Коли більшість ветеринарних клінік спеціалізується на домашніх улюбленцях, у Горішніх Плавнях працює центр, де дають шанс на життя диким птахам та звірам. Щороку через руки лікарів проходять понад сотню пацієнтів. До ветеринарної клініки привозять поранених і хворих диких тварин – лебедів, їжаків, кажанів, хижих тварин. Одні повертаються на волю, інші залишаються назавжди в реабілітаційному центрі.
Рідкісний орлан, що примерз до криги, та понад тридцять лебедів, які без допомоги людей не пережили б зиму. Реабілітаційний центр у Горішніх Плавнях став останньою надією для тих, кого дика природа прирекла на загибель через травми.
Головний лікар ГО «Центр порятунку та реабілітації диких тварин» Артур Шаблiян, який понад десять років лікує і домашніх, і диких тварин, розповів ЗМІСТу, що робити, якщо ви знайшли поранену тварину, чому в Європі за покинуту напризволяще кішку можна потрапити за ґрати і чому не варто підгодовувати лисиць.
Як лікар почав допомагати диким тваринам
Ветеринар Артур Шабліян свою освіту він здобув у Харківській ветеринарній академії, а згодом чотири роки працював у Німеччині. Повернувшись додому, він поєднав лікування домашніх улюбленців із допомогою диким тваринам. Сьогодні на його піклуванні одночасно перебуває близько ста пацієнтів: від маленьких білочок та їжаків до хижих птахів.
«У нашій країні мало хто має можливість допомагати диким твариночкам, які потрапили в різноманітні ситуації. Це потреба місцевості та поклик душі», – розповідає пан Артур.
Починав із домашніх тварин, але поступово до практики додалися дикі. Це стало не стільки вибором, скільки відповіддю на потребу.
Червонокнижний птах примерзлий до криги
Одним із найяскравіших нещодавніх пацієнтів став рідкісний орлан-білохвіст, якого рятувальники знайшли у Кременчуці. Птах буквально примерз до криги на березі річки.
«Він приїхав до нас повністю замерзлим, майже вкритим льодом. Ми довго відігрівали його біля батареї, з нього просто текла вода. На щастя, серйозних травм він не мав. Виявилося, що це молода самка вагою 5,5 кг. Вони значно більші за самців», – розповідає пан Артур.
Ветеринар каже, що цей вид є надзвичайно рідкісним для України. За офіційною статистикою, у нас мешкає лише близько 100 пар таких величних хижаків. Після того як орлана відгодували та провели необхідну антипаразитарну обробку, його підготували до повернення у дику природу. Перед випуском птаха обов’язково кільцюють офіційними мітками Київського центру кільцювання. Цей науковий метод дозволяє орнітологам відстежувати міграцію, поширення та тривалість життя особини, не завдаючи їй шкоди.
Пан Артур розповідає, що з поверненням птаха на волю не варто зволікати, оскільки занадто тривале перебування в неволі та контакт із людиною можуть негативно вплинути на поведінку дикого птаха, тому щойно стан орлана стабілізувався, він вирушив у вільний політ:
«Це дуже великий, дуже сильний, дуже злий птах. Він не повинен контактувати з людиною. Він повинен її боятися. Тому що людина, як би це не звучало, найнебезпечніший хижак, який зустрічається в природі. Цей орлан, він живе зимою на Дніпрі. Вони туди прилітають для того, щоб тут харчуватися і зимувати. І вже на кінці зими вони відшукують собі пару».
Карантин є обов’язковим для всіх пацієнтів
Особливу увагу в центрі приділяють лебедям – їх тут зараз понад 30. Багато з них мають травми, несумісні з життям у дикій природі: відсутність крила, лапи чи ока. Для таких птахів знайшли прихисток. Вони стають мешканцями місцевого паркового озера. Крім того, кожен новий пацієнт проходить 21-денну ізоляцію, щоб запобігти поширенню пташиного грипу чи сальмонельозу.
