Замість професії помічника машиніста, де його бачили батьки, він обрав бандуру. Полтавський музикант Віталій Дерев’янко розповів, як відмовився від долі залізничника та підкорив мережу грою на українському інструменті. Відео бандуриста на природі з кавером на популярний трек Drevo «Смарагдове небо» набрало понад 800 тисяч переглядів у TikTok. Ролик, знятий за 40 хвилин без підготовки, приніс музиканту загальну впізнаваність. Головним героєм цього відео є полтавський бандурист Віталій Дерев’янко, який руйнує стереотипи класичного уявлення про інструмент.
Свій шлях у музиці хлопець розпочав у 12 років абсолютно випадково. Він проводжав сестру до музичної школи в селищі Ромодан, а вийшов звідти учнем класу бандури. Попри те, що батьки спочатку були проти такого вибору, цей випадок став початком його професійного зростання.
ЗМІСТ поспілкувався з бандуристом про його творчий шлях, волонтерство та несподіваний успіх ролика. В інтерв’ю музикант розповів, як йому вдається поєднувати традиційне народне мистецтво з електронною музикою, а також чому за кожним легким на перший погляд кадром у соцмережах стоїть щоденна праця на репетиціях.
Як гра на бандурі стала життєвим покликанням
Шлях Віталія Дерев’янка у музиці розпочався випадково у сьомому класі, коли він просто проводив сестру до музичної школи. Викладачка, побачивши хлопця, запитала, чи він співає. Так, посеред навчального року майбутнього музиканта зарахували до класу бандури. Взявши інструмент у руки, він вже не зміг з ним розлучитися, хоча родина початково мала інші плани:
«Я пам’ятаю, як уперше приніс бандуру додому. Мама каже: “Нащо ти це приніс?”. До цього я вчився на гітарі, і вона мені взагалі не пішла. А на бандурі підбір на слух відбувся одразу. Я сам із селища Ромодану. У нас там фігурує залізниця, і мене хотіли бачити помічником машиніста. Але я переконав батьків, і вони стали моєю опорою. Часто музиканти кажуть, що не я обрав бандуру, а вона мене. Так сталося і в моєму житті».
Коли Віталій Дерев’янко вирішив вступити до Стрітівського педагогічного фахового коледжу кобзарського мистецтва під Києвом, батьки зрештою підтримали вибір сина. Батько відвіз його на день відкритих дверей, а мама згодом поїхала з ним на вступні випробування. Далі він навчався в студії при Національній заслуженій капелі бандуристів України.
Після навчання в столиці пана Віталія запросили в оркестр «Калина» в Полтавському національному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка, де він продовжив здобувати освіту. Одразу після завершення навчання його залишили викладати в тому самому навчальному закладі.
Про стереотипи та викладацьку діяльність
У дитинстві Віталій Дерев’янко соромився розповідати однокласникам про свої заняття через поширений стереотип, ніби грати на бандурі можуть лише жінки. За словами музиканта, саме перша викладачка переконала його не покидати музику. Ставлення однолітків кардинально змінилося, коли хлопець почав грати на бандурі популярні пісні:
«Усі дивувалися: “Ого, на бандурі можна й таке зіграти?”. Мабуть, я певною мірою відкривав для них цей інструмент заново. Пізніше, коли я сам викладав у музичній школі в Ромодані, стався цікавий випадок. Зазвичай на бандуру йшли дівчата, а до мене прийшли навчатися хлопці. Ми навіть створили чоловічий ансамбль».
Сьогодні Віталій Дерев’янко викладає сольфеджіо, історію музики, інформаційно-комунікаційні технології та інші предмети в ПНПУ ім. В. Г. Короленка. Через невелику різницю у віці студенти спочатку сприймали нового викладача як одногрупника, проте на заняттях швидко встановилися робоча атмосфера та субординація.
Паралельно пан Віталій працює методистом в обласному методичному кабінеті навчальних закладів мистецтва та культури, грає в Українському народному хорі «Калина» та в народному аматорському колективі «Заграва» Полтавської дитячої музичної школи ім. П. І. Майбороди:
«Приємно, коли після моїх виступів діти кажуть батькам: “Я хочу грати на бандурі”, і їх віддають до музичних шкіл».
Музикант розповідає про ставлення в професійній спільноті. За його словами, частина колегії вихована так, що будь-яка недосконалість у виконанні дорівнює неможливості виходу на сцену. Це часто породжує невиправдану критику з боку інших музикантів:
«Дуже хочеться, щоб музиканти підтримували один одного, щоб це було ком’юніті, де всі щиро радіють за тебе. Частина старої академічної школи вихована так, що будь-яка найменша недосконалість – це привід не виходити на сцену. Це часто породжує невиправдану критику. Я сприймаю тільки адекватні зауваження, по суті, а не коли хтось просто намагається самостверджуватися за рахунок інших».
