21 листопада 2013 року в центрі Києва почався протест, названий «Євромайданом», а невдовзі – «Революцією Гідності». Його підтримали всі міста України, в тому числі й Полтава. Євромайдан завершися 18 лютого розстрілом активістів та втечею на той час Президента країни Віктора Януковича в Росію.
Про що думали і що відчували ті, хто 5 років тому прийшов на підтримку країні та брав участь у Полтавському Майдані? Які емоції переважали в учасників тоді, у гарячі для країни дні протестів, і якими вони є тепер?
Для цього ЗМІСТ зустрівся з безпосередніми полтавськими активістами та запитав їх про головне.
Роман Чабановський (заступник голови обласної організації у ВО «Свобода»)
– Ким Ви були до Майдану?
«У післяшкільні роки я почав цікавитися політикою і громадський життям. Брав участь у революції 2004 року, як допомагав організовувати аналогічний майдан в Полтаві. У 2013 році я був головою полтавської ГО “Свобода”, оскільки мені були близькі ідеї українського націоналізму. Після сфальсифікованих виборів Януковича наша організація підтримала акцію протесту – “Вставай, Україно!”».
– Чому Ви вийшли на протест?
«Бо я був готовий. Хоча і не знав, та і не міг знати, наскільки український народ готовий довго і наполегливо протестувати та чи ставлять люди собі за мету дійти до кінця. Це була крайня межа для мене, далі тягнути було нікуди. Мене обурювали закони, видані в січні 2014, брехливі відмовки влади, яка була, прямо скажу, “не нашою”, перші загиблі на Київському Майдані».
– Чим для Вас був Майдан?
«Ми воюємо з Росією вже ж не 10, а всі 300 років. Ще з часів Богдана Хмельницького. Тому для мене Майдан був одним з етапів війни проти Московії, яка проявилась цього разу через всеукраїнський протест».
– За яку ідею Ви вийшли б на Майдан ще раз?
«За ту саму! За ідею відстоювання та збереження української нації, панування українців на своїй землі. Але сьогодні, окрім Майдану, є й інші некриваві демократичні методи: скоро відбудуться вибори президентські, а згодом парламентські. Я сподіваюся, що все зміниться на краще».
– Найяскравіший спогад про Майдан 2014?
«До того самого вечора, 18 лютого, я два тижні був під домашнім арештом. Мене звинуватили в організації державного перевороту і, як одного з організаторів Полтавського Майдану, “нарядили” в браслет на ногу. Найбільш яскраво я пригадую сутички з “Беркутом” і масові демонтації пам’ятників Леніна».
– Хто Ви зараз?
«Революція не змінила мене. Я і досі притримуюся тих самих позицій, що і раніше. Зараз я заступник голови ГО “Свобода”, бо, як-то кажуть, що нас об’єднало, те нас і підтримує. Коли влада Януковича “втекла”, я мав можливість бути заступником голови ОДА. Я депутат місцевої ради і, як і раніше, приймаю активну участь в політичному житті міста».
Сергій Шебелист (викладач ПНПУ ім. В.Г. Короленка, доцент кафедри журналістики, журналіст інтернет-видання Zaxid.net)
– Ким Ви були до Майдану?
«Ще до Майдану я цікавився політичними процесами в Україні та світі, брав участь у виборах як звичайний виборець. Займався і займаюся журналістикою, писав на суспільно-політичну тематику, аналізував процеси в цій сфері. Але не був політичним чи громадським активістом. Мої погляди були складовою моєї внутрішньої політичної культури і свідомості. До Майдану, під час і після нього я був (і залишаюся) громадянином України, доля котрої мені не байдужа. Галасливого, показного патріотизму не люблю. Вважаю, що краще доводити його справами».
– Чому Ви вийшли на протест?
«Головним поштовхом було відчуття несправедливості й обурення. 2004 року, ще студентом, виходив на мітинг проти фальсифікації президентських виборів. А 2013-го – проти раптової зміни геополітичного курсу України. Адже до того навіть уряд Януковича-Азарова запевняв, що Україна підпише Угоду про асоціацію з ЄС і за це агітували навіть регіонали, а особливо буйних проросійських діячів показово карали за відхилення від обраного курсу.
