Нові обличчя. Які нові партії можуть поборотися за владу в Полтаві та області? Частина ІІ

Чи оновляться обличчя українського політикуму? – це риторичне запитання часто ставлять як у експертних середовищах, так і в буденних розмовах. Поруч із знаними політсилами поступово з'являються нові проекти та рухи; поступово їхні осередки відкриваються й на Полтавщині. У двох частинах цього матеріалу ми оглянемо топ-10 з них, а також подивимося, наскільки заявлені погляди та обличчя «нові». У попередньому матеріалі ми оглянули партії «5.10», «За життя», «Національний Корпус», «Демократичний Альянс» і «Рух Нових Сил». Черга наступної п'ятірки. 

Основа партії – ГО «Антикорупційний рух», яку з часом переформатували в партію. Команда екс-голови СБУ Валентина Наливайченко, вочевидь, бачить свого лідера президентом. Головне гасло – нульова толерантність до корупції – личить образу колишнього посадовця-силовика. Наразі свої амбіції партія реалізує на виборах в ОТГ, однак важко сказати, чи додає це балів рейтингу «Справедливості».

У полтавському обласному осередку головує підприємець Євгеній Мартосенко і його прибічник, активіст Ігор Головатий. Через рекламу партії в регіональних медіа легко дізнатися про її діяльність. Наприклад, створення правового центру для роз'яснення громадянам їхніх прав, мітинги, акції. Також у рекламних матеріалах місцева «Справедливість» не раз звинуватила в популізмі соціал-демократів Сергія Капліна. Імовірно, саме «СДП» стане головним суперником партії на електоральному полі: або з метою перемогти, або «відтягнути» голоси на замовлення нинішніх друзів «Справедливості» – «Батьківщини» та «Руху нових сил».

+ Досвідчений лідер;

+ Чітка програма;

+ Рішучість, готовність діяти.

- Зниження репутації за рахунок можливих союзів;

- Питання до фінансування;

- Мало медійних персон, окрім лідера.

«Родзинкою» цієї партії можна назвати відсутність нових облич серед лідерів. Презентовану в 2014-му партію «Наш край» очолюють Олександр Фельдман, Антон Кіссе, Сергій Кальцев, Олександр Мазурчак і Юрій Гранатуров. Серед згаданих, а також і загалом у списку партії, як можемо бачити, нардепи, екс-регіонали, мери й посадовці, призначені Януковичем. Сама філософія руху – об'єднання «лідерів і господарників», тобто тих, хто має досвід керування містами, установами, фондами, підприємствами тощо. Інше питання, що деяких виборців цей досвід навпаки відлякує.

Полтавський осередок очолює Євген Ніколаєнко, колишній голова ГО «Антикорупційний рух в Полтавській області» (до складу якої, до слова, входив і голова місцевої «Справедливості»). Першочергове завдання партійці полтавського «Нашого краю» вбачають у розбудові структури в області та створенні команди фахівців, які зможуть увійти до місцевих органів самоврядування. Партія бере активну участь у виборчому процесі в ОТГ. З приводу конкретних дій – в осередку відзначають реакцію на звернення за допомогою, наприклад, в облаштування спортивних майданчиків і велопарковок. Окремо влаштовують навчальні заходи для прихильників і партійців. Партія представлена у місцевих радах деяких регіонів, і навіть має декілька нардепів у Парламенті. Проте деякі експерти у ЗМІ вважають її сателітом  партії «БПП Солідарність», що має на меті консолідувати колишній електорат «Партії Регіонів» переважно у Східній Україні.

+ Досвідчені політики й управлінці в складі;

+ Колегіальність рішень;

+ Позиціонування господарниками, що може мати успіх на місцях.

- Регіоналівський слід (перші імена й брендинг);

- Висока конкуренція на «ринку» електорату екс-ПР («За Життя», «Рідне Місто», «Опозиційний Блок»);

- Направленість тільки на Південно-Східну частину України.

Політична сила, яка проповідує панівне становище середнього класу на противагу олігархату. «Сила людей» організована за принципом «знизу вгору»: первинні осередки об'єднуються в місцеві, а місцеві – в обласні. Кожні 15 осередків області можуть делегувати свого представника в Політраду.

Досі загадкою лишається відносний успіх молодої партії на виборах 2015-го без потужного медіаресурсу та фінансів. Можливо, свою роль зіграла чітка програма та вдале її донесення в регіонах, де «Сила людей» стала альтернативою силам із регіоналівським минулим. Показовий досвід керманича партії – Юрія Бови, якого вважають одним із найкращих мерів країни завдяки його роботі в місті Тростянець (Сумщина). Плюс до карми й за Олександра Солонтая, знаного громадського та політичного діяча завдяки своєму розвитку від молодіжного лідера до депутата.

Наразі сформований обласний і міський осередок партії. Однак у Полтаві цілеспрямованої кампанії як такої немає; представники «Сили людей» займаються власною діяльністю.

+ Оригінальна філософія й організація партії;

+ Відомий і успішний лідер, ідеолог;

+ Зосередження активної молоді та представників малого/середнього бізнесу.

- Низька мідіаактивність;

- Певна розгубленість при збільшенні ліберальних партій на політичній мапі;

- Невелика кількість середнього класу загалом по Україні.

