03 червня, 17:06
03 червня, 17:06

Більшість молодих жителів Полтави звикли проводити власне дозвілля поза закладами культури. На жаль, відвідуваність державних та комунальних закладів культури, музеїв та бібліотек, значно зменшилася. «Аналітичний центр ЗМІСТ» розповідає чому так сталося.

По-перше, що заклади культури у молоді можуть асоціюватися з «пережитками минулого», зокрема це стосується деяких міських бібліотек, які зазвичай асоціюються зі своїм традиційним призначенням видачі книжок, аніж із соціальними-культурними центрами. Трохи кращою є ситуація з театрами та кінотеатрами, бо цей вид дозвілля має можливість постійно пропонувати нові вистави або кінострічки. 

Якщо казати про полтавські музеї, справедливо говорити про втрату ними «привабливості» для молоді, адже експозиції у багатьох з них не оновлюються роками.

Взагалі структуру комунальних і державних культурних закладів сформували ще за радянських часів. Як правило, цей заклад має низьке фінансування лише з єдиного джерела – міського чи обласного бюджету. Власне це проявляється у повільних темпах модернізації, відсутності мотивації у працівників, застарілій матеріально-технічній базі. Приватні культурні заклади міста в основному зорієнтовані на індустрію дозвілля та розваг, тобто на масову культуру. 

Попри це, Полтава все ж таки має значний культурний потенціал, зумовлений факторами:

  • локалізація в центрі країни, близькість до великих міст, рівновіддаленість від них;
  • навколишнє середовище із привабливим природно-ландшафтним оточенням та помірним кліматом;
  • наявність чітко вираженого історико-культурного середовища, багата культурна спадщина.

Скільки в Полтаві закладів культури

Загалом в місті зареєстровано 335 об'єктів культурної спадщини, серед яких:

  • 71 об'єкт архітектури і містобудування;
  • 7 археологічних об'єктів;
  • 109 історичних об'єктів;
  • 31 об'єкт монументального мистецтва;
  • 10 об'єктів природи і парково-садового мистецтва;
  • 7 об'єктів науки та військової техніки.

У 2021 році в місті функціонує 67 закладів культури відпочинку та мистецтва різної форми власності та галузей культури.

Серед них:

  • 7 музейних закладів базової мережі та 14 музеїв у складі підприємств та навчальних закладів;
  • 6 закладів естетичного виховання;
  • Міський Будинок культури, КП «Палац дозвілля», парк відпочинку та культури «Перемога»;
  • 17 бібліотек;
  • 3 кінотеатри;
  • 2 театри обласного значення;
  • 4 галереї;
  • Полтавська обласна філармонія;
  • 7 торгівельно-розважальних центрів сімейного типу, 5 нічних клубів.

У центрі міста розташовані два театри – Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Гоголя (541 місце) та Полтавський академічний обласний театр ляльок (340 місць).

Цікаво, що найбільш потужним в сенсі відвідуваності театрів виявився 2015 рік: у місті відбулося 896 театральних заходів, які відвідали 135 тис. осіб. Кількість відвідувачів, як і кількість заходів, протягом 2005-2015 років постійно збільшувалася, але саме 2015 року в Полтаві відбулося особливо різке підвищення – на 32%.

Музеї міста

У місті діє 7 музейних закладів базової культурної мережі:

  • Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського – заснований у 1891 році, має близько 300 тис. експонатів, володіє найбільшим зібранням пам'яток і предметів історії, археології, природознавства, етнографії і культури в місті й області, досліджує історію Полтавщини. Середня кількість відвідувачів становить понад 42 тисяч на рік;
  • Полтавський художній музей імені Миколи Ярошенка (галерея мистецтв) – заснований у 1919 році, має близько 30 тис. експонатів, серед яких 9 тис. – це твори вітчизняного та зарубіжного мистецтва (І. Шишкін, В. Полєнов, В. Маковський, І. Рєпін, В. Максимов та ін.). Основою зібрання стали твори художника-передвижника Миколи Ярошенка, середня кількість відвідувачів становить понад 40 тисяч людей на рік.
  • Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» - заснований у 1909 році, у дев'яти експозиційних залах музею представлені: холодна і вогнепальна зброя, медалі, монети, живописні полотна, портрети, ікони, гравюри, бойові прапори та інше, з 1994 року діє постійна виставка «Козацька держава», середня кількість відвідувачів становить понад 32 тисячі людей на рік;
  • Літературно-меморіальний музей Івана Котляревського та його філія – Музей-садиба Івана Котляревського  - комплекс, заснований у 1950 році, у колекції понад 10 тис. предметів, експозиція цілком присвячена життю і творчості першого класика нової української літератури. Середня кількість відвідувачів становить понад 32 тисяч людей на рік;
  • Полтавський літературно-меморіальний музей В. Короленка - комплекс, заснований у 1940 році. У колекції понад 10 тис. експонатів, а до складу входять: меморіальна садиба письменника, флігель із виставковою залою та могила письменника і його дружини на території міського парку «Перемога». Середня кількість відвідувачів становить понад 30 тисяч людей на рік;
  • Полтавський музей авіації та космонавтики заснований у 1987 році. У колекції понад 3 тис. експонатів авіаційної та ракетно-космічної тематики та його філія просто неба – Музей важкої бомбардувальної авіації. Середня кількість відвідувачів становить понад 35 тисяч на рік;
  • Літературно-меморіальний музей Панаса Мирного – садиба-музей класика української літератури, що має понад 6 тис. експонатів. Середня кількість відвідувачів становить понад 32 тисячі людей на рік.

На жаль, показник щорічної кількості відвідувачів полтавських музеїв стратегічно зменшується. Наприклад, загальна кількість відвідувачів у тому ж 2015 році становила 321,7 тис. осіб (до речі, вже на той момент кількість відвідувачів виявилась зменшеною на 35% у порівнянні з 2008 роком).

Зараз, за понад рік пандемії, кількість відвідувачів зменшилася ще приблизно втричі, а роботу музеїв призупиняли з півдесятка разів (у 2021 - вже двічі). За цей час працівники музеїв реставрували експонати, відкрили нові експозиції та займалися науковою роботою.

З великим відривом найпопулярнішим серед місцевих музеїв є Полтавський краєзнавчий музей імені Кричевського. Цінність цього музею не лише в його експозиціях, але й у будівлі, де він розміщується. Річ у тому, що музей побудований у стилі українського архітектурного модерну.

Крім музеїв, у центрі міста розташовані чотири концертні зали. Лише дві з них – Полтавський Міський Будинок культури і палац дозвілля «Листопад» використовуються. Загальна кількість місць – 1 тис. 881. 

У місті практично відсутні відкриті концертні майданчики. Єдиний спеціально призначений об'єкт – Співоче поле ім. Марусі Чурай — знаходиться у незадовільному стані. Іноді масштабні заходи проводяться в інших місцях, зокрема, на футбольному стадіоні «Ворскла» імені Бутовського. Також у місті функціонує 3 приватні кінотеатри на 1 тис. 210 глядацьких місць.

Але, попри те, що Полтава має чимало об'єктів культурної спадщини як національного, так і світового рівня, система використання та популяризації цієї спадщини недостатньо розвинена. Існуючий потенціал використовується туристичною галуззю безсистемно, екскурсійне обслуговування та музейні експозиції застарілі.

Питання адаптації до сучасних потреб

На жаль, державним та комунальним закладам культури в Україні бракує фінансування і це є чи не найбільшою проблемою для них.

Ця проблема тягне інші:

  • застарілі приміщення, обмежені можливості оновлення реманенту (наприклад, експонатів для музеїв або книжок для бібліотек)
  • старе технічне обладнання.

Нерідко молоді відвідувачі роблять вибір на користь приватних закладів культури, наприклад, кінотеатрів, через те, що вони мають краще технічне та матеріальне забезпечення. Крім того, експозиції, що представлені у перелічених музейних комплексах, дуже важко назвати сучасними.

Через пандемію та численні закриття закладів культури заходів популяризації мистецтва серед полтавської молоді не відбувається. Все, що може побачити сучасний відвідувач – застій та експонати, які, здається, стоятимуть у залах ще багато років. Усі вищезгадані проблеми є результатом того, що державні та комунальні заклади втрачають привабливість.

Молодь як аудиторія закладів культури

Державні та комунальні заклади культури орієнтовані на широку аудиторію: дітей, підлітків, студентів, людей старшого та похилого віку.

