтами.
Але вони «виходили» всіх, практично, витягли з того світу поранених, дехто з яких перебував поміж небом і землею.
Я пишаюся вами, мій колектив КП «2-а МКЛ ПМР». Лікарі, інтерни, медсестри і молодші медичні сестри - ви працювали мега професійно. Особлива шана нашим науковцям з кафедри хірургії N1 ПДМУ, які виконували найтяжчі втручання. Рідна альма-матер може гордитися.
Доземна подяка вам усім!
Вічна памʼять загиблим!
Памʼятаємо. Стоїмо. Трудимося. Все буде Україна!
Блог опублікований за згоди автора за першоджерелом