«Коли до нас потрапляє якийсь птах, нема різниці, горобець чи лебідь, він обов’язково повинен пройти карантин. 21 день він знаходиться окремо від усіх інших птахів. Тому що існує цілий ряд дуже небезпечних хвороб: пташиний грип, сальмонельоз, пастерельоз. Багато хвороб, які птахи розносять, особливо якщо це дикі птахи».
Пернатих з інвалідністю щороку в грудні виловлюють із озера на човнах і забирають у теплі вольєри, оскільки без крила птах не може правильно саморегулюватися і просто замерзне.
«Вони зимують у доволі комфортних умовах у величезних вольєрах вигульних, приміщення закриті. Коли зовсім зимно, вони в приміщеннях знаходяться, а коли погода дозволяє, то ми випускаємо їх. Вони повинні мати водичку, їжу, і тоді птахи будуть стійкіші до морозів».
Як проходить реабілітація тварин
Загалом тривалість реабілітації залежить від виду тварини та характеру ушкоджень і може тривати від тижня до кількох місяців. Лебідь зі зламаним крилом, яке доводиться ампутувати, проводить у стаціонарі щонайменше місяць, а потім іще від трьох до шести місяців у вольєрі – до моменту, коли його можна випустити на озеро.
«Коли лебідь втрачає крило – це як людину наполовину роздягненою виставити на мороз. Він не може зігрітися, тому ми забезпечуємо їм комфортну зимівлю. Коли крило доводиться ампутувати, то, як мінімум, близько місяця птах знаходиться у нас на стаціонарному лікуванні у клініці. Потім вже, коли рана загоїлась, він переводиться в вольєр. Він там проходить адаптацію з іншими птахами».
Лікар розповів, що через неможливість вижити на волі деякі лебеді залишаються в центрі назавжди. Це птахи з ампутаціями, які роками живуть під наглядом фахівців і фактично втратили своє природне середовище існування. Взимку травмовані лебеді наражаються на подвійну небезпеку: вони не здатні самостійно знайти їжу та втрачають можливість терморегуляції. Без цілісного пір’яного покрову птах не може зберігати тепло, що стає головною причиною його загибелі на волі. Це вимушений крок, бо дика природа для таких поранених тварин означатиме неминучу загибель.
«Дівчинку лебедя-кликуна, яку до нас доставили поліцейські Кременчуцького управління поліції, знайшли з дуже значними ушкодженнями. На жаль, одну з лапочок, не вдалося врятувати. Але наразі птах готується до березневого спуску на нашому парковому озері. І це вже буде наступний етап її реабілітації».
Закритий простір небезпечний для лебедів
Артур Шабліян розповідає, що лебеді – дуже активні та допитливі птахи, які погано переносять замкнений простір. Щоранку, коли він відкриває вигульний вольєр, підопічні цілий день проводять у русі: вони постійно ходять територією, відпочивають та їдять.
«Лебідь – це не голуб, якого можна в клітку для котів посадити. Вони потребують значного місця. Якщо лебедя посадити в якесь дуже затиснуте місце, він загине просто від того, що він живе в такому приміщенні».
Наразі птахи мешкають у кількох локаціях, зокрема на території, що межує із заповідною зоною. Там зараз зимують не лише лебеді, а й хижі пернаті, які не змогли відлетіти у теплі краї, їжаки та білки.
Чому не варто підходити до лисиць та як рятувати кажанів
Дика тварина в нормі боїться людини. Якщо лисиця сама йде до вас у місті – це тривожний сигнал. Дикі тварини є основними носіями сказу, що є невиліковною хворобою. Годування лисиць або необережне поводження з кажанами може призвести до зараження сказом, що є смертельним як для людей, так і для домашніх улюбленців. У випадку укусу дикої тварини варто не зволікати й терміново звертатися до лікарів.
