Директива ЄС на Полтавщині. Що вимагають від громад в енергоефективності

Березень 2022 року. Україна підключається до європейської енергосистеми ENTSO-E. І хоч нарешті вхід до спільного ринку електроенергії відбувся за декілька днів фактично, юридичне та інституційно на нас чекає багато роботи. Однак що цей крок означає для України? І що змінилося з березня 2022 року?

Директива ЄС – це не закон прямої дії. Це операційна модель управління енергією, відпрацьована в 27 країнах Європи, яка будується на встановленні кінцевих цілей, а кожна країна-член самостійно визначає завдання, активності, якими вона може це досягти. Держава отримує зазвичай близько двох років на імплементацію – внесення відповідних норм у національне законодавство.

Але імплементація – лише перший крок. 

Другий, складніший – це транспозиція, яка поляга в тому, аби забезпечити роботу норм  на практиці, а не залишалися виписаними в документі. Для України ця різниця є принциповою. Закон про енергетичну ефективність прийнятий у 2021 році, однак досі система реалізації планів згідно з цим законом не працює, до прикладу, пишеться якийсь нацплан, а далі не виділяються кошти з держбюджету, щоб  його відповідно реалізувати.

Законодавча архітектура ЄС у сфері енергоефективності будується на кількох основних документах. Кожен з них має конкретні вимоги, які безпосередньо стосуються органів місцевого самоврядування.

№1. Директива про енергетичну ефективність (EED) 2012/27/EU – фундаментальний документ, що зобов'язує держави-члени скорочувати енергоспоживання на 32,5% до 2030 року. Для публічного сектору передбачено конкретні механізми: реновація державних будівель, проведення енергоаудитів великими підприємствами, розроблення довгострокових стратегій модернізації житлового фонду.

Оновлена редакція Директиви, яку Україна зобов'язана імплементувати в рамках євроінтеграції, суттєво посилює вимоги. Одна з основних - щорічне скорочення споживання енергії публічними органами на 1,8%.

№2. Директива про енергетичну ефективність будівель (EPBD) 2010/31/EU - документ, що встановлює мінімальні вимоги до енергохарактеристик будівель. З 2021 року всі нові будівлі мають відповідати стандарту nZEB - near-zero energy buildings, тобто будівлям із близьким до нульового споживанням енергії. Щороку 3% площі будівель, що перебувають у державній або муніципальній власності та не відповідають цьому стандарту, мають покращувати свої показники до відповідних у межах Директиви.

Ці 3% в короткостроковому плануванні здаються незначними, однак на практиці – це постійний капітальний план реновації, який потребує фінансування, технічного персоналу та системи обліку кожного квадратного метра.

№3. Директива з екодизайну (Ecodesign Directive) 2009/125/EC стосується насамперед промислового та побутового обладнання, але має безпосередній вплив на закупівлі комунальних підприємств. Стандарти маркування (класи від A до G) – практичний інструмент, який громади зобов'язані враховувати під час оновлення систем опалення, вентиляції, освітлення.

Усі три документи об'єднані в стратегічну рамку Європейського зеленого курсу, кінцева мета якого - кліматична нейтральність ЄС до 2050 року. Для України це водночас і рекомендація перед вступом, і умова доступу до значної частини фінансової підтримки у цій сфері, яка нині є необхідною.

Директиви ЄС адресовані державам-членам. Але структура енергоспоживання публічного сектору виглядає так: центральні органи влади - міністерства, відомства, державні установи - відповідають приблизно за 2% загального обсягу, а решта 98% - це об'єкти під управлінням або фінансуванням місцевого самоврядування: школи, заклади охорони здоров'я, дитячі садки, комунальні підприємства водопостачання і теплопостачання, вуличне освітлення, муніципальний транспорт.

Те, наскільки ефективно держава транслює вимоги директив на місцевий рівень, визначає, чи виконується загальнонаціональна енергетична ціль державою, чи ні.

Цей механізм передачі працює через кілька конкретних інструментів:

Україна має інституційну основу для цього: реформа децентралізації 2014–2020 років передала громадам реальні повноваження і бюджетні ресурси. Але не вистачає налаштування енергетичного компоненту. 

Польська система енергоменеджменту вибудована на трьох рівнях.

За 2019–2024 роки програма “Чисте повітря” в межах цього механізму модернізувала 453 000 будівель, замінила 393 000 джерел опалення, скоротила викиди CO₂ на 3,2 млн тонн на рік. Загальний обсяг виплаченого фінансування - майже 17,5 млрд злотих.

Тобто різниця між польською моделлю і ситуацією нині в Україні - не в наявності ефективної автономії самоврядування, а у відсутності системи енергоефективності в кожній з автономних громад.

