Полтавський розвідник із позивним «Сармат» першим отримав нагороду за звільнення Херсону. Доброволець пройшов фронтові бої у найгарячіших точках Донеччини та з початком повномасштабного вторгнення вдруге став на захист держави.
«Сармат» пройшов фронтові бої за український Донбас. На посаді заступника командира взводу снайперів, брав участь у боях в Маріуполі, Широкиному та Дебальцевому. Андрій Орлов поліг у боях за український південь.
У матеріалі ЗМІСТу мама Олена Орлова поділилася спогадами про сина та його цінностями, яким він був вірний до останнього.
Як формувався активний полтавець Андрій Орлов
Ще з юності Андрій Орлов був хлопцем, який притягував до себе людей. Олена Орлова розповідає про сина, як про інтелектуала з чудовим почуттям гумору, який мав здібності до мов, гарну пам’ять, дуже багато читав, любов до спорту:
«Настав час, коли я вже в нього питала, що мені почитати. Не скажу, що він був лідером - він був центром тяжіння, на орбіті якого, завжди були люди».
Андрій Орлов навчався у ліцеї № 1 імені Івана Котляревського в Полтаві, на якому минулого року відкрили меморіальну дошку на честь воїна. Полтавець відвідував різні гуртки та мав активне юнацьке життя.
Після закінчення ліцею Андрій Орлов вступив до Полтавського національного педагогічного університету та вивчився на психолога та вчителя англійської. Тепер нинішнє покоління студентів береже пам’ять про знаного вихованця вишу.
Чоловік жив цивільним життям та мав престижну роботу в Києві. Проте після початку російсько-української війни у 2014 році зробив свідомий вибір піти захищати країну. Воїн долучився до знаного тоді батальйону «Донбас». Так почався шлях полтавського воїна:
«Він нас просто поставив перед фактом, що він уже в Старих Петрівцях на тренувальній базі. Це було несподіванкою для сім'ї».
Своє рішення захисник мотивував бажанням здобути для сина гідне майбутнє:
«Я йду заради сина. Хочу, щоб він жив у Європейській державі».
Олена Орлова також пригадує принципову позицію свого сина – листуватися українською. Попри російську мову в житті, воїн вирішив видалити «розкладку» в телефоні.
«Сармат» пройшов фронтові бої за український Донбас. На посаді заступника командира взводу снайперів захисник брав участь у боях в Маріуполі, Широкиному та Дебальцевому. Пані Олена пригадує, що тоді Андрій Орлов разом із побратимами тяжко працювали, аби повернути під контроль українські землі. Воїни допомагали з евакуацією місцевим, а також залишеним напризволяще тваринам:
«Вдома є великий рушник з дірками від куль. Коли вони виїжджали з Дебальцевого, то бачили залишених домашніх тварин, прив'язаних у подвір’ях. Люди тікали, залишаючи рідні оселі, прання висіло. Андрій говорив: "Ми бачимо, що собака прив'язана". Вони зірвали рушник, загорнули у нього пса, щоб не покусав, звільнили ланцюг і забрали з собою».
На початку 2017 року Андрій Орлов повернувся до цивільного життя, знайшов нову роботу та виїхав за кордон.
У Полтаві Андрій Орлов працював як перекладач англійської, а згодом йому запропонували роботу в Польщі. Полтавець виїхав, проте під час його відпустки в Україні оголосили пандемію COVID-19, тож воїн залишився вдома. Згодом чоловік виїжджав за кордон на роботу, а на момент початку повномасштабного вторгнення перебував в Іраку.
«Їх поки навчать, а я вже вмію»: повернення з-за кордону та бої за український південь
Під час перебування за кордоном Андрій Орлов стежив за українськими новинами. Речі воїна, які залишилися після участі у бойових діях, зберігалися у квартирі матері..
У 2022 році родина відмовляла «Сармата» від ідеї їхати до України. Матір розповідала про черги до ТЦК як аргумент укомплектованого війська, де не буде місця Андрію Орлову. Він відповів: «Мамо, їх поки навчать, а я вже вмію».
Воїн повернувся до України, взяв форму, зібрав речі та удосвіта поїхав, щоб стати до лав війська. Захисник долучився до 131-го окремого розвідувального батальйону імені Євгена Коновальця. Гасло розвідників лишається незмінним: «Завжди попереду». Так доброволець Андрій Орлов розпочав захист українського півдня від російських загарбників.
Телефоном воїн тримав зв’язок із рідними й запевняв, що все добре та іноді просив передавати речі. Олена Орлова пригадує, як постійно відправляла посилки для сина та його побратимів, а син писав:
«Мамо, з нами не буде зв'язку п'ять днів».
Телефоном Андрій Орлов спілкувався із сином, у чиє виховання був дуже залучений. Уже перебуваючи на фронті, воїн міг матері просто відписувати, проте сину завжди дзвонив. Родина тримала зв’язок із воїном у будь-який час. Іноді розвідник повертався із завдань о 2-й ночі, проте це не заважало поговорити.