За словами ветеринара, кажани потребують особливої уваги, адже є вразливими видами під загрозою зникнення. Вони часто стають жертвами людської необережності під час будівельних робіт. У таких випадках кажанів потрібно передавати в Український центр реабілітації рукокрилих.
«Кажани, вони є дуже потрібною частиною екосистем та взагалі, природи. Вони регулюють чисельність комарів, нічних метеликів, хрущів, з’їдаючи їх. Тому їм треба всіляко намагатися допомагати».
Одна колонія рукокрилих може спожити до 15 кг комах на рік, замінюючи отрутохімікат та захищаючи ліси, сади і врожай. Зараз у центрі перебувають на реабілітації кажани, які потрапили до рук людей після того, як їхні гнізда зруйнували під час ремонтів. Їх готують до випуску навесні.
Пан Артур каже: що робити коли знайшли дику тварину залежить від її виду, але головне правило – безпека людини. Підбирати поранених птахів, білок чи їжаків лише тоді, коли ви впевнені, що можете зробити це без ризику для себе. Дика тварина, захищаючись, може вкусити, а звичайне змащування рани йодом не допоможе. Без вчасної вакцинації сказ є смертельним для людини.
«Треба бути дуже обережними з твариночками, використовувати непроколювані рукавички. Вони всі можуть вкусити і заразити на вірус сказу. Тварина просто захищаючи себе може вкусити. Людина просто йодом помазала, пішла додому, а через пів року в неї проявляються симптоми сказу».
Крім того, не можна самостійно лікувати знайдених тварин, бо це може бути для них небезпечним.
Культура ставлення до тварин
Працюючи в Німеччині, пан Артур бачив зовсім інший рівень відповідальності. Там за покинуту напризволяще тварину можна потрапити за ґрати, а на порятунок колонії хом’яків держава може витратити мільйони євро.
«Нам ще далеко до європейських норм і фінансування. Там немає безхатніх тварин, бо система контролю жорстка. У нас же досі нормальною вважається ситуація, коли бабуся виносить кошенят на смітник. Але я бачу, що люди стають гуманнішими».
Артур Шабліян розповідає, що Україні поки що далеко до європейських стандартів у ставленні до братів наших менших. Якщо в Європі проблема безпритульних тварин відсутня завдяки жорсткому державному контролю та суворим законам, то в нас досі трапляються випадки, коли хворих собак просто вивозять у лісосмуги, а приплід домашніх улюбленців викидають на смітник. Ветеринар каже, що неабияк важливим є пояснення людям як можна поводитись з тваринами, а як ні. Адже безвідповідальне розведення та жорстокість мають залишитися в минулому.
Тварини, яких привозять на реабілітацію з прифронтових територій
Цієї зими волонтери спільно з організацією Uanimals доставили до центру одразу трьох тварин із запорізького напрямку: пораненого козлика, курочку з серйозними травмами та молодого лебедя-кликуна.
Курочка постраждала найбільше найімовірніше від нападу хижаків. Козлику пошкодило ніжку: зараз він отримує лікування і потребує спокою. У лебедя серйозних травм не виявили, але під наглядом він залишиться ще деякий час.
Усі троє зараз у теплі, в безпеці та отримують необхідну допомогу. Для тварин із прифронтових територій центр у Горішніх Плавнях став одним із небагатьох місць, куди їх узагалі можуть довезти живими.
Блогерство заради просвіти
Хоча зараз основна увага Артура Шабліяна зосереджена на безпосередній допомозі тваринам, його YouTube-канал, де він показував робочі будні, моменти годування та випуску птахів на волю, здобув «срібну кнопку». Сьогодні ж головним майданчиком залишається сторінка у Facebook, де лікар ділиться історіями порятунку.
Контент складається переважно з коротких відео, що показують нетипові ситуації з життя ветеринарної клініки та реабілітаційного центру.
«Ми маємо берегти те, що нас оточує. Бо інакше наші нащадки не бачитимуть ні їжаків, ні білочок, ні лебедів».
Фото з особистого архіву Артура Шабліяна