19 грудня 2019 року парламент прийняв Виборчий кодекс, який змінив систему виборів в Україні. Ми вчитались в 1000 сторінок й спробували передати суть.

Для початку: це не новий Виборчий кодекс. Ну, точніше, так, але не зовсім. Справа в тому, що раніше Виборчого кодексу в Україні не було, а були Закони про вибори Президента, депутатів Верховної Ради та депутатів місцевих рад (тепер утратили чинність). Лише в 2017 році депутати прийняли Виборчий кодекс в першому читанні. Влітку 2019 року його прийняли в другому читанні, але Зеленський наклав на кодекс вето й ось узимку прийняли остаточний варіант з правками Президента.

Цей кодекс повністю змінює систему виборів в Україні. Хто не ходив на вибори, то пояснюємо. Раніше на парламентських виборах ви обирали депутатів так: голосували за партію та за мажоритарного кандидата від вашого округу.

Усього в парламенті 450 місць, з них 225 розподіляли між партіями, які набрали понад 5% від усіх виборців. Інші 225 місць – це переможці своїх округів. Тепер все буде не так просто.

 По-перше, вся країна поділиться на 27 виборчих округів.

По-друге, кожна партія повинна бути скласти загальнодержавний список кандидатів та регіональні списки (їх буде 27 – за кількістю регіональних округів). Один депутат може бути представлений у державному і в одному з регіональних списків. Не більше. Виняток – для перших дев’яти номерів загальнодержавного списку: їх немає в регіональних списках. Чому – пояснимо через абзац.

Коли ви підете на вибори, то ви маєте обрати спочатку партію, а потім – якого саме кандидата від цієї ж партії (з її регіонального списку) ви підтримуєте. Далі слідкуйте за пальцями.

Партії, які набрали понад 5%, гарантовано проведуть до парламенту по 9 чоловік із загальнодержавного списку. Тобто, припустимо, 4 партії подолали 5-відсотковий бар’єр на виборах. Отже, 4 множимо на 9 й отримуємо 36 місць у Верховній Раді, які вже зайняті.

Вакантними залишається 414 місць в парламенті (450 мінус 36).

Усі інші місця в парламенті розподілять так. Спочатку вирахують виборчу квоту (кількість виборців, що проголосувала за «прохідні партії», поділена на кількість вільних місць в парламенті). Припустимо, що на виборах проголосувало 7,9 млн виборців, з яких 7 млн сумарно віддали голоси за партії, що подолали 5-відсотковий бар’єр. Ділимо 7 млн на 414 вільних місць і отримуємо виборчу квоту – 16 900 тис. чоловік.

Складно? Далі буде не легше.

У кожному регіональному окрузі (вважай області) беруть кількість голосів, що отримала партія, яка загалом по країні подолала 5-відсотковий бар’єр, і ділять на виборчу квоту.

Припустимо, що на тих же виборах «Партія1» набрала по країні 7% голосів. При цьому в Полтавській області вона отримала 63 000 голосів. Ми ділимо 63 000 голосів на квоту 16 900 тис. чол. Отримуємо 3,7. Таким чином, перші троє з регіонального списку «Партії1» в Полтавській області потрапляють до парламенту.

Однак число представників партії вийшло некруглим – 3,7. Що робити з дробовою частиною? Помножимо нашу квоту на кількість мандатів (цілу частину), тобто 16 900 на 3. Маємо 50 700 голосів. Віднімемо цю кількість від 63 000 голосів, які дала Полтавська область за «Партію1». Маємо 12 300  голосів, які йдуть до загальнодержавної скарбнички цієї партії.

Оці скарбнички залишку голосів з усіх областей країни сумуються та діляться знову-таки на ту саму квоту – 16 900. Припустимо, що сумарно у «Партії1» 130 тис. голосів залишку. Ділимо їх на квоту й отримуємо 7,7. Таким чином, ще 7 депутатів з загальнодержавного списку партії (номери 10–16, адже перші 9 потрапили туди від початку) йдуть до парламенту.

При цьому що більший залишок у загальнодержавній скарбничці голосів, то більше шансів, що кількість ваших мандатів округлять. Наприклад 7,7 у «Партії1» може перетворитись у 8 мандатів за умови, що в іншої партії десятковий дріб не більший. Наприклад, «Партія2» отримала 6,9 і тоді її показник округлиться до семи, а «Партія1» з її 7,7 також залишиться з сімома мандатами замість восьми.                                                                     

Важливим є ще те, яким чином визначаються переможці регіонального списку партії. Ось в «Партії1» є максимальна кількість дозволених кандидатів у Полтавській області – 17 чоловік. А ми пам’ятаємо, що пройшли лише троє. Розподіляють їх так.

Якщо кандидати від партії набрали в області набрали понад 25% голосів виборців від квоти (квота 16 900, тому це 4 225 голосів), то такі кандидати змагаються за спортивним принципом – від переможця й у порядку спадання.

Але припустимо, що в «Партії1» в області було 17 кандидатів, які йшли в один рівень. Загалом партія «Партія1» набрала в області 63 тис. голосів, але всі кандидати отримали порівну голосів – по 3, 705 тис., тобто менше, ніж 25% квоти. Тоді партія просто сама обирає трьох щасливчиків від нашої області з цих 17 у порядку складеного нею регіонального списку.

