Ще зі школи дивує той факт, що життя кожного другого автора так чи інакше пов’язане із Полтавою. Не знаю, чому її назвали духовною столицею, але те, що вона була літературним центром країни – немає сумнівів! Тенденція слабко, але збереглася і до сьогодні: наше місто – Батьківщина крутих поетів та прозаїків, тут створюються локальні літугрупування та, безумовно, пишуться прекрасні твори!
Тому ми підібрали для Вас найновіші книги, так чи інакше пов’язані з Полтавою, – різних жанрів і для різної аудиторії. Про них розкажуть видавці, літератори і самі ж автори. А взяти їх у свій «затишний вечір з книгою» чи ні – вирішувати тільки вам.
Автор сам наштовхує читача на атмосферу гоголівських творів, продовжуючи життя певним персонажам, про що дізнаєшся вже на першій сторінці. Тут і згадки про приїзд до Полтави культурної еліти України на відкриття пам’ятника Іванові Петровичу Котляревському, і боротьба за збереження Пересопницького Євангеліє, і відвідини Полтави Буніним. Усе це густо приправлене описами побуту містян, колоритної української кухні, роздумами про українську ідентичність і культурну пам’ять, розповідями про популярні на той час наукові відкриття й резонансні історичні події.
На думку літераторки Оксани Зелік, ця книга відповідає запитам читацької публіки, яка орієнтована на масову літературу. На думку цієї ж науковиці, головна заслуга письменника у тому, що він пропонує подивитися на Полтаву абсолютно під новим кутом зору. Тут стаються загадкові і навіть містичні злочини, які потребують розгадки і пояснення:
«Олекса Доніч грається із відомими літературними сюжетами і образами, які уважний читач має розпізнати і розгадати (от вам і ще одна детективна лінія).
Бажаємо авторові в історичних і краєзнавчих довідниках знайти ще чимало цікавих сюжетів для “полтавського циклу” ретродетективів».
Авторка книги – драматургиня полтавського проектного «Театру Сучасного Діалогу». Його у 2015 році в Полтаві створила група театральних діячів. Цікаво, що їх у постановках театру немає вигаданих історій. Увесь матеріал – це інтерв’ю реальних людей, статті, рефлексії акторів, статистика, наукові факти.
У казці, яку ми сьогодні рекомендуємо, теж є елементи реальних подій. Ось що авторка розповідає про ідею створення:
«Біля Полтави є село – Мала Перещепина. Це неймовірно красива місцина, особливо восени. Ми часто туди їздили родиною в ліс. Одного разу на прогулянці ”з’явилася Осінинка”. Ідея сподобалася моїм донькам, і казка легко і просто склалася».
Казку вигадали ще у 2005 році, того ж року вона стала лауреатом всеукраїнського літературного конкурсу «Рукомесло». А видали книжку для широкого загалу лише минулого року.
Ірина Гарець розповідає, що причиною тому був так званий «облом». Адже, коли вона спробувала надрукувати казку у 2005, то натрапила на видавництво, в якому сказали, що таких авторів як вона вистачає, і ті, хто буде друкуватися за державний кошт – вже давно визначені, а інших шансів немає.
«Я потім тільки через 5 років почала знову писати. Мене захопила драматургія, але дитяча тема була завжди», – згадує авторка.
А вже потім, після багатьох перемог на міжнародних конкурсах і практичної роботи в Полтаві, і головне, як відзначає Ірина Гарець, – завдяки повільним, але все ж таки змінам в країні, сталося так, що книга нарешті побачила світ.
Казки вийшли не так давно – наприкінці 2018 року, але вже мають своїх шанувальників.
Над Ілюстраціями працювала талановита команда художників-дизайнерів: Катерина та Роман Луценки, Ірина Шишкова та Надія Миколаєнко під керівництвом Сергія Макаренка.
У видавництві «Дивосвіт» удосконалили текст і представили на конкурс соціально значущих книг області. Так «Осінинка», пройшовши ряд перешкод, вперше потрапила в дитячі руки.
Це видання про майстрів, які вималювали обличчя нашого міста. Книга – маст-хев для тих, хто живе у Полтаві. Самі лише ілюстрації чого варті: тут можна зустріти давні чорно-білі ескізи міських вулиць та фото тієї Полтави, яку пам’ятають діти різних поколінь.
Авторка книги – Оксана Юріївна Бєлявська – закінчила Полтавський технічний університет у 1995 році зі спеціальності «Архітектура», зараз вона викладач вищої кваліфікаційної категорії, кандидат архітектури, член ГО SavePoltava.
У виданні задокументовані розповіді про архітекторів, які зробили Полтаву такою, яка вона є зараз. Тут представлена історія творення міста, зібрані розповіді про архітекторів та їхні споруди, а також – унікальні фотографії різних часів.
