«На нашу машину направляли дуло танка, але це не страшніше за паніку людей». Як полтавський Червоний Хрест допомагає вивозити людей з-під обстрілів

Автівка Ірини Плюсніної їде першою, коли зеленим коридором евакуюють жителів Сумщини до Полтави. На ній та водієві завжди бронежилет, але крім цього їх захищає емблема Товариства Червоного Хреста. Вони захищені Женевськими конвенціями, отже ніхто не може в них стріляти, але сьогодні Україна має справу з варварами, які не рахуються з жодними правилами та моральними принципами. Тому кожна поїздка, щоб врятувати людей з-під обстрілів, – це шалений ризик та надскладне завдання, яке водії, медики та Червоний Хрест гідно виконують.

Ірина Плюсніна працює у цій установі понад три десятиліття й нині очолює Полтавську обласну організацію Товариства Червоного Хреста України. Сьогодні усі основні сили Червоного Хреста – евакуація людей та допомога переселенцями й усім, хто цього потребує. З початку війни вона майже не спить і каже, що за кілька тижнів постаріла на десятиліття. Щиро засмучується, коли ворог не погоджує зелений коридор для евакуації людей, і безстрашно очолює колону, коли з’являється шанс врятувати людей з Сумщини.

У цьому інтерв’ю вона розповіла про досвід поїздок, роботу їхньої організації у мирний і воєнний час та врятованих людей.

«Чи зустрілися ми з ворогами? Так, дуже близько»

Головним акцентом роботи організації нині є підготовка перевезень зеленим коридором і перевезенням мирних жителів, які їдуть із зони бойових дій. Уже понад тиждень вони вивозять дітей, жінок, літніх людей з району бойових дій на Сумщині:

«У мене на посвідченні написано, що я людина Червоного Хреста. Я не ношу зброю, я допомагаю пораненим, мирним жителям. Я перевожу ранених або медичну службу. Цей знак показує, що ми під захистом Женевських конвенцій. Якщо йде машина з нашою емблемою, це означає перевезення гуманітарного вантажу, мирних жителів і в них не можна стріляти. У нас не можна стріляти. Хотілося б, щоб ці Женевські конвенції виконували, як вони прописані, але з тими, з ким ми маємо справу, це далеко не так».

У перший день роботи гуманітарного коридору Ірина Плюсніна зустрілася з окупантами просто на дорозі. На шляху був ворожий танк, кілька бронемашин та вантажівка з російськими солдатами. Коли під’їхали до них, водій запитав:

«Ну що, зупиняємося?».

«Я кажу, що зелений коридор дали, їдемо потихеньку, на м’яких лапах. Ми під’їхали до танку. І на мені та водії були бронежилети, але коли дуло танку почало повертатися у бік авто, ми зрозуміли, що бронік ні до чого. З машини я не виходила. Танк дуже великий. Я такого ще не бачила. Повірте, ті, що в нас як пам’ятники стоять – це танчики, а не танки. Великий танк і дуло, який розвертається на нас. І згори сидить кулеметник, який також цілиться на нас. Почуття неприємні. Я сказала, що ми керуємо зеленим коридором і запитала чи можемо ми їхати. Вони по рації щось поговорили і нас пропустили. У перший день були 2 групи, які ми зустріли. Проти дула танка у мене було 2 прапорці Червоного Хреста».

Страх – невіддільна складова палітри емоцій людини й цілком природне відчуття. Якось полтавський доброволець та Ironman Ігор Солод сказав, що коли ви не маєте почуття страху – ви живий труп. Ірина Плюсніна відчуття страху пізнала дуже чітко:

«Мені було страшно, коли люди, які 2 години на морозі нас чекали – жінки з дітьми, собаками й валізами – ломилися в автобуси. Так, на нашу машину направляли дуло танка, але це не страшніше за паніку людей. У той момент хотілося швидше вивезти людей. Ось 14 березня не дали коридору і ми всі дуже засмутилися. Страшно їхати, але ще страшніше, якщо не можеш допомогти».

Допомогти мирним жителям виїхати з «пекла», яке влаштували російські окупанти, означає врятувати їхні життя. Керівниця полтавської організації Товариства Червоного Хреста України каже, що одна справа воювати й покласти життя за свою країну, а зовсім інша – бути гарматним м’ясом. Люди на території бойових дій дуже панічно налаштовані.

У колоні гуманітарним коридором обов’язково їде «швидка допомога». Коли евакуюють дітей, які не мають батьків, жінок з дітьми, літніх людей, то дорога для них дуже нелегка. Буває, що колона зупиняється і медики надають допомогу людям, бо загострюються хронічні хвороби:

«Медики незвичайні просто, молодці. Дякую нашій владі. У нас у Полтавській області усе організовано як швейцарський годинник. Ми постійно на зв’язку і щойно людей привозять, добре організовані перевезення та допомога. ДСНС працює, кожен відповідає за автобус, спеціально під’їжджають потяги і відправляють далі евакуйованих».

Зруйновані приватні будинки у Сумах: «Це так вони воюють? З мирними людьми?»

Ірина Плюсніна бачила у Сумах 4 розбомблених приватних будинки. На них підступно скинули бомби й вбили 12 людей, серед яких загинули троє дітей, розповіли колеги з місцевого Червоного Хреста.

