Продовжуємо досліджувати цікаві, але не дуже відомі архітектурні шедеври Полтави. Як сказала наша експертка Оксана Бєлявська, по Полтаві розкидані намистини унікальних будівель, головне – знати, куди дивитися.
Сьогодні ми пропонуємо ще 6 адрес, за якими варто пройтися, а в коментарях ви можете запропонувати свої альтернативні маршрути Полтавою.
Управління Служби безпеки України
Адреса: вул.Соборності,39.
Полтавці знають, що ця красива велика будівля колись була банком. Його автор – Олександр Кобелєв, київський архітектор, на той час популярний і модний. Він був видатною людиною. Уродженець Петербурга, він приїхав на практику до Києва. Йому тут дуже сподобалося, і все своє життя він прожив в Україні. Олександр Кобелєв проектував банки. Так, Національний банк у Києві – це теж його творіння. І ось в Полтаві теж він зробив такий банк. Будівля для Полтави унікальна, але якщо порівняти з НБУ в Києві, то можна помітити почерк видатного архітектора.
У чому унікальність цієї споруди для Полтави? Тим, що вона була побудована в 1909 році в російсько-візантійському стилі – на противагу губернскому земству, бо земство було побудовано з боями саме в українському модерні. Тоді прокладала дорогу саме українська свідомість, а Кругла площа – це осередок імперського класицизму, абсолютизму. І тут одразу, поблизу площі, ми бачимо споруду, що за масштабом не поступається земству, але абсолютно іншої, не української архітектури.
«Ми бачимо вплив, вкид російської архітектури. Тут ще є така суперечка цих ідентичностей. Чи це дійсно так, чи це просто мої певні висновки? Поки я ще на цих позиціях стою. Унікальна ця будівля тим, що вона, по-перше, для Полтави велика, по-друге – автор, видатна людина і архітектор».
Скульптури міфічних птахів для Полтави не характерні. Тут же можна побачити майолікі, виготовлені в Опішні, і герб Полтавської губернії тих часів, а це вже типово українська традиція.
У 2002 році там проводили реставрацію через те, що почали валитися балкони. Оксана Бєлявська була на місці проведення робіт і змогла роздивитися на бетонних капітелях пілястр тризуби, які ніхто не помітив за радянської влади.
«І можна було сказати, що то декор, а тож таки тризуб. У російській архітектурі, в Полтаві! Я думаю, товариш Кобєлєв Олександр Васильович це не підсвідомо малював, а стилізував з цим тризубом».
Добудова адмінкорпусу до Полтавського міськвиконкому
Адреса: вул.Соборності,36.
На думку архітекторки, це – один із вдалих прикладів сучасної архітектури. Великий, красивий, з колонами, цей добудований будинок не вніс якоїсь цінності, але вдало завершив цей квартал, не зіпсувавши пам’ятку.
«Тобто автор абсолютно забув про себе, коли оце будував. Він зробив так, ніби воно там завжди було. Я вважаю це теж таким вдалим рішенням, хоча там теж є спірні питання, але в цілому це було правильно».
Вона підкреслила, що тут є етичні моменти. Коли архітектори проектують в історичному середовищі, дуже важко забути про свої амбіції та намагатися вписатись в те, що вже є. Можливо, в чомусь це вже будуть повтори, в чомусь – цитування, можливо, запозичення в попередніх авторів. Але в таких випадках головний не ти, а середовище. І такі моменти обтяжливі для авторів.
До слова, будівлю звели у 2009 році.
Полтавський академічний обласний театр ляльок
Адреса: вул. Пушкіна,32.
У той час, коли панував модернізм, у нас раптом з’являється така споруда. На дворі – 1982 рік. Прообразом нашого театру ляльок став аналогічний заклад культури у Москві, але автор зумів і зробити його сучасним, і додати національної ідентичності, застосувавши насамперед похилі дерев’яні дахи, що властиві українському модерну, черепицю, розташував вікна наче в неправильному порядку (що тоді було дуже важко зробити, бо нова будівельна база не мала технічних можливостей), обличкування світлим вапняком, прикритий вхід, фіксація кута і благоустрій, як сходинки спускаються до різних рівнів. Тобто, це все для глядача – як знак, що всередині відбувається щось цікаве.
Сьогодні будівля вже понівечена. Якщо придивитися, можна побачити засклені балкони. Скоріш за все, черепиця вже замінена на металопластикову. Крім цього, потім були намагання утеплити фасад зовні.
Оксана Бєлявська каже, що споруду не можна «вставити» в якийсь конкретний стиль, але, скоріш за все, це якийсь національний напрям модернізму.
«Будинок абсолютно індивідуальний. Автор – Юрій Добровольський, живе в Болгарії. Він молодець! Це об’єкт індивідуального виготовлення, він нетиповий. І це в час, коли розроблялися об’єкти типові! Знову ж, якщо прокладати зв’язки ідеологічні й стильові, то в центрі Кругла площа – імперський класицизм, і тут раптом поряд – сучасна українська архітектура. Ми бачимо дуже чітко національні риси».
