На пагорбі в селі Вергуни стоїть храм. Замість дзвонів у його верхів’ї співають птахи, а протяги гуляють натомість парафіян. Цегляний храм Різдва Христового, на руїнах куполів якого ще донедавна росли дерева, а місцеві складували сміття.
Як і інші культові споруди, у часи радянської окупації України його розграбували, вежі-дзвіниці зруйнували, а будівлю віддали під склад. Можливо, саме цей ужитковий підхід дозволив пам’ятці пережити хвилі богоборства тієї епохи.
Про історію та особливості церкви, ключові проблеми й перспективи її збереження ЗМІСТ поговорив з архітекторкою Оксаною Бєлявською та місцевою владою. Чи дочекається храм своєї реставрації й що з ним робити далі – відповіді на ці питання шукаємо в матеріалі.
«Це було святотатство»: розквіт та занепад храму у Вергунах
Збудований на початку 19 ст. храм Різдва Христового є унікальним для Полтавщини зразком архітектури. Подібна за типом і давниною Миколаївська церква збереглася тільки в Диканьці.
Зведений коштом місцевого поміщика Івана Базилевського храм-ротонда у Вергунах дістався нашого часу, майже уникнувши втручань, але нині перебуває в аварійному стані. Архітекторка й членкиня громадської організації «Збережемо Полтаву» Оксана Бєлявська говорить, що церква має всі шанси дочекатися відновлення й реставрації, адже завдяки ротондальній структурі пам’ятка зберегла свою конструктивну непорушність.
«Сьогодні немає більше таких церков на Полтавщині, тому вона раритетна саме своєю одиничністю. Такий тип достатньо складний у виконанні. Це були новітні архітектурні тенденції того часу. Збудована церква в стилі класицизму з дотриманням норм античної архітектури. У декорі це також проявлено дуже чітко. Базилевський, ймовірно, як прогресивний поміщик, прагнув бути на піку тодішньої моди й привіз цей тип храму в село, у Вергуни. Він мав би пройти крізь роки й століття незмінним і завжди залишатися прекрасним».
З інформації видання «Полтавіка» відомо, що мурований храм мав попередницю – дерев’яну церкву, час будівництва якої не встановлений. Її існування зафіксували в переписі 1723 року. Церкву розібрали після завершення будівництва й освячення нового храму.
На той час козацьке село Вергуни входило до складу Миргородського полку, а з 1776 року стало частиною володінь поміщиків Базилевських. Місцеві жителі потрапили до кріпацтва, а вже за кілька років селом прокотилося Турбаївське повстання проти панщини.
Під час виступу селяни вбили трьох представників роду Базилевських, однак сам рух зазнав невдачі. Наприкінці століття поміщик Іван Базилевський розпочав у Вергунах будівництво церкви пам’яті своїх убитих родичів. Храм зі стінами півтораметрової товщини завершили й освятили 16 вересня 1801 року. Ймовірно, архітектором споруди був Микола Львов, проте документального підтвердження цьому немає.
За переказами, фундатор церкви помер раніше, ніж її звели, залишивши кошти на будівництво. На відсотки від цієї суми кожні 3-5 років у храмі виконували ремонт.
У своєму первісному вигляді пам’ятка проіснувала до першої третини 20 ст. Її західний фасад прикрашали дві дзвіниці. Проте у 1936 році радянська влада зняла дзвони й демонтувала верхні яруси веж, а саму споруду зробили складом для місцевого колгоспу. Після 1945 року церкву пристосували під зерносховище. У родинній усипальні Базилевських зберігали картоплю на насіння.
«Як для сакральної споруди, це було святотатство. Не можна так поводитися з церквами. Проте, з іншого боку, можемо подякувати провидінню, що ця церква не була висаджена в повітря, розтягнута по цеглинці й перебувала в постійній експлуатації. Це її врятувало», – каже архітекторка Оксана Бєлявська.
«У руїнах вона має цю цінність». Про автентику церкви
На залишені поміщиком Базилевським гроші церкву Різдва Христового регулярно ремонтували впродовж понад століття. Останнє оновлення відбулося у 1914 році. Відтоді споруда не зазнавала істотних перетворень чи перебудов, за винятком більшовицького акту вандалізму з дзвіницями.
