Територіальні центри комплектування залишаються ключовим механізмом мобілізації. Водночас існують затягнуті та здебільшого умовні вироки за перешкоджання її проведенню створюють відчуття безкарності. Роки війни змінили уявлення людей про те, що означає «стати на захист». Добровільна явка дедалі рідшає, а поліція змушена доставляти тих, хто відтягує вибір.
Сучасна мобілізація суперечить усім своїм основним положенням. На Полтавщині та в решті регіонів виникла ситуація, коли оповіщені за повістками рідко на них реагують. Сьогодні мобілізація здійснюється після розшуку поліцією й доставлення до терцентрів комплектування. Водночас ТЦК опинилися у центрі суспільних суперечок про ефективність та справедливість мобілізації.
Чому ТЦК не можуть розформувати і як поштові повістки працюють краще за будь-які альтернативи, а м’які й запізнілі вироки формують відчуття безкарності, ЗМІСТу розповів речник Полтавського обласного ТЦК та СП Роман Істомін.
Яким бачать процес мобілізації на рівні області у 2026 році
На рівні області мобілізацію у 2026 році проводитимуть в межах рішень, ухвалених на державному рівні. За словми Романа Істоміна, зміни в мобілізаційних процесах не формують на місцях, а визначають центральними органами влади.
Законодавче регулювання мобілізації здійснює Верховна Рада України, яка ухвалює закони та вносить до них зміни. Саме ці документи визначають загальні правила та підходи до мобілізації, а також правові підстави її проведення.
На основі ухвалених законів Міністерство оборони України розробляє та коригує підзаконні нормативні акти, зокрема постанови, якими конкретизуються порядок проведення мобілізації, механізми її реалізації та завдання для виконавчих структур. Генеральний штаб Збройних сил України визначає обсяги комплектування Сил оборони, формує потреби в особовому складі та встановлює відповідні завдання.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують мобілізаційні заходи на практиці. Вони реалізують рішення, ухвалені Верховною Радою, Міністерством оборони та Генеральним штабом, забезпечуючи облік військовозобов’язаних і направлення до навчальних центрів та військових частин.
«Ми мобілізацію виконуємо фізично. Тобто є, умовно кажучи, руками цих органів. Мобілізацію проводять в інтересах країни. Верховна Рада України ухвалює документи, якими вона регулює ці процеси. Міноборони на підставі цих законів ухвалює свої документи, постанови, вносить зміни туди і конкретизує. Ну, а Генеральний Штаб, насамперед, визначає об'єми, скільки людей нам потрібно для комплектування сил оборони України», – каже Роман Істомін.
ТЦК під час війни мають зосередитися лише на тих, хто йде служити
Під час війни територіальні центри комплектування та соціальної підтримки мають зосереджуватися винятково на тих, хто йде служити. Таку позицію минулого року озвучили в Міністерстві оборони.
Як пояснює Роман Істомін, самі ТЦК сьогодні виконують ті завдання, які їм визначені органами управління, що безпосередньо керують їхньою діяльністю та Збройними силами України загалом. Їхня робота спрямована виключно в інтересах армії та держави, а перелік функцій не є довільним. Його визначають на рівні системи управління обороною.
Якщо ж на рівні Міністерства оборони звучить теза про те, що ТЦК мають займатися лише тими, хто безпосередньо йде служити, це означає, що в окремих посадових осіб уже є або принаймні формується бачення, як реалізувати таку модель. Зокрема, як передати інші функції, які нині виконують ТЦК, іншим структурам чи органам. Саме по собі таке рішення не може бути декларативним: воно потребує чіткого перерозподілу повноважень і відповідальності.
Водночас, за словами Романа Істоміна, говорити про конкретні механізми зарано. Сам факт появи подібних заяв може свідчити про те, що певна робота в цьому напрямку вже ведеться або принаймні обговорюється.
«Якщо посадовець Міноборони вважає, що ТЦК повинні займатися лише тими, хто йде служити, відповідно у цієї посадової особи є бачення, як це зробити, є бачення, як інші функції ТЦК, які ми зараз виконуємо, передати на інші структури, на інші органи. Можливо, якщо таке вже звучить, то можливо певна робота вже проводиться в цьому напрямку».
Ця дискусія виглядає особливо показовою на тлі попередніх публічних заяв окремих посадовців про необхідність повного розформування ТЦК. Тоді ця ідея активно обговорювалася в суспільстві, однак наразі фокус змістився: замість ліквідації структури йдеться про можливе звуження її функцій.
На думку Романа Істоміна, такий сценарій є значно реалістичнішим. Ідея розформування ТЦК не витримує практичної критики, адже хтось у будь-якому разі має займатися комплектуванням сил оборони України. Якщо це будуть не ТЦК, то ці функції отримає інший орган і він неминуче зіткнеться з тими самими проблемами та хвилею суспільного невдоволення.
