Учитель в Україні – більше аніж педагог. Координатор укриття, друг і точка опори для учнів, які приходять на уроки із досвідом втрати, евакуацій або сирен. Залишаючи за плечима нескінченні тривоги, знеструмлення, нестабільний інтернет й хронічний стрес, українські вчителі з прифронтових територій продовжують навчати, підтримувати та надихати.
Пройти цей марафон без паузи на відпочинок – неможливо. Усвідомлюючи це, громадська організація «Навчай для України» створила для вчителів програму підтримки з психосоціальної підтримки «Хвиля натхнення», що стала глибоким вдихом для багатьох освітян. Учителі повертаються з новими силами, знаннями й вірою у свою роль. Це не просто професійний розвиток, а й шанс встояти і не втратити себе.
ЗМІСТ і «Навчай для України» розповідають про проблеми та потреби вчителів під час війни й лайфхаки та допомогу для освітян.
Історія повернення: як Людмила Побережна повернулася до України з-за кордону
Людмила Побережна викладає українську мову та літературу в Омельнику на Полтавщині. Після багаторічної перерви вона повернулася до школи після повномасштабного вторгнення. З її досвіду – робота в українській школі під час війни потребує постійного балансування між укриттями та класом, між страхом і відповідальністю. Постійні адаптації та зміни, спроби втискати урок у вузьке вікно між тривогами не минули безслідно. Саме тому вчителька долучилася до «Хвилі натхнення»:
«Я собі сказала, що коли я повертаюсь до України, то працюватиму в школі. Якби складно мені не було, я досі вірна цьому, хоч війна – мій найбільший професійний виклик».
Відключення світла й повітряні тривоги ускладнюють увесь навчальний процес і забирають чимало часу. Розділити труднощі вдається з колегами у школі, де Людмила Побережна відчуває, що робить спільну і важливу для України справу з іншими вчителями, виховуючи нове покоління:
«Є розуміння, що навіть у маленькому селі я роблю внесок у нашу загальну мету, це дуже надихає. І це дає сили рухатися», – каже вчителька.
Підтримкою на цьому шляху стала «Хвиля натхнення», що для освітянки стала «підзарядкою». Менеджерка навчально-дослідницького відділу ГО «Навчай для України» Ольга Казакова каже, що програму підтримки для вчителів замислювали аби надихнути їх і мотивувати, надати психосоціальну підтримку. Для цього використали формат кількаденного відпочинку та навчання з новітніми інструментами, аби вони отримали ресурс й продовжували розвивати освіту в Україні.
У межах проєкту чимало уваги приділили дитячій психології та розбору кризових ситуацій, що стало вкрай помічним для Людмили Побережної.
«Учитель – це не лише про добре знання свого предмета і вміння його пояснити. Вчитель – це ще і про психоемоційну підтримку, тому я теж це відношу до фаху. “Хвиля натхнення” допомогла мені стати впевненішою в своїх діях і показав, що я рухаюсь правильно. І звісно ж будь-які знання додають впевненості у собі».
Реальність вчителів України
«Хвиля натхнення» створена з огляду на потреби освітян. Через це, проєкт є не лише навчальним для вчителів з прифронтових територій й з Київської, Полтавської, Одеської областей. Його адаптували у тренінг з елементами емоційного розвантаження, індивідуального супроводу та професійного зростання. Ольга Казакова каже, що велика відповідальність на вчителях не дозволяє їм розслабитися. Поряд з цим у школах зіштовхуються з постійною невизначеністю й фоновим стресом, що постійно присутній.
Ще один з факторів, що впливає на освітян – наявність у більшості вчителів з рідних, які перебувають на фронті. Дослідження показують, що це теж один з факторів, які впливають на їхнє благополуччя.
Аби «витягнути» вчителів з цієї реальності бодай на кілька днів, у межах проєкту учасників запросили на кілька днів виїхати зі звичного побуту і пожити поближче до спокою без сирен, аби вони могли сповна зануритися в іншу атмосферу:
«Зміна картинки – це дуже важливо на фоні хронічної втоми і стресу. Ми враховували, що наші програми побудовані на тьюторингу, тож цей проєкту включав різні аспекти, які ми просто розуміємо з полів і власного досвіду. Більшість тренерської команди – це колишні або діючі вчителі, а загальний простір – ненав'язливий. так учасникам вдалося дійсно отримати розвантаження».
Програма підтримки для вчителів – один з форматів, що дозволяє допомогти освітянам зберігати врівноважений стан у роботі з дітьми. Таким чином в Україні намагаються реагувати на запити освітян. Найчастіше вони стосуються методичної підтримки, інструментів для викладання тощо. За ними йде потреба бути почутими та запит на розвантаження й перебування в колі однодумців.
«І третє – це наші групові супервізії, наші “Хвилі натхнення”. У межах них ми продовжуємо надавати психосоціальну підтримку у відповідь на виклики, які можуть вибивати з процесу», – говорить Ольга Казакова.
Досвід з проведення тренінгів показав, що програма з тьюторством та фокусом на надолуження знань і навичок – ефективна. Поряд з нею – підтримка ментального здоров'я вчителів, що звучить так:
«Найкраще, що може бути у дитини в час кризи – це стабільний дорослий поряд».
Поряд зі стабільним учителем, дитина може впоратися з багатьма викликами. Для цього організатори працювали на ментальну стабільність й психічне/психологічне здоров'я учителів. Завдяки цьому вони, як стабільні дорослі, зможуть адекватно навчати, підтримувати й формувати умови для навчання і зростання дітей.