Будинок-комплекс прядильно-ткацької фабрики
Адреса: вул. Пушкіна,88.
Величезний закритий будинок із червоної цегли, побудований в 1937 році, свого часу став справжнім проривом в архітектурі Радянського Союзу. Він охоплює фактично весь квартал. Сьогодні там живуть різні люди, які вже добудували різні балкони, але і будинок, і садочок, і їдальня зводилися для робітників прядильно-ткацької фабрики. Сам будинок досить великий, особливо для Полтави.
Оксана Бєлявська розповіла, що в 30-х роках минулого століття з’явилося нове віяння – наукова організація життя і побуту, яку зараз висміюють. Але тоді вважалося це прогресивним: звільнити людину від побутових турбот і родини, а всю її увагу й сили перенести на виробництво.
Цей напрям був досить радикальним:
«Будинок-комуна передбачав місце для ночівлі. Планувалося, що людина не повинна одружуватись і заводити сім’ю, тому ця капсула для сну була розрахована на одного. Якщо в тебе є потреба в сексуальних контактах, то ти десь там, в спеціальних місцях, здійснив ці контакти, але ти не одружуєшся, спільний побут не ведеш. Або одружуєшся, але ви живете в окремих цих капсулах, зустрічаєтесь за обідом або на виробництві. А діти повинні були народитись і буквально через кілька місяців їх потрібно віддавати в спеціальні заклади. Ними займаються вихователі, а батьки мають право їх навідувати».
До Полтави це віяння дійшло набагато пізніше і набагато м’якше, бо спроби набудувати комуни були в Москві, Запоріжжі, а у нас – лише один будинок-комплекс. У цьому будинку була своя пральня, їдальня, магазини. У квартирах немає кухні й балконів – вони з’явилися лише після війни в тій частині, що збереглась з довоєнних часів (там є така ніша, де стоїть маленька плиточка для розігріву їжі).
Для забезпечення функціонування цього будинку-комплексу побудували дитячий садок. За словами архітекторки, в ті часи садки будували дуже великими, бо розрахунки площ були в кілька разів більшими, ніж сьогодні. Зовні він зберігся в майже автентичному стані.
«У 30-тих роках це прорив був, сучасність. На тлі наших двоповерхових будиночків в центрі, тут, на околиці і раптом – 4-5 поверхів! Це було дуже багато! І взагалі, це рідкісний приклад конструктивістської архітектури, авангардної в провінції.
Ну, сьогоднішній день дається в знаки. Ви бачите, що складно розгледіти щось, коли не маєш поняття, як це виглядало. Величезні арки, гігантські, які для нашого міста просто ах!.. І садочок сьогодні там теж існує, він пофарбований в жовтий колір. І вікна, мабуть, вже металопластикові, але нічого не добудували і не прибрали».
Звичайно, зараз він забудований балконами і магазинами, і сприймається геть по-іншому. Але він точно заслуговує на вашу увагу – якщо, звичайно, зможете абстрагуватися від цих добудов.
Автовокзал «Полтава»
Адреса: вул.Великотирнівська,7.
На думку Оксани Бєлявської, і на той час, і на сьогодні – це дуже гарна, хоч і дещо занедбана будівля. Автовокзал – втілення функціональності, сполучення не зовнішніх, внутрішніх форм і матеріалів.
Його побудували в 1988 році, авторка – Валентина Богаченко.
Практично відсутній декор не псує будівлю, навпаки – це чиста математика, чиста архітектура.
«Там і планування гарне, і архітектура хороша, і балкони, і відкриті сходи. Це було новітнє віяння в нашій архітектурі. Воно не грандіозне, воно в людських масштабах. Це одна його із визначальних характеристик».
У будівлі засклення і гарні пропорції. Тут немає величезних глухих площ, які тиснуть на свідомість. Вона гарно функціонально побудована: приховані сходи, всередині – величезні сходи з яких ми виходимо одразу на балкон, де можна було перепочити. У такому вигляді це гарний об’єкт, але сьогодні як приклад сучасної архітектури вже трошки не витримує критики.
«У таких спорудах важко досягти гармонії, бо нема зовнішнього декору. Це – відголоски авангардизму 20-х років ХХ століття. Це те, чого прагнув Корбюзьє свого часу, Мельніков (Костянтин Мельніков, російський і радянський архітектор, один з лідерів авангарду в радянській архітектурі – прим. автора), брати Вєсніни (російські архітектори – прим. автора)… Наші історичні будинки, які і функціонально, і декоративно співпадають, естетично гарні (наприклад, на Круглій площі), а от будинки, де стіни, і вікна, і власне будівля згори мають непотрібні “рюшечки” і не дуже якісні пропорції, перепад площин недостатній. От ці “рюшечки” зніми, і що залишиться? Примітивна архітектура.
А тут за відсутності декоративних деталей – архітектура не примітивна. Навпаки, дуже висококласна».
Першу частину про незвичні будівлі Полтави можна почитати тут.
Фото Олега Журавльова
Обкладинка Марини Зевако