Цього дня 90 років тому вийшов у прокат фільм «Земля» – не лише найвідоміша стрічка Олександра Довженка, але й один з найвидатніших фільмів світового кінематографу. Ми знаємо, що «Земля», як і деякі інші фільми Довженка, була знята зовсім неподалік – у селі Яреськи Шишацького району. До річниці прем’єри – факти про митця та його фільм, а також історії зі зйомок на Полтавщині. 

Довженко став режисером порівняно нерано – у 30 років. До цього він не був навіть актором. До 30 років він багато чого спробував і відкинув: учителювання, служба в курені чорних гайдамаків, участь у штурмі київського заводу «Арсенал» (у майбутньому – тема одного з фільмів), мрії здобути художню освіту, дипломатична служба (як порятунок від більшовицьких репресій), робота в харківській редакції, співпраця з кращими українськими письменниками «розстріляного Відродження», яких зібрав Харків – столиця УСРР у 20–ті роки. Однак Олександр Довженко кинув насичене столичне життя і в 1926 році переїхав до Одеси: на Одеській кінофабриці він мав намір стати режисером.

Його першою режисерською роботою була комедійна короткометражка «Ягідки кохання». Досвід художника дається взнаки: усі свої сценарії та кадри для фільмів Довженко спочатку замальовував власноруч. Справжній режисер народився у 1928 році, його великим стартом була стрічка «Звенигора». Другим фільмом трилогії став «Арсенал» – погляд на придушення знаменитого січневого повстання робітників заводу, але вже з іншого, більшовицького, боку барикад. 

Ця стрічка замикає видатну трилогію Довженка, є останнім його «німим» фільмом і водночас залишається одним з найважливіших фільмів усіх часів. У «Землі» Довженко хотів передати тонку грань між старим споконвічним ладом селянського життя і змінами, які невблаганно несе новий індустріальний лад.

Сюжет фільму простий: сільський хлопець Василь Трубенко разом з друзями приганяє в село трактор. Селяни, у тому числі й батько Василя, в тривозі: як тепер узагалі жити, коли трактор переоре межі між полями? Сільські куркулі, які сприйняли новину вороже, вбивають Василя. Але фільм, ясна річ, не тільки про колективізацію, тим паче, що його класові акценти сьогодні явно застаріли.

Довженкові йшлося про те, щоб показати незнищенність життя на землі попри смерть. Стрічка відкривається смертю діда і завершується похороном Василя, але митець зумів це зняти так, що в кожній смерті є початок нового життя: саме тому над обличчям мертвого Василя пропливають стиглі яблука, а після похорону його мати народжує дитину. Можливо, для нас незвичні довгі плани Довженкової картини: так, один лише танець Василя займає 300 метрів кіноплівки. Однак кожен образ у фільмі – не тільки дзеркало дійсності, але й символ, що змушує думати.

Яреськи для Довженка відкрив художник Василь Кричевський, який працював разом з ним над фільмом «Звенигора». Шукаючи місце для пейзажних зйомок, режисер знайшов надзвичайно красиву місцину, відкритих простих людей і навіть актора, якого зняв у своїх найвизначніших фільмах. Ним став Степан Шкурат – пічник з Яресьок, актор-аматор. Довженкові коштувало чимало зусиль змусити Шкурата відкинути прийоми аматорського театру і відкрити у вайлуватому на вигляд сільському дядькові істинний драматичний талант.

У масових сценах Довженко знімав до 5 тисяч мешканців Яресьок і довколишніх сіл. Як думаєте, просто змусити кілька сотень людей плакати щиро, від серця? Довженкові це вдалося. Коли йому потрібно було зняти сцену фільму «Звенигора», де селяни слухають царський маніфест про вступ Росії у війну проти Австро-Угорщини, режисер заговорив спершу до людей, які були свідками подій чотирнадцятилітньої давнини: 

І плакав уже не тільки дід Микита, а й усе село – від бабів до матерів з немовлятами на руках. Плакав оператор, який знімав цю сцену. Плакав Василь Кричевський. А після зйомки до режисера підійшла тітка Федора, яка була живою совістю села, і сказала:

Перші закриті покази фільму «Земля» відбулися в березні 1930 року. Рецензенти вказали на «порнографічність» сцени, де наречена Василя, дізнавшись про його загибель, оголеною побивається в хаті. Після невеликих купюр фільм вийшов у прокат – і майже зразу був заборонений. Критики знущалися зі стрічки в пресі, закидаючи Довженку «біологізм» та «захист куркулів». 