Психологічна перша допомога: як «Хвиля натхнення» лікує
Психологиня Катерина Меширефова, яка працювала з учасниками «Хвилі натхнення» пригадує свій подив від кількості охочих отримати психологічну допомогу. Учителі відкрилися й під час сесій розповіли не лише про навчальний процес, а й про прожиті втрати дому, близьких й цілого життя. На сесії вчителі приходили з власним болем і соромом, запитуючи, як дозволити собі відпочити, коли триває війна.
«Вони відчули: я маю право на відновлення. Що піклуючись про себе я даю більше іншим, а не навпаки. Люди приходили з глибоким болем: втрати дому, рідних, частини своєї України. Ділилися складнощами у стосунках з дітьми, труднощами у власному емоційному стані. Вони розуміли: їхній стан безпосередньо впливає на якість викладання та атмосферу в класі», – говорить психологиня.
Психологиня проводила серії сесій для вчителів із територій, де зосереджувалася на темі емоційної грамотності, базових техніках самодопомоги та наданні психологічної підтримки в кризових ситуаціях.
«Ми багато говорили про емоції, потреби, стосунки. Про те, як вчителям розпізнати свої внутрішні стани, як зберігати контакт із собою та учнями навіть у найважчі моменти. Особливо – під час тривог або загострень, коли напруга зростає, а ресурси вичерпуються».
Найбільшим відкриттям для психологині стала готовність вчителів брати допомогу. Попри загальний суспільний страх перед зверненням до психолога, запити на індивідуальні консультації перевершили всі очікування.
Один із ключових меседжів психологині під час навчання – це важливість турботи про себе. До вчителів доносили, що неможливо довго підтримувати інших, якщо вони самі вигоріли, не сплять, не їдять і через це з часом перестають бути джерелом підтримки. Психологиня пояснює, що вчитель, на якого спираються діти, має сам мати на що спиратися. На прикладі з життя, це просто уявити як ногу, що зламалася – без гіпсу та милиць процес зростання буде повільнішим і боліснішим.
Через арттерапію, тілесні практики й групову взаємодію педагоги мали змогу віднайти втрачене внутрішнє «я». Психологиня наголошувала, що вони є центром власного всесвіту:
«Якщо його центр зруйнований, усе навколо стає нестабільним. Спочатку є ви, а потім – усі інші».
Цей простий, але потужний посил відгукнувся багатьом, каже Катерина Меширефова. Вчителі, які роками забували про себе, вперше дозволили собі призупинитися. На третій день «Хвилі натхнення» багато казали, що «нарешті вдихнули на повні груди».
За словами психологині, учасники програми також почали глибше усвідомлювати важливість емоційної стабільності у роботі, адже до цього «звикли тікати від болю в роботу». З досвіду вчителів, непрожиті втрати осідали усередині роками і тоді вибухали у вигляді агресії, апатії чи вигорання. І це відчували їхні учні. Проєкт став для вчителів можливістю побути з собою, серед своїх:
«Люди розуміли, що не самі. Що їхній біль не унікальний. І саме це усвідомлення – уже терапевтичне. Після сесій вони ділилися, як змінилася атмосфера в родинах і класах. Спокій, знайдений у собі, передавався іншим – мов хвиля, що поширюється водою».
Окрему увагу психологиня приділила темі звернення за спеціалізованою допомогою. Вона наголошує, що психіатр – це не страшно. Іноді медикаментозна підтримка – це як милиці після перелому, що потрібні на певний час, щоб знову стати на ноги. У разі потреби вчителів скеровували до фахівців, і багато хто з них скористався такою можливістю.
«Найбільший прорив, який я побачила — це відкритість до допомоги. Раніше – це було табу, а тепер стало кроком до себе. І якби ми хоч трошки більше часу щодня приділяли собі, ми були б іншими – спокійнішими, сильнішими, живішими».
Як можна підтримати вчителів
Проєкт створив трирівневу систему підтримки, що охоплює методичну підтримку за допомогою інструментів тьюторингу, індивідуальних освітніх траєкторій, гнучких форматів викладання. Також рекомендована психоемоційна допомога – групові супервізії, особисті консультації, розвантажувальні практики. До цієї формули додається і спільнота однодумців – зустрічі, обговорення, відчуття приналежності до важливої справи.
У результаті, навіть після завершення програми, вчителі залишаються активними. Дехто починає волонтерити, викладати безкоштовно в онлайн-школах, ділитися досвідом.
«Натхнення стає місією», – каже Ольга Казакова.
За підсумками проєкту підготували поради для освітян, які щодня працюють в умовах надзвичайного навантаження:
- виділяйте час на себе – хоча б 2 хвилини щодня, щоби зупинитися, дихати, побути на самоті;
- не бійтеся просити про допомогу – психолог, колега чи просто співрозмовник можуть стати опорою;
- нормалізуйте емоції – страх, злість, втома не означають, що ви слабкі. Вони є природною реакцією на війну;
- дбайте про свої межі і не жертвуйте собою повністю. Ви потрібні живими, стабільними, спокійними.
- шукайте спільноту, адже підтримка однодумців іноді сильніша за терапію.
Обкладинка Юлії Сухопарової
Проєкт втілюється ГО «Навчай для України» в межах грантової програми проєкту «Комплексна підтримка дітей, сімей і громад, які постраждали внаслідок війни», що фінансується Європейським Союзом та реалізується Представництвом Фонду міжнародної солідарності в Україні в рамках Психосоціальної програми PRO_MentalHealth.
Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Навчай для України» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
