Полтавський краєзнавчий музей – справа кількох поколінь родини Тараса Руденка. Дідусь архітектора був начальником будівельного управління, яке у 1950-х роках відновлювало пам’ятку після Другої світової війни. Батько брав участь в реконструкції даху будівлі у 2000-х роках. Їхній нащадок Тарас Руденко долучився до проєкту осучаснення музею зі збереженням автентичності, яку підтримувала, зокрема, його родина.
У 2021 році для Полтавського краєзнавчого музею планували масштабну реконструкцію з урахуванням європейського досвіду. Відвідувачі мали б дивитися на мамонта з підсвіткою та ходити на екскурсії осучасненими залами.
Повномасштабне вторгнення зупинило темпи перевтілення, тож тепер у будівлі проводять поточні ремонти та планують відкрити для відвідувачів принаймні перший поверх. Російські атаки ставлять під загрозу збереження цінних колекцій, тож запустити музей в роботу сповна немає можливості. Про це ЗМІСТу розповів кандидат архітектури, співзасновник дизайн-студії АХІОМА Тарас Руденко – один з творців проєкту капітального ремонту краєзнавчого музею.
У матеріалі читайте про осучаснення пам’ятки, європейський підхід та перспективи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Як переробити історичну пам’ятку під виклики сучасності
Краєзнавчий музей замовив проєкт реекспозиції в другому півріччі 2021 року. Тоді в планах було осучаснити зали, додати мультимедійні елементи та замінити освітлення:
«Зберегли найкраще і поправили те, чого не вистачає. В основному акцент був на експонатах, щоб зал складав перше враження з дистанції. Осучаснення зі збереженням вайбу, який існував у музеї».
Тарас Руденко говорить, що мультимедійність інтегрували так, щоб зали мали органічний вигляд та зберігали свої функції:
«Ми намагалися мультимедійні речі додавати тільки там, де це мало б максимальний ефект. Тому що купа всяких планшетів та техніки досить швидко застаріють. Не хотілось би, щоб телевізор виконував функцію “Чорного квадрата” Малевича, там повинно щось відбуватися».
У проєкті реконструкції музею є план оновлення десятьох залів. Під час розробки документів фахівці враховували особливості кожної кімнати та побажання від наукових співробітників. На ескізах залишили акценти в експозиціях та додали їм більше виразності. Так у першому залі, де стоїть мамонт, розробили підсвітку, яка виокремлює образ тварини:
«Ми зробили акцент на нижню підсвітку мамонта, щоб з'явились світлотіньова графіка від самих кісток на стелі, щоб були деталі шляхом світла в інтер'єрі».
На ескізах збільшили кількість експонатів, а також впорядкували інженерію. У деяких залах експозицію вдалося збільшити до 30%. Одним зі способів покращення сприйняття експозиції є зміна освітлення. У приміщенні музею майже не використовують сонячне світло, адже ультрафіолет негативно впливає на експонати. У проєкті передбачили нову систему, в якій додали евакуаційне світло, яке убезпечує відвідувачів у разі критичної ситуації.
Також у першому залі замінили вітрини 1960-х років на більш сучасні та органічні:
«У нас є вузький простір та вітрини. Цей зал мав такий вигляд, наче там несли меблі й просто поставили, поки десь робиться ремонт. Ми спеціально залу затемнили: зробили полотна на вікна з блекаутами, щоб акцентувати увагу на експонатах».
Виставкову залу залишили світлою, а колірну гаму підібрали у бежевих тонах. У кімнаті оновили паркет та розробили нову систему для розвішування картин.
У третьому залі для мультимедійності залучили підлогу. На ній розробили інтерактивне зображення води, яка б розтікалася під ногами у відвідувачів. Також в ескізах передбачили проєктори, через які транслюють життя експонатів:
«Там раніше був просто намальований водний світ, водорослі. Ми його розвели градієнтом, відійшли від суто художніх прийомів до більш інформативних, щоб намальована підкладка не перетягувала на себе увагу від експонатів».
Четверта зала наповнена опудалами тварин, які потребують оновлення. За словами Тараса Руденка, працювати з експонатами було найскладніше, адже для них потрібен особливий догляд:
«Вони віджили своє. І вовчиця мемна, і лось на реставрації, а деякі навпаки ідеально збереглися. Але все-таки ключові експонати треба поновлювати».
Також у просторі залу губилися скляні вітрини з малими опудалами птахів. Через розташування експозиції напроти вікна розгледіти експонати було складно. У проєкті їх перенесли й змінили освітлення.
У п’ятому залі раніше розміщувалися надбання народного господарства, а саме опудала овець, нових видів свиней з 1950-х років. Згодом простір переосмислили та переробили під напрацювання Володимира Вернадського. За новим проєктом у залі організували мінілекторій для дітей.
Відділ археології знаний кам’яними бабами, тож в ескізах зробили акценти на цих експонатах. Тарас Руденко говорить, що завдяки новому плануванню для відвідувачів можуть проводити одразу кілька екскурсій.
У сьомій та восьмій залах експозиція складається з дрібних експонатів. За допомогою нових вітрин та світла архітектор зробив їх більш виразними:
«Дев'ятий та десятий зали освіжили силами самого музею. Ми зробили вітрини з урахуванням нової експозиції. Тобто основні елементи фактично не змінювались, його просто запакували в нову картинку з кращим освітленням та обладнанням».
Унікальною в будівлі краєзнавчого музею є «Скарбниця», де зберігаються колекції визначних діячів Полтавщини. Її оновлення також передбачене в проєкті:
«“Скарбниця” – це взагалі унікальний зал, в який майже ніхто не заходив. Це шикарно. Там є єгипетські експонати. Раніше експозиціями були приватні колекції Бобровського і Скаржинської, які їхали в Каїр та купували їх собі. Потім вони все це передавали в земський музей. До речі, там знаходиться похоронка з волосиною Миколи Гоголя».
Держава вклала кошти в оновлення вітрин «Скарбниці», тож Тарас Руденко говорить, що для проєкту змінили вітрини й додали площі для дрібних елементів.
Європейський досвід та перспективи полтавського музею
Під час створення проєкту для комплексного підходу архітектор звертався до музеїв у Європі. Тарас Руденко проводив аналіз аналогічних за характером експозиції музеїв у Вільнюсі та Берліні:
«Це досить контекстний підхід, не можна сказати, що ми чимось надихнулись. Є “Музейний острів” у Берліні, де застосували сучасні прийоми в старій будівлі. Там навіть збережені кулеві отвори в стінах, коли під час Другої світової війни в одному із корпусів велися важкі бої. Ці фрагменти історії залишились в пам'яті, щоб люди розуміли, що там було».
Втілити весь проєкт наразі неможливо через фінансування та війну. У краєзнавчому музеї поступово роблять поточні ремонти та підтримують експозиції у належному стані:
«У нас електрик, який прокладав проводку, у 2022 році він загинув, підірвавшись на міні. Хлопець, який клав плитку, воює з 2023 року. Війна накладає відбиток на всі процеси, які відбуваються».
Музейники працюють, аби відкрити для відвідувачів принаймні перший поверх. Поки події влаштовують у дворику краєзнавчого музею, аби легендарна пам’ятка Полтави не пустувала.
Фото Аліни Гончарової