З 1918 року Україна перейшла на григоріанський календар, але традиції старого обряду не зникли. Через розбіжність юліанського та григоріанського календарів, яка становить 13 днів, з’явилися свята, які відзначають донині.
ЗМІСТ розповідає про обряди, що побутували на Полтавщині сотню років тому на Маланки та Василя.
Меланки/Маланки або Щедрий вечір (13 січня)
На Полтавщині широко побутувала назва «Маланка». Традиції цього дня описують автори Петро Гавриш, Римма Гавриш, Валерій Копил у книзі «Полтавський народний календар».
У переддень нового року (за старим стилем) господарі мали довести до ладу подвір’я та будинок. Чоловік підкидав коровам та коням кормів, сіна, вичісував їх, шанував та гомонів з ними. Молодих волів та коней у цей день привчали до роботи та вперше запрягали чи одягали ярмо.
Натомість жінка наводила лад в оселі: прибирала, підмазувала піч, підготовляла чисті сорочки для всієї родини. Як і на Святвечір, господині готували кутю та різні наїдки. Зокрема, пироги з сиром, м’ясом, капустою та іншою начинкою, ковбаси, кендюх, кров'янка, смажене порося, капусняк з м'ясом, каші, вареники зі сметаною, кишки з кашею і обов'язково – гречані млинці.
Господарі готувалися до цього свята відповідально, стіл мав бути щедрим та багатим. Від цього і назва – Щедрий вечір. Навіть бідні селяни зустрічали новий рік (за старим стилем) не в голоді. Гроші брали в борг у родичів, але стіл готували як годиться.
Вечеряти сідали в нових сорочках. Господиня запалювала свічу на покуті перед образами та обкурювала світлицю ладаном. В історико-етнографічних нарисах описують наступний обряд: господар сідав за столом на своєму місці на покуті, перед ним стояла миска з пирогами. Дітей просили вийти в сіни, а потім кликали знову до хати. Вони входили, перехрестившись, вступали в діалог з батьком:
– Де ж наш батько?
– А ви мене хіба не бачите?
– Не бачимо тату.
– Дай же Боже, щоб і на той рік не побачили!
Після розмови дітей частували пирогами, а потім сідали до столу. Традиційно частування розпочинали з куті.
Як і на Святвечір в багатьох місцевостях Полтавщини у XIX столітті носили вечерю. Відмінність полягає у тому, що на Щедрий вечір страву несли молоді батьки до баби-повитухи, яка допомагала цього року при пологах.
Щедрування
Основною обрядовою дією свята вважалося щедрування. Цей звичай передбачає обхід сільських хат та побажання господарям щастя та благополуччя в Новому році. Своєю чергою господарі мали дати винагороду учасникам дійства. Зібрані смаколики та гроші молодь використовувала на вечорниці. Діти, які щедрували, залишали солодощі собі, а гроші віддавали батькам, які потім за них купували для них подарунки.
Щедрування на Полтавщині у другій половині XIX ст у своїх працях описує етнограф Василь Милорадович.
Особливістю такого дійства був маскарад. Центральною фігурою якого була Маланка – переодягнений в костюм дівчини чи жінки парубок. «Маланку» супроводжували інші відомі персонажі новорічних ряжень. «Дід», що залицявся до «Маланки», «коза», «циган», «єврей», «лікар», «козак» та інші. Часто брали з собою опудало коня чи кози.
З праць Милорадовича відомо, що драматизована Маланка відбувалася в Лубенському повіті, у селах Вовчик, Матяшові Хутори. Там виконавцями дійства були парубки, а дівчата їм допомагали. Хоча в інших відкритих джерелах відомо, що до таких дійств долучалися здебільшого дівчата.
Виконавця на роль «Маланки» підбирали досить ретельно. За словами Василя Милорадовича, він повинен бути «кругловидим, красивим і невеликого росту». На нього одягали жіночу розшиту сорочку, плахту, запаску, намисто, очіпок, підв'язували хусткою, до якої підвішували сережки. «Меланку» в різних місцевостях Лубенщини наряжали як в образі дівчини, так і молодиці.
