Полтавець Євгеній Богодайко – один із найтитулованіших параплавців, рекордсмен на дистанції 200 м комплексним стилем, бренд-амбасадор Adidas та плавець, чиї світлини публікували на сторінках журналу Vogue. Попри можливість виїхати за кордон, він залишається у Полтаві, де спортсмен відкрив власний плавальний клуб.
Євгеній Богодайко прийшов на перше тренування випадково. Тренер знайшов його маму на роботі й запросив хлопчика до басейну. Вже через кілька занять наставник знав: на нього чекає паралімпіада.
Нещодавно спортсмен здобув золоту медаль на Кубку світу з плавання, що проходив у Парижі. Полтавець став найкращим на дистанції 50 м батерфляєм, де він проплив доріжку за 31,02 с. Плавець зумів обійти конкурентів, виборовши перемогу у запливі серед 197 атлетів із 37 країн світу.
Попри війну, нерівні умови з іноземними суперниками та колосальну конкуренцію з боку нового покоління, Євгеній Богодайко залишається на світовій арені. Шість годин у воді, чотири години сну й мрія про мережу плавальних клубів по всій Україні.
Чому великий спорт – це не про здоров’я, як Полтава виховує чемпіонів та чому майбутній чемпіонат Європи стане для плавця вирішальним? Восьмиразовий призер Паралімпіад, чиє ім’я вписане в історію плавання, відверто розповів ЗМІСТу про зворотний бік великого спорту.
«У мене була мрія стати паралімпійським чемпіоном»
Спортивна кар’єра Євгенія Богодайка розпочалася із захоплення плаванням з першого візиту до басейну. До великого спорту майбутнього чемпіона привів його перший тренер Сергій Калайда, якого уже немає серед живих.
Історія їхнього знайомства доволі незвична. Тренер вперше побачив хлопця на фотографії, після чого відшукав місце роботи його мами, прийшов туди особисто та запросив її сина на плавання. До цього Євгеній займався футболом і не шкодує, що змінив вид спорту.
«Це була любов з першого погляду. Вже на третьому тренуванні в мене була мрія стати паралімпійським чемпіоном».
Зараз Євгеній – зірка великого спорту. Проте спочатку все складалося не так однозначно. Тренер Сергій Калайда працював у тандемі зі своєю дружиною, Галиною Бойко, яка є тренеркою Богодайка і сьогодні. Коли хлопець тільки прийшов на перші заняття, Галина Миколаївна була на зборах з іншими вихованцями, тож перші спроби майбутнього чемпіона оцінював Сергій Калайда. Після кількох тренувань він порадив батькам хлопця спробувати інші види спорту, наприклад, настільний теніс, сумніваючись у його плавальному майбутньому. Проте все змінилося з поверненням Галини Бойко. Щойно вона побачила Євгенія на доріжці для плавання, одразу помітила в хлопцеві потенціал:
«Приїхала Галина Миколаївна, побачила мене й сказала: “Це майбутній паралімпійський чемпіон. Нікуди ми його не відпускаємо”», – згадує Богодайко.
Галина Миколаївна стала його тренеркою і залишається нею досі. Саму ж історію про сумніви наставника батьки приховували від спортсмена дуже довго. Про цей епізод зі свого дитинства Євгеній Богодайко дізнався вже після того, як виборов свою першу золоту паралімпійську медаль.
Паризька медаль і правило чесної гри
У плаванні суддівство влаштоване так, що за спортсменами та технікою їхнього плавання ведуть посилений контроль. Окрім суддів на бортику й на поворотах, за кожним спортсменом ведуть підводну зйомку, яку переглядають арбітри. Саме так і фіксують порушення.
При цьому Богодайко розуміє, як це опинитися на місці дискваліфікованого. На дистанції 200 м комплексною технікою він є рекордсменом і має паралімпійські нагороди, але на жодному чемпіонаті світу так і не став чемпіоном. Щоразу його знімали через технічне порушення.
«Є паралімпійські медалі, є чемпіонат Європи, а чемпіонат світу досі без перемоги. Там, щось йшло не так», – розповідає він.
На Паралімпіаді-2024 у Парижі Богодайко фінішував четвертим на дистанції 100 м брасом. Але на табло з’явилося інше, третє місце. Суперника дискваліфікували через порушення техніки плавання. У спорті все можуть вирішити лічені долі секунди. Паралімпієць ділиться, що у його житті вистачало як програшів через ці миті, так і вигризених перемог.
