Найвідомішим прикладом успішної культурної дипломатії української держави став проєкт Республіканської Капели, устами якої на весь світ зазвучав «Щедрик». Як і понад сто років тому, Україна бореться за власне існування, перспективу якого Росія прагне поставити під питання.
Різниця полягає в одному: фронт протистояння розширився в інформаційній площині настільки, що ледь не кожен день вимагає від України нових «Щедриків», які б невтомно завойовували прихильність держав світу й відкривали очі на реальний стан речей.
Нині Україна має підтримку західного світу, тоді як країни Близького Сходу не демонструють подібної позиції. Не в останню чергу це відбувається завдяки наративам, які активно просуває Росія, а також авторитарним режимам у них.
Посланцем до арабського світу українська дипломатія обрала уродженця Полтавщини філософа Григорія Сковороду. Його образ і творчий спадок презентує водночас самобутність України та її спорідненість зі світовими культурними традиціями.
Дипломат Ігор Осташ та режисер Станіслав Литвинов створили фільм «Григорій Сковорода. Світе, я йду до тебе», який наближає постать українського філософа до країн Близького Сходу. ЗМІСТ поговорив із творцями стрічки про те, чому Україні важливо здобувати підтримку арабського світу і як цьому може сприяти культурна дипломатія з Григорієм Сковородою в ролі посередника.
Чому Близький Схід важливий для України
За останній рік голос України у світовому діалозі зміцнів, але Росія щомиті намагається його притлумити, задіюючи для цього колосальні ресурси. Стоголосий потік брехні й маніпуляцій ллється в кожній частині світу, однак всюди має різний успіх. Досить вдало просувати власні наративи росіянам вдається на Близькому Сході, тому потреба нейтралізувати їх є стратегічно важливою для України.
Присутність України в арабському світі у першу чергу базується в економічній площі. Значна частка експорту українського зерна припадає саме на Близький Схід. Однак економічна присутність України в цьому регіоні потребує підкріплення культурною складовою, щоб співпраця виходила за межі суто ділових відносин.
Своєрідними воротами до Близького Сходу для України став Ліван – демократична країна, яка першою в арабському світі публічно засудила вторгнення Росії до України. Налагодженням дипломатичних та культурних відносин з Ліваном займається Ігор Осташ, який у 2016-2022 роках обіймав посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в цій державі. У січні він приїздив до Полтави презентувати фільм про Григорія Сковороду, який створили для арабомовної аудиторії, що налічує майже 400 мільйонів людей. Стрічку з арабськими субтитрами, а також перекладені твори філософа торік у грудні показали публіці в Лівані.
За словами Ігоря Осташа, важливість Близького Сходу для України чітко окреслив ще гетьман Іван Мазепа, який 1708 року спонсорував одне з перших видань Євангелія арабською мовою. Його потребували представники православного світу, які жили у той час в Османській імперії.
«У своїй роботі я намагався бути послідовником Івана Мазепи, коли приїхав до Лівану, адже він є однією з основних в арабському світі країн із точки зору інформаційного та культурного впливу. Ліван – це телевізійний та кінематографічний хаб. Це країна, яка має дуже потужні традиції й свої продукти поширює практично на весь арабський світ. Ми це використовували через телевізійні канали, які дивляться всі арабські країни, показували наші фільми, телемарафони. Це дуже потужно працювало на весь арабський світ».
Культурна присутність України на Близькому Сході не обмежується фільмом про Григорія Сковороду. Ігор Осташ говорить, що за останні 5 років в Лівані видали близько 15 книг-перекладів арабською мовою української класики літератури та історії. Організовували кінофестивалі українського кіно в Лівані, на яких демонстрували роботи сучасних митців. Разом із режисером Станіславом Литвиновим створили документальний фільм «Український Ліван».
Будувати культурний діалог з Близьким Сходом є непростим завданням, що ускладнюється особливостями організації влади в країнах регіону.
«Якщо ми говоримо про сучасний арабський світ, то в ньому дійсно багато авторитарних режимів зараз. Ми знаємо, що арабська весна 2011 року провалилася. І це також впливає на сьогоднішню ситуацію, тому що авторитарному режиму завжди легше знайти спільну мову з російським авторитарним режимом. Через такі проблеми, як продовольча загроза, зернова у першу чергу, нафтова, газова, Росія може начавити на арабський світ. Але це дуже добре розуміє наше політичне керівництво. Арабський світ визнаний одним із пріоритетів зовнішньої політики України».
