Виховання нового покоління в українських реаліях – виклик. Однією з тих, хто прийняв його, стала вчителька української мови, української та зарубіжної літератур у Полтавському ліцеї №38 імені Івана Павловського Марина Лебідь.
Нещодавно вона стала півфіналісткою міжнародної премії Global Teacher Prize Ukraine 2025. Як фахівчиня, вона ділиться своїми спостереженнями щодо нового покоління українських учнів та роздумує про майбутнє професії вчителя.
В інтервʼю Марини Лебідь ЗМІСТу читайте про виклики війни, професійний шлях, методи навчання та майбутнє української освіти.
Робота та журналістський досвід
Після університету Марина Лебідь не могла одразу знайти роботу в школі. На філологічному факультеті з п’яти груп лише двоє-троє випускників змогли знайти роботу:
«Був 2010 рік. Тоді в школу нереально було влаштуватись. Більшість моїх однокурсників, це п’ять груп не знайшли роботи. З нас, мабуть, двоє-троє тоді тільки влаштувались. Потім, звичайно, більше стали вчителями. Дехто навпаки, з педагогіки пішов».
Марина Лебідь працювала в молодіжному центрі, а згодом – у політехнічному коледжі на декретному місці викладачем англійської та української мови. Врешті-решт, з 2015 року вона почала працювати в школі №38. Полтавка також згадує свій журналістський досвід. Під час навчання в університеті вона писала статті для газети «Вікно» та «Заспів». Пів року працювала позаштатною кореспонденткою «Газети по-українськи»:
«Але журналістика – це наскільки складна справа. Я просто зрозуміла, що не завжди писатиму про те, що хочу. У мене було кілька курйозних ситуацій, коли перекручували деякі факти, але ж мої стаття – це моє обличчя, тому було нервування. Це цікавий досвід і тепер я його впроваджую з дітьми на уроках».
Учні на уроках роблять інтерактивні журнали, пишуть вірші та беруть інтерв’ю. За словами Марини Лебідь, зараз вчитель має бути не просто наставником, а й мотиватором. Недостатньо просто сказати дитині «зроби» – потрібно зацікавити її:
«Потрібно, щоб вчитель наставляв, заохочував, мотивував. Тобто це не так, як в моєму дитинстві було в школі. Вчителька сказала – хочеш, не хочеш, ти маєш зробити».
На її думку, не варто судити про учнів лише за їхньою успішністю на уроках. Бувають діти, які, на перший погляд, не зацікавлені в навчанні, але можна їх змотивувати.
Як змінилася освіта під час війни
За словами Марини Лебідь, кардинальні зміни в освіті почалися ще у 2020 році, з початком пандемії та дистанційного навчання. Однак, війна вивела ці виклики на новий рівень.
«Коли почалася повномасштабна війна, ми ж пів року випали фактично. Ми ще не знали, як працювати в умовах тривог. Наприклад, сирена. Урок скасовується. Ми з дітьми домовляємося у вайбері. Я кажу: “Давайте восьмим чи дев’ятим проведемо”. Хто хоче, той приходить, я нікого не змушувала».
Також є труднощі змішаного формату навчання, коли вчитель постійно повинен мати запасний варіант. Це може бути урок біля дошки, адже ніколи не знаєш, чи буде світло для використання проєктора. Постійний стрес пов’язаний з перебуванням у школі під час тривог, коли по три класи сидить і немає можливості провести заняття.
«Коли заняття в школі, ти не знаєш, як матеріали готувати. Чи ти покажеш ту презентацію, роздрукований матеріал, чи буде тривога і ви просидите в укриті. Тобто в тебе запасний варіант завжди має бути. І я завжди кажу, що мені навіть з крейдою і дошкою легше провести урок, бо ніколи не знаю чи вийде той проєктор увімкнути. Зараз розвивається нова українська школа, треба інтерактивно проводити уроки, але в таких умовах це не завжди виходить».
У сучасних умовах вчитель має бути і психологом, адже деякі діти переживають дуже складні ситуації. Навіть під час вивчення художніх творів учитель має бути особливо уважним, бо література може мимоволі травмувати дитину:
«Ти не знаєш, чи цей твір не образить учня. У ньому може бути тема смерті, втрати. Ми читаємо “Хлопчика в смугастій піжамі” Джона Бойна в сьомому класі. Для мене він був важким, а діти вже сприймають спокійно. Це страшно – їх воно вже не бере. Дітей вже не беруть твори про Голокост, бо в Україні є жахливіші речі».
