Гості Полтави часто називають її містом музеїв, бо їх у нас справді багато. Та мало хто знає про музей Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції імені Миколи Вавилова (вулиця Шведська, 86).

Усі експонати цього музею тісно пов’язані з історією дослідної станції. Вони чимало бачили перед тим, як опинитися у музейних кімнатах. А вберегти ці речі від знищення під час Другої світової війни вдалося завдяки одній книзі.

ЗМІСТ побував на екскурсії у «храмі історії дослідної станції», який точно вартий того, щоб ви його відвідали.

Історія сучасної державної дослідної установи розпочалася у 1884 році зі створення Полтавського дослідного поля. Як розповіла наукова співробітниця відділу селекції Любов Кавалір, цьому передувала організація Полтавського товариства сільського господарства у 1865 році.

У музеї є ціла колекція фотографій людей, які стали засновниками станції та першими її директорами. Спочатку товариство розташовувалося у приміщенні Полтавського краєзнавчого музею, але для розгортання діяльності та проведення дослідів потрібне було господарство та земля. Згодом було придбано клаптики землі з будинками під солом’яними стріхами, де учасники товариства і жили, і працювали.

Сьогодні дослідна установа носить ім’я Миколи Вавилова, який приїздив до станції на практику. У музейному зібранні є навіть його фото, зроблене під каштаном, що й досі росте на території дослідного поля.

Зберегти знаряддя праці, документи, величезну бібліотеку з понад 70 тисячами видань було непросто. Щось знаходилося на горищі, дещо було заховане по різних відділах. Та збереглося це все завдяки одній науковій праці, яка за часів Другої Світової війни випадково потрапила до рук тодішній бібліотекарці Катерині Шептало.

Річ у тім, в окупованій Полтаві німецькі офіцери наказали переробити приміщення бібліотеки на їдальню. Щоб урятувати книги, співробітники станції почали нести їх додому. Вони виставляли тільки наукові видання, а все політичне ховали та «для вигляду» спалювали. Катерина Шептало знайшла докторську дисертацію кормовиробника Гільдебрандта – одного із німецьких офіцерів, що був тоді в Полтаві. Після того, як автор побачив цю книгу, то написав оголошення німецькою мовою:

Воно провисіло аж до дня звільнення міста від окупації. І навіть коли німецьке командування німцям наказало військовим відходити та знищувати всі будівлі, цей офіцер сказав, що сам підірве станцію, але цього не зробив.

Ось так волею випадку вдалося зберегти речі, які тепер стали експонатами.

Дослідна станція розташована за адресою вулиця Шведська, 86. Дістатися туди можна громадським транспортом: доїхати маршруткою 23/24 до кінцевої зупинки або сісти на будь-який транспорт, що прямує до Інституту зв’язку та вийти на відповідній зупинці. Вхід до музею – безкоштовний. Відвідати його можна з 8:00 до 17:00 з понеділка по п’ятницю.

Музей розташований у будівлі станції. Першу частину музею презентували рік тому, а відкриття другої частини приурочили до 135-річчя заснування науково-дослідної установи в жовтні цього року. За час свого існування установа пройшла шлях від Полтавського дослідного поля до державної сільськогосподарської дослідної станції.

Любов Кавалір розповіла, що усі експонати музею до того, як потрапити до експозиції,  зберігалися або на горищі, або в різних відділах. Над новою частиною музею працювали рік. За цей період встигли відремонтувати кімнати, зібрати експонати та органічно розташувати:

Спершу Людмила Кавалір веде відвідувачів до кімнати зі знаряддями праці, якими користувалися, коли станція тільки-но відкрилася. Тут є і віялка для насіння, і сіялка, й оприскувачі. Усе це – дерев’яні або металеві вироби великих розмірів, які мають значну вагу, тому очевидно, що з ними було важко працювати.

Поряд зі знаряддями є зразки насіння, яке висаджували і досліджували на маленьких діляночках, коли тільки починалася історія дослідного поля, зокрема люцерна, стоколос безостий, вика озима, озима та яра пшениця і кормовий буряк.

Особливу увагу працівники музею приділили спогадам про своїх колег попередніх років. Особисті речі співробітників станції, записи та документи, яким понад 100 років, зберігаються в окремому стенді.

Друга  кімната музею присвячена побуту. Людмила Кавалір розповіла, що у цій частинці музею зібрані експонати, що якнайповніше відтворюють життя людей на початку 20 століття:

Також у новій частині музею є хімічна лабораторія. Тут знаходяться обладнання для хімічних дослідів, з яким працювали дослідники, а також старі меблі та фотографії працівників станції.

Ідея створити музей історії дослідної станції належить теперішньому директору установи Володимирові Кохану. У першій частині музею знаходиться найцінніший експонат музею – моноліт, узятий Василем Докучаєвим у 1888 році.

За словами Людмили Кавалір, тоді Полтавське губернське земство запросило вченого дослідити ґрунти губернії. У рамах цієї роботи і взяли розріз ґрунту:

Поряд з монолітом Докучаєва можна побачити й менші зразки ґрунту.

У першій частині музею знаходиться величезна колекція комах, яку зібрав один з засновників української ентомології Микола Курдюмов у 1910–1914 роках. Він привіз із-за кордону креслення кліматичної камери для дослідження комах. За ними він виготовив прототип кліматичної камери, яка й досі знаходиться на станції.

Унікальність цього винаходу була в тому, що в камері можна було простежити життя комахи від яйця до дорослої особини. У ній вимірювали температуру, вологість і спостерігали за комахами.

Також у музеї представлена частина бібліотеки, яку вдалося зберегти під час війни.

Особливу увагу Людмила Кавалір приділила картинкам, які представлені у великій залі.

Наукова співробітниця розповіла, що за допомогою них неписьменні люди довідувалися, як вирощувати волів і свиней:

Звісно, дізнатися, як вирощувати тварин, можна з сучасних джерел, але доторкнутися до історії полтавської дослідної станції можна тільки в музеї.

Фото Богдана Проскурова

Обкладинка Марини Вісич