Так, в Полтаві є на що подивитися, окрім вулиці Соборності й красивої будівлі Краєзнавчого музею. Якщо паски вже набридли, а погода не лякає своєю мінливістю, ЗМІСТ пропонує варіант відпочинку: прогулятися Полтавою, попередньо озброївшись нашим матеріалом, і здивувати друзів та гостей знаннями про історію та архітектуру нашого міста.
На наше прохання архітекторка Оксана Бєлявська виокремила 12 цікавих будівель, які незаслужено забуті, але від того не менш цікаві. Сьогодні розкажемо про частину з них.
Отже, рушаємо!
Меморіальна каплиця на місці селянського табору
Адреса: вул.Зіньківська,16а.
Відома всім мешканцям, які живуть в районі інституту зв’язку, сьогодні вона занедбана і не передає всього того багатства українського модерну. За словами Оксани Бєлявської, капличку збудували в 1914 році на честь відзначення двохсотрічного ювілею перемоги в Полтавській баталії (на той момент це була околиця міста). На урочистості до Полтави приїжджала імператорська родина на чолі з імператором Миколою ІІ. Останній забажав поспілкуватися з обраними селянами. Для зручності монарха навіть проклали залізницю, щоб він міг переміщатися до поля Полтавської битви.
Він приїхав, поспілкувався, і, щоб зафіксувати цей історичний момент, Полтавське губернське земство вирішило поставити якийсь пам’ятний знак. Зійшлися на сакральній споруді й оголосили конкурс на проект (усе так само, як сьогодні!).
У конкурсі взяли участь дуже багато видатних на той час архітекторів, а переміг у ньому студент Петербурзького інституту цивільних інженерів Іван Кальбус (хоча офіційно зайняв друге місце). Сам юнак був не з Полтави, а з містечка Ромни, але тоді в Петербурзі, зокрема, в інституті цивільних інженерів, де він навчався, дуже активно діяла українська громада, що просувала ідею української архітектури. Студенти їздили Україною, збирали зразки народної архітектури і на цій основі випускали альбоми проектів, а також самі проектували в українському народному стилі. Якщо ви колись милувалися красою Краєзнавчого музею – так от, усе це брало початок ще в Петербурзі.
Іван Кальбус теж запроектував цю каплицю в стилі українського модерну, але з яких міркувань обрали саме цей проект – достовірно невідомо. Можливо, щоб увічнити цей стиль, адже тоді земство просто вибухнуло цим модерном. Можливо, більш досвідчені очільники земства могли десь пересмикнути кошторис, логічно припустивши, що недосвідчений студент не зможе все проконтролювати.
«Крім того, що капличка архітектурно дуже вишукана, можна вважати, що вона – єдина в світі сакральна споруда в українському модерні. Церков в українському модерні не було на початку ХХ сторіччя. Сьогодні є, але це вже повтори, знаєте, стильові цитування. Тоді, коли стиль цей зародився, це була єдина споруда, бо невдовзі радянська влада його швидко “згорнула”, і такі будинки вже не зводили».
Також будівля цікава тим, що облицьована майоліковими плитками (аналогічними до тих, що на Краєзнавчому музеї) – їх виготовляли в Опішні.
Рослинні орнаменти для панно створив відомий майстер Юрій Лебіщак. Ці роботи беруть початок в майстерні художника Івана Білібіна – видатного майстра срібного віку початку ХХ ст. На думку Оксани Бєлявської, цей зв'язок не простежений документально, але за рисунком, технікою виконання, побудовою композиції – це абсолютно реально і цілком можливо. Учні та студенти з його майстерні могли виконувати ці малюнки.
Зараз приміщення, на жаль, в напівкритичному стані.
Музичне училище імені М.В. Лисенка
Адреса: вул.Соборності, 11.
Так, ми теж здивувалися. Але, за словами архітекторки, у 1971 році це був справжній прорив для домінуючого в Полтаві класицизму. Будівля не зазнала змін, і нині ми спостерігаємо її такою ж, як і задумали автори – полтавці Микола Деренько і Любов Шерстнюк.
