Оксана Дорошенко

27 квітня, 18:04
27 квітня, 18:04

Майстриня Оксана Дорошенко з Котельви має власний бренд автентичного печива «Котелевський коржик». На створення коржика майстриню надихнуло традиційне обрядове печиво її краю – панянки. 

Про традицію панянок, створення власного бренду та подорожі «Котелевського коржику» закордон у нашому інтерв’ю.

Оксана Дорошенко

Панянки – обрядове печиво з Полтавщини

Як розповіла Оксана Дорошенко, панянки є давньою котелевською традицією, яка передається з покоління в покоління. 

«Панянки – це обрядова сакральна  випічка. Вона готується тільки на Різдво та Святвечір».

Для панянок простий рецепт. По-перше, це пов’язано з тим що їх готували у піст. По-друге, раніше у людей не було фінансових можливостей додавати до рецепту багато масла, яєць тощо. Панянки завжди фарбували у рожевий колір і розписували білими, блакитними чи жовтими завитками (орнамент у вигляді спіралі).

Фото з сторінки «Котелевський коржик»

«Пекли панянки з того що було: борошно, цукор, вода і амоній. Амоній – це розпушувач. Тобто вони взагалі були простенькі і тільки того що солодкі. Печиво випікали у формі дівчаток, тобто таких паняночок, коників і півників. Іноді ще у формі пташечок маленьких».

У Котельві є традиція на Святвечір приносити вечерю: хрещеники хресним батькам, діти до родичів тощо. І дітям на Святвечір раніше завжди давали панянки: дівчатам – панянку, хлопцям – коника.

«Моє дитинство минало в 90-х. Я ще застала цю традицію. Ми ходили колядувати, чекали на це кожного року. Ходили до бабусь, дідусів, сусідів. Пам’ятаю, що молоді сім’ї нам то цукерки, то гроші давали. А от бабусі завжди давали оці панянки».

Зі слів майстрині, десь у 2003-2004 роках, масово з’явилися подарункові пакунки з солодощами, які почали купувати на подарунок. Таким чином панянки стали пекти рідше:

«Якщо років 50 назад це робила майже кожна сім’я, то зараз може кілька десятків жінок на всю Котельву залишилося».

«Котелевський коржик»: історія створення

У 2014 році майбутній чоловік Оксани Дорошенко на Різдво приніс їй панянки:

«У мене такий шок був. Запитую, де ти їх взяв? Я думала, що їх вже давно ніхто не робить. А він сказав, що його бабуся і сестра випікає. Мене вразило це, але тоді ще думки, що хочу теж їх пекти не з’явилося».

Повернення до панянок у майстрині трапилося через кілька років – після заміжжя та народження дитини. Оксана Дорошенко розповідає, що на Різдво вона вирішила разом з сестрою чоловіка приготувати традиційне печиво.

Фото з сторінки «Котелевський коржик»

Для розпису скручувався паперовий ріжок з вощеного паперу, який вмокали у глазур і малювали. З початку розписувати панянки завитками у майстрині не вдавалося, тому вона прикрашала печиво крапками. Перші панянки розфарбовувала майстриня цілу ніч.

«Тоді у мене ще не було жодних уявлень про “Котелевський коржик”, що буде бренд. Тоді я про це взагалі не думала. Просто хотілося пекти та малювати».

Оксана Дорошенко розуміла, що пекти панянки кожен день вона не зможе, бо це обрядова випічка. Тому вирішила спробувати готувати пряники.

«Якось я з самого початку не хотіла йти в загальний потік майстрів і готувати на замовлення ці імбирні пряники по типу Міккі Маус, love story тощо. [...] Мене прямо притягували оці всі автентичні символи та українська традиційна символіка».

На Великдень майстриня вирішила спекти не паски, а коржики у формі писанок. Після зробила коржики у формі котиків і потім справа почала розвиватися.

«Надихалася різними речами. Поїду, наприклад, до музею в Опішні, побачу глечик чи куманець. Захотілося коржик такий зробити. Вручну малюю, вирізаю той куманець, випікаю і розмальовую», – каже Оксана Дорошенко.

Одразу майстриня дарувала коржики знайомим і друзям. Мети створювати бренд жінка не мала. Вона говорить, що це вийшло раптово, після року зайняття цією справою.

«У січні я спробувала, а перше замовлення отримала десь у листопаді-грудні. Замовлення було з Луцька. Я дуже хвилювалася, як його продавати, яку ціну ставити, як відправляти поштою, це ж коржик. Але нічого, бойове хрещення пройшла і якось воно потроху пішло».

Фото з сторінки «Котелевський коржик»

Коржик ≠ панянки: різниця не лише в інгредієнтах 

Панянки – є традиційною випічкою. Готуються з простого тіста та фарбуються у рожевий колір. Розписують їх глазур'ю з крохмалю, борошна, води та барвнику.

Рецепт коржика майстриня розробила власний. Для приготування Оксана Дорошенко використовує борошно, цукор, спеції, какао, ром, лимонну цедру, лікер, масло, яйця, мед тощо.

Для глазурі Оксана Дорошенко рецепта не має. Говорить, що навчилася її відчувати. Готує традиційну білкову глазур (білок, цукрова пудра та барвник):

«Для заливки глазур має бути рідкою, щоб фон зробити. А от для розпису вона має бути густіша». 