«Наприклад, на останній Паралімпіаді-2024 в Парижі я виборов третє місце (ред. в плаванні на 100 м брасом). Тоді не було відчуття, ніби це незаслужена перемога, тому що, я чесний сам перед собою, я знаю скільки я роботи зробив. Чи відчував, що медаль незаслужена? Ні. Він порушив правила. Якби так зробив я, теж проплив би швидше, але мене б теж зняли. Це просто нечесна гра».
На Паралімпійських іграх 2024 року в Парижі Україну представляли Євгеній Богодайко та Андрій Трусов.
Обидва українці успішно подолали кваліфікацію в одній групі. Богодайко вийшов у фінал з четвертим місцем, а Трусов – з шостим. У вирішальному запливі конкурент полтавця фінішував другим, а Богодайко зупинився за крок до нагород – на четвертому місці. Проте після завершення змагань судді дискваліфікували Андрія Трусова. Через зміну в підсумковій таблиці срібним призером став колумбієць Нельсон Кріспін Корзо, а «бронза» автоматично перейшла до Євгенія Богодайка.
«Ніхто не хоче бути там сьомим, восьмим і так далі. Всі спортсмени це круті люди, я виходжу з ними поряд, змагаюся. І я вважаю, якщо сьогодні виграв не я, а хтось інший, то мабуть, щось я зробив не так, а людина зробила більше і вона достойна перемоги».
Кожне змагання для спортсмена однаково хвилююче. Євгеній Богодайко підходить до турнірів із максимальною серйозністю, адже плавання це і є його робота. Паралімпійські ігри для кожного спорстмена є особливими, оскільки саме до них атлет виходить на пік своєї кар’єри, що буває раз на чотири роки.
Підготовка до світових змагань це не про те, щоб плавати більше. Спортсмен разом із тренером розробляють план на три-чотири підготовчі періоди, де кожне завдання в воді й у тренажерному залі підпорядковане єдиній меті.
«В середньому це десь шість годин тренувань на день. Це не просто поплавав – це інтенсив на високому пульсі, це постійний контроль, під яким кутом вкладаєш руку, як працюють ноги. Постійно думаєш. Альтернативи запливам немає, адже щоб плавати, потрібно плавати. Провести цей час із користю в тренажерному залі теж не вдається, бо під час загрози спортзал закривають так само, як і чашу басейну».
Правила безпеки в «Акварені» суворі й безвиняткові. Під час сирени всіх виводять із приміщення. Якщо тривога триває годинами, басейн не працює і до води нікого не пускають.
Для професійного атлета такі вимушені простої – це завжди важкий удар по формі та психологічному стану. Втрата можливості тренуватися через незалежні від нього причини колись уже призводила до невдач. Своєю найбільшою та найболючішою поразкою плавець називає виступ на Чемпіонаті Європи, який проходив на острові Мадейра в період пандемії коронавірусу:
«Ми не готувалися взагалі, тому що були закриті басейни. Я дуже просив, щоб мене туди не везли, тому що я з тих спортсменів, яким багато потрібно працювати, щоб досягати якогось результату. Мене не послухали, на жаль. Я не пам’ятаю, яким я був, але не в трійці лідерів і тоді це дуже було образливо».
Медаль, яка зникла
У березні 2022 року Євгеній Богодайко вирішив виставити на аукціон одну зі своїх золотих медалей. Тоді він не мав жодних сумнівів щодо цього кроку, оскільки прагнув бути корисним для країни. Розуміючи, що не зможе взяти до рук зброю, він спочатку волонтерив, а згодом помітив тенденцію серед відомих спортсменів, які продавали свої спортивні речі, титули чи екіпірування задля допомоги армії.
«Не було ніяких сумнівів, я хотів бути корисним. Я розумів, що до рук зброю я не візьму, але, щось потрібно робити. Я волонтерив, допомагав як міг. Спортсмени почали продавати свої речі, медалі, рукавиці і так далі. І я також вирішив виставити на продаж свою медаль».
Ідея реалізувати нагороду виникла спонтанно. Плавець шукав медійної підтримки для проведення аукціону. Зрештою представники компанії Parimatch самі вийшли на нього із пропозицією про колаборацію та розмістили лот на своїй платформі.
Проте фінал цієї історії виявився неприємним. Богодайко пригадує, що медаль продали за 20 тис. грн. Переможці аукціону сказали, що закупили ліки. Але далі – тиша. Спортсмен сумнівається щодо прозорості цього процесу.
