Полтава має глибоке історичне коріння й величезний потенціал, але їй бракує стратегічного бачення, вважає експерт Євген Глібовицький. Тут зосереджені витоки української ідентичності та «постгеноцидний слід». Це як додає переваг громаді, так і гальмує її розвиток.
ЗМІСТ поговорив із експертом із довготермінових стратегій, генеральним директором Інституту фронтиру, членом наглядової ради «Суспільного», викладачем УКУ Євгеном Глібовицьким. Він переконаний, аби Полтава почала динамічно рухатися вперед, їй потрібно зрозуміти свою історію, культуру й причини чому зміни даються так повільно.
«Змішані» враження від Полтави
Євген Глібовицький у Полтаві не вперше та навіть не вдруге, тож може прослідкувати деякі тенденції у розвитку громади. Експерт зізнається, що наразі у нього змішані враження про Полтаву. Адже з одного боку він бачить рух та прогрес, а з іншого – цього замало. Тобто зміни мають бути динамічнішими.
Водночас експерт розуміє, що можуть бути причини через які трансформація відбувається повільно чи не відбувається взагалі. Частина з цих причин є об’єктивні, інша – ті, які можна змінювати, попрацювавши над ними:
«Я бачу те, що ті люди, з якими я працюю в Полтаві, щоразу ставлять складніші питання. Це означає, що вони мають свій процес розмірковування, який їх підштовхує рухатися вперед. Полтава вийшла з складної політичної ситуації. Це є одне з пунктирних міст, де відбувається політична боротьба між прозахідним та проросійським вектором. Це та боротьба, яка зрештою мала би сприяти зміцненню і дорозвішенню демократичного спектру».
Євген Глібовицький каже, що сьогодні з’являється більше запитань про моделі, які можна застосовувати комплексно – не як окремі рішення, а як цілі системи. За його словами, саме такі підходи відкривають цікавіші перспективи для розвитку.
Також варто звертати увагу не лише на практичні, а й на гуманітарні аспекти – зокрема, на те, як змінюється культура, які існують інструменти цих змін і як на них впливають війна та подальший крихкий мир. Глібовицький підкреслив важливість розуміння того, як люди з різним досвідом після війни вчаться знову жити разом у межах однієї громади.
Водночас досі бракує питань про продуктивність праці, бачення економічного розвитку Полтави чи її безпекову стійкість.
«Мені хотілося б детальніше говорити про культуру. Дуже часто її зводять лише до мистецтва, але насправді культура – це значно ширше поняття. Це спосіб взаємодії людей між собою, система правил і норм, які не просто виникають, а потребують осмисленого формування».
Відправна точка для Полтави
Однією з причин гальмування розвитку міста є нерозуміння від чого варто відштовхуватися, аби зрушити з місця. У випадку Полтви однією із таких відправних точок може стати розуміння історії міста.
По-перше, це пояснює колію розвитку, тобто якими були місто чи громада раніше. І це об'єктивно впливає на точку, в якій ми є зараз. По-друге, добре розуміння історії може зменшити вартість перетворень в майбутньому. Тобто є рішення, дії, які вже робили раніше і зараз можна їх проаналізувати, аби усвідомити на що ми здатні. Експерт переконаний, що знання історії полегшує шлях.
Іншою відправною точкою може бути відчуття причетності людей до Полтави. Вона може включати: пасіонарність чи віру в себе з боку активістів; тверезість і розсудливість бізнесу; політичне лідерство.
Ще однією відправною точкою є відчуття, що Полтава є частиною спільного простору з іншими містами в Україні. Тобто можна їхати туди і надихатися, дивитися, аналізувати рішення та переймати досвід:
«Я боюся, особливо останнім часом, дуже таких простих рішень. Сучасне питання лідерства, особливо в таких містах, як Полтава, це є здатність розуміти складність і вміння з цією складністю працювати. Цього бракує. Це в дефіциті».
Історичний аспект: минуле та майбутнє Полтави
Євген Глібовицький каже, що найбільше його цікавить не минуле, а майбутнє Полтави. Говорячи про історію, експерт звернув увагу на те, як на Полтавщині формувалася українська ідентичність. Він вважає, що саме цей регіон став своєрідною «колискою українськості» — місцем, де зароджувалися ключові риси національної культури, а всі інші культурні традиції можна вважати її гілками.
Глібовицький говорить, що питання самоусвідомлення українців досі залишається відкритим. На його переконання, знайомство з українською ідентичністю неможливе без глибшого пізнання Полтавщини, адже цей регіон досі «недодосліджений і недорозкритий».
«Ми ще не до кінця розуміємо себе. Саме тому мені цікаво їздити містами й селами Полтавщини, слухати, дивитися, намагатися зрозуміти».
За словами експерта, Полтавщина має характерну рису — розрив між економічним добробутом і рівнем соціального капіталу. Він пояснює, що зростання добробуту тут не завжди означає підвищення якості життя, і намагається зрозуміти, чому так відбувається.
Одним із можливих пояснень може бути «постгеноцидний шлейф». Тобто наслідки Голодомору, які й досі впливають на суспільство. Втім для остаточних висновків поки бракує даних.