Як фільм про Сковороду наближає Україну до арабського світу
Інформаційна кампанія з нагоди 300-річчя Григорія Сковороди вийшла далеко за межі України. Презентацією філософа для арабського світу займаються дипломат Ігор Осташ та режисер та засновник громадської організації «Українська школа культурної дипломатії» Станіслав Литвинов.
Торік вони створили фільм «Григорій Сковорода. Світе, я йду до тебе». Стрічку знімали в Чорнухах, Києві, національній бібліотеці імені Вернадського. Зйомки охопили також виставку «Від Трипілля до сьогодення», частина експозиції якої була присвячена Григорію Сковороді. Мова фільму – українська з арабськими субтитрами.
«Для нас було важливо перекласти Григорія Сковороду і ми це зробили до його трьохсотріччя. Арабський світ на його день народження отримав достойний подарунок. Ми презентували видання арабською мовою його творів, куди увійшли “Байки харківські”, “Сад божественних пісень” і його біографія, написана Михайлом Ковалинським. Також ми презентували фільм, який знімали разом із режисером Станіславом Литвиновим і оператором Михайлом Шелестом. Редакторка Андріана Біла. Такою творчою командою ми не перший фільм знімаємо», – розповідає Ігор Осташ.
Стрічку про Сковороду презентували в університеті Святого Йосипа в Бейруті. Заклад є одним із найдавніших ліванських університетів. Також його показали на кінофестивалі у місті Тір і на телебаченні. Невдовзі планують виставити для перегляду у вільний доступ, зокрема на YouTube.
Режисер фільму Станіслав Литвинов говорить, що крім основної місії стрічки – розповісти про філософа – за її допомогою прагнули познайомити жителів арабського світу з українським мистецтвом:
«Ми зробили цей фільм у дуже стислий термін, але нам вдалося донести культурно-дипломатичну місію, показавши арабському світу наших сучасних українських художників. У фільмі можна побачити роботи понад 20 митців, таких як Олександр Мельник, який був нашим художнім консультантом, Генрі Ягодкін, картина якого якраз і прикрашає видання арабомовного Сковороди, Петра Бевза, Анатолія Фурлета й багатьох інших. Плюс скульптури Миколи Білика, автора скульптури Мазепи у Полтаві».
Для цієї культурно-дипломатичної місії творці фільму поєднали літературу, художнє та музичне мистецтво.
«Друга складова нашого фільму, окрім змістовної й художньої, це музика. Ми чуємо музику саме початку 18 століття протягом фільму, ми чуємо музику на пісні Сковороди у виконанні Хореї Козацької й Тараса Компаніченка. Ми донесли навіть звукову модель Остапа Вересая, відомого на Полтавщині й Сумщині, але зовсім невідомого навіть в Україні кобзаря, який співав теж на Сковороду», – каже Станіслав Литвинов.
За словами автора стрічки Ігоря Осташа, важливим моментом в історії взаємин Близького Сходу й України став саме початок 18 століття. Підвалини культурного діалогу заклав Іван Мазепа, який спонсорував будівництво монастирів, реконструкцію монастиря святого Сави в Єрусалимі, подарував багато цінних речей храмові гробу Господнього.
«Арабський світ поділений між релігійними конфесіями, дуже строкатий, складний, а проте усі розуміють мову культури. Григорій Сковорода дійсно нагадує історію “Щедрика”, але на два століття раніше. Ми розуміємо, що початок 18 століття якраз і був, як на мене, дуже важливим у наших взаєминах із Близьким Сходом. Ми говоримо про Івана Мазепу, про Василя Григоровича-Барського, який своїми ногами пройшов весь Близький Схід і написав про це у своїй книзі, подорожніх щоденниках і практично одним із перших у Східній Європі став істориком Близького Сходу. І ми зробили очевидно дуже важливу справу для Близького Сходу: ліванський перекладач Імадеддін Раеф переклав Василя Григоровича-Барського арабською мовою, і тепер вони можуть читати про свою історію початку 18 століття з його уст. Вони дуже багато перетиналися з Григорієм Сковородою, обидва навчалися в Києво-Могилянській академії», – говорить дипломат.
Важливою частиною репрезентації України через Григорія Сковороду є інтелектуальна складова. У стрічці творці аналізують ідеї, які виказують його спорідненість з арабськими мислителями.
