Російська армія нищить українські міста артилерією та ракетами. У багатьох з них досі зберігся шлейф радянського періоду й впливу російської культури. Чи мають прославляти пам’ятники й вулиці тих, хто окупував Херсон? Тих, хто катував людей у Бучі й знищив Маріуполь? Однозначно, ні.
На Полтавщині бойові дії відбувалися тільки на півночі області, але цього було достатньо, щоб питання дерусифікації опинилося «на часі». Назви вулиць та пам’ятні знаки на честь представників російської науки та культури з'явилися в області ще у період колонізації України. Чи варто і надалі зберігати їх на території області та яких нових сенсів ми маємо їм надавати.
ЗМІСТ поспілкувався з краєзнавцями та представником Українського інституту національної пам’яті (УІНП) у Полтавській області про те, на якому етапі дерусифікація у Полтаві та яка доля чекає на пам’ятки російським діячам.
Чи готова Полтава до дерусифікації
Представник УІНП Олег Пустовгар говорить, що згідно з всеукраїнським опитуванням, яке оприлюднив директор соціологічної служби «Рейтинг» Олексій Антипович, 65% українців підтримують перейменування вулиць в Україні, що містять російські, або ж радянські назви. Також 71% опитаних виступають за демонтаж пам’ятників, які пов’язані з росією:
«Не маю інформації у розрізі Полтавщини. Але можу припустити, що настрої у нас такі ж як і всюди. Відчуваю їх і по спілкуванню з сусідами, і у транспорті, й серед громадських активістів, істориків, молоді, депутатів з різних політичних таборів, у волонтерських спільнотах з допомоги ЗСУ. Ці антиімперські, антиросійські настрої просто витають у повітрі».
Пам’ятники й назви, що присвячені російським діячам, протягом століть нав’язувалися імперським центром, щоб прив’язати українську історію та культуру до росії.
Українська нація через ворожі зазіхання з боку москви впродовж століть мало не загинула, ледь не розчинилася у морі «руского міра». Зараз складно зустріти тих, хто за збереження, й це небагато людей.
За словами Пустовгара, попри це чимало полтавців кажуть, що процес дерусифікації не на часі й цим варто займатися після перемоги:
«Такого точно не почуєш у Чернігові, поруч з яким точилися кровопролитні бої, або в багатьох прифронтових містах, які війна зачепила чорним крилом. Зате орки, які прагнуть стерти з лиця землі все українське, чудово усвідомлюють важливість мови, історії, культури для становлення нації. Нагадаю, що одразу після окупації Криму у 2014 році росіяни там демонтували пам’ятник основоположнику військово-морських козацьких сил гетьману Конашевичу-Сагайдачному, а зараз хіба інакше вони поводяться?»
Пустовгар каже, що поки у нас точаться суперечки «зносити чи не зносити» ту чи іншу пам’ятку, росіяни активно діють на окупованих територіях. Зокрема, маркують територію чужим нам «рускім міром», нищать українські пам'ятники та символи й встановлюють їм на зміну російські та радянські.
До прикладу, окупанти обстріляли пам'ятник Тарасові Шевченку у Бородянці, в окупованому Генічеську на Херсонщині. Загарбники відновили пам’ятник лєніну, у селищі Мангуш під Маріуполем демонтували монументи, встановлені, за їхнім визначенням, за участі полку «Азову». У Бердянську Запорізької області окупанти планують встановити пам’ятник російському солдату-асвабідітєлю. Це непоодинокі випадки, коли українцям хочуть нав’язати іншу культуру та світосприйняття.