На той час це було як вибух – посеред колон-куполів і Круглої площі в історичному центрі з’являється будівля в абсолютно іншому, новому стилі. Її поява зумовлена Постановою уряду партії від 1955 року «Про усунення архітектурних надмірностей». Хоча її багато хто подавав як таку, що закликана знищити архітектуру, Оксана Бєлявська пояснює: головна задача була здешевити будівництво, тому що тріумфальна архітектура – висотки в Москві, Хрещатик, які зводилися після перемоги в Другій світовій, – були дуже вартісними. У той самий час, тисячі людей після завершення війни жили в бараках і комуналках. Щоб прискорити будівництво житла, і випустили цю постанову.
Але архітектори, налякані репресіями в попередні роки, вирішили перестрахуватися. Сказано в постанові прибрати колони і карнизи, бо це зайве й дороге – значить, прибираємо всі колони і карнизи.
Так, цей прорив здійснили, бо люди отримали змогу переселитися в окремі помешкання. Інша справа, що потім ця безлика архітектура перемістилася й у історичні міста і місця. Мабуть, це були певні перебільшення, хоча це спричинило і появу нового стилю – так званого модернізму. Він є і зараз, в різних варіантах, але тоді це були перші ластівки. І автори намагались опрацювати й історичну архітектуру, і увійти в уніфіковане будівництво, і якось узгодитися з будівельною базою, і зробити споруди привабливим і сучасним. Архітекторам це прекрасно вдалось. Те, що в нас в місті на тлі голої площі раптом почали з’являтись такі будинки, на той час це викликало певні обурення, дискусії. Мовляв, ну як це так, класицизм, воно не таке, воно ніяке, порожнє.
«Але сьогодні, коли вже час пройшов і можна оцінювати це з певної відстані, є певна можливість порівнювати, то я б сказала, що це був прекрасний взірець цього нового модернізму. Будівля не зруйнувала історичний центр (на відміну від того, що сьогодні будується), вона не величезна, не гігантська. Простежуються прояви конструктивізму, які свого часу започаткував Ле Корбюзьє (французький архітектор і теоретик архітектури – прим.автора). Стоять приховані входи в глибині, є певна легкість. А, крім того, в цій будівлі запроектований унікальний концертний зал. Таких в Полтаві немає, і в найближчому нашому оточенні теж. Тут можна проводити камерні концерти, але він використовується виключно для потреб училища».
На жаль, багато таких будівель (архітектури 70-х і трошки 90-х) сьогодні ви не побачите. Вони практично не збереглися, бо їх оббудували, закрили рекламою, замінили віконні отвори тощо. Це все спотворило архітектуру, але, якби цього не сталося, ми могли б насолоджуватися піком модернізму, таким собі відголоском 20-х років ХХ ст., який подавили тоді, а він взяв і виринув у 70-х.
Будівля аграрно-економічного коледжу
Адреса: Першотравневий проспект, 10.
Це одна з найбільш вишуканих історичних будівель у стилі неоренесанс кінця ХІХ сторіччя в нашому місті. Споруда також відома під назвою Земельний банк. Дивовижно, але цей об’єкт збережений практично в первісному вигляді, тобто руйнувань фасадів не відбулось. Його спроектував у 1901 міський архітектор Олександр Ширшов. Він навчався в Петербурзькій академії мистецтв, був головним архітектором міста, проектував банки тощо. У 20-х роках його репресували.
«Історична частина нашої Полтави середини ХІХ – кінця ХІХ ст. буквально насичена будівлями неоренесансу. Стиль подібний до класицизму, але це вже не чистий класицизм і ще не модерн. Такий стильовий образ у нашому місті утворився завдяки таким об’єктам. Але це, мабуть, найбільш вишукана будівля того часу. Вона просто прекрасна».
Музичне училище Ахшарумова
Адрсеа: вул.Пушкіна, 30.
Ця красива будівля, відома як Палац піонерів і роками закрита металевим парканом, – музичне училище Ахшарумова, автор – архітектор Тид Гардасевич. Вона проектувалась спеціально для музичного училища. На той час у Полтаві було дуже розвинене музичне товариство, і цей прекрасний будинок був зведений в 1916 спеціально для нього. Серед особливостей – унікальна актова зала на 1 тис. 200 місць.
Від початку будинок був сірого кольору. Звичайно, зазнав незначних руйнувань, але був відновлений без втрат.