«У багатоповерхівки цілять чи об’єкти міської інфраструктури. Ми бачили 4 приватних будинки на вулиці розбомблені. Це так вони воюють? З мирними людьми? Я виправдання цим людям не бачу».

Кожен зелений коридор узгоджує Офіс Президента України, цим займається Міністерка з питань реінтеграції окупованих територій Ірина Верещук:

«Дякую владі, вони домовляються. Якщо не дають зелений коридор, нас нікуди не відпускають. Треба сказати, що допомагати у порятунку людей – моя робота, мій обов’язок. Зараз Червоний Хрест потрібен як ніколи. Якщо у мене є можливість вивезти ще 3-5 людей, я завжди забираю їх і ми їдемо. Страх є, а що робити? А бійцям ЗСУ не страшно? Ніхто не хоче помирати, але в тебе є обов’язок. І ти маєш це зробити».

Червоний Хрест – це будь-яка допомога

До Червоного Хреста приходять, коли трапляється біда. Біда різного характеру:

«Я не кажу про війну, бо це критична ситуація. До нас приходять, коли людина самотня та безпорадна, не вистачає їжі на родину, багатодітні мами, або якщо людина ламає руку чи ногу приходить сюди за милицями. Якщо немає як одягнути дітей, у нас є банк одягу і ми для них підбираємо одяг. Червоний Хрест – це будь-яка допомога і сьогодні він нам усім потрібен».

Товариство завжди допомагає людям, які цього потребують. Зокрема полтавська організація чимало працювала, коли розпочалася пандемія коронавірусу. До війни збирали кошти для допомоги людям, які постраждали від природних катастроф, людям із захворюваннями тощо.

«Постійно триває збір коштів. Якщо відверто, з цим було погано. У нас є копілочка, за допомогою якої Червоний Хрест збирає допомогу у 193 країнах. Потім ці гроші направляють в країни, куди прийшла біда або природного характеру, або техногенного. У мирний час триває боротьба з епідеміями. І зараз, коли прийшла війна, до нас надсилають допомогу з різних країн».

До війни також працював проєкт підтримки людей із туберкульозом. Червоний Хрест займається соціально-психологічним супроводом хворих на туберкульоз. Людей підтримують психологічно, їжею та речами, щоб вони продовжували лікування. Також у Полтаві проводили курси для людей з першої домедичної допомоги:

«Ми навчали населення навичкам першої допомоги. Шкода, що мало зверталися. Зараз це важливо як ніколи, хоча це потрібно і в мирному житті. Ми надавали соціальний супровід. У нас є доглядальниці, які беруть під опіку старих самотніх людей. У нас працює банк одягу, куди може прийти будь-яка людина та обрати одяг собі й родині. Також є пункт прокату засобів реабілітації, ходулі, милиці, крісла колісні. Якщо ламає людина ногу, навіщо їй купувати милиці. Їй треба тимчасово, тому вона тут може взяти у користування. Є засоби для реабілітації та засоби для догляду тяжкохворих. Це все про нас. У нас було багато напрямків».

У цілому світі, окрім Росії, байдужих до війни не лишилося. Постійно телефонують із різних куточків світу й пропонують допомогу. Тому, окрім евакуації людей, зараз Товариство Червоного Хреста займається збором та роздачею  допомоги мирним жителям, переселенцям. Його пост працює на Київському вокзалі, де роздають евакуйованим гуманітарну допомогу та їжу.

12 березня до Полтави прибув Міжнародний комітет Червоного Хреста. Їхня штаб-квартира знаходиться у Женеві. Спеціалісти комітету мають досвід роботи в гарячих точках:

«Була зустріч із представниками охорони здоров’я області, вони запитали чого не вистачає й запропонували допомогу: привезти іноземних лікарів для операцій, які знайомі з тактичною медициною. У ДСНС спеціалісти приїхали навчати піротехніків. Вони зараз проводять заняття з мінної безпеки для наших рятувальників. Протипіхотні міни та міни для населення теж заборонені конвенціями, але на нас напали варвари. Тому зараз спеціалісти з досвідом навчають наших у боротьбі з мінною небезпекою».

Евакуація жителів Сумщини

«Мені подобається цей шалений патріотичний підйом, нас не здолати»

Графіка в Ірини Плюсніної з початком війни більше немає. Робота триває постійно з перервою на короткий сон:

«Я постаріла років на 10. Графіка немає, якщо вдається 2-3 години поспати, то добре. Поки ми їдемо ще по нашій території туди, я стараюся ззаду машини поспати, щоб відновити сили. Психологічно важко звісно, але вся наша команда працює, жоден наш працівник нікуди не виїхав. Мені подобається цей шалений патріотичний підйом, нас не здолати нікому».

Під час поїздки Сумською областю вони побачили біле простирадло, яке просто прив’язали до дерев на ньому написали: «Росія, геть від України і йди у напрямку корабля». Люди не чекають окупантів і ненавидять їх дедалі більше. Кожен новий день наближає Україну до перемоги, адже влада, українці та волонтери роблять неможливе для нашої країни. Отже, все буде Україна.