Пам’ятати та переосмислювати: демонтаж монументів російським діячам та перейменування вулиць
Кожна пам’ятка має свою історію та сенс. Рішення щодо знесення пам’яток має бути виваженим та узгодженим з громадою. Розглянемо з різних боків основні об’єкти, які підпадають під процес дерусифікації:
Пам’ятні знаки російським діячам
Директор полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури Олександр Супруненко каже, що у Полтаві збереглися символи й пам’ятки на честь історичних діячів, які вважаються одіозними в історії України:
«От, наприклад, Мартин Пушкар. Його пам’ятник – це шпилі та голова Пушкаря яку принесли татари. Можна надати інших сенсів, змінити напис. Ми нікуди не подінемося від Пушкарівки, це історія. Є й інші одіозні діячі, такі як Зигін, Ватутін, яких варто демонтувати. Але викидати чи нищити не треба, їм знайдеться місце на подвір’ях музеїв».
Поле Полтавської битви
У російській історіографії Полтавська битва – це подія, яка започаткувала створення російської імперії, у календарі держави-окупанта – перемога у цій битві святкується як день «слави руского оружия».
Олег Пустовгар говорить, що Полтава у російських святцях залишається «містом російської військової слави». Для України ж поразка воєнно-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи проти московського царя Петра I є початком остаточного знищення Гетьманщини та козацьких вольностей. Ці імперські маркери обліковані, мають статус об’єкта культурної спадщини, тож тут варто діяти спокійно, виважено, без поспіху, згідно з процедур. Нищити не треба, важливо музеєфікувати.
«На території Державного музею-заповідника “Поле Полтавської битви” важливо створити поруч із російським редутом кластер, присвячений російській монументальній пропаганді. Думаю, для туристів було б цікаво довідатися як протягом століть мізки українців засмічувалися “рускім міром”, в тому числі й через створення потужних монументів, які символізували окупацію України».
Олександр Супруненко та його заступник з наукової роботи Володимир Мокляк доповнюють, що цю пам’ятку варто розглядати як сторінку в історії українського народу, від якої вже нікуди не подінешся.
Через це, можливо, треба змінити певні написи тієї ж мозаїки з Петром I, яка може стати музейним експонатом переглянутої концепції музею-заповідника «Поле Полтавської битви». Краєзнавці говорять, що постамент Петру I варто прибрати й сховати у музеї. До слова, до 1950 року, він знаходився на території краєзнавчого музею.
Володимир Мокляк каже, що чимало людей голосять, що треба знести «Поле Полтавської битви». У нього є інша думка – знищити легко, але використати на службу Україні складно, але важливо. Мало хто заглиблювався в тонкощі подій, що тривали тоді, тому пропозиції часто поверхневі:
«Треба надати нових сенсів. Люди розповідають про те, що Полтава ніби то була на стороні Петра, шведи її оточили. Проте, всі мовчать про полтавського полковника Івана Левенця, про те, де були козаки й старшина полку. А Іван Левенець, наприклад, був заарештований і вивезений за межі Полтави росіянами, бо був прибічником Мазепи й підтримував його. Чому понад половина полтавської старшини покинула межі полку і пішла зі шведами? Бо тут на них чекала смерть. Петро розправлявся з людьми які підтримували Мазепу, а половина Полтавської старшини підтримувала саме його».
Вулиця Пушкіна та пам’ятник письменнику
Олександр Пушкін з’явився у нашому символьному просторі через колоніальний статус України, щоб разом з іншими символами російської імперської культури промаркувати підкорену територію.
На думку Олександра Супруненка, вулицю потрібно перейменувати, а пам’ятник лишити. Свого часу Пушкін написав поему «Полтава», хоч це і російська культура, але все ж є причетність до міста є.
Натомість Олег Пустовгар говорить, що Пушкін у поемі «Полтава» змальовує видатного українського гетьмана Івана Мазепу «максимально негативним дідом, збоченцем і маразматиком».
Своєю чергою, Володимир Мокляк розглядає пам’ятник як роботу досить успішного полтавського скульптора Миколи Когана. Якщо подивитися на пам’ятник Пушкіну з цього боку, то він набуває інших сенсів, бо йдеться саме про пам’ятник як витвір мистецтва, а не про те кому він присвячений.
