У червні у коридорах ПТУ №7 Кременчука не стихає шум. Студенти йдуть на останні екзамени, закривають заліки, поспішають на практику. Тут навчаються 850 людей, що не типово для жодного іншого училища на Полтавщині, що опинилися у пастці стагнації.
Дорогою до кабінету директора можна почути звуки шпаклювання в їдальні, віддалений аромат фарби у коридорі та меморіал у пам’ять про героїв. 32 випускники цього училища поклали життя в боях за Україну, а ще сотні волонтерять, або воюють.
Микола Несен очолює цей заклад уже кілька десятків років й мріє перетнути позначку у тисячу студентів уже наступного навчального року. Він мислить категоріями про нові спеціальності, самоокупність і збереження команди викладачів.
Як цьому ПТУ на Полтавщині вдалося стати цікавим для вступників та знаходити для них роботу і чому їхні випускники пишаються, що навчалися саме тут, читайте у матеріалі ЗМІСТу.
Робітничі професії, або Чому студенти йдуть у ПТУ
Майже третина студентів Вищого професійно-технічного училища №7 міста Кременчука – не місцеві. Сюди приїжджають навчатися з Кіровоградської та Полтавської областей, а торік побільшало учнів і серед ВПО.
Микола Несен каже, що діти йдуть сюди здобувати освіту й знають, що ми їм знайдуть роботу. Після отримання диплома кваліфікованого робітника й базового молодшого бакалавра, студент може легко піти працювати за професією. Усе тому, що місцевий бізнес чекає на нього уже з першого курсу, адже працівників частіше просто не вистачає:
«Кваліфікований працівник завжди заробить собі на життя, аби було бажання. Робітник має більше можливостей заробляти кошти, аніж люди після університету. Для цього ми возимо наших дітей на екскурсії, на виробництва. Звісно, виїжджають і за кордон, але ж ми навчаємо дітей не для заробітків за кордоном. Ми хочемо, щоб наші учні тут працювали, на наших підприємствах».
Ще одна особливість – вміння адаптуватися до викликів. Окрім студентів, які навчаються офлайн, у 2023 році тут вперше частково випустили учнів, які знаходяться за кордоном. Деяких не можуть, бо їм не вдається знайти місце для проходження практики. Робота за професією або стажування є критично важливим для виконання навчальних планів та програм. Без цього директор не може видати дипломи 15-16 учням, але для них теж знайшли рішення.
За оновленим законодавством, такі здобувачі можуть взяти академічну відпустку на 2 роки. Єдина умова – вони повернуться в Україну та зможуть повернутися на заняття й навчатися тут. ПТУ №7 готове до цих викликів, бо тримається за кожного свого студента. Щоб навчати кожного з них їм довелося пройти складний шлях, тому залишається цінувати.
Навчання тут триває за п’ятьма 5 професійними програмами:
- монтаж та обслуговування електричних машин й апаратів;
- обслуговування верстатів та робототехнічних комплексів з програмним управлінням;
- технологія обробки матеріалів на верстатах і автоматичних лініях;
- зварювальне виробництво;
- обслуговування системних програм та комплексів
Студенти, які навчаються тут, за результатами навчання та практик отримають дипломи кваліфікованого робітника. Для цього є 12 робітничих професій, які здобути в іншому місці сьогодні неможливо. Йдеться про такі професії:
- верстатник широкого профілю (для Кременчука це дуже актуально через кількість підприємств, що займається металообробкою);
- оператор верстатів з програмним управлінням та інших верстатник широкого профілю;
- оператор з обробки інформації та програмного забезпечення;
- оператор комп’ютерного набору; обліковець з реєстрації бухгалтерських даних;
- електромонтер з ремонту та обслуговування електростаткування;
- зварник (за міжнародним стандартом). Тут вивчають 3 з 4 можливих спеціалізації:
- Столяр будівельний; Монтажник гіпсокартонних конструкцій;
- Муляр; Монтажник з монтажу сталевих і залізобетонних конструкцій;
- Електрозварник ручного зварювання;
- Штукатур; Лицювальник-плиточник; Маляр;
- Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування;
- Електрозварювальник на автоматичних та напівавтоматичних машинах.