Ще однією центральною фігурою дійства був дід. Костюм цього персонажа мав підкреслювати непривабливі сторони старечого віку. Обличчя його закривали маскою, зробленою з овечої шкіри вовною догори. Одягали «діда» або в кожух вовною догори, або в довгу свиту під якою намощували горб та підперізували білим рушником. На шию йому пов'язували білу хустину.
Обходи ряджених на Лубенщині проходили з музичним супроводом. Василь Милорадович описує це дійство так:
«Зайшовши в хату, хлопці спочатку щедрують, потім танцюють дуже запопадливо з Меланкою. Раптом у танець втручається дід, розганяє їх палицею, б'є також і Меланку і наказує музикам: грайте моїй Меланці! Сам танцює з нею.
Після танців дід вихваляється своєю молодою дружиною, пестить її і цілує, а присутні дражнять його, говорячи «молодиця в тебе хороша, так сам ти сопливий, геть уберися!». Але дід прихорошується, обіцяє «причепуритися» і раптом простягається на підлозі усім на втіху. Підводячись, він хапає за поділ яку-небудь дівчину або молодицю, котра замилувалася виставою. Та втікає з криком, а дід женеться і б'є об стовп або лутку волячим рогом наповненим горохом. Угамувавшись, дід виймає калиту і просить «Пане-господарю (або пане хазяїн), дайте копієчку Меланці на сережки!» Діду дають від 5 до 50 коп».
Дослідники простежують в такому дійстві мотив мезальянсу – нерівного шлюбу, що був популярним в українському фольклорі.
Повір’я та традиції
У багатьох місцевостях України вечір 31 грудня (13 січня) вважався особливо сприятливим для сватання. Про це пише Олександр Курочкін у монографії Українські новорічні обряди «Коза і Маланка».
Ввечері в селах Полтавщини робили жартівливі крадіжки речей, худоби тощо. Все вкрадене повертали господарям, проте за це просили викуп. Також крадене в Новорічну ніч парубки могли використовувати як привід відвідати хату коханої, що ставало прелюдією до сватання.
Курочкін у книзі описує гадання, яке побутувало на Хорольщині. Оголена дівчина опівночі мала замести сіни віником та викинути його н вулицю. Хто з парубків підбере її віник, той і стане їй чоловіком.
Ще один різновид ворожіння побутував у селі Правобережна Сокілка Кобеляцького району. Там хлопці й дівчата сходилися на кризі Ворскли, де розпалювали вогнище і робили ополонку. Тримаючи в зубах довгу комишину, всі члени компанії одночасно спочатку занурювали їх у воду, а потім опускали в багаття. Вважалося, що той, у кого раніше займеться комишина, одружиться першим.
Не менш популярним на Полтавщині було перекидання чобота через хату. Якщо дівчині це вдалося зробити, то це означало що невдовзі вона вийде заміж.
У Новорічна ніч побутували такі повір’я та прикмети:
- у ніч з 31 грудня на 1 січня «відкривається небо» і в Бога можна просити бажаного;
- у цю ніч «вода в криницях перетворюється на вино».
- зоряна новорічна ніч, відсутність вітру та іній на деревах віщували добрий урожай та здоров'я, приплід худоби;
- хмари, які «йшли» з півдня означали, що буде урожай на ярину, якщо з півночі – на озимину;
- якщо падає м'який лапатий сніг буде хороший врожай.Коли відлига, то буде тепле літо.
Новий Рік за старим стилем, або свято Василя (14 січня)
За старим стилем перший день нового року також вважається святом архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії Василія Великого. У відкритих джерелах його описують як аскета, богослова, вченого, автора кодексу чернечого життя. Василія Великого вважали покровителем землеробства. Тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель.
