Влітку 2023 року на Полтавщині прогриміли одразу три історії про порушення прав людини. Одна з них пов’язана із забороною адміністрації ресторану заходити до них у військовій формі. Інші – з приниженням дітей на гуртку та утриманням людей у «пекельних» умовах. Про жодну з них у суспільстві не дізналися б без регіонального представництва Уповноваженого ВРУ з прав людини.
Про роботу цієї інституції у попередні роки чули доволі мало, але у травні в Полтаві відкрили новий офіс разом з Омбудсманом України Дмитром Лубінцем. Їхнє головне завдання сьогодні – захистити права людини.
Уповноважений з прав людини у Полтавській області Владислав Носенко в інтерв’ю ЗМІСТу розповів як завершилися гучні справи про порушення прав людини в області, з якими проблемами до них можна приходити і чому звернення до Омбудсмана – не панацея, якщо ви не хочете боротися за свої права.
ЗМІСТ: Нещодавно ваш офіс презентували назагал. Розкажіть, як ви працюєте зараз і куди жителі області можуть до вас прийти?
Владислав Носенко: Наш офіс знаходиться біля Полтавської ОВА. До травня люди мало знали про його існування і відкритість. У нас не було навіть вивісок, що ми тут знаходимося і про роботу дізнавалися хіба з інтернету.
Але підходи Дмитра Лубінця максимально відкриті і з його призначення одним з основних завдань стало відкриття відкритих громадських приймалень в областях. Потім 24 травня Омбудсман відвідав наше місто з цією метою.
Для нас найважливіше, що вона є максимально відкритою і доступною для людей з інвалідністю. Наше приміщення знаходиться у «Дія Центрі» на вул. Соборності, 45А і на цей час воно реально відкрите. У прямому розумінні цього слова. Ми приймаємо у будні з 9:00 до 18:00.
З. З якими проблемами до вас можна приходити?
В. Н: До нас можна звертатися з різним. Я навіть скажу, що немає такого питання, з яким до нас не можна звернутися. Ми діємо згідно із законом України про Уповноваженого. Там зазначили, що не можемо заміняти дії будь-якої інституції, хоча іноді нас про це просять.
Наприклад, до нас звертається людина з проханням провести розслідування, бо в неї поцупили телефон. Але ми не можемо цього зробити, бо це компетенція правоохоронних органів. Що ми зробимо? Пояснимо заявнику, що потрібно звертатися до поліції, дамо інструкцію куди йти і що писати.
Інша справа, коли людина скаже, що в неї поцупили телефон, вона звернулася до поліції із заявою, а її відмовилися приймати. Тоді починаємо впливати на ситуацію й з’ясовувати чому надійшла відмова. Намагатимемося максимально сприяти у поновленні прав.
Буває, що людям пояснюємо це кілька разів. До нас приходять з різними питаннями. То сусіди затопили, то великі платіжки за комунальні послуги, то мені не подобається що у мене на лавочці сидять люди й голосно розмовляють. Різні питання, бо це життя. Але буває, що людина вичерпала всі механізми щодо порядку захисту своїх прав, бореться за них і тоді ми намагаємося посприяти.
З. Що потрібно, щоб ви взялися за звернення, якщо це не абстрактна скарга на платіжки, а серйозне порушення прав?
В.Н: У нас єдиний документообіг. Ми обробляємо звернення за одним шаблоном. Коли людина звертається, то готуємо припис про порушення прав. Наприклад, був запит про доступ і захист публічних прав, а комусь відмовили. Звичайно, ми просимо людину написати заяву, даємо бланк і додаємо копії необхідних документів, які доводять, що її права порушили. Це копія її запиту і доказом слугує відмова тощо.
Потім інституція реєструє усе це в системі електронного обігу і починається розгляд. Моє завдання – максимально швидко поновити права людини. Якщо це не вдається, то винний притягується до адміністративної відповідальності.
З. Можете пригадати кілька кейсів, де уже є результат розгляду?