За словами Миколи Несена, робітничі професії стали їхньою фішкою, бо більшість сучасних ПТУ за них не беруться. Простіше навчати барменів та офіціантів, аніж працівників важких галузей, бо тоді не потрібно купувати верстати й будувати майстерні.
Отримавши перший диплом, випускники цього училища можуть знову вступати сюди ж для отримання фаху вищої освіти. Наприклад учень закінчив навчання на спеціальності електромонтера і йде здобувати професію монтажу та обслуговування електричних апаратів. Тим часом на нього уже чекають на місцевих заводах чи в приватних майстернях.
Кадровий резерв Полтавщини
У ПТУ працюють 38 майстрів виробничого навчання та 43 викладачі. Щоб тримати марку закладу передвищої освіти, також працюють 6 кандидатів наук. Микола Несен каже, що їм вдалося зібрати відносно молоду команду. Аби дати їм можливість реалізувати себе як викладачам, працюють 35 навчальних аудиторій, 9 лабораторій, 13 навчально-виробничих майстерень.
Усе це розміщується у двох корпусах. Після відвідин п’ятої майстерні, можна збитися з ліку. У кожній з них працювали студенти, які або виготовляли деталі, або різали метал, або працювали з електросхемами. Учні кажуть, що для них практикуватися у стінах училища – звична практика.
Завдяки вмінню працювати руками, а не лише в теорії, бізнес постійно зв’язується з директором:
«Приватне підприємство з Київщини якось прислало сюди мікроавтобус. Наші 15 випускників та двоє керівників поїхали до них на потужності. Як виявилося, на цьому європейському підприємстві з сучасним обладнанням працюють багато випускників нашого навчального закладу. Їхній головний зварювальник – наш випускник 2013 року. Він своєму керівнику видав секрет нашого навчального закладу, щоб залучити учнів на роботу. Наші потім туди повернулися».
Подібна історія трапляється і з випускниками місцевих підприємств. Микола Несен визнає, що промисловому Кременчуку потрібні їхні професії, тому випускникам завжди вистачає роботи:
«Ми хочемо розвінчати оцей міф про ПТУ і депресію. Наші випускники продовжують і в університетах навчатися. Деякі вважають, що коли наші випускники йдуть навчатися далі, то це ми не надали роботу, але це не так. Вони вміють робити руками, але й не дурні головою. Їх потім з радістю прийматимуть і на підприємства, і як інженерів, бо там є, те й вони вміють робити. На наших хлопців, які навчаються на операторів верстатів програм інтегрування, взагалі триває "полювання". Вони вміють складати технологічний процес, писати керуючу програму та програмувати її».
Якщо взяти працювати одного випускника ПТУ №7, який отримав професію оператора, роботодавцю не знадобиться ані технолог, ані програміст. За такою схемою заклад робить внесок у регіональний ринок праці.
Про гроші
На екосистему існування ПТУ Полтавщини чекають зміни, адже держава прагне їхньої оптимізації і перекладає фінансування на місцеві бюджети. Більшість професій училища Миколи Несена фінансують з обласного бюджету, а ще дві – держава. У новому навчальному році навчання верстатників широкого профілю та зварювальників теж оплачуватимуть силами області.
Нещодавно Полтавська обласна рада проголосувала за прийняття ПТУ №7 у власність області, але частину потреб закривають власними силами. Нещодавно завершили ремонт укриття за грантовим проєктом. Тепер у цьому приміщенні є місце для всіх викладачів та учнів.
Попереду – отримання обладнання за грантом від Німеччини. Через Український фонд соціальних інвестицій придбають 11 фрезерувальних верстатів (1 з них з програмним управлінням), 3 токарних верстати, плоскошліфувальний верстат та волоконний лазер. Також у планах ремонт фасаду майстерень.
Власне, дороговартісне обладнання і стало поясненням, чому більшість професій на Полтавщині можна здобути тільки в одному ПТУ.
«Підготовка одного кваліфікованого робітника коштує дорого. Тільки верстати, коштують по мільйону, а ще потрібні різці, свердла, плашки, матеріал, охолоджувальні рідини. І я не кажу про кадрове забезпечення. А ще немає прагнення у навчальних закладів. Легше навчати працівників ресторанів і отримувати таке ж фінансування».