Родина плавця намагалася зв’язатися з покупцями. Однак у відповідь їм заявили, що медалі в Україні вже немає, і попросили більше не турбувати дзвінками. Спортсмен досі не знає, де саме перебуває його нагорода, оскільки представники платформи приховали всю інформацію. Знайомі, яким Євгеній розповідав про цю ситуацію, одностайно сходяться на думці, що на його вчинку просто заробили.
«Мені дуже прикро, тому що я до цієї нагороди йшов все своє життя. Реально, нікому я не допоміг і медалі немає. Я б краще просто ці гроші перерахував на ЗСУ. Якщо б вона реально була корисна, супер, взагалі ніяких проблем, а так на ній заробили і все».
Про країни-агресори на старті
Те, що Росія та Білорусь виступають на міжнародних змаганнях, Богодайко називає цинізмом. Якщо в перші роки повномасштабної війни іноземні колеги висловлювали солідарність з Україною та називали допуск росіян неможливим, то під час етапу Кубка світу в Парижі, що проходив на початку травня, ситуація кардинально змінилася.
«Коли ми приїхали до Парижу на Кубок світу, там вже були країни-агресори під своїми прапорами. В мене таке враження, що всі все забули. Таке відчуття, що в якомусь бані тепер більше Україна», – каже він.
Така зміна настроїв у світовому спорті показує небезпечну тенденцію, а саме втому від війни та успіх російської спортивної дипломатії, яка поступово пробиває собі шлях. Для українських спортсменів це означає, що тепер їхня місія на міжнародній арені подвоюється. Вони мають перемагати та постійно нагадувати світу, що війна триває, а повернення агресорів на трибуни – це виправдання їхніх злочинів.
Тривоги, Полтава і вода
Повномасштабна війна увійшла в тренувальний процес буквально. Через повітряну тривогу спортсменам доводиться залишати басейн чи тренажерний зал. Завжди, без винятків. А Полтава останні місяці під ударами особливо часто. Повернення до роботи після відбою щоразу залишається під великим питанням, адже час минає, і графік тренувань зміщується аж до вечірніх занять.
«Це катастрофа для тренувального процесу. Ми виходимо, і потім повертатись чи не повертатись, велике питання. Плюс психоемоційне виснаження у кожного з нас. Та попри такі перешкоди я не бачу себе за кордоном. Не хочу. Приймай реалії і тренуйся – або йди зі спорту», – каже Богодайко.
Українські спортсмени змагаються в нерівних умовах. З повномасштабним вторгненням, окрім проблем з тренуваннями, також ускладнена логістика. До прикладу, дорога спортсменів до Франції зараз займає близько двох днів. Євгеній Богодайко розповідає, що навіть австралійці дістаються Європи набагато швидше, ніж українці, перебуваючи в межах континенту.
Як працює плавальний клуб Євгенія Богодайка у Полтаві
Спортивна інфраструктура Полтави потребує повної ревізії абсолютно всіх міських спорткомплексів. За оцінкою спорстмена, наразі майже жоден із цих об’єктів не відповідає сучасним стандартам, а їхній стан постійно погіршується.
Попри загальну проблему з інфраструктурою в місті, рік тому, 27 травня 2025 року, Богодайко відкрив власний плавальний клуб у Полтаві, який базується у «Акварені».
Сьогодні у клубі займаються діти від 5 років і дорослі разом із двома тренерами, які з Євгенієм поділяють погляди на тренувальний процес. Серед вихованців є й ті, хто з першого дня і досі не пропустив жодного заняття. Основний контингент становлять діти віком від 5 до 6 та від 10 до 13 років, яких приводять батьки. Є й ті, хто пішов, спробував і зрозумів, що це не його. Те, що Євгеній хоче передати своїм учням, він формулює чітко – це любов до спорту і дисципліну:
«Я завжди говорю батькам: не змушуйте дітей. Дитина повинна сама хотіти. Я по собі знаю, як спорт загартовує характер. Ти знаєш ціну важкій праці, маєш витримку. Ці риси йдуть з тобою по житті».
Ідея заснувати власну школу плавання з’явилася вже давно, проте тривалий час спортсмен її відкладав через брак часу та підготовку до змагань. Наважитися на цей крок допоміг перепочинок у кар’єрі. Пропустивши чемпіонат світу 2025 року, плавець узяв рік паузи для відновлення емоційних і фізичних сил. Тоді він мав більше вільного часу, який проводив між Києвом та Полтавою, продовжуючи підтримувати власну форму.
Саме в цей період Богодайко поділився своїм задумом із представниками бренду Adidas. Компанія фінансово підтримала ініціативу спортсмена, що й дозволило відкрити клуб.