В. Н: Можу відмітити історію з «Будинком милосердя» під Диканькою. Другим можу виділити ситуацію в Кременчуці військового не пустили до ресторану. До речі, причину чому не впустили, так і не сказали. З власником цього ресторану спілкувалися, намагалися дізнатися чому так відбулося. На жаль, він не зміг пояснити причини.
Маю сказати, що ми говорили з адекватною людиною, яка розуміє, що сталося. Вони зрозуміли, що не мають рації у цій ситуації і того ж дня зв’язалися з військовим, попросили вибачення у нього та його дружини і запевнили нас, що таких випадків більше не повториться.
Наш офіс намагається охопити всі випадки, де відбуваються порушення прав людини. І військовий, і засуджений, і дитина мають права, які треба захищати. Якщо ми бачимо що реально відбувається дискримінація чи порушення прав, то завжди намагаємося впливати.
З: А чим завершилася історія з «Будинком милосердя»?
В.Н: Наскільки мені відомо, по цій ситуації відкрили кримінальне провадження за двома статтями. Одна з них передбачає позбавлення волі. Днями у нас з керівництвом області була нарада, де нас запевнили, що людей, яких звідти забрали, розмістять у нормальних закладах.
Але загалом питання не розв’язане, бо люди там лишаються, а ми не можемо їх забрати. Ця ГО зареєстрована на Леваді, а в Диканьці знаходиться приватний будинок засновниці юрособи. Ці люди є її гостями і вони й самі не хочуть їхати. Вони вважають, що їм там найкраще.
У цьому будинку залишаються 6-7 людей і вони усі там добровільно. Люди з ГО нікого не тримали їх силоміць, але там люди були з інвалідністю, бо поруч крісла колісні знаходяться. Крім цього, там живуть люди з психічними розладами. Вони переконані, що краще, аніж там їм, не буде ніде.
Зі свого боку, ми роз’яснювали, показували фото, розповідали, що можемо забрати їх у нормальні умови. Маю на увазі заклади з медициною, харчуванням, прогулянками, але вони не захотіли їхати. Силоміць ми не можемо їх забрати.
З. Також у Диканьці нещодавно була історія про приниження дітей на гуртку. Чи є там зміни?
В. Н: По цій ситуації створена комісія. Якщо порушення підтвердять, заяву направлять до поліції. У Диканьці ж продовжується робота. Нам головне, щоб не замовчували цю ситуацію, бо реакції від органів державної влади не було. Дитину принижували, але жодного фідбеку. Загалом, усе це перебуває на контролі.
Як відомо ЗМІСТу, йдеться про факти знущання з дітей з боку керівників хореографічних колективів «Нове покоління» та «Квітограй» Диканського селищного будинку культури. Одному з вихованців повідомили про загибель батька, який є безвісти зниклим. Також стало відомо, що викладачі хореографічних колективів у Диканьці вимагали у дітей просити вибачення за скоєні дії на колінах й лаяли їх.
З. Які KPI чи ставите для своєї роботи? Що вважається результатом у захисті прав людини?
В.Н: Для нас головна не кількість звернень, а якість. Наша команда не розглядає заяви, щоб дати відписку профільному відповідальному. Для нас важливо поновити порушені права. Скажу на власному досвіді, що ми не заспокоїмось, поки цього не зробимо. Просто нам не хочеться формальних відписок і тому ми намагаємося вплинути на ситуацію, щоб посприяти у відновленні прав.
У центрі стоїть не кількість, а результат.
Також для нас важливо, щоб більше людей дізналися про результативність звернень до нас, наші успішні кейси. Щоб усі знали, що є така інституція, вона працює. Якщо ваші права порушені, звертайтеся.
З. Воєнний стан обмежує багато прав людини в сучасній Україні. До вас скаржилися на заборону вночі ходити містом чи купувати алкоголь коли заманеться?