Питання спірне й потребує грунтовного вивчення. Нині пам’ятник письменнику демонтували не лише у містах і містечках Галичини, але й у Чернігові і Миколаєві. Чи буде Полтава наступною? Побачимо.
Петровський сквер
Це місце Пустовгар пропонує зробити місцем відпочинку:
«Саме на цвинтар пора перенести оту могилу 2 російських комуністів і 27 червоних окупантів, які загинули в боротьбі , як написано на надгробній плиті у цьому сквері, з “петлюрівськими бандами”, а насправді з легітимним військом УНР — законної української влади».
Досвід Рівного показує, що немає нічого складного перенести поховання, оскільки існує певна процедура. Днями у місті перепоховала більшовика Олеко Дундича з центра міста на кладовище. Отже, такий спосіб може використати і Полтава та перенести тіла комуністів з Петровського парку на цвинтар.
Радянська символіка у місті
Водночас у Полтаві лишилася символіка радянських часів. Яку варто демонтувати, зокрема, п’ятипроменеві зірки, герб УРСР та Герб СРСР на фасаді будівлі Південного залізничного вокзалу, чотири серпи та молоти на фасаді будівлі на вул. Соборності, 51, герб СРСР, серпи й молоти на фасаді будівлі м. Полтава вул.Гайового, 30.
Зміна топографічних назв
Окремою складовою дерусифікації є перейменування вулиць.
Пустовгар зауважує, що не перейменовано вул. Героїв Сталінграду, Зої Космодем’янської, а у низці старостатів громади є вул. Жовтнева, Пролетарська, Островського:
«Понад 100 комуністичних назв вулиць у Полтаві у 2016 році начебто і перейменовано, але ж це на папері: часто бачимо старі незаконні вуличні таблички, які Управління житлово-комунального господарства виконкому Полтавської міськради, м’яко кажучи, демонтувати і замінити на законні не поспішає».
У законодавстві записано, що назви об'єктів топоніміки населених пунктів мають бути державною мовою. Тобто ще у 2019 році відповідно до ст. 41 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» Полтавська міська влада мала перейменувати топоніми з назвами, в яких російські слова механічно «перекладено» на український лад: вулицю «Уютна» на вул. Затишна, пров. Бумажний на пров. Паперовий, вулицю Опитна на вул. Дослідна, пров. Рельсовий на пров. Рейковий, вул. Янтарна на вул. Бурштинова. Але нині деякі з них не переклали.
Олександр Супруненко говорить, що більшість діячів в честь яких названі вулиці у місті не мали жодного відношення до Полтави.
Серед таких вул. Желвакова, Сакко, Халтуріна, Гагаріна, Ломоносова та Чернишевського. Існують і спірні назви вулиць. Наприклад, вул. Максима Горького. Краєзнавці кажуть, що мало хто знає, але з його ініціативи в Мануйлівці створили український театр. Окрім цього, в літературі Горький дав «хорошу» характеристику росії, якої ніхто від нього не чекав.
Однак, щодо Горького, Пустовгар, зазначає, що він є автором лозунгу, який широко використовували комуністичні злочинці у часи сталінського терору 1937-1938 років та нині їх путінські послідовники: «Если враг не сдаётся, – его уничтожают» та підтримував систему комуністичних концентраційних таборів ГУЛАГ, називав українську мову «украинское наречие» й паплюжив Симона Петлюру.
Для перейменування вулиць наразі відпрацьована методика, але все треба робити поступово. Перш за все варто прибрати комуністичні назви та назви, які жодного відношення не мають до Полтави.