Підписання цієї угоди давало надію, що таким чином країна буде ближче до Європи і це спонукатиме та змушувати владу адаптуватися до її критеріїв. Якби Янукович підписав документ, він мав би шанс бути переобраним на другий термін і здобути лаври євроінтегратора. Але він обрав інший шлях і розвернув країну в інший бік. Мовляв, ми ще не готові до Угоди про асоціацію з ЄС, хоча й не відмовляємося від неї. За великим рахунком, Янукович позбавив багатьох людей якщо і не мрії, то сподівань на краще життя в цивілізованому світі, брутально перекресливши їх.
Потім було побиття студентів «Беркутом» і люди вийшли на протест уже не за європейську інтеграцію, а проти влади, яка б’є своїх громадян. Якщо за Європу виходили десятки тисяч, то проти сваволі режиму – сотні тисяч».
– Чим для Вас був Майдан?
«Напевно, Майдан у кожного був свій. І кожен вкладав у нього власну ідеологічну основу. Але і демократів, і лібералів, і націоналістів, і лівих об’єднувала спільна мета – зміна влади, котра хоча й була легальною, але втратила в очах багатьох громадян легітимність. Мені Майдан видавався образом бажаної України – вільної, демократичної, солідарної, європейської, країни, котра є домом для всіх її громадян незалежно від етнічного походження».
– За яку ідею Ви вийшли б на Майдан ще раз?
«Майдан не виникає просто так. Його неможливо штучно організувати. Так, зібрати проплачений мітинг – нині не проблема. Проте це буде пародія на Майдан. Справжній масовий протест виникає, коли і окрема людина, і саме суспільство глибоко відчуває велику несправедливість. Це невдоволення може накопичуватися роками, але якась подія може стати останньою краплею – і тоді громадяни піднімаються на протест. Нині саме слово “майдан” баналізується. Ним називають майже будь-який мітинг, за кожної нагоди закликають: “Всі на Майдан!”, думаючи, що технологія, імітація здатна замінити справжній порив душі. Тому я не бачу для себе мотиву виходити на майдан за будь-якої нагоди. Це має бути свідоме внутрішнє рішення. Ідеї й ідеали – ті ж самі: свобода, гідність, справедливість, Україна».
– Найяскравіший спогад про Майдан 2014?
«Під час Майдану було багато яскравих подій, які перетворювали на калейдоскоп. Гнітюче враження справила сама відмова від курсу на Європу. Потім – звіряче побиття студентів і розлита в повітрі тривога й напруга. Було відчуття, що ми занурюємося в темні часи авторитарного правління. А з іншого боку, надихали мітинги, на яких збиралися вільні духом громадяни, котрі обнадіювали, що таки “свободу не спинити”. Вражала поведінка українців – солідарність і навіть готовність до самопожертви. Напруга подій періодично зростала та виходила на новий рівень. Після деякого затишшя накочувалася чергова хвиля ескалації протистояння. Вражали перші жертви революції, імена яких знали напам’ять, а події лютого 2014-го шокували, хоча всю глибину трагедії буває важко усвідомити й нині. Тим більше, з огляду на те, що чекало на країну після тієї гарячої зими».
– Хто Ви зараз?
«Викладач Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Доцент кафедри журналістики. Автор Інтернет-видання Zaxid.net».
Олександр Коба (засновник руху «Злам Стереотипів» та співзасновник Полтавського Майдану, зараз – засновник проекту IT BRO)
– Ким Ви були до Майдану?
«Студентом і ковалем. Політичним життям не цікавився».
– Чому Ви вийшли на протест?
«Я був учасником ГО «Злам Стереотипів», яка існувала ще до Майдану. Ми були стурбовані, що Україна може повернути у відверто проросійське русло. І це ставило загрозу того, що ми втратимо велику частину нашої території, залишивши її підконтрольною Росії. І так як в Полтаві вирішенням цього питання ніхто не займався, ми вирішили почати робити ці процеси в місті. У результаті ми ініціювали Полтавський Майдан 24 листопада».
