Насправді найголовніший опонент у питанні “бігти чи не бігти” — мозок. Він завжди боротиметься за комфортніші для організму умови — поспати подовше, відпочити, попрокрастинувати. І, відповідно, чинитиме спротив зайвим навантаженням. Тому перше, що потрібно для занять спортом — сила волі і вміння себе пересилити.

Розповім ще про кілька моментів, які допомогли і допомагають мені.

Головна помилка, коли починаєш займатися бігом — намагатися завжди вичавити з себе максимум. Але давайте чесно: ми з вами не професійні спортсмени і світові рекорди ставити не будемо. Тому займатися треба на комфортних для себе ритмі і пульсі (контролювати їх обов’язково). Особливо недоречно намагатися стрибнути вище голови на початкових етапах, коли від цього буде більше шкоди, ніж користі. 

Те саме щодо дистанції. Збільшувати її треба поступово. Організм сам допоможе зрозуміти, коли ти будеш готовий до 5-10-21 км. Але тут дуже важливо орієнтуватися на всі свої відчуття, бо мозок, знову ж таки, намагатиметься посилати сигнали типу «все, чувак, тобі досить».

Ідеальний варіант — ще й проконсультуватися з тренером, який допоможе напрацювати схему виходу на бажаний кілометраж.

Нам подобається досягати цілей. По-перше, це внутрішня мотивація. А по-друге, публічне схвалення. Тому кінцева мета теж може бути непоганою причиною системно займатися спортом.

Мені, наприклад, простіше бігати, коли я готуюся до змагань. Кілька місяців тому  я зареєструвався на вищезгаданий трейл у Опішні і вже оплатив участь. Тепер у мене немає шляху назад. А якщо я вийду на дистанцію і буду не готовим, то можу просто травмуватися. Ще й не виконаю свої публічні забов’язання, бо підготовку до забігу у Опішні я комунікую в усіх соцмережах.

Є і глобальна мета, про яку я теж згадував вище — пробігти восени кілька напівмарафонів. І бажано з кращим результатом, ніж у Варшаві у 2019, коли я вперше подолав цю дистанцію. А до 30 років у мене в планах подолати один з європейських марафонів. Моя мета ще й потребує системності. Тому я займаюся 3-4 раз на тиждень, не зважаючи на зовнішні обставини.

Якщо сприймати біг, як щось складне і малоприємне — краще навіть не починати. По-перше, не буде жодного задоволення від процесу. А по-друге, мотивація займатися тим, що тобі в тягар дуже швидко зникне.

Я сприймаю свої заняття бігом, а зараз це 35-40 хвилин на кілька днів, як час, який я можу присвятити собі. Слухаю книжки, а інколи можу просто насолоджуватися пейзажем навколо. Умовно: чим більші відстані я зможу долати — тим більше часу на себе в мене буде.

Крім того, я усвідомлюю, що під час бігу виділяються допамін, ендорфіни, інші гормони. Тому, коли натискаю “почати забіг” на годиннику, я йду не на каторгу, а за задоволенням. І потім ходжу зарядженим до кінця дня. А це, як мінімум, допомагає працювати продуктивніше.

Людина — соціальна істота. Тому, коли ти розумієш, що біг це спільна справа для тебе і компанії, почати простіше. У Полтаві є кілька бігових спільнот і долучитися до них можна без особливих проблем. Просто приходиш у визначений час і займаєшся разом з однодумцями.

Але тут я хочу повернутися до одного з перших пунктів цього блогу. Коли ти займаєшся з кимось, не треба намагатися наздогнати людей, які значно довше бігають і мають кращу фізичну підготовку. Відслідковувати треба, в першу чергу, реакції свого організму і зважати на свою форму.