Заробітна плата майстрів та викладачів ПТУ також не відповідає ринку, але колектив намагаються утримувати цінностями, преміями та доплатами. Викладачі також мають практичний досвід і могли б піти для кращого заробітку на приватні фірми, але не роблять цього через прагнення навчити нові покоління.
Паралельно заклад подає грантові заявки. Одна з програм належить Міністерству освіти і науки України:
«Нам зіграло на руку те, що з 1993-1996 роках ми потрапили з німецькими колегами у центр професійної підготовки для машинно-будівної промисловості. І ці перші 2 верстати з програмним управлінням, перші комп’ютери і програмне забезпечення ми мали від німців ще у 1994 році. Зараз це зіграло якусь роль і німецький банк розвитку нас помітив. Вони приїхали сюди, подивилися, що ми те не розікрали, а використовуємо й говоримо, що це ще й сучасне обладнання. Вони сказали, що це у нас вже не сучасне, тож придумуймо щось інше».
Також планують отримати 25 ноутбуків з сучасним програмним забезпеченням від Румунії, Литви та Великобританії за програмою від Erasmus+. Надалі планують лише розвивати свій потенціал та технічне обладнання.
Воєнний час
32 випускники ПТУ №7 полягли під час оборони України. Пам’ять про них бережуть у місцевому військово-історичному музеї з часів АТО/ООС. Також створюють був музей, де вшанують пам’ять жертв Голокосту.
На одному зі стендів надрукувати фото їхніх студентів та викладів, які волонтерять або воюють. Над ними напис: «Надійний тил – запорука перемоги». Цим гаслом тут користуються щодня.
Щойно розпочалася активна стадія війни, у ПТУ призупинили навчання і почали виготовляти протитанкових їжаків. Молодих зварників та спеціалістів залучали до процесу на волонтерських засадах, а робота тривала у три зміни:
«Після 400 їжачків ми перестали їх рахувати. Наші вироби захищали Кременчук і ГЕС, військові часто просили саме наших їжаків. Потім укріплялися. Якось до нас приїжджали хлопці з боїв і на їхнє проханню ми робили глушники. І досі у нас ці потреби є і ми ними займаємося».
Для потреб ЗСУ в училищі виготовляли прилади для видалення уламків з тіла поранених, магніти та кішок для розмінування. Намагалися максимально закривати потреби від військовослужбовців, які надходять і зараз. Усе необхідне майстри виготовляють разом зі студентами.
Плани училища
На фахівців, яких випускають у ПТУ, є дефіцит. Кваліфікованих робітників не вистачає, тому важливо розвивати мережу таких закладів й робити її ефективною. Микола Несен каже, що з сумом спостерігає, що відбувається з училищами, які він колись ставив собі за приклад.
До прикладу, будівельне, що розташовується у Полтаві більше майже не навчає грамотних спеціалістів, а на верстатників в області дефіцит у 100%. Робота для них є давно, але їх більше не випускають, хоча раніше здобути професію можна було у Карлівці. У гонитві за вищою освітою, професійно-технічна опинилася у депресії.
Секрет для зростання ПТУ, на прикладі кременчуцького, полягає у людях, що палають своєю справою. Йдеться про колектив. Виконуючи свої обов’язки з ініціативою та мотивацією, будь-якому училищу вдасться стати цікавим для майбутніх студентів й позбавити їх стереотипів про випускників робітних професій.
«Думаю, що наш секрет в колективі. Я за себе скажу, що це вже давно моє життя. Я тут працював з 1981 року на різних посадах і точно знаю, що цим треба жити. Я прокидаюсь і думаю як там ремонт в аудиторії, де взяти для неї матеріали, у кого позичити. А ще знаю, що коли усе гарно сплановано, то рахуйте, що на половину й зроблено. Життя показує, що все треба зробити вчасно».
Щодо вчасності, то це вкрай важливо зрозуміти керівникам подібних закладів. Основу ПТУ становлять викладачі та майстри, отже потрібно заохочувати їх подавати нові ідеї, шукати можливості, не спрощувати професійні дисципліни й прагнути розвиватися. Тоді й до вас прийдуть студенти.
