Місцеві архітектори. Хто будував та відновлював Полтаву

1 липня в Україні відзначаємо День архітектури, започаткований ще 17 червня 1995 році за указом президента Леоніда Кучми. 

ЗМІСТ пропонує згадати імена тих людей, які доклали чималих зусиль для зведення такої Полтави, яку ми бачимо зараз. 

Михайло Амвросимов – перший губернський архітектор. Саме він займався всіма питаннями розбудови міста на початку 19 століття, коли Полтава перетворилася на центр губернії в Російській імперії. Відповідно,  в той час місто особливо потребувало певного розширення, будівництва адміністративних та торговельних будівель, улаштування міського парку (нинішній Парк Перемоги). Адміністративно цими справами займався губернатор – Олександр Куракін, а реалізовувала його ініціативи майстерня Михайла Амвросимова. 

За словами  кандидата архітектури, члена ГО «Збережемо Полтаву»Артура Арояна, найбільші заслуги архітектора – прив'язка зразкових об'єктів на Круглій площі та створення першого проєкту Монументу Слави, який вже далі допрацьовував Тома де Томон.

За першим проєктом Монументу Слави колонна повинна була бути цегляною, затинькованою з гіпсовими барельєфами. Як пояснює Артур Ароян, тоді не було зрозуміло, на які гроші можна розраховувати при будівництві пам'ятки. 

Коли розробка монументу потрапила до рук імператора Олександра I, він відповів, що Російська імперія візьме на себе всю скульптурну бронзу, позолоту та метал, а граніт доставлять з Кременчука. З цього моменту проєктування лягло на плечі швейцарського архітектора Жан-Франсуа Тома де Томона, що працював в Петербурзі. 

Зазначимо, що будівлі на Круглій площі проєктувалися не в Полтаві. Більшість з них розробляли в Петербурзі і Москві. Михайло Амвросимов же розміщував будівлі на площі, за необхідністю змінював їх конфігурацію. 

Якщо говорити про подальшу долю будівель Круглої площі, вони зазнавали деяких перебудов та добудов в 19 столітті. Вже на початку 20 століття їх перефарбували в білий колір (раніше вони були жовті, а Кадетський корпус – жовтогарячий, а після взагалі червоний). 

Уже під час Другої світової війни ці будівлі зруйнували У післявоєнний період відбудовою Круглої площі займався Лев Вайнгорт та його творчий колектив. Остаточний проєкт завершили у 1950-х роках. 

Олександр Ширшов – земський архітектор, який відзначився дуже великою кількістю об'єктів. Щоправда, не всі з них збереглися до нашого часу. Найвідомішими об'єктами є будівля аграрного коледжу, колишнього земельного банку та державного банку. 

Саме Олександр Ширшов повинен був проєктувати будівлю губернського земства: він розробив перший варіант проєкту, після якого почалося будівництво. У розробку земства постійно вносилися правки – представники земства хотіли, щоб головна будівля міста мала зовсім інший вигляд, але не знали який. Вони оголосили конкурс.

У 1901 році Олександр Ширшов зробив проєкт, а через два роки після завершення конкурсу перемогла робота Василя Кричевського. На момент, коли до будівництва приєднався другий архітектор, фундамент будинку вже заклав його попередник. 

Олександра Ширшова, говорить Артур Ароян, відсторонили через «застарілість» проєкту, відсутність революційності та новизни в його задумі. Мовляв, у кожному місті є будівлі у подібному виконанні. За їхнім баченням, новий будинок земства мав відсилатися до місцевих, традиційних архітектурних форм та репрезентувати місцеву культуру.

У короткому довіднику-путівнику «Полтавщина» Харківського книжкового видавництва є інформація щодо проєкту пам'ятника Івану Котляревському. Будівництво об'єкту збігалося з відзначенням століття з дня першої публікації «Енеїди».  Крім Олександра Ширшова над монументом працював скульптор Володимир Позен. 