Одним із центральних принципів нової Директиви є Energy Efficiency First («Енергоефективність перш за все»). Суть: перш ніж будувати нову генеруючу потужність або розширювати мережу, необхідно перевірити, чи можна досягти тієї ж мети за рахунок зменшення споживання. Якщо так, то пріоритет за ефективністю, а не за нарощуванням.

Для управлінця на місцевому рівні це означає зміну логіки рішень. Традиційна пострадянська модель: «бракує тепла - будуємо нову котельню». Модель за принципом Energy Efficiency First: «бракує тепла - аналізуємо втрати в мережах та ізоляцію будівель, і лише якщо резерв вичерпано - розглядаємо нове постачання генерації».

Це зміна точки відліку: не «скільки нам треба виробити», а «скільки ми можемо не витрачати». На практиці реалізувати цей принцип неможливо без двох умов: системи даних про реальне споживання та інструменту аналізу цих даних. Директива вимагає скорочувати споживання і водночас вимірювати його верифіковано - зі звітністю, яку можна перевірити. 

Нині виклик регулярного аналізу досі існує, але вона полягає не в тому, що громади не можуть впровадити системи обліку. Проблема в тому, що без системи ніхто не помічає, де втрачається найбільше. «80% міст аналізують споживання лише раз на рік — під час бюджетного планування», - це дані опитування 12 громад Полтавщини, проведеного ГО «Зміст Полтава» у рамках проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Тобто навіть якщо дані є зібраними, вони не є фактором, який впливає на управлінське  рішення. І якщо в даних можливі певні відхилення, то виявляються вони з запізненням у рік, коли реагувати вже запізно.

Встановлення співпраці України з ENTSO-E у березні 2022 року - це технічно складне і стратегічно важливе рішення для України. Воно дозволило нам від'єднатися від енергосистем Росії та Білорусі та інтегруватися в енергетичний європейський простір, зокрема:

Директиви визначають цілі. Досягати їх без фінансових інструментів неможливо. Для України в межах євроінтеграції є кілька каналів цільової підтримки.

Більшість міжнародних програм підтримки, які сьогодні доступні Україні, вже прив’язані до європейських стандартів. Йдеться про такі інструменти, як Ukraine Facility обсягом €50 млрд, кредитні програми Європейського інвестиційного банку або проєкти Північної екологічної фінансової корпорації (НЕФКО).

Усі ці механізми працюють за спільною логікою: кошти виділяються лише на ті проєкти, які відповідають вимогам EU Taxonomy - системи критеріїв, що визначає, які інвестиції вважаються сталими та кліматично нейтральними.

На практиці це означає, що нова котельня, підстанція або тепломережа, профінансовані з цих програм, повинні відповідати тим самим стандартам енергоефективності, які встановлюють європейські директиви. Таким чином відбудова інфраструктури і її синхронізація з європейським енергетичним законодавством відбуваються одночасно. 

Водночас відбудова відкриває можливість для ще однієї важливої зміни – цифровізації енергетичної системи. Україна вже продемонструвала здатність швидко впроваджувати цифрові рішення - від банківських сервісів до державних послуг. В енергетиці це означає можливість одразу будувати сучасну інфраструктуру з онлайн-моніторингом споживання, автоматизованими системами управління мережами і цифровими диспетчерськими центрами. Така система дозволяє точніше розрахувати навантаження на системи, швидше реагувати на зміни попиту регіонально і зменшувати витрати енергії. У поєднанні з розвитком децентралізованої генерації це створює більш стійку енергетичну модель.

У довгостроковій перспективі всі ці покращення матимуть ще один важливий ефект - міжнародні приватні інвестиції. Інвестори приходять у сектор лише тоді, коли правила гри є регульованими і передбачуваними. Європейські стандарти якраз і створюють таку передбачуваність, що робить нашу енергетичну систему стійкою, попри наслідки атак Росії.

Директиви ЄС з енергоефективності - це не лише формальна вимога для країн-кандидатів. Це правила, за якими працює європейська енергетична система. Для України інтеграція до енергетичного простору ЄС означає впровадження тієї ж моделі управління енергією - з чіткими стандартами, системою даних, логікою децентралізації та доступними фінансовими інструментами.

Україна вже має частину цієї інституційної основи: закон про енергоефективність, інструменти фінансування, програми модернізації будівель та досвід енергоменеджменту в окремих громадах. Наступний крок - перетворити ці елементи на системну практику.

Саме від цього залежить не лише виконання директив ЄС, а й здатність України модернізувати власну енергетичну інфраструктуру, зробити її стійкішою до майбутніх атак Росії.

Матеріал створено ГО «ЗМІСТ Полтава» у рамках проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «ЗМІСТ Полтава» і не обов’язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.

Обкладинка – ligret.company