Наймолодша з усіх згаданих партій. У 2017-му році стартувала активна рекламна кампанія «Основи» з обличчям Сергія Тарути, нардепа-міліонера й екс-голови Донецької ОДА. Однак у квітні прозвучала заява, що формальним лідером нової політсили є Андрій Ніколаєнко, а серед перших імен партії – Ярослав Арсірій, Володимир Полочанінов, які за режиму Януковича обіймали високі посади.

Певне коло аналітиків вважає, що партія робить ставки на голоси нині окупованих територій; тому серед перших імен фігурують екс-очільники Донеччини. «Основа» також активно заявляє свою позицію проти блокади ОРДЛО, називаючи це бачення економічним прагматизмом. При цьому багато аналітиків цікавляться прагматизмом партії в аспекті її фінансування. Адже видатки на рекламу загалом так і не були пояснені; лише Сергій Тарута заявив, що вклав у партію більше мільйона гривень. Хто жертвує «Основі» ще – невідомо.

Регіональні осередки лише розпочинають формуватися – повідомили в прес-службі партії. У Полтаві наразі осередку немає. Так, складно зробити припущення, хто міг би очолити місцевий штаб «Основи». Однак у Полтаві лишається значна кількість активістів, які ще не виявили прихильність до певної партії або готові стати під знамена нової. Тому саме згадані люди можуть стати наповненням полтавського осередку «Основи».

+ Гучний бренд;

+ Наявність фінансового ресурсу;

+ Медійність лідера.

- Великі питання до джерел фінансування;

- Підміна лідера;

- Пов'язаність авангарду партії з режимом Януковича.

Теоретично за владу поборотися ще може «Соціалістична партія» – ідейна праматір майже всіх лівих і центристських, демократичних політсил України. Ідеї соціалізму лишаються близькими )за звичкою) людям радянської свідомості, а отже саме вони об'єднують критичну електоральну аудиторію. Вочевидь, через це і кілька інших причин наразі за право очолити «Соціалістичну партію» йде жорстка боротьба між двома полтавцями – нардепом і головним соціал-демократом країни Сергієм Капліним й Іллею Кивою, харизматичним прибічником міністра Авакова. Скандальний нардеп має за спиною потужну команду, причім ребрендинг партії для нього не новина. Однак якщо заради Іллі Киви задіють доступні міністрові ресурси, а також правильну риторику, то шанси на перемогу одіозного політика зростуть. Особливо в епоху пост-правди, коли люди голосують емоційно: це найкраще підтверджують останні вибори в США. 

+ Значний електорат, вихований соціалізмом або розчарований нинішнім курсом влади;

+ Імовірний осучаснений ребрендинг;

+ Досить міцна партійна структура та партійні осередки.

- Одіозні претенденти на лідерство;

- Застарілість лозунгів для молодих виборців;

- Асоціація із забороненою комуністичною ідеологією.

Нові політичні партії здебільшого вдаються до старих сценаріїв.

Сценарій №1. ГО до партії. У країні, де недовіра до політиків часто передається з молоком матері, діячі з політичними амбіціями можуть вдаватися до хитрощів для залучення активу. Створити громадську організацію, задекларувати її статут і нарощувати масу прихильників. Коли прийде час – прогледіти серед активістів амбіції до влади й поставити таких уже на чолі партії, яка балотуватиметься на виборах. При цьому лишатиметься репутація борців за права та громадське суспільство. Проте лишатиметься вона впродовж певного часу.

Сценарій №2. Скажи мені, хто ти. Полягає у проекції репутації відомих діячів на репутацію нової партії. Відтак виборець асоціює бренд з певними людьми, лише в окремих випадках замислюючись, хто стоїть за спинами відомих облич.

Сценарій №3. Партія 2.0. Переформатування застарілого бренду в новий, іноді навіть без істотних внутрішніх змін. Це може бути певною маніпуляцією молодих і недосвідчених виборців, які, до речі, як і в попередніх сценаріях, можуть пристати на яскраву обкладинку.

Сценарій №4. Розширюємо горизонти. Так званий пошук відмінностей між партією та політичним проектом стає дедалі більш актуальним. Керманичі провладних партій (або перших кандидатів у них) фінансують створення тимчасових політпроектів, метою яких є не прихід до влади, а відтягування голосів у сил, які можуть скласти конкуренцію. Коли межі електоральної ніші розширюються, її виборці в будь-якому разі розпорошуються. При цьому голоси, завойовані партіями-динозаврами вже давно, переважно лишаються без руху, позбавляючи справжніх конкурентів будь-яких шансів. За класичними ознаками – низька активність агітації в міжвиборчий період, «розмита» програма, приховане фінансування – розпізнати політичний проект дедалі важче. Тож, щоб віддати свій голос свідомо, варто цікавитися й шукати якомога більше фактів за шлейфом гучних лозунгів і усміхнених облич.

Наразі всі нові та нові-старі партії мають змогу потренуватися на виборах до об’єднаних територіальних громад. Тим самим випробувати на міць як політичне позиціонування, так і місцевих лідерів та пересічних партійців. Проте справжній бій чекає на виборах до Верховної Ради України та місцевих рад, де від них чекатимуть уже остаточного результату.

Ба більше, ці вибори – не за горами.

Інфографіка Максима Скворцова