Місцеві вибори 2020 року стали історичним моментом для жінок, адвокаток та політикинь. Вперше політичні партії мали дотриматися гендерної квоти 40% у списках, а жінки отримали більше можливостей прийти до влади. Але не все так просто. Виявилося, що під час місцевих виборів кандидаткам довелося розповідати виборцям про свої наміри та програми, а й відбиватися від сексизму з боку опонентів, джинси у місцевих медіа, упередження ставлення під час зустрічей з виборцями.
У межах проєкту для боротьби з сексизмом у політиці громадського альянсу «Політична дія жінок» створили фільм «Один день з життя кандидатки», який нещодавно презентували у Полтаві. Також в центрі «Дія. Бізнес» відбулося навчання у межах освітнього хабу #політикаБЕЗсексизму.
Напередодні показу стрічки ЗМІСТу вдалося поспілкуватися з головою альянсу Іриною Тишко. Вона понад 15 років працює у політичному консалтингу і не один рік вивчає гендерну проблему в Україні академічно. Під час місцевих виборів їхня організація допомагала кандидаткам з усією країни продовжувати передвиборчу боротьбу попри перепони та стереотипи з боку суспільства.
Чому жінки «бояться фемінітивів», не стають мерками в українських містах та навіщо зняли фільм про життя кандидаток читайте у матеріалі ЗМІСТу.
Треба бачити жінок у розпал політичної боротьби
«Політична дія жінок» протягом усього виборчого процесу у 2020 році моніторила дотримання законодавства та не порушення прав жінок. Так з’явилася ідея фільму «Один день з життя кандидатки», які йшли в місцеві ради, щоб представляти свої громади на посадах депутаток чи голів міських чи селищних рад. Активістки вирішили показати їхнє життя в складний період передвиборчої гонитви та виокремити головні проблеми з якими жінки зіштовхувалися.
В описі фільму пишуть, що стрічка розповідає історії чотирьох жінок, які боролися не лише за владу під час місцевих виборів 2020, а й давали відсіч суспільним упередженням та ламали гендерні стереотипи. Тут зафіксували різний досвід жінок, які боролися за владу на місцях, як вони вистояли й перемогли, як гідно програли, але не здалися.⠀
Ірина Тишко каже, що жінки не мали достатньо ресурсів, готували свої програми вдома і друкували на домашніх принтерах і паралельно з цим захищалися від стереотипних нападів опонентів:
«Вони пішки обходили своїх виборців і не мали навіть транспорту, шоб об’їхати свій виборчий округ. Ми показали, що для нас важливо давати жінкам, які вчора ще не усвідомлювали себе політикинями приклади рольових моделей, що ти і я можемо йти у свою місцеву раду і змінювати свою громаду».
За допомогою стрічки показали, що політика є не тільки в парламенті й не виключно в телевізорі, що вона близька і жінка може дозволити собі зробити крок і зруйнувати суспільне уявлення та стереотип про те, що жінці в політиці не місце. Ще однією проблемою, яку розкрив фільм стала різниця у заробітних платах. Ірина Тишко каже, що нині розмір заробітних плат у жінок та чоловіків на однакових посадах різниться на 20%. Це теж відіграло роль під час кампанії, бо ресурсів жінки мали менше:
«Це дивно, але жінкам вдвічі більше довелося докладати зусиль, щоб перемогти. Поряд з передвиборчою агітацією, зустрічами з виборцями, виготовленням агітаційної продукції, їй доводиться відповідати на дискримінаційні атаки. І навіть у цьому фільмі одна з героїнь на зустрічі з виборцями почула від односельця, що дівчата не мають займатися дурницями і їй треба йти народжувати дітей. І нам вдалося це зафіксувати».
Особливість фільму в тому, що автори майже не показують рефлексій, а надають перевазі подіям, які відбувалися з кандидатками тоді, коли вони змагалися за місця в радах. Усі героїні – звичайні жінки, а одна з них була домогосподаркою, яка хоч і не виграла вибори, все ж залишається активною у громадській та політичній роботі.
Тобто ця стрічка дає уявлення про можливості, про досвід, і мотивацію для жінок на наступні вибори:
«Ми приїхали в Полтаву показати фільм, реальних жінок, які боролися за владу на місцях на різних рівнях. І показати жінкам, бо в нас є громадські активістки, кандидатки, які не пройшли, є депутатки. Можливості є, а також існують обмеження. Треба бути готовими».
Таким чином «Політична дія жінок» хоче активізувати майбутніх кандидаток та правозахисниць у різних містах та посилити їхніх вплив на політичні процеси.
Чому хейтять жінок у політиці
Здається, що стереотипізованому мисленню про ролі жінок та чоловіків не місце в сучасній Україні, але на практиці ситуація значно інакша. За словами Ірини Тишко, рівень освіти жінок та їхня кількість (53% студентства за статтю жінки) мали б зруйнувати міфи про гендерні ролі:
«Є думка, що насправді жінок розумних і лідерок достатньо. Просто ми не вміємо оцінювати компетентності чоловіків-лідерів. Ми за такою схемою і стереотипним уявленням, продовжуємо їх відтворювати. Публічні сфери і сфери політики здавна розділили і вони належали конкретним суспільним групам».