Марина Лебідь розповідає про зворотний бік цифрових технологій, які, на її думку, є однією з головних проблем сучасної освіти:
«Ми дуже загралися з технологіями. Я не кажу тільки за дітей, а й вчителі постійно в телефонах. Тому що ти маєш слідкувати чи у вайбері прийде повідомлення від батьків, від учнів, від адміністрації. Так і залежність з’являється, а за нею і негативний вплив на очі, зір, кліпове мислення. Зараз навіть важко книжку читати. 20 сторінок, а про що ти навіть не пам’ятаєш. Уявіть як це складно зараз дітям».
Також серед дітей поширена звичка переглядати контент, слухати музику російською мовою та знімати відео створює додаткові виклики для української освіти. Вчителька каже, що попри це сучасні діти вільні у своїх думках і не бояться висловлювати їх. Вони можуть захоплюватися негативними героями з творів і прямо пояснювати, чому вони їм подобаються:
«У нас же є якісь певні критерії оцінювання знань. Але ж треба розуміти, що кожна дитина по-своєму особлива. Для когось написати якийсь твір без штучного інтелекту, це буде просто така вершина і треба дитину в цьому підтримувати. Хтось може лінуватися, хоча є якийсь потенціал».
Тренінги для вчителів: регіональні проблеми
Марина Лебідь зауважує, що кожна область має свої проблеми. Наприклад, на Волині є проблема з масовим виїздом учнів до Польщі, а в Кременчуці – постійні обстріли. Полтавка проводила 10 тренінгів для вчителів з подолання освітніх втрат і помітила, що вчительська спільнота в районах більш згуртована, ніж у великих містах:
«Вчителі в районах вечорами збираються, вареники ліплять. От якісь вони отакі душевні. А проблеми такі, як у нас, є всюди. Наприклад, я була у Володимирі, це Волинська область. Там до кордону приблизно 10-14 кілометрів. У них проблема – діти в Польщу масово виїжджають», – ділиться вона.
Учителі із західних регіонів не розуміють постійного стресу, переривання занять через повітряні тривоги з яким стикаються педагоги у прифронтових областях.
«Нікому, крім сім’ї, ти не потрібна». Про вигорання та мотивацію
Вчителька зізнається, що почала активно займатися тренерством, щоб не з’їхати з глузду. Емоційний тиск відчувається не лише через війну, а й через щоденну роботу.
«Одна справа, коли ти уроки проводиш, а інша справа, коли ти класний керівник. Є вчителі, які не дозволяють після п’ятої телефонувати. Я дозволяла все, що можна. Тепер розумію, що ці межі потрібно розставляти правильно, бо інколи батьки очікують від тебе що ти маєш бути як психолог, якісь проблеми вирішити».
Щоб впоратися з вигоранням, Марина Олексіївна практикує арттерапію. Вона каже, що важливо вміти перемикатися. Марина Лебідь розповідає: вчитель має усвідомити, що словесної подяки не буде. Треба шукати мотивацію у спілкуванні з іншими педагогами, зокрема, у спільноті «Вікіпедія» вона знайшла справжніх друзів. Її надихає приклад інших вчителів, які продовжують працювати, попри всі труднощі.
«Щоб не вигоріти треба змінювати види діяльності постійно. Мені зараз «Вікіпедія» дуже допомагає, спільнота освітянська. Надихають інші вчителі, підтримка. Інколи хочеться навіть, чесно, написати заяву на звільнення. Буває якась там несправедливість. Я не буду казати, що все класно в школі, всі тебе підтримують. Це неправда. Якщо ти робиш тихенько на волонтерських засадах, то це всі нормально сприймають. Якщо ж далі йде якийсь ефект цієї певної зірковості, то люди по різному реагувати можуть».
Метафоричні карти як інструмент викладання
Марина розповідає, що активно використовує на своїх уроках метафоричні карти для розвитку мовлення, асоціативного мислення та рефлексії. Вона пояснює, що карти можуть слугувати епіграфом до уроку або допомагати учням асоціювати твори з певними образами. Також карти допомагають учням аналізувати твори.
«Деякі картинки можна використовувати, коли вивчили блок тем. Можна використовувати для розвитку мовлення. Це есе, переказ чи висловлювання. А можна використовувати в процесі, тобто ти не береш всі картки, а даєш картки вибірково. Але теж треба дуже обережним з метафоричними картками, бо, є знайомі у мене, які чомусь на свій рахунок це сприймають».