За словами головної архітекторки області Ірини Особік, книга написана дуже фахово, але доступно:
«Архітекторами про архітекторів, для не-архітекторів. Зрозумілою мовою про складне. Цікаві підбірки фотографій. Важливо те, що представлені роботи і автори не тільки в розрізі історії міста, а й сучасні проектанти».
13 грудня книгу презентували в книгарні «Зміст», де обговорили і порівняли сучасний вигляд Полтави з тодішнім.
Книга випущена під егідою Полтавської обласної організації Національної спілки архітекторів України та ГО «SavePoltava». Тираж видання склав усього 250 екземплярів, тож поспішайте придбати!
Автор фото та розповідей – доброволець Віталій Запека, свого часу добровільно пішов в зону проведення антитерористичної операції, де три роки провів на війні в трьох секторах з чотирьох як стрілець та фотограф.
Книга містить понад 200 знімків та 20 розповідей, ессе про бойовий шлях добровольців батальйону «Полтава», а ще про дітей та місцевих мешканців в зоні бойових дій.
Віталій Запека фотографував життя, побут, службу бійців з середини і кожне фото відповідно доповнював розповідями.
Із виданням написаного матеріалу виникли певні складнощі: книга два роки не виходила в світ, хоча були надані готові матеріали і заплачені кошти видавцю.
Але книга все ж-таки вийшла у друк. І минулого року вже була презентована не тільки в Полтаві, а й мешканцям міста Дніпра, разом з ще одною книгою – «Слово про війну-2: 4.5.0». Це друга книга з тритомного видання історій про війну від її безпосередніх учасників бойових дій та волонтерів. Віталій Запека став одним з 23 співавторів.
За словами бійця, на написання текстів «Батальйон Полтава. Роки війни» його надихнули люди в соціальних мережах. Спочатку для них він підписував фотографії з війни і з часом маленькі тексти перетворилися на вірші, ессе, а після – на розповіді, частина яких увійшла до книги.
Волонтерка Ірина Каптур розповідає, що хоч книга і торкається серйозної і гіркої теми, але все ж написана оптимістично:
«Реалістичні історії дуже потрібні тому, що війна війною, але вони – життєві і чесність, людяність, справжність завжди залишається в ціні. Ну а якщо це ще й з гумором, то дає можливість не тільки згадувати про сумне.
Ми розуміємо, що війна це – втрати, горе і нещастя, але ми все рівно посміхаємось адже це життя і воно продовжується».
Навесні минулого року в Полтаві презентували збірку дитячих поезій «Країна Навпакинія». Книга побачила світ у видавництві «Полтавський літератор» за кошти обласного бюджету як соціально-значуще видання.
Авторка Тетяна Ваценко – членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України. У творчих колах вона знаний і шанований педагог, майстер витинанки, учасник міжнародних та всеукраїнських виставок. А от у літературній царині – це дебют. Книга вийшла у світ на початку року і за словами майстрині шлях до виходу збірки у світ був нелегким і тягнувся 5 років.
Книжка складається з двох частин: перша містить вірші про дітей, друга – про вигаданих персонажів, поміж яких чи не найулюбленіший у письменниці – Курдуплик.
За словами завідувачки кафедри української літератури ПНПУ Віри Мелешко, рівень змісту книги є органічним, оригінальним і цікавим для дітей і для дорослих:
«Авторка цієї книги – прекрасна людина і до того ж ще й гарна майстриня, котрій особливо вдаються витинанки, які радують своєю витонченістю й довершеністю».
На думку Віри Мелешко, рецензована книга чимось нагадує «оті Тетянині незрівняні витинанки», адже у її «Навпакинії» усе взаємопов’язане і сплетене в нерозривну цілісність.
У книзі одночасно діє кілька поколінь і кілька світів. Старше покоління – бабуся Таня, яка вже у «тій Курдупляндії змалку бувала», молодше – Ярославчик, чи, як його називала бабуся, Ясик. Хлопчина перейняв від бабусі потяг до незвичайного, нафантазованого, доброго. Він рятує курдупленят від злого Курдупляка; рятує разом із бабусею та самими малюками-курдупленятами.
Авторка вдало творить і два різні світи: повсякденний, реальний, де мешкають бабуся й онук, і вигаданий, ірраціональний. Проте у книзі Тетяни Ваценко ці світи тісно перетинаються, мають багато спільного.
Написане творіння пані Тетяною Віра Мелешко вражає цілісним пригодницьким сюжетом, що характеризується динамічністю розвитку та логічністю побудови. Водночас книга-казка розширює рамки звичного світу дитини, оскільки серед персонажів фігурують вигадані авторською уявою, але такі, які несуть позитивне й повчальне начало.
Графіка Юлії Деркач