Євгеній Богодайко мріє масштабувати клуб до всеукраїнського рівня. Поки що головні бар’єри – бюрократія та дефіцит басейнів. В Україні зараз працює менше десяти 50-метрових басейнів на всю країну. До прикладу, у польській Познані, у місті схожого розміру з Полтавою – їх п’ять лише в одному населеному пункті.
«Якщо я зміг, то зможете і ви»
На питання, чи надихає він інших, спортсмен відповідає стримано. Каже, що медійну активність почав лише після змагань у Парижі 2024 року, і це не завжди приємно. Попри те, що Богодайко вже став обличчям світових брендів і знімався для сторінок журналу Vogue, до своєї популярності він ставиться спокійно. Але коли розповідає про зустрічі зі школярами й студентами, у словах з’являється щось тепле:
«Я завжди кажу їм подивіться на мене. Я був звичайною дитиною, ходив у звичайну школу. Я зміг і ви зможете. Все тільки в нас у голові. Просто йдіть до своєї мрії і щось робіть для неї. Мріяти недостатньо».
Батьки його вихованців кажуть, що діти просяться на тренування і слухаються. Навіть вчити уроки йдуть охочіше, якщо так сказав тренер Богодайко. Серед підлітків, які тренуються у Євгенія, є ті, хто хоче рухатись до справжньої спортивної кар’єри. З такими дітьми і їхніми батьками він сідає й розмовляє окремо:
«Професійний спорт це заняття не три і не п’ять разів на тиждень, а два рази на день, зовсім інші тренування, жертви в навчанні й особистому житті. Тільки якщо дитина й родина розуміють це, тоді ми починаємо підготовку».
Але будь-який план може обірватись в секунду. Євгеній знає це не лише в теорії. Серед колег траплялося дуже багато випадків, коли через серйозні травми, отримані навіть під час звичайного тренування, людям доводилося назавжди йти з великого спорту. Травми руйнують мрії про успішну кар’єру, але такі реалії спортивного життя.
Чому полтавська «Акварена» фізично не вміщує всіх охочих?
Розвиток паралімпійського спорту в Україні набрав значних обертів. Водночас Євгеній Богодайко розповідає, що в інформаційному просторі про паралімпійців говорять значно менше, ніж хотілося б. За його спостереженнями, згадки про спортсменів з’являються переважно раз на чотири роки впродовж тижня до та тижня після Паралімпіади. Поза цим періодом питання умов, у яких тренуються спортсмени, та їхніх потреб практично не порушуються. Проте, якщо порівнювати сучасний стан із 2005 роком, коли Євгеній лише прийшов у спорт, загальнонаціональний рівень розвитку паралімпійського руху колосально зріс.
Плавання – це специфічний вид спорту, адже тренування неможливо провести на вулиці чи у звичайному залі, для цього потрібен басейн, який відповідав би хоча б мінімальним нормам.
«У нас є “Акварена”, яку будували з 2005 року. І зараз добре, що вона є. Це, мабуть, один із найкращих басейнів в Україні на даний момент. Ми зі своїм басейном, супер, більше нічого не потрібно. Не кожне місто може похизуватися хорошою інфраструктурою».
Наразі ж, за його словами, плавання в Україні перебуває у критичному стані, через що виникає закономірне питання щодо відсутності належних умов для підготовки майбутніх олімпійців та паралімпійців. Один комплекс у Полтаві уже не здатний впоратися з навантаженням. Попит на плавання серед дітей колосальний, вони з радістю йдуть на заняття, проте спорткомплекс буквально тріщить по швах:
«Просто фізично немає часу тому що все зайнято. У нас все розписано похвилинно. Наприклад, я навіть зі своїм клубом виходжу, вже стоять і чекають інші групи. І так цілий день з 7:00 ранку до 9:00 вечора».
Чому спортсмени втрачають нагороди через роки після перемоги?
Дізнатися про дискваліфікацію під час змагань неможливо. Спортсмени здають два види тестів – аналіз сечі та крові, які діляться на дві окремі проби. Атлет самостійно пакує ці зразки у спеціальні контейнери, які після закриття неможливо відкрити без пошкодження. Далі проби під номерами відправляють до лабораторії. Спортсмен заповнює анкету, де вказує дані тренера, лікаря, місце свого проживання та інші персональні відомості. Якщо допінг-тест виявляється позитивним, офіційне сповіщення про порушення надходить безпосередньо до Національного паралімпійського комітету України.