З того часу храм занепадає. У ньому немає вікон і дверей, більшість тинькування обсипалася разом із розписами, а склепіння збереглося тільки в центральній частині храму та частково у кільцевих лоджіях. Попри це, храм ще можна врятувати. Архітекторка Оксана Бєлявська говорить, що одним із ключових для збереження пам’ятки моментів є те, що вона не зазнавала втручань:
«Тут ніхто не проводив додаткових демонтажів, не виконував якихось специфічних ремонтів. Не оббивали навмисно розписи, не робили перепланувань, не забивали нові конструкції в стіни. Тобто будівля залишалася у своєму первісному вигляді. І це дуже добре для такої споруди, тому що, за прикладом інших церков, які руйнувалися набагато швидше, це відбувалося саме через отакі втручання. Коли власники намагалися “покращити” свою споруду й додавали якихось незрозумілих конструкцій, які фактично руйнували автентичну церкву. Тому тут я бачу, що стан храму придатний для реставрації, попри аварійність будівлі».
Завдяки невтручанню храм зберігає свою автентичність. Його конструктивна схема залишилася сталою, до наших часів дійшли залишки оригінальних вхідних дверей та ґрат на вікнах, а також частини декору.
«Усе це є історико-культурною цінністю цієї пам'ятки. Якби їх торкнулася рука “покращувачів”, то ми б цього нічого не бачили. Це все було б знесене, знищене й виконане в неадекватних часу матеріалах, як зазвичай це роблять, у якомусь пластику тощо. Цінність цієї пам'ятки була б суттєво знижена. Зараз в руїнах вона має цю цінність».
Нині всередині церкви Різдва Христового збереглися 10-15% розписів. Відомо, що вдруге після будівництва храму їх виконували у 1911 році художники Петербурзької Академії мистецтв. Щоб залучити додаткові гроші на роботи від благодійників, після затвердження ескізного проєкту й кошторису меценатам запропонували покласти їхні портрети в основу образів ангелів, пророків і святих. Що більша пожертва – то вищий чин. Кожному меценату гарантували оригінал портрета, який переносили на стіну храму.
«Розписи в головному склепінні ще років з 10-15 тому були майже в повному обсязі. Вони потихеньку руйнуються, відбувається обсипання цієї штукатурки, тому що церква відкрита. З одного боку це погано для розпису. З іншого боку – це добре для мурованих конструкцій, тому що тут постійно є провітрювання, не оселяється грибок та не відбувається замокання, тож немає глибокої ерозії цегляного мурування. Тому ми не можемо говорити однозначно про те, що все погано або добре. Тут присутній певний баланс. Але церква чекає свого часу», – каже Оксана Бєлявська.
Реставрація споруди може коштувати десятки мільйонів гривень, яких наразі немає. Проте навіть за їхньої появи потрібна підготовка на рівні документації, що є зоною відповідальності місцевої влади.
Що влада зробила для збереження пам’ятки
Питання реставрації церкви Різдва Христового у Вергунах поставало наприкінці 20 ст., проте далі накриття куполом центральної частини храму справа не пішла. На вершині встановили хрест, який останніми роками стоїть похилений. Місцеві кажуть, що це сталося, бо майстри залишили прогалину в покрівлі.
Детальнішої інформації про реставрацію церкви знайти не вдалося ні в інституті «УкрДНІпроєктреставрація», який зазвичай займається пам’ятками такого масштабу, ні в обласному Департаменті культури, що мав би виступати замовником науково-проєктної документації.
Нині відповідальність за стан пам’ятки покладена на Хорольську громаду. Церква перебуває на балансі міського відділу культури, який займається охороною культурної спадщини. За останні роки для пам’ятки розпочали підготовку документації, яка надалі буде потрібна для реставрації.
Начальниця відділу культури Хорольської міськради Оксана Левіна говорить, що документацію на пам’ятку громаді довелося робити фактично з нуля. За останні роки для церкви виготовили облікову та землевпорядну документацію, будівлю внесли до Державного реєстру нерухомої культурної спадщини України й надали охоронний номер 596.
«Ми хочемо її відновити, зберегти. Щоб ця церква надалі служила людям. На жаль, було 70 мирних років, і чомусь руки до неї не дійшли [...] У 2024 році ми уклали охоронний договір з Міністерством культури. Це те, що зробили по документах, але далі нам потрібно рухатися для того, щоб таки цю церкву зберегти. Що я можу вам сказати: зараз воєнний час. У першу чергу ми намагаємося подбати про те, щоб зараз допомогти нашим військовим», – каже Оксана Левіна.