У книзі «Полтавський народний календар» пишуть, що першими засівати починали лише хлопчики 7-14 років з самого ранку. Ця обрядодія була невипадковою, оскільки на більшості територій України 1 січня виконувався звичай «полазника» – першого відвідувача оселі. Люди вірили, що з «полазником» на Василя приходить доля на весь майбутній рік. Господарі раділи, коли рано до хати приходили веселі хлопчики з побажаннями.
Засівати ходили невеличкими групами по двоє, по троє іноді поодинці. З собою носили торбинки наповнені житом, ячменем, просом, гречкою, горохом, коноплею. Посівальники з руки розсівали зерно на долівці, промовляючи текст побажання.
Після закінчення всіх обрядодій господарі пригощали посипальників смаколиками. Учасникам дійства давали яблука, бублики, пиріжки, цукерки, горіхи, дрібні гроші.
Як і на інші святки господиня мала накрити стіл. Страви повинні бути готовими заздалегідь, щоб залишилося лише підігріти. Серед страв мали бути: борщ, локшина, капусняк, ковбаси, кров'янка, холодець, пироги, млинці, книші тощо.
Повернувшись з церкви, господар запалював на покуті свічку і обкурював хату ладаном. Далі вся сім'я сідала за спільний стіл.
Також на Василя, як і на Меланки, ходили ряжені. До цього гурту ще додавали одного персонажа – «Василя». Зазвичай це була переодягнена в хлопця дівчина. Вони носили з собою опудало коня, кози, несли малий плуг, серп та цурку.
Після обіду на Василя у багатьох місцевостях Полтавщини продовжували ходити посипальники та ряжені дівчата і парубки. А після полудня посипальниками були лише дорослі чоловіки, вони за звичаєм, посівали не на долівку, а на господаря і господиню.
«Коза» ходила по хаті і всюди тупала копитами і бодала рогами – «для щастя і на здоров'я». Господарі раділи таким гостям та давали їм «могорич» і гроші.
Ввечері, після візиту посівальників і ряжених, в багатьох селах Полтавщини люди палили в садах вогнища старої соломи і різного сміття. Вважалося, що цей вогонь і дим від нього сприятиме родючості дерев та захищає їх від шкідників.
Повір’я та звичаї
Люди вірили, що в новорічну ніч розмовляють тварини, але підслуховувати їх дуже небезпечно. Господарі також вважали що в перший день нового року вилазить різна нечисть, тому проводили різні магічні дії, щоб захистити худобу тощо. Наприклад, хліви, стайні, окурювали ладаном.
За народним звичаєм, жінки самі першими не ходили за водою до криниці. Спершу це мав зробити господар, а потім уже ходила господиня. Беручи воду жінки промовляли різні говірки, які побутували на Полтавщині:
- «Добрий день, водо Уляно, а земле Тетяно! Поздоровляю я тебе з цим празником, з Новим роком і Василем! Господи, благослови твоїм духом святим преспори на всяке время» (с. Вовчик на Лубенщині).
- «Добрий день тобі, колодязе Романе, а ти, водо Уляно, а ти, земле Тетяно! Прийшла я до тебе води брати і Господа Бога на поміч призивати. Як до тебе прибуває вода із гір, із ярів, із джерел, щоб та мене усе добро прибувало (с. Губське, Лубенщина).
- «Доброй день тобі, водо Уляно, а земле Тетяно, а колодязю Проколе! А ви зорі-зоряниці! Вас на небі три сестриці, одна вечірняя, одна полунишня, а одна світова. Освіщайте небо і землю, і очистіть вой сію» (с. Литвяки, Лубенщина).
Також поширеними були, такі прикмети:
- випаде сніг – рік буде добрий, до всього сприятливий;
- якщо сонце веселе зійде, то й увесь рік буде веселим, щасливим, особливо доброго врожаю слід чекати в саду;
- якщо іній вкриє дерева – буде добрий урожай на збіжжя.
Після Василя існує ще низка новорічних святок, які відзначають в Україні та на Полтавщині. Про інші традиції та повір’я ЗМІСТ розповість у наступній частині.
Обкладинка Юлії Сухопарової
Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ЗМІСТу і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