Якщо ж говорити про молодь, то окремі програми залучення та співпраці існують лише щодо молоді, яка вчиться у навчальних закладах – школах, профтехнічних та вищих навчальних закладах.

Натомість на молодь, що працює, вони менше звертають увагу та не мають окремих стратегій залучення саме цієї соціальної групи. Підтверджує тезу те, що більшість державних та комунальних закладів культури працюють та проводять заходи в робочий час у будні дні, тому працевлаштована молодь просто не має можливості їх відвідати.

Чи є надія на покращення ситуації

Деякі заклади культури намагаються самостійно покращити своє фінансове становище, наприклад, здають в оренду свої приміщення. Звісно, це лише на якийсь час поліпшує умови їхнього існування: вони можуть оновити технічні засоби або зробити невеликий ремонт. Системних проблем це аж ніяк не вирішує, адже вони потребують підтримки держави або місцевої влади.

З метою заохочення молоді до відвідування працівники деяких закладів культури влаштовують сучасні виставки або презентації з письменниками. Деякі навіть виступають соціально-культурними майданчиками.

Спробуємо окреслити кілька пропозицій, які реалізуються на практиці у сучасних музеях, а також обговорюються у працях музеологів.

Зміни системи фінансування

Наприклад, досить плідним є іноземний досвід орієнтації на державні грантові програми. Йдеться про ситуацію, коли фінансування надається на конкурсних засадах згідно незалежної оцінки проєктів.

Важливим додатковим джерелом фінансування є міжнародна співпраця. Зокрема з закордонними музеями, які мають ширші можливості подаватися на гранти. Безперечно, глибші зміни неможливі також, якщо рівень життя населення і далі буде залишатися низьким, а отже такою буде і відвідуваність музеїв і вхідна плата.

Слід також працювати над залученням приватного фінансування, а також волонтерської допомоги. Волонтери можуть бути гідами, викладачами на освітніх програмах, допомагати організовувати свята, співпрацювати у створенні тимчасових виставок. 

Покращення інфраструктури також є вкрай важливим. Музеї мають усвідомити, що вони не займають позицію елітарного закладу високої культури, але перебувають у ситуації конкуренції з пропозиціями дозвілля та розваг від інших інституцій.

У цій ситуації музей має не втратити свою ідентичність (як інституції, пов’язаної не лише з розвагами, але і знанням та освітніми послугами). Також треба максимально відкритися на потреби аудиторій і починати від них, а не від того, що сам музей може запропонувати.

Зміни в музеї мають бути пов’язані з усвідомленням того, для яких саме аудиторій працює цей музей, які потреби має спільнота, чиї інтереси він має представляти, кому має надати голос та владу.

Відходячи від ілюзії «об’єктивності» будь-якої історичної репрезентації, слід водночас критично розглядати свою власну позицію та бути чесним із самим собою, задаючи собі питання про свою власну за ангажованість, як-от:

  • Яка спільнота володіє цим музеєм?
  • Чию версію представляє?
  • Чи ця репрезентація сприяє порозумінню? Чи вона включає також голоси «інших»?
  • Які суспільні наслідки вона буде мати? Чи не стане легітимацією надто партикулярних точок зору?

Сучасний полтавський музей має перетворитися на відкриту інституцію, що виражає інтереси тієї спільноти, яка його підтримує та яка в ньому зацікавлена. Слід звернутися до живих історій життя, до низового матеріалу.

Однак, це не означає якусь глибоку провінціалізацію чи вкрай критичну до держави позицію. Музейні працівники мають задуматися також над тим, які саме є особливі групи (можливо, старші люди, неповносправні, чи діти у селах, де мало освітніх можливостей), які могли б бути найбільше зацікавлені у відвідуванні музею, а також у співпраці та співтворчості.

Одна й та сама експозиція має залишати вибір відповідних саме для конкретного відвідувача чи групи способів навчання, комунікації, взаємодії, тобто музейний досвід має бути індивідуалізованим і колективним водночас.

Музей у міському просторі 

Поштовх для трансформації у локальному музеї може бути знайдений у його зв’язку з розвитком власне міста чи села, де цей музей перебуває. Музей має брати участь у плануванні міста, даючи інформацію про історичну спадщину для генерального плану та для планів ревіталізації окремих дільниць. Там де, об’єкти спадщини можуть спричинитися до нових ідей щодо майбутніх перетворень і нових/старих функцій певних будівель і місць.