Першу пробу лабораторія досліджує одразу після транспортування. Натомість друга проба зберігається багато років і може бути законсервована на тривалий час. У світовій практиці є чимало випадків, коли медалі у спортсменів відбирали через роки після нагородження, оскільки повторний аналіз доводив наявність допінгу.
«За мою кар’єру люди, у яких виявляли допінг, то це за те що від тиску таблетку випив чи від голови. Ніхто не хотів бути сильнішим. Це неуважність і все. Я навіть не уявляю емоції цих спортсменів, тому що це дискваліфікація, це відразу забирають в тебе контракт, розраховують, звільняють і все. Ти не маєш права навіть брати участь у змаганнях. Тренуйся в залі для себе, але ти навіть не можеш займатися іншим видом спорту професійно. Це хрест на кар’єрі спортсмена».
Терміни дискваліфікації суттєво різняться залежно від тяжкості порушення. Якщо міжнародні структури бачать випадкову помилку, атлета можуть відсторонити на два роки. У спірних або складних ситуаціях термін покарання зазвичай становить чотири роки, а за найтяжчі провини – довічна дискваліфікація.
Проте далеко не всі атлети знаходять у собі сили повернутися на велику арену після санкцій. Євгеній Богодайко розповідає, що навіть дворічна пауза є критичною для професіонала, після якого багато хто вирішує остаточно завершити кар’єру.
Правова процедура оскарження існує, необхідно звертатися до міжнародних судів. Через надмірну бюрократизацію та тривалість процесів боротися за скасування дискваліфікації часто немає сенсу. Водночас спортсмен розповів, що є випадки, коли атлети йшли до суду і доводили свою невинуватість.
Чемпіонат Європи, який вирішить долю у спорті
Євгеній Богодайко розповідає, що точно не планує плавати все життя. Водночас назвати конкретні терміни плавець наразі не готовий. Він каже, що вже є доволі досвідченим і віковим атлетом, а нове покоління спортсменів створює колосальну конкуренцію. Найближчим серйозним орієнтиром для паралімпійця є чемпіонат Європи, який відбудеться у вересні. Плавець поділився, що наразі активно готується до цих змагань, а вже за їхніми підсумками оцінюватиме власне самопочуття та подальшу мотивацію:
«На чемпіонаті Європи я подивлюсь на себе, на своє самопочуття, як я налаштований. Подивимось як все пройде, чи вдасться підготуватися так, як я б хотів би. Тому що я дуже засмучуюся, коли в мене не виходить. Хоча мені говорять, ти вже все, що міг завоював. Але я не можу прийняти той факт, що я зайняв восьме місце і плавати далі. Мені або я в трійці, або я не плаваю взагалі».
Євгеній каже, що колишніх професійних спортсменів не буває, і зізнався, що щиро сумує за змагальними емоціями та важкою щоденною працею, коли тимчасово не тренується.
Професійним спортсменам під час відпочинку не можна повністю відмовитися від навантажень. Для атлета спорт стає певною залежністю, адже організм на біологічному та хімічному рівнях починає функціонувати зовсім інакше, ніж у звичайних людей. Усі органи працюють у специфічному режимі. Саме тому після завершення активної кар’єри спортсмен повинен постійно підтримувати базовий рівень фізичних навантажень, аби просто мати гарне самопочуття:
«Це прям ціла наука, як працює організм професійного спортсмена. Працюють по-іншому всі органи. Ти маєш тренуватися, підтримувати рівень фізичних навантажень, щоб просто далі себе почувати добре».
Раптова повна відмова від спорту запускає в адаптованому до наднавантажень організмі незворотні руйнівні процеси, тому підтримувати форму необхідно протягом усього життя.
«Професійний спорт – це не про здоров’я. Я скажу чесно: це більший урон організму, ніж звичайне життя зі шкідливими звичками. Проте якби я міг пройти цей шлях ще раз, пройшов би. Без роздумів», – зізнається він.
Євгеній Богодайко – людина, яка звикла віддавати себе справі без залишку. Попереду у плавця вересень і чемпіонат Європи. Разом з ним на доріжках «Акварени» тренуються вихованці. Можливо, саме зараз у Полтаві, попри війну та обмеження через безпекові правила, під наглядом найтитулованішого паралімпійця народжується нова легенда українського спорту. Богодайко не вміє програвати і не вміє бути посередині. За спиною у спортсмена його родина, яка є для нього найбільшою підтримкою та опорою. Близькі як ніхто знають, що Євгеній вийде на доріжку лише заради одного – перемоги.
Фото Аліни Гончарової, з відкритих джерел та з особистого архіву Євгенія Богодайка