За час повномасштабного вторгнення воїну вдавалося повертатися до родини лише кілька разів. Після поранення «Сармат» отримав відпустку та зміг побачитися із сином, проте все одно був змушений їхати раніше. Олена Орлова пригадує, що кожну розмову я старалася закінчувати словами: «Я тебе люблю». Але останнього разу воїн зателефонував і вони говорили швидко, по справі:
«Я не встигла сказати ці слова. Я дуже жалкую. Я з 2014 по 2023 рік казала їх більше, аніж за всі попередні роки. І дуже жалкую, що раніше вимовляла їх не часто. Кожна мама заслуговує чути від сина: “Мамо, я тебе люблю”».
Герой України у звільненому Херсоні
У вересні 2022 року у складі розвідувальної групи Андрій «Сармат» Орлов вдало коригував вогонь артилерії та авіації по скупченню сил противника на Херсонщині. Завдяки цьому українська артилерія та авіація знищила значну кількість окупантів і ворожої техніки та змусила противника відступити.
Андрій Орлов отримав поранення, а вже 10 листопада 2022 року під час звільнення Снігурівки на Миколаївщині особисто підняв прапор України над адміністративною будівлею.
Відео, які тоді знімали воїни, лишися посмертною згадкою про їхні завдання. Олена Орлова пригадує як син розповідав про реакцію місцевих на українських захисників:
«Він говорив: “Мамо, іде чоловік і несе наш український прапор. Люди тримали їх у схованках, чекали звільнення від окупантів”. Моя однокурсниця із Запорізької області. Їх евакуювали, бо зараз ця територія окупована. Вона казала, що коли Андрій звільнятиме ці землі, я йому скажу, де у мене у дворі схованка з прапором, щоб він його дістав».
У 2022 році жителі Херсонщини радо зустрічали українських воїнів. Місцеві пропонували їжу, попри те, що самі голодували в окупації.
14 листопада 2022 року Андрію Орлову присвоїли звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Захисників за службу нагороджували біля стели у Херсоні. Саме так з’явилося легендарне фото, де Андрій Орлов приймає «Золоту зірку» від Президента, який удостоїв його званням Героя України.
Олена Орлова пригадує, що була тоді дуже враженою, коли син надіслав їй фото. З телесюжету жінка також дізналася про поранення, про яке син змовчав.
«Я хочу, щоб Полтава пам'ятала, що він полтавець, який дуже любив своє місто»
Андрій Орлов 2 січня 2023 року підняв прапор України над островом Потьомкінський, після чого офіційно оголосили про звільнення острова. Згодом у січні 2023 воїну присвоїли орден «За мужність» ІІІ ступеню.
6 вересня 2023 група «Сармата» провела свій останній бій. Під час розвідки на острів Козацький поблизу Одрадокам’янки вони з побратимом отримали тяжкі поранення. Воїна не встигли довезти до лікарні. Родині було складно усвідомити втрату. Олена Орлова пригадує, як дружина воїна кричала:
«Як же так? Ми думали, ти безсмертний».
З перших днів після втрати жінка не пригадує нічого. Вона просто знала, що має триматися:
«Я вийшла на роботу та навіть не розуміла, що робити. Бачу тільки результати, а як я це роблю? Не знаю. Якось робимо. Єдине, що я знала, що не можу розклеїтися, бо моїй невістці буде складно. Я повинна триматися».
Олена Орлова має запис останнього бою сина, проте подивитися його наважитися не може. Попри тривалий час, що минув після загибелі сина, біль не минає:
«Час лікує? Ні, ти просто навчаєшся жити поруч із цією дірою. А потім вона все одно затягує і ти з неї вилазиш. Я бачилася з мамами Антона Цедіка, Олександра Мочалова, Дмитра Коряка – 11 років минуло після їх загибелі, але простіше та легше їм не стало».
Олена Орлова говорить, що для неї важливо мати вулицю у пам’ять про свого сина. Жінка вдячна студентам за ініціативу встановити пам’ятну дошку у Студентському сквері. Попри це вона говорить про відсутність комунікації із місцевою владою у питанні вшанування:
«Мене поставили перед фактом. Я знаю, що Андрюша був би проти. Є студентський сквер, де збираються студенти, і є вулиця, яка має адресу».
Олена Орлова говорить, що для збереження пам’яті їй важливо мати вулицю, яку назвуть на честь полеглого сина - Героя України, адже так полтавці матимуть ім’я воїна «на слуху».
Андрій Орлов завжди повертався до рідного міста. Мати пригадує, що якось він для підробітку клав тротуарну плитку в Полтаві, тож частину міста виклав воїн. Зокрема, його роботу можна побачити на Алеї героїв, де тепер стоїть його портрет:
«Слова “Герої не вмирають” – це неправда. Вони вмирають. Жива тільки пам'ять. Тому я хочу, щоб Полтава пам'ятала, що він полтавець, який дуже любив своє місто».
Обкладинка Катерини Василенко