Наявність документації на пам’ятку дає змогу громаді в майбутньому розпочати протиаварійні консерваційні роботи та реставрацію. Для цього потрібна науково-проєктна документація, яка також коштує значних грошей. Начальниця відділу культури говорить, що громада не бачить доцільності у цих витратах, якщо можливість одразу розпочати роботи відсутня.
«Документація швидко “старіє”. Її вартість становить приблизно 10% від загальної вартості всіх реставраційних робіт. Нам говорили, що на реставрацію церкви треба мільйонів 100. Сам проєкт коштуватиме мільйонів 10. Якщо громада навіть виділить кошти, а це великі гроші зараз, якщо зробить науково-проєктну документацію, треба одразу ж робити реставрацію. У воєнний час це просто неможливо. Зараз є нагальніші проблеми».
Проблема порятунку пам’ятки нерозривно пов’язана з візією її майбутнього. Шукаючи відповіді на питання, де знайти гроші на реставрацію, потрібно також думати про перспективи її використання й розвитку.
Церква/музей/артоб’єкт: пошуки візії майбутнього храму
У 1990 році у Вергунах знімали фільм «Пам’ятай» про долю єврейської родини в часи Другої світової війни. Церква Різдва Христового стала ключовою локацією стрічки.
Староста Клепачівського округу Юрій Гузик говорить, що в часи зйомок фільму споруда перебувала в значно кращому стані, а багато місцевих жителів брали участь у масовці для стрічки.
Відтоді минуло понад три десятиліття. У якийсь момент з осередку духовного життя села храм почав перетворюватися на смітник. На верхівці будівлі виросли дерева, а довкола з’явилися чагарники.
«У селі всі ставляться до церкви як до пам'ятки архітектури, оскільки тут навели лад після 2016 року. Вивезли сміття, покосили територію, прибрали, а ми тепер підтримуємо її щороку. Завдяки місцевому господарству цьогоріч позрізали на верхівці церкви дерева й поприбирали більш-менш, щоб воно хоча б не довалювалося. Місцеві поважають пам'ятку архітектури, але все одно час від часу доводиться вивозити сміття. Присутній вандалізм, і я не знаю, чому люди так ставляться. І це здебільшого місцеві, місцева молодь. Не розуміють того, наскільки важлива пам'ятка архітектури в них у селі знаходиться», – каже Юрій Гузик.
Зараз територія поблизу церкви облаштована: хащі навколо неї вирубали й періодично викошують траву. Аби прибрати дерева на вершині храму, найняли альпініста, за послуги якого сплатив місцевий бізнес.
Архітекторка Оксана Бєлявська вважає, що власники пам’ятки першочергово мають продумати концепцію її розвитку й на основі цього намагатися залучати грантові кошти на відновлення:
«У першу чергу треба реально оцінити ситуацію: не лише економічну, а саме соціальну ситуацію. Як функціонує село? Скільки тут мешканців? Для кого і для чого потрібно відбудовувати цей храм? Що для нього стане головною функцією? Треба орієнтуватися на те, що тут буде не сакральний об’єкт, а якась артспоруда або мистецький центр, або культурна чи літературна резиденція. Безліч може бути варіацій і плюс музейна функція, то цей об'єкт варто відроджувати й прокладати до нього туристичні шляхи. Тому що інакше будівля не зможе сама себе утримувати в фінансовому плані, а вкладати сюди кошти без отримання прибутку, це, як мінімум, нелогічно».
Відновлення церкви у Вергунах вимагає комплексного підходу, підсумовує архітекторка. Йдеться про прокладання логістичних шляхів, розбудову обслуговчої інфраструктури, залучення культурних менеджерів і туроператорів, а також грошей бюджетів різних рівнів та меценатів.
Місцева влада також розмірковує над перспективами використання пам’ятки після реставрації. Очільниця відділу культури припускає, що з нього можна зробити церкву-музей, аби поєднати релігійну й туристичну функції об’єкта.
Храм Різдва Христового збудований міцно, тож має всі шанси дочекатися свого нового розквіту.
Обкладинка Юлії Сухопарової
Фото Аліни Гончарової