Марина Олексіївна активно інтегрує в уроки й інші інноваційні методи. Вона проводить уроки, де учні аналізують та створюють статті, вивчають фотографії та аудіотексти з «Вікісховища». Також вона використовує цифрові застосунки для створення коміксів та мудбордів.
Марина Лебідь відкидає упередження, що сучасні діти не читають. Вона зазначає, що її учні читають художню літературу, і не лише за шкільною програмою.
Вона вважає, що раніше мотивація до читання була вищою, оскільки книги були рідкістю — в сім'ї могла бути лише одна-дві. Також не було можливості вільного доступу до книг, окрім як піти до бібліотеки, що створювало додаткову мотивацію.
Зараз ситуація інша: отримати доступ до книг дуже просто. Можна завантажити електронну книгу на телефон або знайти її в бібліотеці. Водночас вона зауважила, що, на її подив, у бібліотеках немає великих черг навіть на популярні книжки.
«Ми більше зараз читаємо якісь короткі дописи. Це ж теж читання. Просто, що художньої літератури діти менше читають», — пояснює вона, вказуючи, що великий вибір розваг та контенту в інтернеті впливає на вибір дітей.
Проблеми професії: низька повага та зарплата
На запитання про те, що потрібно змінити в українській освіті, щоб залучити молодих фахівців, Марина називає дві основні проблеми: ставлення суспільства та низьку зарплату.
«Навіть однокласники казали, коли у нас була зустріч 20 років, що в педагогіку пішли ті, хто, не дуже змогли реалізуватися в чомусь іншому. Тобто це непрестижно йти в школу працювати».
Марина Олексіївна наголошує, що зарплата молодого спеціаліста після університету дуже низька. Це змушує молодих вчителів шукати додатковий заробіток, зокрема, через репетиторство, що призводить до професійного вигорання.
«Не так легко знайти роботу теж. Кого я там знаю, між собою шукають. От є вайбер-група мовників і там пишуть, що в таку школу треба в таку, але чи дізнається про це той випускник, чи ні невідомо. І фінансова сторона впливає на те чому молодь не вибирає роботу вчителя. На "Нову пошту" простіше піти. Там буде більша зарплата одразу».
Загроза привілейованої освіти
Марина Лебідь розповідає, що українська освіта може стати привілеєм для заможних. Вона зазначає, що з’являється все більше приватних шкіл, і деякі батьки свідомо відмовляються від очного навчання на користь дистанційного. На думку освітянки, це призводить до проблем із соціалізацією та інтровертності у дітей, адже вони бояться спілкуватися один з одним:
«Все більше приватних шкіл відкривається. Я боюся, щоб поступово освіта не стала, привілейована, де можуть тільки заможні дозволити вчитися, як це було в імперіях. Коли ці звичайні діти максимум два класи церковноприходської школи закінчили. Навчилися читати, писати, до десяти рахувати й усе».
Марина Лебідь наголошує, що майбутнє освіти залежить не лише від держави, а й від суспільства в цілому. Якщо про вчителів будуть згадувати лише в День вчителя, а молоді спеціалісти будуть змушені купувати матеріали за власні кошти, ситуація не покращиться.
Про конкурси «Вчитель року» та Global Teacher Prize
За словами Марини Олексіївни, вона ніколи не прагнула брати участь у конкурсах, оскільки відчувала «комплекс самозванця».
«Насправді я навіть на “Учителя року” не хотіла йти. Мені здавалося, що десять з половиною років педагогічного стажу – замало, бо немає чого і представляти, бо є комплекс, коли здається, що хтось робить краще за тебе. Можливо, я навіть чиєсь місце забираю».
Однак, адміністрація гімназії запропонувала їй спробувати свої сили.
Марина Лебідь розповіла про свою участь у конкурсі «Вчитель року», який проводиться щорічно для педагогів з чотирьох різних предметів. У 2020 році, під час пандемії, відбувся тільки обласний етап конкурсу для вчителів зарубіжної літератури. Тоді не було всеукраїнського етапу. Марина Лебідь брала у часть у 2025 році участь у конкурсі «Вчитель року» із зарубіжної літератури, де стала переможницею обласного етапу і фіналісткою всеукраїнського етапу.
Наступним кроком стала участь у міжнародній премії Global Teacher Prize. Марина пояснює, що цей конкурс відрізняється від «Вчителя року» тим, що не прив’язаний до конкретного предмета. У ньому оцінюється внесок педагога в освіту загалом, зокрема, те, що він робить поза межами уроків.
