Артем Шанда в очах командира був розбишакою. Молодий, непокірний і гострий на язик 23-річний представник покоління, якому судилося воювати за свою країну. Мало хто з оточення міг колись уявити, що має справу зі справжнім воїном і вже скоро йому випаде показати свою відважність на полі бою.
Полтавець Артем Шанда загинув 1 серпня на запорізькому напрямку. За кілька місяців про втрату дізнався його колишній командир «Каливан». Військовослужбовець зв’язався зі ЗМІСТом, щоб розповісти історію справжнього і відважного нацгвардійця, який врятував йому життя.
Фронтовий подвиг Артема Шанди
Командир відділення Артема та його побратим з позвиним «Каливан» служив з ним у полтавській бригаді. Потім за наказом переїхали до іншої, де разом воювали.
«Він дуже молодий хлопець. Відверто кажучи, я думав, що він розбишака, але дисципліну ніколи не порушував. Багато сміявся, жартував, був гострий на язик. Він для себе не уявляв майбутньої долі справжнього воїна. Я теж».
Артем Шанда не завжди погоджувався зі своїм військовим керівництвом. Якщо він вважав, що довкола нього роблять щось неправильно, завжди говорив про це. Полтавець мав власні погляди на життя, попри юний вік. Запальним був і в житті.
Його батьки ніколи не підозрювали, що він може опинитися у війську. У дитинстві хлопець займався боротьбою й під час змагань пошкодив нирку. Відтоді у нього залишилася одна нирка, тому його комісували. Сергій Шанда каже, що у нього не було навіть військового квитка, тому він здивувався, що син пішов на війну.
Увесь час хлопець приховував від рідних своє життя на війні, намагався заспокоїти, говорив, що перебуває у спокійних місцях.
«Влітку ми поїхали до нього в Качанівку, щоб побачитися. Потім виявилося, що він усе ж був на передовій. Я це дізнався, коли вийшов на командира його частини. Іноді він нам писав. Сварив, що ми щось вигадуємо.
Потім я знайшов кол-центр у військовій частині. Мені сказали, що він отримав контузію після завдання, на якому був з побратимом. У його товариша уламки в нозі були, але вони 3 дні у шпиталі не долежали й втекли. Потім був Бахмут. З нього він повернувся на 10 днів у відпустку. Лише після цього почав розповідати про пекло, яке пройшов», – каже батько героя.
«Каливан» зізнається, що у підрозділі його ніхто не бачив справжнього воїна в Артемові, але бій у Бахмуті показав хто є хто.
Бахмут і порятунок командира
Одним з місць дислокації підрозділу хлопця був Бахмут, коли за нього точилися кровопролитні бої. Командир згадує, що уже на Донеччині Артем Шанда проявив себе великим патріотом й показав, що насправді був безстрашним для свого віку:
«Розуміючи, що міг загинути, Артем тримався сміливо, не кожен професійний воїн зміг би це повторити. І це було диво. Одного дня ми мали переводити позицію. В одному місці були зосереджені росіяни, а з іншого боку наші військові мали штурмувати та зайняти їхні позиції. На шляхах відступу я був з Артемом.
Ми мали підтримувати наших побратимів, якщо вони будуть відступати, але все вийшло добре. Свої позиції ми утримали, але не варто недооцінювати ворога, бо вони дронами вирахували нашу позицію і почали обстрілювати нас.
Артем не відступив».
Згодом був інший бій і «Каливан» потрапив під мінометний обстріл, отримав тяжкі поранення і не зміг йти. Також поряд були інші військовослужбовці з їхнього відділення, але одного бійця тоді втратили й решті потрібно було терміново дістатися евакуації:
«Позицію ми утримали, тому нам треба було вже йти. І тоді Артем взяв на себе роль рятівника. Спершу він тягнув мене на собі, хоча сам він важив під 60 кілограмів, а я десь 120. Думаю, йому було дуже важко. Він потім тягнув мене і за руки, і за ноги, але не покинув. За те, що можу зараз спілкуватися, я вдячний лише йому», – згадує побратим.
Після порятунку «Каливан» пройшов лікування та реабілітацію. Між собою військові згадують, що це був не єдиний подвиг Артема Шанди, але знайти детальних свідчень поки не вдалося.
Після того бою долі «Каливана» та Артема розійшлися різними шляхами, а потім колишній командир дізнався, що хлопця більше немає. Сьогодні він з родиною героя планує написати звернення до військового керівництва, щоб Артема Шанду посмертно нагородили орденом.
«Його запаяв путін»
Артем Шанда мав запальний характер. Його тато згадував, що він був самостійним навіть коли вирішували куди хлопець вступатиме після школи. Одразу планували, що стане лікарем і вже майже подали документи, аж раптом Артем заявив, що вступив на бюджет у педагогічний. Мовляв, не турбуйтеся, я вже все зробив, навчатимусь на фізичному вихованні.
У жовтні йому мало виповнитися 24 роки, але 1 серпня він загинув на запорізькому напрямку.
«У понеділок я з ним говорив востаннє. Ми всі думали, що він під Борисполем. Казав, що нічого не роблять. А командир каже, що вони 4 тижні на передовій. Другого числа сказали, що він рахується зниклим безвісти.
Тоді чотирьох відправили у розвідку. Їх раніше висадили, інших пізніше. Загинули і ті, і ті. Хлопець, який був тоді з Артемом, бачив, як в Артема влучив снаряд з РПГ. Цього хлопця контузило, він прийшов у частину і розповів про все.
Хлопці поїхали шукати нашого Артема, але не можуть знайти, бо не знають де він. Наступного дня поїхали, коли повернули побратима сина. Підараси почали обстрілювати, підірвали машину. Потім шукали знову. Він досі там лежить на спеці розірваний. Тіла немає, бо такий снаряд танк розриває, але бійці кажуть, що щось знайдуть».
Тоді чотирьох відправили у розвідку. Їх раніше висадили, інших пізніше. Загинули і ті, і ті. Хлопець, який був тоді з Артемом, бачив, як в Артема влучив снаряд з РПГ. Цього хлопця контузило, він прийшов у частину і розповів про все.
Хлопці поїхали шукати нашого Артема, але не можуть знайти, бо не знають де він. Наступного дня поїхали, коли повернули побратима сина. Підараси почали обстрілювати, підірвали машину. Потім шукали знову. Він досі там лежить на спеці розірваний. Тіла немає, бо такий снаряд танк розриває, але бійці кажуть, що щось знайдуть».
Артем Шанда міг не йти на війну через здоров'я, але не зміг всидіти вдома, коли побачив кадирівські відео у TikTok та їхні злочини в Україні:
«Його запаяв путін. Коли кадировці почали ставити тіктоки, де вони хваляться знищеними типу військовими частинами, у нього очі кров'ю наливалися. Я це бачив. Він просто не зміг інакше, хоча був звичайним пацаном, розумієте?»
Тіло Артема 6 серпня побратими нацгвардійця не могли забрати його тіло за кілька спроб. Найважче з цим було жити матері героя:
«Дружина каже: "Мій Артем на цьому сонці розірваний лежить". Як їй з цим жити? Це якась жесть. Ми чекаємо, що зможемо його поховати».
За 5 днів тіло 23-річного захисника України на запорізькому напрямку під Оріховим таки знайшли. 17 серпня він знайшов вічний спочинок під Полтавою. Сьогодні його родина прагне увічнити його фронтовий подвиг орденом й сподівається на участь військових в оформленні нагороди.
