Війна змінила значення слова дім. Те, що було родинним гніздом поколінь, одного дня можуть стерти російські ракети. Щойно пофарбовані стіни або новенькі металопластикові вікна перетворюються на купу брухту після одного повітряного удару дроном. Такі собі військові цілі росіян. То що таке дім? Усе, що можна вмістити у рюкзак. То що залишається українцям? Їхати у невідомість.
Модульне містечко для переселенців в Полтаві
Це знайомо Євгенові з Харкова. Кілька днів тому він завіз свої речі до нової кімнати у містечку для ВПО в Полтаві. Євген оптимістичний та щедрий на сміх, хоча росія забрала його дім і тиху старість в його матері. Щоранку він біжить свої кілька кілометрів й вірить в Україну та повернення додому уже з дружиною. Або ж назавжди залишиться тут. Ще не вирішив. Подібний настрій мають й кількадесят інших жителів, які вже встигли облаштуватися у новому модульному містечку для ВПО у Полтаві.
Євген з радістю показує журналістам своє нове житло. Кімната на двох поряд з лісом видається йому палацом після річного життя у стінах полтавської школи:
«Тут тихо і просторо. Мені більшого не треба. Аби війна уже всьо», – посміхається харків’янин.
А за кілька метрів від модульного містечка розміщується заклад, де надають психіатричну допомогу. Коли Євгену вперше показали це містечко, присутність медзакладу дещо знітила, але він побачив, що тут їх можуть захистити. Вирішив переїхати і знайшов свій новий дім.
У цьому матеріалі ЗМІСТ розповідає про нове модульне містечко для внутрішньо-переміщених осіб, чиє житло забрали росіяни, його зручності та людей, які навчаються тут жити.
Що таке містечко з модулів
Понад рік тисячі людей залишалися у школах та садочках Полтавської громади. З часом це стало проблемно не лише для них, а й для місцевих дітей, адже онлайн-навчання не дає очікуваних результатів. Наприкінці 2022 року місцева влада вперше заговорила про будівництво спеціального модульного містечка для ВПО. Вперше таке побачили у Львові й вирішили, що час зробити його і в Полтаві. Профінансувати роботи погодилися партнери.
Нові модульні будинки для них звели за сприяння Польщі та Великої Британії, тому понад 500 людей можуть знайти тут свій тимчасовий дім. Прем’єр-міністерка України Ірина Верещук на відкритті заявила, що стежила за тим, як Полтава приймала постраждалих від війни. За її спостереженнями, єдність полтавців у підтримці ВПО за понад півтора року не змінилася й залишається усе такою ж високою:
«Взірцевий регіон. Я збираю інформацію від людей, які переїхали, або у громадах. Словом маю свої канали спілкування - Полтавщина і полтавці у трійці лідерів. Ви дуже тепло, комфортно і щиро приймаєте людей. Я за це дуже вдячна, бо ви допомагаєте інтегруватися, створити систему й підтримуєте одне одного Люди у тяжких обставинах, а ви їх прийняли. Ви відкрили свої серця і тепер вже ми відкриваємо модульне містечко».
Нове модульне містечко приймає людей, які втратили житло через війну. Його неможливо приватизувати, але все ж тимчасові власники почуваються у безпеці й мають усе необхідне для життя. Наразі туди заселили 81 мешканця. З них дев’ятеро дітей. Наразі у містечку оселилися 31 людина з Харківщини, 22 з Донеччини, 24 з Луганщини. Ще троє жителів приїхали із Запоріжжя, а одна людина з Дніпропетровщини.
Де знаходиться модульне містечко в Полтаві
Ці модулі розташовані на території Обласного закладу з надання психіатричної допомоги. Серед переваг для ВПО, які житимуть у містечку – утримання з державного й місцевого бюджетів. Полтавська громада покриватиме витрати на харчування, майже 40 млн грн з обласного бюджету витратили на техніку, мережі та благоустрій території. Також працює система кондиціонування, а за енергонезалежність відповідають шість дизельних генераторів.