– Чим для Вас був Майдан?
«Майдан був невдалою спробою змінити систему».
– За яку ідею Ви вийшли б на Майдан ще раз?
«На той момент це було вимушено, це був єдиний інструмент. Все залежить від ситуації».
– Хто Ви зараз?
«Я займаюся програмуванням, розробкою ІТ продуктів і навчаємо ветеранів».
Ігор Кіянчук (підприємець, директор ТОВ «Полтава-Інтерм»)
– Ким Ви були до Майдану?
«Я був підприємцем та учасником руху “Ми – європейці!”»
– Чому Ви вийшли на протест?
«Була величезна загроза увійти в орбіту Російської імперії. І якби це дійсно сталося, то до кінця мого життя, це точно, я б втратив можливість бачити нормальний розвиток суспільства України».
– Чим для Вас був Майдан?
«Головна ідея Майдану – геть від Москви. Це був Євромайдан. Термін “Революція Гідності” був введений однією з політичних сил вже після Євромайдану. Спершу мова була про євроінтеграцію, про європейське майбутнє України, європейське життя, європейські стандарти політичних стосунків».
– За яку ідею Ви вийшли б на Майдан ще раз?
«Майдан наступний для мене можливий лише у випадку реваншу проросійських сил. Інші виклики, які перед нами стоять, не можна, апріорі, вирішити шляхом Майдану. Державні інституції змінюють не шляхом Майдану. Шляхом революції можна змінити зовнішньополітичний курс країни, що ми і намагалися зробити в 2014 році. А далі потрібно працювати, працювати і працювати в інформаційному, політичному та громадському полі».
– Найяскравіший спогад про Майдан 2014?
«Це сталося в Харкові під час першого форуму Євромайданів, учасником якого я був. У мене досі збереглася фотографія скромного чоловіка в шапочці, кримського татарина, який стоїть під іконою проводить доповідь про кримський Євромайдан. Ми знаходилися у храмі православної церкви, ворота якого атакували “тітушки”, намагаючись відкрити. Але при цьому кримський татарин, мусульмани, якому заборонено входити в храми іншої віри, зламує себе, свої релігійні переконання, які створювались до цього сотнями років, порушує особисті канони заради майбутнього зараз, щоб далі не було значно гірше».
– Хто Ви зараз?
«По великому рахунку, ким був, тим і залишився, так само займаюся громадською діяльністю та підприємництвом».
Юліан Матвійчук (депутат Полтавської міської ради, голова Полтавської міської організації у ВО «Свобода» Полтава)
– Ким Ви були до Майдану?
«Я навчався у Полтавському педагогічному університеті імені Короленка та керував студентською партією “Свобода”».
– Чому Ви вийшли на протест?
«Бо я зрозумів, що історію творять люди. В інституті ми з Олександром Кобою навчалися в одній групі. Вивчаючи історію, а саме політичні течії та ступені тиску на українську мову та культуру з боку Російської Імперії, Столипінські реформи і все інше, на той момент, ми розуміли, що і самі можемо творити історію і, у певних її моментах, ставати важелем впливу на глобальні політичні тенденції».
– Чим для Вас був Майдан?
«Черговим піднесенням Українців. Теодор Драйзер у книзі “Фінансист” пояснює, що кожна людина в житті може мати один, ну максимум, два шанси проявити себе і стати тим, ким хоче. Майдан став другим для України шансом після Помаранчевої революції, змінити зовнішньополітичну орієнтацію та стати нарешті державою Європи. Як на початку ХХ сторіччя свій шанс не втратили країни Прибалтики, так і у 2014 році ми мали використовувати його сповна».
– За яку ідею Ви вийшли б на Майдан ще раз?
«Поки наші програмові засади, спрямовані на збереження української мови шляхом наповнення ефірного часу, фінансування армії за рахунок 5% ВВП та інші, виконуються, я вважаю, не варто піднімати революційні настрої. На Майдан варто виходити, якщо похитнуться три стовпи держави, за яких Україна втратить кордони, мову чи вектор розвитку».
– Найяскравіший спогад про Майдан 2014?