Дисбаланс можна побачити в українській дипломатії. Під час дослідження цієї галузі, Ірина Тишко зрозуміла, що така гендерна політика пов’язана зі столітніми традиціями. На їхній основі написані правила, які створювали не жінки й не для жінок:
«До прикладу, коли я говорила з дипломатами, вони пояснювали, що в радянський період жінок не відправляли посолками, бо існувало уявлення про слабку жінку, яку нібито було легше завербувати іноземним спецслужбам. Ми це бачимо і в політиці».
Поява жінок у політиці в Україні часто сприймають як щось «ненормальне». Цьому виною теж столітні традиції, які створювали чоловіки. Поява лідерки супроводжується «тертям» з боку суспільства, яке частково лишається патріархальним. Стати лідеркою у політиці складніше, аніж лідером, бо жінкам доводиться вислуховувати про загрозу піти в декрет, про «місце на кухні». Тим паче чоловіки не люблять, коли у них з’являється сильна конкуренція на політичному полі.
Ірина Тишко каже, що рівність у політиці – секрет успіху держави, адже освічених і талановитих жінок в країні багато і не варто їх ігнорувати:
«На наше стереотипне уявлення вплинув радянський період. Ми це побачили після того, як дослідили, що жодна жінка не очолює обласний центр. Жінкам закидали, що вони не можуть очолювати місто і є результат. У Полтаві ніколи не було мерки, не було жінки на посаді. Невже за 30 років не знайшлося талановитої жінки? Впевнена, що проблема тут значно глибша і криється в тому, що суспільство досі має упередження про ролі жінок і чоловіків. І конкуруючи за місце мера, жінці треба працювати більше. Треба й агітувати, і про проєкти розповісти, і відбиватися від закидів що жінка не можу бути меркою, бо вона жінка».
Нині держава формує нову політичну культуру і завдяки гендерним квотам українки отримують можливість проявити себе.
Журналісти розповідають про політикинь як про «окрасу»
Новини про нову спідницю або помаду народних депутаток, чи фігуру або зачіску адвокаток – наслідок стереотипізованого мислення. «Жовті» медіа говорять про політикинь як про красу окрасу чогось, але не як про лідерок. Але існують і видання, які не дозволяють собі ображати жінок:
«У цьому питанні спрацює лідерство, бо є медіа які це виправляють. Мені шкода, але ЗМІ підіграють стереотипам і вони не мають ролі просвітницької.Є однотипні клікбейтні заголовки, тому в нас є антипремія #ЦеЯйце в якій ми обираємо і "нагороджуємо" видання, які публікують сексистські матеріали, і політиків, які принижують жінок».
Навіть коли такі матеріали з’являються, ніхто не визначає це як дискримінацію. У ЗМІ немає культури реагування на такі випадки. Тому активісти відслідковують матеріали та звертаються до Комісії з журналістської етики. Під час виборів знаходили навіть джинсу проти кандидаток з елементами сексизму.
Часто бували випадки, коли жінки навмисне підігравали стереотипам про «берегинь», щоб отримати голоси виборців, бо на місцях люди люблять тих, хто відповідає їхньому світогляду.
Незворотність існування фемінітивів
Згідно з новим правописом, уже кілька років в українській мові існують фемінітиви. Ставлення до них різниться, але подекуди проти фемінітивів виступають і самі жінки. Ірина Тишко каже, що це зрозуміла реакція, бо змалку дітям прищеплювали стереотипізовані гендерні ролі, від яких не легко відмовитися одразу:
«На жаль, в патріархальній системі чоловічі сфери вважаються більш важливими, а все фемінне навпаки. Часто, щоб вижити в цій системі жінка асимілюється, аби наголосити, що її діяльність і вона сама така ж важлива. І вважає: "Я краще відгороджуся від "слабких" і буду на боці сильних, буду "справжнім хлопцем"". Ніби визнати себе посолкою чи директоркою – це як перейти на темний бік, стати на бік слабких та втратити вплив. Але така тактика апріорі програшна».
Відсторонення жінок від вживання фемінітивів – проблема системи, а не людей. Даючи жінкам знання і просвіту, вдасться змінити ситуацію:
«Колись я публікувала статтю на «Європейській правді» і вжила фемінітив "посолка". У мене була підстава, бо взяла за приклад спогади сина відомої громадської діячки, голови «Союзу Українок» Мілени Рудницької, де він називає її посолкою. Прикро, але редактор провідного видання, яке сповідує європейські цінності, дуже скептично поставився до такого фемінітиву. Попри це була розпочата дискусія, а це, я вважаю, вже хороший сигнал»
Поява та існування фемінітивів – незворотний процес, який суспільству таки доведеться прийняти:
«Це боротьба жінок за своє місце у публічному просторі, це боротьба за видимість. Ми знаємо, що свободу ніхто не дарує і за неї треба боротися. Жодні права нам ніхто не дарував і не казав, що ти вільно можеш навчатися, голосувати й все інше. Ми хочемо більше можливостей, але склавши руки нічого не отримаємо».
Багато жінок намагаються уникати реакції на сексизм вважаючи що це не серйозно навіть у спілкуванні з опонентами чи всередині політичних команд. Так відбувається, бо жінка намагається бути чемною, як цього від неї просить суспільство. Але потрібно боротися з такими закидами, вважає Ірина Тишко і якщо жінки стають жертвами сексизму, потрібно сміливо виносити це в публічний простір.
Обкладинка – фото з мітингу за рівні права за участі Ірини Тишко. Джерело – starkon.city