Тут є меблі, техніка для прання й сушіння одягу, зберігання їжі, дозвілля. Модулі мають Wi-Fi, систему безпеки, відеоспостереження, охорону тощо. Найближчі школа та дитячий садок розміщені за 1,3 км та 800 м. Проживання безкоштовне, а угоди з усіма, хто потребує тут мешкати, підписуватимуть раз на пів року.
Усього в містечку є 240 модулів (6 будинків по 40 модульних блоків). Територія довкола них заасфальтована, а поруч розміщені дитячі та спортивні майданчики.
«Мені тут значно краще». 3 історії про людей, які переїхали жити у модульні будинки
Євгену з Харкова лише 22 роки, але війна забрала у нього дім. Він любить вишивати бісером й малювати, а ще мріє повернутися до рідного міста, коли там завершаться обстріли. Євген зустрічає нас біля свого блоку з чашкою чаю. Хлопець мешкає у новому містечку кілька днів і ще не зовсім адаптувався до цього місця.
Харків’янин соромиться камер, але все ж погоджується показати нову оселю. Ось їдальня, поруч ігрова кімната, а далі душові:
«Раніше я жив у школі, там умови були не дуже хороші. Я хоч позавчора заїхав, але уже бачу різницю. У кімнаті живу з сусідом, ніби все добре. Задоволений, бо тут я можу випрати собі речі, поїсти, відпочити. Раніше свого простору у мене не було».
По двоє в кімнаті живуть ВПО з Донецька, Слов’янська та інших міст. Частина з них раніше мешкали у школі разом з Євгеном. Хлопець каже, що поки чути нарікань від них не доводилося.
Такої ж думки й Ольга зі Слов’янська. Жінка переїхала з дітьми, мамою та чоловіком, тому оцінює містечко насамперед за безпековими питаннями та дозвіллям для дітей. За її словами, синові подобається у містечку:
«Дійсно як вдома. Телевізор є. Це добре, бо діти люблять мультики. Синок грається на килимку, є іграшки, комфорт, тиша і чистота. Для нас це важливо, бо наш дім частково зруйнований і після повернення його треба трохи відновити. У сусідній двір прильот був, а у нас двоє дітей і бабуся, тому ми поїхали. Нам надали 2 кімнати, щоб ми облаштувалися, і синок уже ходить в садок. Тут комфортніші умови».
55-річний харків’янин Євген розповів, що ключі від своєї кімнати він отримав 14 липня. Після цього привіз сюди усі речі й остаточно оселився. Кімнату у модулі називає своїм домом:
«Проходьте, не соромтеся. У нас тут шафи, місця вистачає, щоб все скласти. Ми можемо обідати у себе або в їдальні. У вільний час можна і в кімнаті бути, або в альтанці відпочити. Я, наприклад, читаю історичні книжки, мені подобається українською. Тільки перевчитися говорити поки складно. От як правильно буде: розмовляти українською, балакати чи спілкуватися? Я свою вчительку запитував, то вона сказала, що можна обирати будь-яке дієслово. Це я до чого, після переїзду у мене тепер є час на вивчення історії, мови і всього-всього».
Тривалий час Євген мешкав у школі. З початком повномасштабної війни залишався вдома скільки міг разом з мамою, мешкали у підвалі:
«А потім був потужний прильот. Товариш мені сказав про село біля Чутового, і ми з братом поїхали туди. Коли приїхали, з’ясували, що там закінчилися місця, тому нам рекомендували вирушити у Полтаву. Нас поселили у школу, потім в іншу. Умови там були не дуже хороші, але тепер значно краще».
Як жителям модульного містечка їхній новий дім дивіться у відеорепортажі ЗМІСТу:
Відео – Євген Чорний, Олена Стаднік
Обкладинки – Юлія Сухопарова