Нестача боєприпасів, ракет ППО та решта військових питань потребують не лише ситуативних, а й стратегічних рішень. У цьому Міністру з питань стратегічних галузей промисловості України допомагає радник Ігор Федірко.
Він є керівником Державного центру гуманітарного розмінування, а раніше заснував чимало довкола оборонних проєктів. Один з них – «Вектор – оптична лабораторія», що ремонтує оптику для української армії. Нині у центрі його уваги перебуває робота у Міністерстві, а решта проєктів існують окремо.
Як радник, він опікується гуманітарним розмінуванням, засобами радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки. Наразі Мінстратегпром прагне показати як Україна зростає у виробництві озброєння, але через нестачу фінансування це проблема, що вимагає винахідливості.
Під час візиту Ігоря Федірка до Полтави ЗМІСТу вдалося розпитати його про прогресивні технології у розмінуванні, роль тилових областей у національно-визвольній боротьбі України та сучасні безпекові пріоритети держави.
Одна з найзамінованіших країн світу: що з цим робити
Україна є однією з найбільш замінованих держав у світі, йдеться у звіті Управління ООН з координації гуманітарних місій в Україні. З цим складно боротися у регіонах, де тривають бойові дії, але реально в областях, які вдалося звільнити. Одна з найскладніших ситуацій наразі на Харківщині, адже це один з найпостраждаліших регіонів, якщо врахувати деокуповані частини:
«Звичайно, ми не беремо ті регіони, де ведуться активні бойові дії. Після їхнього звільнення там буде колосальний рівень засміченості. на Харківщині зараз заміновано 1,3 млн га. Це вражаючі цифри. Це розміри країн на кшталт Швейцарії. Ця проблема кричуща», – каже Ігор Федірко.
Як наслідок, у східних та південних регіонах стаються підриви сільськогосподарської техніки, або страждають люди, які порушують правила техніки безпеки. Є втрати й серед рятувальників, які займаються розмінування. За даними Ігоря Федірка, на Харківщині сили ДСНС втратили 8 людей, а ще понад 35 працівників саперної служби зазнали поранень.
«І це лише одна служба, яка займається розмінуванням. Ми не беремо навіть статистику державної служби спеціального транспорту, оперативні загони розмінування МВС. У тому числі й численні загони гуманітарного розмінування наших міжнародних партнерів».
Замінування територій – один з терористичних інструментів з боку окупаційної армії Росії. Аби протидіяти масовому замінуванню, на думку Ігоря Федірка, необхідно вивільнити економічно привабливі для регіону землі. Для цього Мінекономіки та Мінстратегпром намагаються відновити регіони, щоб туди могли повертатися люди, аграрії, а з ними й робочі місця.
Український досвід показує: щойно регіон починає оживати економічно, одразу повертаються люди. Як приклад, громада на Харківщині під час окупації налічувала 700-800 людей, а після звільнення та розмінування там мешкають понад 4 тисячі людей.
До приходу ворога там мешкали 12 тисяч людей. Називати подібні громади радник Міністра не береться через застосування росіянами систем дистанційного мінування. Якщо у публічному просторі повідомляють про те, що розмінували якусь з ділянок, ворог обовʼязково зробить усе, щоб «насмітити» у прифронтовій ділянці знову.
Здебільшого ворог заміновує цивільні території, але у цьому немає логіки. За словами Федірка, можливо це вищий задум російського керівництва, але замінування будинків чи лісів, де немає боїв – елемент російського самодурства.
«Залишається єдиний факт: ми можемо спостерігати повторне замінування. Вони часто б’ють по населених пунктах, де немає військових об’єктів. Це роблять для залякування, а іноді дійсно промахуються. Ми розуміємо що радянська зброя не досконала, але не варто їх недооцінювати. Росіяни постійно ведуть модернізацію озброєння, а ми спостерігаємо нові зразки озброєння коли їхні залишки знаходимо на лінії фронту. Це торкається і засобів дистанційного мінування».
Серед засобів, які наразі застосовує ворог – протипіхотні міни, міни для легкоброньованої техніки тощо. Бажання знищення української національності корелюється з можливостями, тому цивільні території «засівають» ворожими мінами.
Роль тилових регіонів
За сучасною класифікацією, Полтавщина вважається тиловим регіоном. У 2022 році росіяни заходили в область й лишили після себе роботи для саперів на роки. Тому проблема замінування існує не лише для фронтових регіонів.
За словами Федірка, складно назвати Полтавщину тиловою через систематичні обстріли Кременчука, Миргорода та інших населених пунктів області. Окрім цього, Полтавський регіон бере участь в оборонній спроможності України (чого варті лише виробники FPV-дронів!):
«Поняття “тиловий регіон” зараз дуже складне. З цієї позиції можна сказати, що і Київ є тиловим, але йому також регулярно дістається. Зараз багато людей з прифронтових регіонів знайшли там притулок та роботу і багато, хто з них працює на заводах оборонки в різних областях».