Не менш важливим є гендерний баланс. У кожній п’ятірці списку партії (номери з 1 по 5, з 6 по 10...) мають бути представлені і жінки й чоловіки в пропорції два на три або навпаки. Щоправда, голосувати за гендерною приналежністю вже не треба: тут вирішуєте ви.

Ну і важливим є те, що ви можете проголосувати за «Партію1», але не обирати кандидата в регіональному списку. Тоді ваш голос зарахується лише за партію. Якщо ж ви хочете вказати й кандидата, то треба поруч з партією вписати номер порядковий вашого фаворита.

При цьому якщо ваш кандидат перший у списку, то ви маєте вказати «01», якщо він другий, то «02» і т.д. Просто «1» чи «2» не зарахують. Так, ми також вважаємо, що новий Виборчий кодекс – це приховане введення цензу по IQ.

Таким чином, ця система нібито має на меті стимулювати партії ретельно обирати кандидатів й не продавати «прохідні» місця в списку. З іншого боку, все-таки залишилась «гарантована 9-ка».

Одним з ризиків також є норма, що кандидат від партії-переможниці має набрати 25% квоти, аби потрапити туди за результатами голосування. Адже є вірогідність, що партії будуть робити списки під декількох кандидатів. Наприклад, три «гречкосії», а решта – «нові обличчя», які не мають підтримки в медіа.

Тоді навіть якщо «технічний» кандидат займе друге місце в регіональному списку, проте не набере квоти (через щільність голосування), то партія фактично може віддати його мандат «гречкосію», який зайняв місце нижче, але вище в її списку. Це нівелює суть голосування.

Тут усе просто: нічого не змінилось. Якщо один кандидат не набирає більше 50% в першому турі, то у фінал (другий тур) виходять два кандидати.

Якщо ви мешкаєте в місті з населенням менше 90 тис., то знайте: на виборах міського голови переможе той, хто набере більше голосів. А от у Полтаві так не вийде: тут треба, як і на президентських, або набрати понад 50% в першому турі, або перемогти в другому.

Щодо депутатів, то тут місто (ОТГ) чисельністю до 90 тис. наріжуть на округи й кожен округ матиме 2–4 депутати, які отримують більшість голосів. У Полтави ж, як і в інших великих міст, а також в областей, схема буде такою ж, як і на парламентських виборах.

Умовну Полтаву поділять на округи – приблизно 5 (від трьох до шести). У районі міста може бути більше, ніж 1 округ, але межі цих округів не повинні виходити за межі районів. Так, у Київському районі Полтави може бути два округи, але жоден з них не може включати територію Шевченківського чи Подільського районів. На цих округах треба буде голосувати за партію і за кандидата до міськради. Далі – все те, що й при виборах до парламенту.

Давайте змоделюємо наступні місцеві вибори в Полтаві, які мають відбутися в жовтні.

Отже, маємо 7 партій, що потрапили до міськради. Ділимо загальну кількість їхніх виборців на кількість мандатів у раді (102 153 на 42) й отримуємо виборчу квоту – 2 432 чол.

На прикладі «Партії1» й виборчого округу підрахуємо кількість мандатів. Припустимо, що у всіх округах партія отримала однакову кількість голосів – по 7 575 голосів. Ділимо цей результат на 2 432 й отримуємо 3,11. Тобто три кандидати з кожного округу.

Як «Партія1» обере, хто проходить? До міськради ввійдуть ті троє кандидатів, які набрали найбільше голосів з її списку в цьому окрузі. Однак за умови, що вони набрали понад 25% квоти, тобто понад 608 голосів.

Якщо жоден кандидат від цієї партії стільки не набрав, то тоді партія самостійно обирає трійку – йде по раніше заявленому списку в цьому окрузі.

Але ж у партії є й загальноміський список. Що з ним? Додаємо залишки з кожного округу – маємо 7 575 голосів. Ділимо їх на квоту й отримуємо 3,11. Три мандати пройшло, але є ще 0,11 (в голосах це 279 голосів).

Ми додаємо залишки цієї партії з усіх округів. Оскільки на виборах сталося чудо й всі округи в нас проголосували однаково, то п’ять разів по 279 – і в нас 1395. Ділимо на квоту й отримуємо 0,6 мандата.

Проте в результаті виборів інші партії мають ще меншу десяткову частину дробу в загальному залишку, тож «Партія1» отримала право округлити своє 0.6 до 1. Таким чином, ця партія отримала додатковий мандат, який відійшов першому номеру з загальноміського списку.

Зверніть увагу, що мова йде про найбільшу десяткову частину дробу, а не квотний залишок. Бо якщо б загальний залишок становив би, наприклад, 4,1, то «Партія1» завела би перших чотирьох з загальноміського списку, але десятковий дріб (0,1) не допоміг би їй завести в раду 5-го кандидата.

Виборчий кодекс має запрацювати вже на наступних місцевих виборах восени цього року. Фактично ці вибори стануть таким собі тест-драйвом нової системи.

Після них можна буде зрозуміти точніше її недоліки та переваги, а також відповісти на питання, які технології підготують нам партії і чи наповняться їхні списки більш відповідальними людьми. 

Проте в будь-якому разі вже недостатньо представляти «хорошу партію», аби отримати мандат. А ось що переможе – діяльність на окрузі, програма, політичний досвід чи гречка – питання відкрите.

 Графіка Марини Вісич