«Згадую, як на київському Майдані ми довго збирали катапульту і вона була така класна та величезна. Але коли ми вперше її зарядили, вона стрельнула на один метр перед собою. Тоді жартував з друзями, що вручну міг докинути набагато далі».
– Хто Ви зараз?
«Коли я був студентом, я не розумів, як працює багато речей, в тому числі і державний апарат, і те, що революції часто бувають недієвими. Тепер я набрався досвіду. Я розумію, що наразі мені варто сконцентрувати зусилля на просвітницькій роботі для свого міста, свого краю, людей… Бо люди самі ж обирають тих, хто потім їх дурить, хто постає в їхніх очах чиновником-гівнюком».
Євген Лопушинський (медійник, голова обласної організації Національної спілки журналістів)
– Ким Ви були до Майдану?
«До Майдану я працював у журналістиці. Також мав дотичне відношення до політики, займаючи посаду прес-секретаря обласного штабу об’єднаної опозиції».
– Чому Ви вийшли на протест?
«По-перше, я батько і виховую маленьку доньку, тому хочу, щоби в майбутньому моя дитина жила у вільній і правовій країні, де не б’ють студентів, де можна мати власну думку і позицію; по-друге, я дуже не хотів, щоб Майдан Незалежності в Києві знову став площею імені Калініна, а Україна стала ще одним федеративним округом Російської Федерації, як це власне відбулося із Кримом».
– Чим для Вас був Майдан?
«Для мене Майдан – це народження нової української держави, це шанс до змін. До нього українське суспільство стояло на роздоріжжі. Але ж вибір, як на мене, був дуже простим: або ми свідомо ідемо до цивілізованих цінностей, додому в Європу, або повертаємося назад, до авторитарного і колоніального минулого. Майдан не міг в одну хвилину змінити країну — це важка і щоденна робота, але Майдан став інструментом, який дозволив здійснювати ці зміни. Інша справа, як ми всі ним скористалися.»
– За яку ідею Ви вийшли б на Майдан ще раз?
«За ідею підтримки України. Задля того, щоб не втратити державу. Так, вона поки не ідеальна. Але і ми не ідеальні також. Та Майдан допоміг внутрішньо усвідомити і мені, і кожному, хто насправді має починати зміни. Усе починається всередині нас».
– Найяскравіший спогад про Майдан 2014?
«У ніч на 11 грудня я перебував у Полтаві. Мені зателефонував товариш, і сказав — швидше вмикай телевізор. На одному з національних каналів транслювали стрім з Майдану. Відбувалася друга силова спробу розгону мітингувальників. Святослав Вакарчук та інші авторитетні лідери держави закликали громадян приїздити на Майдан Незалежності та підтримати людей, які знаходилися там. Тієї ночі їм вдалося відбити силову спробу розгону Майдану. А вже на ранок, коли зателефонували друзі і запропонували їхати туди, не вагаючись ні секунди поїхав до столиці. Там вперше відчув, що Україна неодмінно переможе.
Згадую 23 лютого, коли подзвонив друг та сказав, що Янукович втік, а по Межигір’ю вже ходять люди. Пам’ятаю момент перемоги та шалений запах весни та свободи».
– Хто Ви зараз?
«Вважаю, що Майдан допоміг змінитися внутрішньо. Але усвідомлення необхідності цих змін прийшло десь на 4-5-му році після Майдану. Обрану професію не змінював. Досі займаюся журналістикою, піар-бізнесом, очолюю обласну організацію Національної спілки журналістів, батько та сім’янин».
Петро Ворона (депутат обласної ради, доктор наук Національної академії державного управління при Президентові України, учасник АТО)
– Ким Ви були до Майдану?
«Я активно займався захистом докторської дисертації, і в 2010 році захистився. Крім того я був депутатом обласної ради та керівником обласної партії “Удар” Віталія Кличка».
– Чому Ви вийшли на протест?
«Я по іншому не міг. Ще з 1990 року я працював у партії “Народний рух”, тому завжди був у гущі подій, які стосувалися боротьби за Незалежність України. Крім цього, як батько, а потім вже і дід, я не міг терпіти, як б’ють наших дітей за те, що вони намагаються іти європейським кроком, а влада топче всі людські та правові норми».