Доля «Монументу слави» у Полтаві
Окреме місце для дискусії займає «Монумент слави» який встановили у 1811 році на честь 100-річчя перемоги російської армії Петра I над шведськими військами Карла XII у Полтавській битві 27 червня 1709 року
Пояснюючи суть монумента, Олег Пустовгар просить спроєктувати на сьогодення ситуацію, в якій російські окупанти після придушення опору полтавців споруджують тут пам’ятник. Називають «Калона пабєди путінського воінства в Палтавє над украінскім нацизмом»:
«За умови збереження окупації у перші десятиліття після спорудження якась частина полтавців скептично, а то й вороже ставитиметься до монумента. А потім років так через 200 вже буде все з ніг на голову, аномалія сприйматиметься як норма. І знайдуться люди, які скажуть: а це ж пам’ятник культури, і це ж не російська, а українська пам’ятка. Проблема у тому, що свідомість багатьох окупована росією. Ці люди сприймають окупаційні символи як норму, просто як історичну пам’ятку, а не створений окупантом символ для духовного й інтелектуального поневолення українців».
Володимир Мокляк пропонує дивитися на пам’ятку з матеріального боку. Сама колона відлита на Луганському металургійному заводі українськими майстрами. У цоколь поставлені гармати із полтавської та переволочнянської фортець полтавського полку. Орел, який сидить нагорі, можна сприймати не як символ російської імперії, а як римського орла. Інша справа, що росія привласнила собі цей символ, але такі орли були на стандартах римської імперії:
«Можливо, треба говорити про те, що це за колона. Фактично, ця колона є символом робітників Луганщини, які її виливали, а підвали колони – це Полтавський полк. Можна якось переграти та переосмислити це. Та все ж має бути державне рішення, що варто змінити якісь деталі та надати інших сенсів монумента».
Що чекає на пам’ятки російським діячам і майбутнє символізму
Мокляк пояснює, що ми маємо придумати, як застосувати знесені пам’ятки на користь сучасній Україні. Важливо не просто бездумно прибрати їх з публічної площини, а дати роз’яснення таким діям й створити продовження історії:
«Згадую про 70-80 роки коли у кожного автолюбителя мав бути портрет Сталіна, а старі люди знали скільки крові на цій людині. Тоді була така мода. То якщо ми сьогодні отак знищимо всі об’єкти й не дамо нічого натомість, отримаємо нові фетиші. Варто зібрати зразки комуністичної культури та розробити екскурсію з розповідями, що ця людина конкретно зробила для України і доносити до молодого покоління, що оцей був падлюкою, а в цього руки в крові. Інакше знову отримаємо ситуацію з портретами Сталіна. Усі об’єкти мають служити на користь сучасній Україні. Я не вважаю, що це російська спадщина, чи вона гарна чи погана, але вона й наша».
На заміну пам’яткам «російським дєятєлям» мають стати нові постаті. Олег Пустовгар пропонує увічнити пам’ять полеглих Героїв сучасної народної війни за незалежність, Героїв визвольних змагань за незалежність попередніх епох – мазепинці, петлюрівців, шістдесятників, рухівців та голови Директорії УНР Симона Петлюри:
«Це особистості, життя яких пов’язане з Полтавщиною – видатні українці, які зробили величезний внесок у розвиток української культури, освіти, науки, релігії. Православний святий Паїсій Величковський. Патріарх УІАПЦ Мстислав. Поет, перекладач, перший міністр освіти УНР Іван Стешенко. Це розлога і масштабна тема, що вартує окремої розмови. Насправді ж бо йдеться про сотні імен. Пам’ятники мають виглядати сучасно, по-європейськи».
Висновки
Отже, нині в Полтаві процес дерусифікації перебуває на початкових етапах – на рівні усвідомлення та вивчення ситуації. У місті запрацювала комісія з питань найменування та перейменування елементів міського середовища та інфраструктури, увічнення пам’яті осіб та подій, яка має зрушити цей процес.
Є пам’ятки, які безперечно варто прибрати, а є ті, що несуть історичну цінність. Тому постає завдання надати нових сенсів, пояснити чому ми маємо прибрати щось з публічної площини, але не знищити безслідно. Та головне остаточно відмежувати Україну від російського впливу, адже ми маємо когось увіковічнювати й прославляти без «русского міра».