Завдяки тилу Україні вдалося розпочати розробку машини гуманітарного розмінування за кооперації з The Howard G. Buffett Foundation. Цей фонд системно допомагає Україні з гуманітарних питань й подарував чимало бульдозерної техніки, яку українські підприємства намагаються адаптувати під гуманітарне розмінування. Зараз триває розробка робочого органу для цієї техніки, аби перетворити її на машину гуманітарного розмінування.
Потреби гуманітарного розмінування
Наявність техніки для розмінування – це лише половина справи. Наразі сектор гуманітарного розмінування має кричущу нестачу людей. Силам оборони потрібні сапери, демінери й ті, хто інформує про мінну безпеку. Україна може надавати навички людям, навчаючи їх у центрах гуманітарного розмінування, але лише за бажання людей.
«Також ми неймовірно потребуємо засобів гуманітарного розмінування, які не потребують втручання людей. Я зустрічався з виробниками з Полтавщини, які займаються наземними роботизованими комплексами і та дронами. Ми спілкувалися щодо гуманітарного розмінування і дійшли висновку: нам потрібні роботизовані системи, які можуть допомогти саперам більш безпечно виконувати роботу».
Процес розмінування сповільнює не лише нестача технологій та людей, а й елементарні природні явища чи рослини. Приміром, трава та бурʼяни на полях. У місцях, де необхідно провести розмінування бурʼян може бути майже в людський зріст, тому сапер не може фізично дістатися таких локацій.
Аби це виправити, потрібні механізовані системи скошування трави. У західних партнерів вони є, але ціна цих «витворів інженерного мистецтва» для України захмарна. Через це Мінстратегпром дає запит інженерам про потребу в таких технологіях.
«Нам потрібні роботизовані системи з металошукачем, який допоможе зробити первинне обстеження. Потім ми також дивимося у бік роботизованих систем, які можуть виявляти і деактивовувати вибухонебезпечні предмети, методом випалювання або підриву. Тобто, щоб не людина це робила, а робот».
Головний вектор розвитку цього сектору наразі полягає у зменшенні ризиків для людей. які проводять гуманітарне розмінування. Цей сектор потребує технологій та рішень, тож Мінстратегпром запрошує виробників та інженерів Полтавщини приєднуватися до цієї місії.
Як виробники у регіонах можуть запропонувати свої послуги
Наразі Мінстратегпром систематично проводить тестові випробовування, щоб залучити виробників. Це є основним провайдером між Міноборони й виробником. За словами Ігоря Федірка, вони допомагають виробнику зрозуміти, які вимоги має Міноборони, знайти майданчик, провести тести та сертифікуватися:
«Окрім цього, ми допомагаємо розібратися як проходить постановка на озброєння, відповідаємо за бронювання в промисловості. Виробник може знайти в нас надійного партнера і ми розпишемо усю дорожню карту, щоб його продукт набув спроможності, був актуальним і знайти на нього замовника. Це важливі аспекти».
Саме тому Ігор Федірко зараз часто працює в регіонах. Його завдання – налаштувати контакти з виробниками в областях. Завдяки цьому держава орієнтуватиметься у кількості виробників, їхній зайнятості та планах, щоб знати як це можна використати.
Пріоритети української оборонної галузі
Зважаючи на ситуацію на фронті, забезпечення воїнів необхідним спорядженням стоїть на першому місці. За висновками Ігоря Федірка, боєприпаси, дрони та ППО наразі є головними пріоритетами для України.
Також 2024 рік хочуть присвятити засобам РЕБ і наземним роботизованим комплексам.
«НРК – це один з мейнстримових секторів. Ми бачимо багато відео з лінії бойового зіткнення, як росіяни використовують ці комплекси. Ми також не відстаємо і зараз нам відомо про понад 50 виробників українських наземних роботизованих комплексів. І ми бачимо перспективу застосування такого виду озброєння і, чесно кажучи, багато зусиль спрямовуємо у цей сектор».
Ці технології можна застосовувати і для евакуації поранених або загиблих воїнів. Наразі евакуація однієї людини відбувається зусиллями шістьох інших, але машини не завжди можуть під’їхати на лінію зіткнення. На жаль під час транспортування воїнів є випадки, коли росіяни атакують скупчення людей.
Через це Мінстратегпром прагне досягнути евакуації за допомогою роботизованих систем, аби військові могли завантажити тіло пораненого або полеглого й транспортувати дистанційно. Завдяки цьому вдасться змінити підхід до евакуації та зменшити втрати особового складу.
Основна проблема – це нестача фінансування:
«На жаль, держава не може все купляти, що виробляє оборонно-промисловий комплекс. ОПК зараз виробляє у 2-3 рази більше, аніж держава може купити. І ми зараз шукаємо можливості, щоб здобути інші шляхи фінансування. Ми дивимося у бік міжнародних партнерів у бік закупівлі зброї, щоб частину з неї купували в українського виробника. Це дуже важливий меседж».
Вкладення в українську оборонну промисловість покращить економічну спроможність України. Це великий ланцюжок, де в кінці військовий має отримати хороший продукт. І держава його має, лишається докласти до цього зусиль.
Обкладинка Юлії Сухопарової