В.Н: На щастя, не було таких звернень, бо люди з розумінням ставляться. Логічно, що воєнний стан і вторгнення впливає на права людини. У нас близько 4,8 млн людей, які з 24 лютого 2022 року стали ВПО. Це по всій країні. З-поміж них багато хто мешкає у закладах освіти. Тоді учень конкретної школи не може здобувати якісну освіту. Це вже порушення прав людини, але ми розуміємо чому це відбувається. І головне – у нас немає іншого вибору. Це такі питання, що не мають поверхневої та однозначної відповіді.
А ще у нас є органи влади, які виправдовують свою бездіяльність воєнним станом. Наприклад, звертається людина із запитом до міського голови про заробітну плату його та заступників. Той каже, що зараз воєнний стан і він не може надати цю інформацію. Ну до чого тут це? Після звернення, ми вплинули на ситуацію і право журналістів відновили. З головою говорили і усно, і листи надсилали. Маємо надію, що більше такого не буде.
З. Щодо права на освіту. Бувало, що учнів батьків скаржилися на відсутність офлайн-навчання?
В. Н: Претензій не було, але обговорення існували. Таких звернень до нас не надходило, бо усі люди з розумінням ставляться. У нас така ситуація і мета перемогти.
З. А переселенці з якими запитами звертаються?
В. Н: У нас в команді є людина – регіональний координатор взаємодії з громадськістю. Її напрямок роботи – це розгляд звернень ВПО, консультації і моніторинги місць компактного проживання. Найчастіше надходили скарги на невчасність отримання соціальних виплат, відмову у поселенні у місцях компактного проживання. У загальному топі залишається порушення інформаційних прав. Такі звернення є постійно.
З: Чи можуть до вас звернутися родини полонених воїнів з Полтавщини за допомогою?
В. Н: Єдиним органом, що опікується питаннями військовополонених є Координаційних штаб з питань поводження з військовополоненими. Туди входить і Дмитро Лубінець та його представник у сфері безпеки та оборони Олександр Кононенко. Якщо до нас приходять, ми говоримо людям, що треба звертатися з питань полонених саме до штабу.
З. Добре. Наступна тема – права засуджених на Полтавщині. Як ви працюєте з в’язницями і як захищаєте людей у місцях несвободи?
В. Н: З людьми у місцях позбавлення волі треба працювати постійно, проводити інформаційну та просвітницьку роботу. Ми кажемо, просимо і робимо це. Чому потрібно? Людина у місцях позбавлення волі має право на умовне дострокове звільнення після певного періоду покарання. Є 2 підстави, щоб його отримати: стати на шлях виправлення і довести поведінкою, що це так і є.
Ми роз’яснюємо засудженим, що так можна і моніторимо судові засідання. Просимо людей готуватися до цих засідань, бо часто вони доленосні. Часто просимо, щоб адміністрація моделювала ці засідання, аби людина репетирувала пояснення шляху до виправлення. Це не у всіх одразу виходить.
У місцях несвободи ми розповідаємо хто такий Уповноважений, коли можна звертатися, як писати листи до нас та які права й свободи вони мають. Також проводимо на місцях прийоми людей, допомагаємо і намагаємося максимально поінформувати людину. Є звернення і з в’язниці. Часто стосуються якості надання медичної допомоги, розслідування, або коли вважають, що їх незаконно посадили чи обрали неправомірний запобіжний захід. Таких звернень дуже і дуже багато.
З. Чи плануєте зміни у роботі на найближчі роки?
В. Н: Зараз наша структура максимально адаптована до умов воєнного часу. Ми можемо проявляти гнучкість й щось впроваджувати. Раніше, наприклад, не було моніторингу прав людини внаслідок збройної агресії навіть з 2014 року. Тепер такий блок є.
На Полтавщині після обстрілів звернень, до речі, не надходило. Хотілося б сказати людям, що немає такого питання, коли до нас приходять, а ми кажемо: «Ні, не можемо нічого зробити». Навіть по розслідуванню ми даємо алгоритм куди йти, що написати і пояснюємо права. Увесь механізм ми розписуємо максимально, тож не бійтеся до нас звертатися за допомогою та захистом прав.
Обкладинка – Юлія Сухопарова