– Чим для Вас був Майдан?
«Історична подія, яка підкреслила європейсткість розвитку українського народу, його світоглядний вибір, протест проти життя під диктатурою».
– За яку ідею Ви вийшли б на Майдан ще раз?
«Варто боротися з корупцією, продажністю та “барижництвом”. Стояти на позиціях гідного життя, вільного від обкрадання. У свої 50 років я свідомо оцінюю та розумію свій обов’язок. Якщо оголосять наступ на східному фронті, а не сидіння в окопах, як сьогодні відбувається, я і мої побратими з батальйону “Фенікс” готові фізично відвойовувати територію України».
– Найяскравіший спогад про Майдан 2014?
«Перший спогад, він від 10 лютого. Я їхав до Києва підтримати протест і мій автобус тричі зупиняли, щоб передати рішення про моє затримання і доставлення в міліцію під арешт.
Другий епізод відбувався в Полтаві, коли акція “Євромайдан” тільки набирала обертів. Я та мій друг Олег Пустовар ходили з рупором по центральному ринку та скандували гасло “Геть Межигірського хряка!” Я був вражений та не міг порахувати кількість полтавців, яких ми зібрали на центральній площі перед ОДА того дня».
– Хто Ви зараз?
«Революція не змінила мій світогляд. Я поки що трохи відсторонився від політичного життя та пішов у науку. На посаді проректора Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості готую перспективну молодь Полтавщини до участі в управлінні країною».
Андрій Баранов (політик, голова-координатор ГО «Полтавський Автомайдан)
– Ким Ви були до Майдану?
«І до і після Майдану я був і є політиком, громадським діячем, підприємцем з великим досвідом суспільно-політичної роботи та державної служби».
– Чому Ви вийшли на протест?
«Я вийшов на протест одразу після того, як побили студентів на Майдані. До того розумів, що маємо справу з олігархічним “міжсобойчиком” та не вірив у те, що відбувалося в Києві. Я вийшов не заради “безвізу”, або “єврозарплат”, а заради власної гідності, за право жити у своїй країні без страху за майбутнє своє та своїх дітей, проти свавілля та кримінального безчинства, який уособлювала тодішня влада».
– Чим для Вас був Майдан?
«Для мене головною ідеологією Майдану була і є здатність народу організовано та потужно, за допомогою виключно громадських важелів впливу, кардинально впливати на владу! Вважав і вважаю, що після першого ж “коктейлю Молотова”, який полетів у людей, Майдан у високому суспільно-політичному значенні, закінчився. І почалося зовсім інше явище. Можна багато дискутувати, як його назвати: революція, бунт, заколот, масовий безлад тощо. Проте з початком взаємного насилля було втрачено те головне, чого панічно боялися всі вороги Майдану. Було втрачено силу та звитягу організованого мирного народного протесту. Його безперечну правдивість та правоту».
– За яку ідею Ви вийшли б на Майдан ще раз?
«Питання для мене складне й неоднозначне. Вважаю, що явище революційного Майдану, мирного та потужного, яким він був та сприймався суспільством з 2004 до 2013 року, минуло безповоротно. Наразі воно окуповане радикалами й авантюристами-псевдореволюціонерами, та, однозначно, буде проходити в руслі екстремізму та правового нігілізму, притаманного цим персонажам».
– Найяскравіший спогад про Майдан 2014?
«Насамперед – це люди навколо мене. Із величезним теплом і повагою згадую своїх соратників по Автомайдану. Ці люди свідомо наражалися на ризик. Адже для багатьох – власний автомобіль був єдиним джерелом родинного заробітку! Нас палили, намагалися відібрати автомобілі, засипали штрафами та адмінарештами».
– Хто Ви зараз?
«Для мене питання дуже філософське. Напевно про це варто судити оточуючим. Мій суспільний статус не змінився. Можливо, дещо змінилися погляди та оцінки як минулого, так і сучасного...»
Графіка Юлії Деркач