«Постгеноцидний слід» проявляється не лише у культурі, а й у тому, як вибудовується економічне життя області загалом та як воно впливає на інші сфери. Наприклад, заможність не завжди супроводжується відчуттям безпеки, а навпаки – люди з вищим рівнем достатку часто почуваються більш вразливими, адже бояться стати мішенню. Попри те, що зараз немає реальних передумов, що «держава знову прийде і забере вашу корову», як у 1930-х рока, однак історичні спогади залишилися глибоко в колективній свідомості.
Цю модель можна прирівняти до сучасних інституцій, наприклад, судової системи, яка не дає достатнього відчуття захищеності:
«Якщо у вас щось є, ви автоматично стаєте першими в черзі на “перевірку”, — пояснив експерт. І це формує дуже специфічну поведінку, яку ми бачимо в економічному та культурному житті регіону».
Розрізнення еліти та лідерів: хто може змінити Полтаву
Так склалося, що елітою суспільства у Полтаві звикли вважати переважно політиків, які ухвалюють рішення, вплваючи на долю міста. Своєю чергою Євген Глібовицький говорить, що таке поняття як «еліта» більше говорить про статуси, але українське суспільство не є таким, де статусність має значення. Попри те, що багато людей саме таким чином намагаються самоствердитися:
«Ми так і не сформували до кінця свої “вищі класи”, порівнюючи з іншими європейськими країнами. По нас потім пройшовся “радянський каток”, який всіх зрівняв. І говорити про якісь еліти зараз, це мені нагадує, як натужно виглядають якісь барокові інтер'єри в дев'ятиповерхових “панельках”».
Натомість варто звертати увагу на людей-лідерів, яких нам бракує. Це ті, хто має думку і може її відстояти й під тиском аргументів переконати інших. Такі люди мають відповідальність і головне – готові працювати на не тільки свій, а на якийсь ширший інтерес. На жаль, таких мало:
«Система, наприклад, політична, на етапі відбору переважно винагороджувала й наділяла можливостями нагліших, злодійкуватіших. Дуже часто людина, яка має міцну етичну систему зазнавала невдачі на етапі цього відбору. І тоді відповідно виникає питання: як чесні люди мають давати собі раду, якщо гра шахрайська? Хто би міг, чи мав, чи був спроможний стати елітою в сучасній Україні, я собі не уявляю».
У Полтави є чимало проблемних питань, які пов’язані з неефективним управлінським менеджментом, благоустроєм, корупцією, закриттям чи переїздом бізнесів. Відсутність діалогу з владою та неможливість на неї вплинути є проблемою. Натомість у Львові чи Івано-Франківську є кейси, коли місцеві активісти, лідери думок змогли порозумітися із чиновниками та разом діяти в інтересах міста чи громади.
Євген Глібовицький пояснює, що феномен Полтави полягає у тому, що порівняно із вищепереліченими містами, вона триваліший час була під радянською владою, пережила часи Голодомору і репресій. Тобто Полтава існувала зовсім в іншому дискурсі, ніж Львів чи Івано-Франківськ:
«Це не вирок, з цим можна працювати. Переважно активісти дивляться на дуже короткі рішення. Вони намагаються, наприклад, вплинути на зміну дій влади. А якщо зробити zoom out (зменшити масштаб, – ред.) і подивитися загалом на ситуацію, можливо інший порядок денний потрібен. Можливо треба мати своє розуміння того, яких рішень потребує місто. І ці рішення можуть лежати поза межами теперішнього порядку денного, який обговорюється в Полтаві».
Тобто варто озирнутися навколо і не йти в конфронтацію з владою, упершись в одне проблемне питання, а спробувати змінити підхід, запропонувати інший шлях вирішення. Наприклад, боротьба з корупцією: вона дуже швидко перетворюється в боротьбу з корупціонерами. Але ж проблема лежить в іншій площині: в культурі, системі, правилах. Саме з цими аспектами варто працювати й змінювати їх.
«Треба зрозуміти, де ми є, переоцінити ситуацію, в багатьох випадках зробити крок ліворуч чи праворуч. На мою думку, це те, що має робити кожна доросла людина. І мені здається, що оцього оця “дорослість” в суспільних справах це то, що ми тільки-тільки починаємо для себе відкривати. Це все впирається в культуру живих людей ця культура сформована ще в радянський період. Вона навіть в багатьох добронамірних людей дуже складається з купи токсичних інгредієнтів».
Чому не працює стратегія розвитку Полтави?
У Полтаві в різні роки затверджували або оновлювали стратегії розвитку, наразі стратегія розвитку громади до 2027 року перебуває на етапі актуалізації.Це довгостроковий план, який визначає основні напрямки та цілі для збалансованого розвитку, охоплюючи економічний, соціальний та екологічний потенціал міста та його територій. Однак до реалізації чи вирішень проблем доходить рідко.
Євген Глібовицький переконаний, що проблемою може бути нерозуміння кінцевої точки, до якої треба рухатися:
«Я не впевнений, що в Полтаві це обговорено. Це включає різні аспекти, які охоплюють загрози від Росії, демографію, культуру, бізнес тощо. Ми не бачимо цієї великої картини і, відповідно, не можемо себе поставити як точку на карті. І тоді будь-який рух перетворюється на просто хаотичне витрачання енергії. І тому виникає питання, як полтавці бачать свої своє майбутнє, як вони хочуть, в чому вони хочуть жити. І як це все примирити з реальністю, яка нас оточує».
Фото Аліни Гончарової