«Григорій Сковорода – філософ, а це ще одна дуже важлива стежина до арабського інтелектуального світу. У фільмі ми проводимо цікаву паралель: коли говоримо про арабську філософію, то знаходимо кількох мислителів, які були дуже близькі по духу до Григорія Сковороди. Переважно це прихильники аскетично-містичної течії суфізму. Вона цілком зрозуміла у творчості Сковороди, хоча ми не можемо говорити, що він був послідовником цієї філософської течії, але ми знаходимо штрихи, які об’єднують філософію Сковороди з арабськими мислителями».
Попри століття, які розділяють нас із Григорієм Сковородою, його дослідники бачать зв’язок цього мислителя з сьогоденням і намагаються донести її до глядача. Мандрівна натура філософа, його спосіб життя є цілком сучасними й співзвучними нашій епосі.
«Як на мене, Сковорода був предтечею хіппі, навіть своєрідного веганства або вегетаріанства. В останні роки він практично не вживав їжі тваринного походження. Він дійсно був близьким до природи в цьому сенсі. Я думаю, що це його намагання жити в гармонії зі світом, богом, природою і шукати це в собі є істотним для розуміння Сковороди. Коли ми говоримо про арабський світ, для нас було важливо показати це арабському глядачеві, тому ми назвали фільм “Григорій Сковорода. Світе, я йду до тебе”».
Точкою дотику Лівану та України є також постать арабського письменника Михайла Нуайме, який у 1906-1911 роках навчався в Полтавській духовній семінарії. Його авторству належить переклад «Заповіту» Тараса Шевченка арабською мовою. Полтавщина стала місцем, де становлення Михайла Нуайме як поета відбулося. У 2011 році йому відкрили пам’ятник у Полтаві.
«Тут він написав свою першу поезію, тут він вперше закохався в жінку на ім’я Варвара. До речі, його небіж назвав свою доньку Варварою, Варкою. Навіть ця традиція зараз живе в Лівані в сім’ї Нуайме. Ми згадували у фільмі, що Григорій Сковорода пов’язаний з територією, яка також дуже близька Михайлу Нуайме, де народився Нуайме-поет. Глядачі, які дуже шанують його постать в арабській літературі, зрозуміють цей меседж», – розповідає Ігор Осташ.
Україна повертає своє
Фільм про Григорія Сковороду акцентує на його українському походженні, яке російська загарбницька традиція за старою звичкою приписала собі. Ігор Осташ називає це одним із ключових аспектів місії стрічки:
«На жаль, більшість діячів української культури, літератури, історії проходять під титром “російські”. Для нас це було надзавданням у Лівані, коли ми намагалися пояснити, що Григорович-Барський – киянин, що він українець, що Микола Гоголь з Полтавщини, він не тільки російський, а й український письменник. І в першу чергу він українець, бо народився тут. Співачка Лідія Липковська, яка народилася на Чернівеччині, а працювала в Бейрутській мистецькій академії, потужна українська зірка, яку приймають, як російську, молдавську чи румунську, але вона народилася на Чернівеччині, у селі Бабин Кельменецького повіту. Для нас було важливо показати, що Сковорода в першу чергу українець, що тут він закорінений».
Команда творців фільму прагне послідовно показати арабському глядачеві, що життя філософа нерозривно пов’язане з Україною, що тут зберігають і досліджують його творчу спадщину: рукописи, списки творів, колекцію нот, які автор скромно підписував іменем «Грицько».
«Нам було важливо показати, що вся його спадщина тут і що це наш український філософ, якого ми цінуємо. Але у фільмі є головний меседж – це війна, російська агресія. Ми лише задумували створювати фільм, аж тут прилітає російська ракета. Агресор фактично розбомбив музей у Сковородинівці. Це для нас було дуже важливо показати саме цей момент: як росіяни намагалися вбити українську культуру, філософію, що це було цілеспрямоване знищення музею Григорія Сковороди. Коли ми бачимо скульптуру, яка вистояла, це для нас символ української незламності».
Філософія Григорія Сковороди є частиною загальнолюдської культурної спадщини, яку світові подарувала Україна. Про неї ми готові говорити на тисячі ладів, аж поки не залишиться глухих і байдужих до колосальних за масштабом і зухвалістю злочинів Росії. Доки не стихне останній екзальтований вигук про «велич» і «єдиний» з того боку кордону. І навіть після цього.
Обкладинка Юлії Сухопарової. Використана робота Сергія Якутовича «Григорій Сковорода»