«Я активно використовую вікі-проєкти, метафоричні картки, проводжу на волонтерських засадах заняття з людьми з інвалідністю з Луганської області, Черкаської, Дніпропетровської, Житомирської. І це люди різної вікової категорії. Ми проводимо двічі на тиждень клуб спілкування українською мовою. Більшість з них і так українську знає, ми обговорюємо якісь теми цікаві, історичного характеру, мистецтва».
Марина Лебідь зазначила, що в клубі спілкування учням від 20 до 30 років, і в них можуть бути такі особливості, як ДЦП, синдром Дауна чи розлади аутистичного спектра.
У конкурсі з-поміж учасників відібрали 54 найкращих вчителі. Ця новина стала для неї несподіванкою, коли вона отримала повідомлення від заступника директора.
Як проходив відбір до Global Teacher Prize
Оцінювали вчителів за певною системою: виставляли бали за кожним критерієм, а найвищий та найнижчий бали відкидали, щоб забезпечити об’єктивність. На основі цих оцінок і визначили найкращих:
«Це вчителі не обов’язково державних шкіл. Там навіть є приватні школи. Я бачила, що якась вчителька за кордоном працює. Я навіть собі список зробила, хто як доповідає, навіть плюсики деякі поставила хто увійде, хто не увійде до півфіналу. Я сімох не бачила, бо їх не було, але взагалі цікаво».
Марина Лебідь вважає, що результат в конкурсі залежить від того, як людина подає себе:
«Конкуренція є. Є такі дуже медійні особи, вчителі, які там вже і другий, і третій раз проходять».
На результат може впливати те, як людина презентує свою роботу. Участь у конкурсі може змінити життя вчителя: багато хто після нього змінює місце роботи або отримує адміністративні посади.
Мріяла стати археологом, але стала вчителькою
Марина Олексіївна розповідає, що на відміну від багатьох своїх колег, вона не належить до педагогічної династії. Її батьки – залізничники. Однак, саме сусідка-вчителька підтримала її у виборі професії:
«Якось я навіть і не думала, що стану вчителем. У мене в родині немає педагогів, у мене батьки залізничники. Я виросла на околиці, де локомотивне депо Полтави, бо в мене тато машиністом був. Мама чергова на станції. Але навпроти мене жила вчителька початкових класів, Тетяна Ярославівна. Хоч у неї власні діти були, вона в початковій школі мені допомагала завдання робити. І мабуть, вона мене надихнула вчителькою в першу чергу стати», – зізнається Марина.
Вона цікавилася історією та мріяла стати істориком або археологом, але за порадою мами, яка говорила, що археологія «не жіноча професія», обрала філологічний факультет. Остаточне усвідомлення, що хоче бути вчителькою, прийшло до неї під час роботи в дитячому таборі.
Марина Лебідь згадує, як у 2007 році коли вона працювала вожатою, більшість дітей були з Росії та Білорусі. Вона і досі розмірковує, чи не опинився хтось із тих дітей по інший бік фронту:
«Мій чоловік на війні, а чи нема того хлопчика, який би з виду був такий хороший, в окопі на іншому боці? Наче ж діти були, як діти. Тоді навіть подумати не могла, що все так обернеться».
Нагадаємо, що вчителька Марина Лебідь з Полтави пройшла до півфіналу конкурсу Global Teacher Prize Ukraine 2025. Про це 4 серпня повідомили у Полтавській обласній військовій адміністрації.
«Освіторія» включила до переліку півфіналістів премії таких учителів з Полтавщини:
- Володимир Бабенко – Розсошенська гімназія, інформатика;
- Олена Большакова – Кременчуцький ліцей №5, початкові класи;
- Тамара Гарбовська – Попівська гімназія №2, українська мова та література;
- Марина Лебідь – Полтавський ліцей №38, українська мова та література.
1 вересня в національному телемарафоні «Єдині новини» оголосили імена переможців премії Global Teacher Prize Ukraine 2025. До списку потрапили 10 найкращих учителів України. Про учителів, які пройшли до фіналу Global Teacher Prize, повідомили у національному телемарафоні «Єдині новини» 1 вересня.
Четверо вчителів з Полтавщини, які брали участь у конкурсі, до фіналу не потрапили. 4 жовтня у Всесвітній день учителя Україна побачить переможця Global Teacher Prize Ukraine 2025 в ефірі національного телемарафону.