1 лютого – один з найстрашніших днів для Полтави. Росіяни забрали життя людей, які застали влучання ракети у своїх домівках. Десятки загиблих, зруйнованих квартир та постраждалих, які зазнали поранень.
Родина Христенків жила в будинку навпроти під’їзду, куди вдарили росіяни. Вони залишилися у Полтаві попри початок повномасштабного вторгнення, бо вважали місто безпечним. Проте ранок 1 лютого назавжди змінив їхнє життя.
Чоловік та батько, голова сім’ї Олег Христенко розповів ЗМІСТу про свою родину та події в день ворожої атаки.
Як родина Христенків зустріла повномасштабну війну та жила упродовж трьох років
Олег Христенко живе в Полтаві з 2000-х років, а його дружина Тетяна Чугунова – з 2015-2016 року. Він – айтівець-фрілансер, вона – фотографка.
Жінка родом з Вінничини, тривалий час жила в Києві, де й почала кар’єру. Потім вона переїхала до Полтави й уже тут напрацьовувала клієнтську базу. У подружжя є двоє синів – 10-річний Владик та 4-місячний Андрійко, так їх лагідно називає батько.
24 лютого 2022 року сім’я зустріла в Полтаві: Тетяна, як і до цього, фотографувала, а Олег займався програмуванням й працював у компанії:
«24 лютого зранку нас розбудив брат Тані, він живе в Києві. О 5:00 чи 6:00 він сказав нам, що почалася війна. Відразу після дзвінка ми почули, як пролітають над нами винищувачі. Тоді одразу з’явилася паніка і я не розумів, що робити, куди бігти», – каже чоловік.
Того тривожного ранку він з тестем зрання поїхали заправити машини, зняти готівку в банкоматі й роздумувати про виїзд з Полтави. Одним з варіантів тимчасового житла було село на Вінничині, де жили рідні Тетяни. Попри небезпеку сім’я Христенків все ж вирішила залишилися в Полтаві, проте після страшних подій у Бучі, Ірпені та Гостомелі в березні виїхала до села.
«Ухвалив рішення рішення поки не пізно вивозити дитину, вивозити дружину. Ми поїхали в село і там прожили 2-3 місяці й повернулися в Полтаву. Ситуація стабілізувалася. І до цих пір ми вважали Полтаву більш-менш безпечним місцем».
Трагічний ранок 1 лютого
Олег Христенко говорить, що це був звичайний ранок суботи в їхній родині. Ніхто нікуди не поспішав, усі були вдома. Маленький Андрійко приймав «повітряні ванни». Батько бавився з молодшим сином на ліжку в спальні, мати у цій же кімнаті збиралася йти в душ.
Раптово, у повній тиші, на ліжко почали осипатися залишки бетонної стіни та скла. Чоловік говорить, що зовсім не почув вибуху: можливо через психологічний стан у той момент, а можливо через те, що ударна хвиля настигла раніше звукової. Згодом він почув гуркіт й вибухова хвиля знесла Олега Христенка на підлогу.
«Я пам’ятаю, що я якісь секунди, напевно, секунд 10, намагався встати, але ось цей “ураган”, ударна хвиля, знову й знову збивала з ніг. У мене одна думка була – накрити Андрійка, бо я вже зрозумів, що відбувається якийсь жах».
Коли чоловікові все ж вдалося піднятися, від побачив, що його молодший син лежить на ліжку, а над ним нависла віконна рамка. Саме вона, можливо, й захистила Андрійка від численних уламків. Олег Христенко каже, що хлопчик плакав, а в його рот потрапили залишки бетону зі стін та стелі.
Тим часом Тетяна перебувала найближче до зруйнованої стіни й найбільше з родини зазнала травм. Жінка лежала на підлозі й не могла поворухнутися, одразу сказала чоловікові: «Рятуй дітей».
Уникнути поранень вдалося лише старшому синові Владу, який у цей час перебував в сусідній кімнаті. Тому Олег Христенко вирішив залишити його вдома з дружиною та викликав «швидку», а сам тим часом збирався везти Андрійка до лікарні. Машина, попри розбите скло, була на ходу, тому відвезти сина до лікарні вдалося.
«Дорогою я почав набирати всіх близьких, це в першу чергу мій брат. Він на машині завжди й уже під'їжджав до під'їзду нашого. Ми з ним зустрілись на виїзді і я направив його до Тані [...] Він вискочив на вулицю перехватити одну зі “швидких”, які прибували на місце, одну з них вдалося направити до Тані. Згодом її теж повезли в лікарню, зробили відразу операцію».
Тим часом Олег Христенко віз сина до 1-ї міської лікарні, звідки його перевели в дитячу лікарню на Леваді. Медики провели первинний огляд і виявили, що суттєвих ушкоджень у дитини немає, лише зламаний палець руки.
Проте пізніше, під час детальної діагностики, на рентген-знімку у шлунку Андрійка побачили схоже на металеві частки ущільнення. Лікарі ухвалили рішення робити діагностичну операцію. Медики зробили зондування й нічого не знайшли, проте через чотири дні разом з калом у хлопчика вийшов шматок скла та бетону:
«Це було дійсно диво. Зібрались всі лікарі, всі завідуючі відділеннями і сказали, що Андрійко народився в сорочці, адже за усіма законами уламки мали пошкодити його внутрішні органи».
Натомість дружині Олега Тетяні Чугуновій пощастило менше. У жінки діагностували суттєві переломи тазу та стегнових кісток зі зміщеннями.
«Найперше – поставити дружину на ноги». Як сім’я відновлюється після удару по Полтаві
Нині родина Христенків поступово відновлюється під ракетної атаки. Через 10 днів після трагедії Андрійка з батьком виписали з лікарні. Натомість Тетяна продовжує лікування.
«Лікарі зробили операцію, скажемо, склали її як “конструктор”. Вона зараз на металевій розтяжці (ред. – апарат Ілізарова) лежить повністю нерухома. На даний момент там є деякі ускладнення».
Нині Тетяна пережила дві операції, далі – ще щонайменше дві й місяці реабілітації. Після цього медики встановлять у її стегно пластини й буде відомо, чи зможе жінка ходити.
Окрім членів родини Христенків постраждала і їхня квартира – нині у ній повністю немає балкону й частини стіни. Під час вибуху в квартиру сім’ї прилетів шматок несучої стіни з під’їзду навпроти. Олег Христенко говорить, що це був шматок 2×3 м і товщиною близько 50 см. Він зруйнував балкон та стіну спальні, де перебували Олег, Тетяна та Андрійко.
На залишках стіни утворилася тріщина, а на кухні вилетіли вікна. Також усередині знищені всі меблі – їх побили каміння, скло та бетон. У ванній кімнаті облущилася плитка, пошкодження виявили навіть на протилежному боці будинку.
Попри всі негаразди Олег Христенко стійко тримається й говорить, що так чи інакше сім’я відновиться. Головне – усі живі.
«Частково я знав Яворського, який загинув зі своєю сім'єю, з дитиною. А у мого товариша Віталіка Скляра загинула мама. Найбільше постраждали ті, хто загинув родинами і я приношу свої співчуття рідним і близьким, ось це дійсно найбільше горе».
Обкладинка Юлії Сухопарової