Свято Меланки (Фото – inlviv.in.ua)

14 грудня, 12:12
14 грудня, 12:12

Святки на Полтавщині розпочиналися родинним Святвечором і закінчувалися 17 січня. Ці дні надзвичайно багаті своєю обрядовістю. Частина традиційних дійств дійшла до нашого часу. 

Про те, як відзначали зимові свята на Полтавщині у першій частині ми писали тут.

Святки на Полтавщині тривали 12 днів. Починалися 6 січня і закінчувалися 17 січня. Після Святок наступало Хрещення. В цей період вечорами влаштовувалися святкові трапези з ритуальною їжею, частку якої лишали душам померлих предків.

На Святки відбували багато обрядів. Колядували, ходили з вертепом, засівали помешкання зерном на добрий врожай, віншували піснями старий рік і запрошували новий, ходили «полазники», щоб принести в дім добро і багатство, пише Олексій Кононенко в книзі «Українська міфологія та культурна спадщина».

Святки. Юрій Журка (Фото – kontent-ua.com)

Також в ці дні влаштовували оглядини наречених, гадали, ворожили, влаштовували ігри-забавки, рядилися в нечисту силу, одягали личини тварин.

На святки, вечори ділилися на «святі» і «страшні». Вважали, що у «страшні» вечори особливо гуляє і святкує нечиста сила, тому на вулицю намагалися не виходити, щоб нечисть не занапастила. У день Хрещення Господнього, нечисть за народними уявленнями зникає під воду. Воду освячувало сонце і вода очищалася, набуваючи лікувальних властивостей.

6 січня – Святий вечір (Навечір'я Різдва Христового)

За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн і східного, і західного обрядів – та одне з найважливіших родинних свят.

Однак не менш важливою була завчасна й серйозна підготовка до різдвяних обрядів. З пори жнив господарі зберігали обжинкового Дідуха та відбирали пахуче сіно. До свят завершували всю важливу роботу по господарству – від наведення ладу в хаті та обійсті до ткання полотна й вичинки шкір.

За звичаєм, до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатертини, рядна й рушники. Намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд (макітри, горщики, й макогони). Господарі із воску власної пасіки виготовляли святкові свічки. У підготовці були задіяні усі – і малі, і старі.

Ще вдосвіта, господиня приступала готувати дванадцять пісних страв: кутя, пісний борщ, пиріжки або вареники з капустою (картоплею, маком, вареними грушами чи яблуками), смажена риба чи холодець з риби, голубці з пшоном, тушкована капуста, квасоля варена, хрін, узвар.

В той час господар іде напувати худобу, стелить нової соломи та дає їй свіжого сіна. Потім одкидає сніг від хати, розчищає стежки, оглядає усе господарство. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом – позичене чи десь забуте.

Всі члени родини теж повинні бути вдома. Кажуть, якщо в цю ніч десь заночувати, то цілий рік будеш блукати по світу. Не можна сваритися в цей день, а навпаки, треба помиритися з недругами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Тому, аби когось не забути, господиня затикала клоччям усі дірки в лавках та ослонах і заклинала: «Не дірки затикаю, а роти недругам».

Цього дня не снідали й намагалися не обідати. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволяла дещо з'їсти, та й то лише в обідній час.

Коли вечоріло, починалося готування домашнього вівтаря. Господар вносив сніп жита – «дідуха» і ставив його на покутті під образами.

Надія Полуян-Внукова. У бабусі перед різдвом (Фото – sverediuk.com.ua)

Згідно з українським світоглядом «дідух» був умістилищем духів-пращурів, добрих духів. Допоки «дідух» стояв на покуті, суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду худоби. Господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. В цю пору годилося лише святкувати.

У хаті господиня клала під скатертину на чотири кути столу по зубчику часнику – «щоб злу силу відігнати».

Діти крізь вікно уважно вдивлялися в небо: чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо — народження Сина Божого!

Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Люди вірили, що в цей вечір,  навіть померлі родичі й безвісти зниклі – всі мають зібратися разом. У пам'ять про померлих родичів, люди ставили для них кутю та узвар на покуті та на вікно, щоб і душі рідних долучилися до трапези.

Господар запрошував всі померлі душі на Святвечерю, а потім вся родина навколішках молиться перед образами: перша молитва за душі померлих рідних, друга «за себе». 

Після цього починали вечеряти. Спочатку їли кутю з узваром, а потім всі інші страви. Страви мали бути пісними, оскільки Святвечір припадає на останній день пилипівського посту.

Обов'язково на святковому столі мали бути: свічка – символ віри, сіль – вказує на внутрішню суть людини та часник – символ очищення від гріхів, та щоб відігнати від родини злих духів.

Коли хтось із родини був відсутній за святковим столом, для нього теж клали ложку і згадували добрим словом. Якщо на цей час трапиться стороння людина, її теж запрошували до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив в дім щастя.

На Полтавщині діти носять вечерю до близьких родичів: онуки – до баби й діда, племінники – до тітки й дядька, хрещеники – до хрещених батьків.

Поступово все затихало. Малі діти, набавившись лягали спати, старші несли вечерю до діда й баби, а дівчата починали ворожити, щоб дізнатися яким та звідки буде суджений.

«Святочне ворожіння». М. Пимоненко, 1893 р (Фото – hroniky)

Народні прикмети

  • На багату кутю зоряне небо – кури добре нестимуться і вродить горох.
  • Місячна ніч – врожай на баштани.
  • Ожеледь на деревах – вродять горіхи й садовина.
  • Сніг іде – врожай на яблука.

7 січня – Різдво Христове

Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа. Вранці 7 січня полтавці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи, родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним. На святковому столі були: сало, печінка, ковбаса, різні копченості, все що було заборонене під час посту.