Більше заходів слід проводити поза музеєм, у міському просторі. Це має допомагати використати історію не як тягар, а як ресурс для побудови майбутнього, як джерело для нових ідей розвитку та водночас почуття закоріненості. Така позиція має сприяти формуванню громадянської учасницької культури, коли мешканці відчувають свою відповідальність за місто, в якому живуть. 

Для цього музей може організовувати проекти із залученням певних груп чи маленьких громад (як-от, скажімо, виставки фото, картин, чи життєвих історій у спільнотах сусідів). Музей може сприяти розв’язанню наявних проблем через висвітлення їхнього історичного коріння, показ можливих вирішень, які вже були в минулому. 

Певна річ, музей не завжди зможе змусити міську владу ухвалити саме потрібні для громади рішення, але принаймні він може показати гарний приклад того, як саме можна змінювати міський простір, а також надати глибоке експертне знання.

Зміни в історичній культурі та екосвідомості 

Немає сенсу робити музей цифровим, інтерактивним і відкритим, аби транслювати в ньому старі авторитарні, імперські чи вузьконаціоналістичні підходи до історії, або зверхні та екологічно нечутливі підходи до природи.

Поза сумнівом, участь у міжнародних обмінах, освітніх програмах, співпраця з академічними інституціями мають тут зіграти ключову роль.

Окремо зазначимо, що всі ці зміни спрямовані передусім на те, аби музеї стали правдивими учасниками творення громадянського суспільства, як відкриті, партнерські, демократичні інституції, які легко йдуть на співпрацю та слугують соціальній інклюзії різних груп, у тому числі витіснених із гранд-наративів. 

Залишивши ілюзії на повне забезпечення від держави, локальний музей має служити спільнотам, зберігаючи свою ідентичність як культурної (а не суто розважальної) інституції, яка тим не менше є передусім публічною та може слугувати позитивним змінам через використання ресурсів історичної, природної, та мистецької спадщини.

Висновки

Звісно, крім пандемії, для музеїв існує ряд труднощів інфраструктурного, кадрового, маркетингового та фінансового характеру. Водночас культура музейної естетики змінюється разом зі світом, наразі культурні заклади стають одними із провідних напрямків повноцінного життя територій, а туристична індустрія, пов’язана із їхнім відвідуванням.

Культура є вагомим фактором туристичної привабливості міста. Причому не тільки з соціальної, але й з економічної точки зору: як певний стабілізатор культурно-економічних процесів громади, забезпечуючи приплив грошових коштів у бюджет міста, створюючи робочі місця, стимулюючи виробництво товарів і продуктів, покращуючи інфраструктуру та комунікації. До того ж музеї впливають і на духовний розвиток населення, культурне і патріотичне виховання, формують престиж міста.

Водночас якісний розвиток культури потребує розвитку відповідної комфортної та професійної туристичної інфраструктури, покращення дизайну міста.

  • аби подолати дистанцію, що існує між сучасними музеями та полтавською молоддю, можна зробити наступне:посилити увагу до захисту культурної спадщини Полтави, створивши відповідну стратегію, оновити міську цільову програму захисту культурної спадщини;
  • заохотити операторів культури подавати проєкти на грантові конкурси;
  • запровадити пілотний проєкт по збільшенню робочих годин окремих бібліотек і міських закладів культури до 21:00 або перенести робочі години на другу половину дня: 12:00–20:00 чи 13:00–21:00;
  • закуповувати у популярних полтавських неурядових онлайн-майданчиків послуги поширення інформації про культурні активності;
  • при плануванні подій надавати перевагу активностям із високим рівнем смислової наповненості та учасницького залучення містян;
  • створити місця для взаємодії, передачі досвіду та знань між усіма поколіннями містян (Будинки усіх поколінь);
  • державним та місцевим органам влади підтримувати державні та муніципальні заклади культури, розробляти і впроваджувати стратегії залучення працевлаштованої молоді;
  • провести огляд витрат (дослідження ефективності виконання бюджетних програм) у галузі культури Полтави і Полтавщини;
  • дослідити економічний ефект від платних послуг закладів культури та питання ціноутворення на вхідні квитки;
  • залучати молодь до роботи, наприклад, шляхом програм волонтерства або стажування.