Музичні тонкощі та складність інструмента
На відміну від баяна чи гітари, бандура вимагає від виконавця постійного переналаштування тональностей, миттєвої реакції пальців та щоденних багатогодинних тренувань:
«На баяні чи гітарі є готові акорди. Ми ж перемикаємо тональності важелями вручну, і при цьому повністю змінюються механіка та порядок струн. Підбирати музику на слух дуже важко. Найскладніше мені виконувати думу “Кров людська – не водиця”. Вона важка як вокально й технічно, так і морально. Також академічні твори».
На бандурі є важелі. Їхнє перемикання підтягує струну, завищуючи або знижуючи її звучання. Бандура виготовлена на Чернігівській фабриці. Підприємство сьогодні вже не спеціалізується на бандурах, хоча в місті працює сучасний Чернігівський центр бандури «Плеяда». Виготовленням інструментів також займаються в майстерні «Трембіта» у Львові. За словами музиканта, кількість вироблених бандур не покриває потребу музичних шкіл України:
«Майстрів, які виготовляють бандури, не так багато, і це не та кількість, яка мала б бути, щоб забезпечити всі музичні школи».
Робота над однією композицією може тривати від трьох днів до трьох тижнів. Як пояснює Віталій Дерев’янко, тривалість підготовки каверу повністю залежить від складності мелодії.
За словами музиканта, щоб опанувати бандуру хоча б на базовому рівні, знадобиться щонайменше вісім років навчання у музичній школі. Проте процес навчання триває все життя. Якщо не брати інструмент до рук кілька днів, пальці швидко забувають рухи, тому репетиції мають бути щодня.
«Бандура – вона як душа, твоя вірна подруга. Ти стаєш із нею єдиним цілим».
Феномен TikTok, «Смарагдове небо» та нові проєкти
Віталій Дерев’янко є членом Національної спілки кобзарів України. У межах спільноти він бере участь у майстер-класах за участю відомих виконавців. Цьогоріч з нагоди сторіччя Полтавської капели бандуристів музикант долучився до масштабного ювілейного проєкту, який реалізували Департамент культури і туризму Полтавської ОВА та Обласний методичний кабінет навчальних закладів мистецтва та культури. У межах цієї ініціативи він співпрацював із Максимом Дашевським – правнуком одного з перших капелянів:
«Цього року ми відзначили сторіччя Полтавської капели бандуристів, і я долучився до цього проєкту. Тоді в мене з’явилася думка відродити чоловічу капелу бандуристів на Полтавщині. Мені навіть писав Віктор Мішалов з Канади, каже: “Віталію, давай відроджуй капелу”. Але зараз це складне завдання, бо бракує і людей, і якісних інструментів. Зараз творчих особистостей узагалі мало. Поки що це недосяжна мета, але після перемоги, я думаю, до культури буде більше уваги».
Популярність у соцмережах прийшла до Віталія Дерев’янка неочікувано завдяки атмосферному відео, знятому на околицях Полтави біля водойми просто неба:
«Відео з кавером на “Смарагдове небо” ми з дружиною зняли буквально за 40 хвилин поруч із домом. Я думав, ну, виставлю, буде хоча б 2 тисячі переглядів. Зранку встаю, а телефон розривається від сповіщень. Це відео дало чудовий буст. Мені почали писати з Києва, Одеси, Черкас, запрошувати на виступи. Зараз ми трохи змінили формат. Будуть і кавери, і авторські пісні під бандуру, поєднання із сучасними треками та електронною клубною музикою».
Кавер не лишив байдужим і самого автора пісні «Смарагдове небо» Максима Дерев’янчука (DREVO). Той підтримав бандуриста лайком та коментарем.
Окрім цього, музикант активно займається волонтерством та благодійними виступами. У дуеті із співачкою Анною Дзюбан він постійно співпрацює з волонтерськими організаціями, зокрема з «4.5.0», грає для військових та ветеранів на реабілітації.
«Один із найяскравіших наших форматів – це благодійні виступи на вулиці Соборності “Світанки біля альтанки”. Ти встаєш о 3:00 ночі, шукаєш, де підключити електрику, щоб подарувати людям музику та зібрати кошти на потреби ЗСУ. Також ми проводимо мистецькі конференції, де за вільний донат люди отримують сертифікати. Часто кажуть, ніби зараз “не час для мистецтва”. Але це наш генетичний код. Бандура – дуже унікальний інструмент, який не має аналогів у світі, і ми маємо берегти своє».
Порівняно новий напрямок для музиканта – виступи на урочистостях та весіллях. На прохання молодят бандурист накладає живу партію бандури на сучасне звучання:
«У мене є замовлення, коли бандура звучить на першому весільному танці. Молодята обирають пісню, а я під нею накладаю бандуру – це досить оригінально, але й відповідально».
Музикант розповідає, що авторські композиції народжуються виключно від глибоких особистих переживань та емоцій. За його словами, навмисно сісти й написати пісню неможливо, адже для створення тексту та мелодії обов’язково потрібна ситуація, яка надихне та підштовхне до творчості.
Зараз у доробку бандуриста є три авторські композиції, ще декілька перебувають у процесі запису. Разом із командою він планує презентувати свої треки на популярних стримінгових майданчиках, зокрема Spotify та Apple Music.
Фото Аліни Гончарової та з особистого архіву Віталія Дерев’янка