«Це єдина в Полтаві споруда з курдонерами (поглибленнями для входу), в Харкові таких елементів було багато. Об’єкт зберігся практично в первозданному вигляді. Зараз триває його реставрація. Дотримуються реставраційних норм більш-менш».
Прибутковий будинок адвоката Перцовича
Адреса: вул.Пушкіна, 40.
Полтавський замок Річарда, готичний замок – скоріш за все, ви вже здогадались, про яку будівлю йде мова. Прибутковий будинок присяжного повіреного Перцовича в стилі романтичного модерну знаходиться майже в центрі.
За словами Оксани Бєлявської, власник заробив грошей і думав, куди їх вкласти. Так, у 1890 з’явився ще один цікавий прибутковий будинок, де люди орендували житло. А чим цікавіший будинок – тим дорожче там жити.
«Знаєте, якби ми були в столиці, то ми б його і не помітили, а так у нас місто маленьке і він унікальний в своєму роді. Він асиметричний (3 і 4 поверхи.), має башточки, що абсолютно незвичні для нашого регіону. Це якась західноєвропейська архітектура з елементами неоготики».
Із цим будинком пов’язана містична легенда про загадкового постояльця, який приїхав невідомо звідки і прийшов винаймати квартиру босоніж. За тиждень його знайшли мертвим (при тому, що до нього не приходили гості), а після цього над будинком начебто постійно кружляють чорні круки.
Не знаємо, що з цього правда, але до такого красивого і нетипового для Полтави будинку ця легенда дуже личить!
До речі, наступний будинок (Пушкіна, 42) теж заслуговує на вашу увагу.
Це був приватний міський маєток, що після війни став приміщенням для баянної фабрики – в СРСР тоді видали постанову, щоб винести всі виробництва на околиці, за межі історичного центру. Поступового так і зробили, але баянна фабрика нікому не заважала. За часів Незалежності будинок стоїть порожній, і попри статус пам’ятки архітектури місцевого значення його подальша доля невідома.
Педагогічний університет
Адреса: вул. Остроградського,2.
Раніше це була чоловіча гімназія з дворянським пансіоном, побудована в 1903 році.
«Він (будинок – прим.ред.) був започаткований як навчальний заклад і зараз є навчальним закладом. Це рідкісне явище, коли призначення будівлі не змінюється. Він унікальний і особливий тим, що, по-перше, сформував цю лінію забудови, по-друге – це був навчальний заклад, це вже був прорив».
Якщо брати глобально, то його життя розділилося на до та після війни. Будинок звели не з коричневої цегли, як інші полтавські тогочасні будівлі, а з жовто-зеленої, що називалася «київська». Її завозили з Київщини, і тамтешня місцева глина відрізнялася кольором. Після війни його відбудували повністю, але оскільки транспортувати глину з Київщини було дуже дорого, прийняли рішення всередині («там, де не видно») класти звичайну цеглу, а зовні, на фасаді, додавати жовто-зелену, старовинну.
До війни верхівку гімназії доповнював купол і еркер (на старих фото він є). Як зазначила Оксана Бєлявська, куполи були характерні для всієї Полтави, але після війни їх відновлювали тільки на особливих спорудах, і, очевидно, нинішній корпус педагогічного університету до цього переліку не потрапив.
Інтер’єри, звісно, не збереглися, але планування, готовність до навчального процесу відповідають всім нормам. Отакий унікальний будинок.
За словами Оксани Бєлявської, у нас таких крупних об’єктів не так щоб аж дуже багато. Так, є монумент Слави, ансамбль Круглої площі, а все інше на тлі столиці або європейських міст, давайте будемо чесними, видається містячковим.
«Це все цікаве тим людям, які цікавляться архітектурою, а звичайним громадянам це здається не дуже привабливим. А насправді в нас по всьому місту розкидані намистиночки цих будинків, і кожен з них – унікальний. І він неповторний, бо інших таких у нас в місті немає. Кожен будинок у нас один, ось через це вони й унікальні. Навіть якщо в нас є типові споруди, вони перепрацьовувались, і вони одиничні. І тому, коли людина в це занурюється, а не поверхнево пробігає, як турист, за половину дня, то можна багато чого побачити. Головне – знайти, куди дивитись».
Далі буде...
Фото Олега Журавльова
Обкладинка Марини Зевако