Попри перешкоди, що чинив царський уряд, пам'ятник відкрили 31 серпня 1903 року. 

Василь Кричевський отримав перемогу у конкурсі з проєктом будинку губернського земства.  Раніше архітектор займався етнографічними дослідженнями: мандрував селами, замальовував хати, старовинні церкви та різноманітні орнаменти. Протягом життя він навіть розробив цілу серію орнаментів.

Своїм проєктом Василь Кричевський започаткував новий напрям – український модерн. До того ж дав поштовх до моди на українську традицію в архітектурі, яка тривала протягом 1910-20-тих років. 

Василь Кричевський і далі розробляв архітектурні проєкти, але вже не в Полтаві. Його робота є в Опішні – це гончарна майстерня, збудована в 1916 році, що нині музей родини Кричевських. 

Олександр Кобелєв – автор будинку Дворянського і Селянського банку (нині управляння СБУ). Його об'єкт цікавий та важливий тим, що був конкурентним до будинку губернського земства, що зводився в той самий час. 

Ці два проєкти мають різну стилістику – український стиль Василя Кричевського та італійсько-московський Олександра Кобелєва.  Тобто, будинок Дворянського і Селянського банку має елементи і італійської середньовічної архітектури, і московської, для якої характерні шатрові дахи, башточки тощо. 

Зазначимо, що Олександр Кобелєв був автором проєкту, а на місці роботами керував інженер Сергій Носов.

Павло Альошин є непідтвердженим автором особняку Болюбаша, побудованого в 1912 році:

Припущення щодо авторства базується на тому, що особняк Болюбаша вирішений у неокласичних формах та має напівкруглу вестибюльну частину, що характерна для деяких робіт цього архітектора. Наприклад, для педагогічного музею у Києві (після – будинок Української Центральної Ради) зі скляним куполом.

До того ж у момент зведення будинку Болюбаша Павло Альошин дійсно працював у Полтаві та міг займатися цим проєктом. 

У 1919 році цей будинок став приміщенням художнього музею. 

Лев Вайнгорт належить до радянського періоду забудови Полтави – довоєнні та післявоєнні часи. 

Особисто об'єктів Лева Вайнгорта порівняно небагато – Біла альтанка (тоді – Ротонда дружби народів) та вхідні пілони в Корпусний парк, які він сам потім демонтував.

Для більшості об'єктів того часу Лев Вайнгорт є ідейним натхненником: придумував, бачив, що можна зробити та передав доручення своїм колегам з проєктної групи.

Полтава вдячна Леву Вайнгорту за винесення промисловості за межі залізниці – до нього фабрики та заводи розташовувалися прямо вздовж Каштанової алеї. Крім цього, архітектор відновив ансамбль Круглої площі, займався надбудовами над будинками для збереження історичної спадщини та займався озеленюванням парків. Наприклад, сквер Героїв України раніше був забудований житловими та громадськими будівлями. 

Група Вайнгорта, що складалася з таких людей, як Олександр Шумілін, Микола Онищенко, Зоя Котлярова, Віталій Пасічний, відзначилася тактовністю та обережністю у реконструкції післявоєнної Полтави. 

Валерій Трегубов – учень Лева Вайнгорта, який переважно працював з сакральними об'єктами, більшою мірою з церквами: відновлення, зведення нових тощо. Наприклад, з його робіт – Свято-Пантелеймонівська церква біля Меморіального комплексу Солдатської Слави, Покровська церква на Садах-2, відновлення дзвіниці Спаської церкви, Успенського собору на Білій альтанці. 

Однак, у зв'язку з відстороненням Валерія Тригубова проєкт реконструкції Успенського собору змінили.

 Уривок з «Записок провінційного архітектора» Лева Вайнгорта. Їх можна знайти тут. Їх уклав полтавський краєзнавець та автор ресурсу «Історія Полтави» Борис Тристанов