Пізніше Довженко писав, що критика його просто знищила: він посивів і постарів за кілька днів. І в той час, як удома фільм забороняли, а режисера цькували, за кордоном «Земля» удостоїлася високих нагород і схвальної оцінки багатьох метрів кіно. Так, Чарлі Чаплін говорив:

З прем’єрою «Землі» Довженка запрошують у Берлін, Гамбург, Прагу, Париж та Лондон. Режисери хвилі італійського неореалізму називали Довженка своїм учителем. У фільмі Вуді Аллена «Манхеттен» є кадр, де головні герої виходять з кінотеатру, на афіші якого вказано два фільми: «Тюсінгура» японського класика Хіросі Інагакі та «Земля» Довженка. 

У СРСР фільм було реабілітовано лише по смерті Довженка. У 1958 році на міжнародному референдумі в Брюсселі кінокритики назвали його в числі 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно. 1971 року фільм було відреставровано на кіностудії «Мосфільм» під керівництвом удови Довженка Юлії Солнцевої.

У селі Яреськи пам’ятають митця. Планують навіть відкрити туристичний маршрут, пов’язаний із творчістю режисера. До складу майбутнього туристичного маршруту увійдуть такі об'єкти: пам’ятник Олександру Довженку; пам’ятник Василю Трубенку – герою фільму «Земля»; меморіальна дошка на садибі Федора Корсуна, в якій квартирував Довженко; місця, де діяв театр Дмитра Трощинського; дуб, який посадив Микола Гоголь, Сорокалітова гора в Яреськах.

У 2010 році український кінорежисер та кінознавець Сергій Марченко опублікував невелику статтю про те, як знімали «Землю» у Яреськах. Для статті вдалося знайти спогади мешканців села, які знімалися в цій кінострічці: 

Сергій Марченко поспілкувався навіть із людьми, в яких зупинявся жити сам Олександр Довженко.

Люди відзначали простоту та відкритість Довженка, який говорив, що хоче зробити багато для свого народу.

Полтавські дослідники творчості Олександра Довженка Василь Лис і Ванда Лис минулого року випустили художньо–документальну повість «Довженко в Яреськах». В її основі лежать розповіді людей з Яресьок про зйомки та особисті життєві історії. Наприклад, Ганна Корсун ділиться спогадом, як Олександр Довженко врятував її дитині життя.

Це було в 1937 році, коли Довженко знімав у Яреськах фільм «Щорс». Син Ганни Корсун тяжко захворів, зліг, не міг ходити. Попри напружений графік режисер на цілий тиждень полишає масові зйомки на дружину й оператора, а сам везе хлопця в Київ, влаштовує його в лікарню, де йому роблять операцію. Щодень летить у Яреськи телеграма: Олександр Петрович повідомляє дружині Юлії Іполитівні, що все гаразд, а вона має передати це Корсунам. Пізніше Довженко придбає для Івася путівку в дитячий санаторій і сам його туди відвезе. Потім – ще одну. Завдяки його турботі хлопець одужає і на все життя збереже вдячність до режисера.

У багатьох жителів села й сьогодні є речі, подаровані Олександром Довженком – хустки, вишиванки, глобус, посуд і навіть картини, намальовані ним. Усе це передається у спадок, як сімейна реліквія.

«Земля» була німим фільмом, проте йшла в кінотеатрах під музику: її написав композитор Лев Ревуцький, а під час перегляду її міг виконувати оркестр, доки не стали використовувати звукозапис.

У 2012 році Національний центр Олександра Довженка розпочав реставрацію фільму на основі оригінальної версії 1930 року. Музичний супровід до фільму протягом зими-весни 2012 року на замовлення «Довженко–Центру» створив гурт «ДахаБраха».

Про свою роботу над саундтреком учасники гурту розповідають:

Переглянути фільм у супроводі «ДахиБрахи» – рідкісне задоволення, адже музиканти під час показу грають наживо. Саме так відбувалися кіносеанси сто років тому: фільм показували на екрані, а оркестр грав музичний супровід. Утім, у мережі є аматорський відеозапис ще з літа 2013 року з фестивалю у Вологді, де «ДахаБраха» презентує свою музику до фільму «Земля». 

Олександр Довженко, без сумніву, був однією з найяскравіших постатей «розстріляного Відродження». І одним з небагатьох його представників, що вціліли й продовжили творити. Поза тим його постать дуже неоднозначна, про що свідчить активний інтерес до Олександра Довженка – як у науці, так і в популярній культурі. Завдяки цьому ми сьогодні можемо пізнати митця глибше у спогадах і листах або по-сучасному глянути на молодого Довженка. І, без сумніву, переглянути його шедевр, адже своїх класиків варто знати!

Обкладинка Романа Желізняка

При підготовці матеріалу використано книгу Олександра Мар'ямова "Довженко"