Зовнішній вигляд коржика майстриня придумує самостійно в процесі роботи. Для своїх робіт вона використовує різні кольори і орнаменти. Двох однакових виробів майстриня немає. Всі коржики є унікальними:

«Це моє авторське бачення традиції. Я сідаю малювати і не знаю чим це закінчиться. Не знаю, що мені привидиться наступного разу. Придумую комбінації узорів, деяким з них уже по 4-5 тисяч років. [...] Це все закодована сила наших предків. Вони у ці символи багато вкладали».

Оксана Дорошенко говорить, що коржик не варто порівнювати з панянками. Оскільки панянки – це випічка з якої все почалося і яка її надихнула. А коржик – це її особистий проєкт та авторське бачення традиції.

Наразі у майстрині є два улюблених коржика – кіт Пан Коцький та Різдвяна коляда (поєднання форм коника і панянки).

Різдвяна коляда (Фото Оксани Дорошенко)
Пан Коцький (Фото Оксани Дорошенко)

Чотири дні = один коржик

На виготовлення одного коржика йде чотири дні. У перший день тісто замішується,  воно має настоятися у холодильнику. На другий день – випікають. На третій – наносять фон, а на четвертий розписують. На розпис майстриня витрачає майже 5 годин.

Наразі Оксана Дорошенко робить 3-4 коржики на місяць. Влітку взагалі не займається цією справою, бо немає вільного часу через роботу. Оксана Дорошенко працює в історико-культурному заповіднику «Більськ». І влітку на вихідних часто буває на розкопках, тому поєднувати ці дві справи не виходить:

«Я ніколи не гналася за кількістю. Та я і не хочу цієї кількості. Тоді втрачається мистецтво. Я не робила з цього бізнесу і не роблю».

Фото з сторінки «Котелевський коржик»

Коржик можна зберігати пів року, бо у своєму складі випічка має корицю та мед, які є натуральними консервантами. Проте майстриня говорить, що їла коржик, якому було 11 місяців:

«Коли вони свіжі, то більш м’які. Коли полежать, то коржики стають більш хрусткими. Але все одно вони не стають як сухарики. От коли панянка затверділа, то нею вікно, мабуть, розбити можна. Її не відкусиш, хіба у чаю можна розмочити».

«Котелевський коржик» – печиво, яке відвідало 30 країн світу

«Одна моя знайома повезла коржик до Лондону і сфотографувала біля Біг Бену. І за замовчуванням з того моменту почався такий флешмоб: люди купляли ці коржики і фотографували закордоном».

Наразі «Котелевський коржик» побував у 30 країнах. 

Фото з сторінки «Котелевський коржик»

«Мені іноді не віриться. Здається, що отой коржик і Оксана Дорошенко в інтернеті і я – це зовсім різні дві людини, які живуть в паралельних реальностях».

У більшості випадків коржик купували в Україні і везли з собою за кордон або передавали покупці самостійно. Але були і замовлення напряму із-за кордону:

«Була Італія і Таїланд. У Таїланд у мене взагалі замовляло посольство. У них була акція до Дня вишиванки і вони через посольство у мене замовили. Там мені було просто – потрібно було відправити на Київ, а представники посольства з Києва туди його відвезли».

Майстриня говорить, що вона самостійно ніколи коржик за кордон не надсилала. Вважає, це складною справою. Також Оксана Дорошенко каже, що відправити коржик за кордон буде дорожче ніж він сам коштує.

Традиції та культурна спадщина

Майстриня говорить, що «Котелевський коржик» має позитивний вплив на розвиток традицій. Усе тому, що коли вона почала займатися цією справою, то жителі Котельви теж почали цікавитися. На Різдво люди почали частіше готувати панянки.

Також панянками та коржиком почали цікавитися журналісти. Найбільш запам’ятався Оксані Дорошенко приїзд міжнародної агенції Reuters:

«Одразу я не могла повірити, що це вони приїдуть. Думала, що щось наплутала. Але коли вони приїхали і дістали свій мікрофон у мене в кухні, то я вже зрозуміла, що це справжній Reuters і була трохи шокована».

Фото з сторінки «Котелевський коржик»

Майстриня каже, що коли люди бачать зацікавленість у цьому з боку, то й самі хочуть доєднатися до справи та відроджувати традиції. Таким чином, через «Котелевський коржик» не лише місцеві жителі, а й туристи дізнаються про Котельву та її традиції. 

«Я хочу, щоб панянки внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини України. Наразі я зробила перші кроки для цього. Так проєкт панянок переміг на обласному конкурсі-огляді. Але попереду ще багато роботи, щоб втілити цю мету».

Оксана Дорошенко говорить, що підтримувати та розвивати традиції важливо, бо традиції – це ідентифікація народу: 

«Хто ми без традицій? Ніхто. Бо що відрізняє одну спільноту від іншої? Це мова і культура. Якщо це забрати, то це просто безлика сіра маса [...] Чим вищий культурний рівень, то менше споживацького відношення. Тому треба культуру підіймати і розвивати. Не опускатися до рівня сірої маси, а цю масу підіймати на вищий рівень. Тому треба популяризувати традиції, музику тощо».