В гості полтавці ходили вже після обіду. Одружені діти, як правило, йшли до своїх батьків. Давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

Немировська Ю. Різдвяний натюрмарт (Фото – sverediuk.com.ua)

З настанням вечора молодь починала ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей,  віншуючи їм злагоду й достаток.

Першими оповісниками народження Христа з давнини були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки.

Колядників чекали й віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчики, дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з'являтися представники чоловічої статі.

Костянтин Трутовський, «Колядки в Україні», 1864 р. (Фото – hroniky)

Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходили із «зіркою» та дзвоником. Хлопці колядували бажаючи господареві та господині всіляких гараздів, після чого господар обдаровував парубочу ватагу, бувало міг дати й цілого калача. А бувало запрошував до столу, як бажаних гостей.  Хлопці випивали по чарці, закусювали – довго не сидять, та й поставали у пошані перед господарем. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йшла до другої.

Увечері, як геть стемніє, йшли з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходила з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носили не в руках, а прив'язували до довгої тички, щоб здалека було видко – дівоча ватага йде! Дівчата до хати не заходили: співали на дворі, під вікном. Дівчат господарі також обдаровували.

Наконечний В. Різдвяний вечір (Фото – sverediuk.com.ua)

Народні прикмети:

  • На Різдво сніг – на врожай.
  • Завірюха на Різдво – влітку бджоли медоносні.
  • Пригріє сонце на Різдво – влітку буйне зілля.

13 січня – Щедрий Вечір та свято Меланки

У надвечір'я Нового року за старим стилем (тепер – 13 січня) у церквах відбувалися урочисті Богослужіння. Як і на Святвечір, цього дня готували святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не пісні: тут на столі й кутя, й ковбаси, й холодець з шинкою.

Цього вечора молодь ходила до господарів під вікна щедрувати. Щедруючи молодь водила «козу», а старші парубки та дівчата «Меланку». Козою вдягали когось із хлопчиків: надягали кожуха навиворіт, вовною догори, ладнали хвоста, роги. Ще якогось хлопця, вдягали котом – малювали вуса сажею, давали торбу для сала.

Сергій Васильківський, «Коляда», кін. ХІХ ст. (Фото – hroniky)

Існував жартівливий ритуал: господар «козу» не пускав і лише за третім проханням відчиняв двері. Гурт у хаті співав пісень, вшановував господарів, бажав добра, просив пирога для кози й сала для кота. Коза прикидалася мертвою, і т. ін. Все це відбувалося з жартами, сміхом, примовками. Обдарована господарями молодь йшла до іншої хати. Дарунки потім ділили між собою, або влаштовували спільну вечерю.

«Меланку» влаштовували парубки. Меланкою вдягався веселий, кмітливий парубок (одягав жіноче вбрання). Разом з Меланкою ходив цілий супровід перевдягнених парубків: орач, ведмідь, коза, циган, дід з батогом, сівач.

Хлопці розмальовані сажею, білою глиною, з причепленими бородами, танцюючи, співаючи, жартівливо зачіпали перехожих, йшли по селу до хати, де на вечорниці зібралися дівчата. Хлопці просили дозволу щедрувати, і починалася весела дія: пісні, танці, жарти.

Була також дівоча «Меланка». Одну дівчину вбирали нареченою, а іншу дівчину нареченим. Це були Василь і Меланка, а дівчата – їх супровід – дружки. Дівочий гурт щедрував під вікнами, господарі давали гроші на вінок Меланці.

Після щедрувань на «Меланки» дівчата ворожили.

14 січня – Новий Рік за старим стилем, або свято Василя

Перший день нового року за старим стилем – також свято Василя. Василія Великого вважали покровителем землеробства і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.

Хлопці змішували зерно: пшеницю, жито, ячмінь, овес, горох – всього по пригорщі. Спочатку посівали в себе вдома, а потім ходили по селу посівати (засівати) зерном на «щастя, на добробут, на добрий урожай» у наступному році. Існувала традиція, засівальника садити на поріг «щоб квочка на курчатах добре сиділа», посіяне зерно давали птиці «щоб птиця неслася». Посіяне зерно господині відразу не збирали, воно повинно було полежати в хаті.

Посівальники (Фото – vsviti)

Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» приносить до хати щастя. За народним віруванням посівали тільки хлопці,  дівчатам посівати не годилося.

Народні прикмети:

  • Туман врожаї показує.
  • На Василя ніч зоряна – літо ягідне.
  • Заметіль у ніч на Василя – горіхів буде, як сніжинок.

19 січня – Водохреща або Йордан

Велике свято, коли церква святкує Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан. У народному календарі день хрещення одне з найважливіших свят від початку року.

Ранком цього дня йшли до річки. Парубоча громада вирубувала в річці хрест, робили з криги царські врата, які обливали буряковим квасом. Дівчата все те прикрашали. Під час свята Водохрещі, батюшка святив воду, опускаючи хрест в ополонку, виголошуючи молитву. Найсміливіші купалися в освяченій воді на здоров’я, всі інші набирали хрещенської води й зберігали її вдома, використовуючи воду, як лікарський засіб.

Як і увечері перед Водохрещем, так і в день Водохрещі полтавці виконували очисні обряди. Вважали що таким чином виганяли нечисту силу з дому та обійстя.

До Хрещення хлопці приглядалися до дівчат, свати домовлялися про весілля, після Хрещення починався м’ясоїд – час весіль.

Картина Ольги Іонайтіс (Фото – svistanet.com)

Народні прикмети:

  • Якщо на Богоявлення туман впаде – хліб густий буде.
  • Богоявленської ночі звернення до відкритого неба молитва – збудеться.
  • Як на Богоявлення день ясний – буде колос густий.

 Про те, як відзначали зимові свята на Полтавщині у першій частині ми писали тут.