«Не так давно всі обговорювали те, що ТЦК потрібно розформувати. Ідея про розформування абсолютно не життєздатна, бо елементарно хтось повинен комплектувати сили оборони України. Якщо це буде не ТЦК, то це буде хтось інший, як буде який буде отримувати абсолютно такий самий хейт. Якщо ми кажемо про заспокоєння суспільства».
Пропозиція ТЦК щодо інформування про прибуття військовозобов’язаних
Нещодавно Полтавська міська рада взяла до відома пропозицію територіальних центрів комплектування щодо інформування про прибуття військовозобов’язаних. Документ передбачає, що у разі потреби органи можуть відстежувати прибуття військовозобов’язаних та реагувати на адміністративні порушення, зокрема залучати поліцію.
Роман Істомін каже, що це не нова практика. Подібні норми діяли і в минулому році, хоч формулювання могли відрізнятися. Утім, сама процедура залишається стандартною і має на меті забезпечити порядок у межах чинного законодавства.
«На практиці це вже працює і застосовувалося раніше. Подібні норми були й у минулорічному документі, лише трохи відрізнялися формулюванням. Нічого абсолютно нового чи революційного ніхто не пропонував. Потрібно розуміти, що процедура, яка могла б тут працювати, насправді вже існує. Якщо її реалізовують системно, вона працює. Якщо ні, то залишається формальністю. Ефективність цього не залежить від самого документу, адже аналогічні правила діяли і в минулому році».
Відповідно до документу, ефективність процедури залежить від того, наскільки системно її реалізують на практиці. У разі належного виконання, вона дозволяє територіальним центрам комплектування координувати прибуття військовозобов’язаних без створення додаткового навантаження для людей.
«Ідея полягала у тому, щоб у разі необхідності виявляти адміністративні правопорушення та залучати поліцію. Жодних додаткових функцій чи додаткового навантаження на громадян документ не передбачає. Це стандартні процедури, які працюють, якщо їх реалізовують».
Найефективніший метод мобілізації на Полтавщині
Розсилка повісток поштою на Полтавщині залишається одним із інструментів сповіщення військовозобов’язаних і, за нинішніх умов, її продовжуватимуть застосовувати. Роман Істомін пояскаже, що наразі це один із найдієвіших способів донести до громадян вимогу з’явитися до ТЦК.
Водночас проблема полягає не в самій розсилці. За словами Істоміна, значна частина громадян після отримання повісток до ТЦК не приходить. Саме це, а не формат сповіщення, впливає на те, як сьогодні виглядає процес мобілізації.
«Розсилка повісток поштою залишається одним із найефективніших інструментом сповіщення громадян. Проблема полягає не в самій повістці, а в тому, що після її отримання громадяни часто не приходять до ТЦК. Якщо говорити про можливі зміни в мобілізації загалом, то перш за все потрібно вирішити питання добровільної явки, щоб люди приходили за повістками самостійно, без примусу. Саме відсутність такої явки значною мірою вплинула на те, як мобілізація виглядає сьогодні», – каже Істомін.
Наприклад у 2023 році процедура була іншою. Після отримання повістки чоловіки приходили до ТЦК, уточнювали облікові дані, проходили військово-лікарську комісію, після чого отримували повістку з визначеним терміном прибуття – через кілька днів або тижнів. Це давало змогу зібрати документи та врегулювати особисті справи.
Однак не всі поверталися до ТЦК у призначений час. За минулий рік винесли понад сотню вироків за ухилення від мобілізації. У більшості випадків ідеться про ситуації, коли людина отримала повістку, але не з’явилася до ТЦК.
«За підсумками минулого року винесли понад сотню вироків за ухилення від мобілізації. У більшості випадків ідеться про ситуації, коли чоловік отримав бойову повістку, але не з’явився до ТЦК. Самі правопорушення вчинили раніше, але саме торік суди винесли значну кількість рішень. Після цього чоловіки почали не лише не повертатися за бойовими повістками, а й узагалі перестали приходити до ТЦК».
За таких умов комплектування сил оборони відбувається інакше. Поліція доставляє громадян до ТЦК, і якщо та підлягає мобілізації та визнається придатною за станом здоров’я, її мобілізують. Якщо ж є підстави для відстрочки або проблеми зі здоров’ям, вони мають бути підтверджені відповідними документами.
Істомін каже, що багато чоловіків починають говорити про проблеми зі здоров’ям уже під час проходження військово-лікарської комісії, не маючи заздалегідь оформлених медичних довідок. За його словами, у разі наявності таких підстав людина має самостійно звернутися по медичну допомогу та підготувати документи ще до прибуття в ТЦК.
Попри те, що чоловіки часто не приходять до ТЦК, обов’язок щодо сповіщення ніхто не скасовував. За словами Романа Істоміна, поштові повістки залишаються найбільш дієвим інструментом.
«Попри те, що громадяни часто не приходять до ТЦК та СП, обов’язок сповіщення ніхто не скасовував. На сьогодні повістки, надіслані поштою, залишаються найдієвішим інструментом, який реально працює. Інформації про плани припиняти або згортати таку розсилку немає, і я не вважаю, що їх і немає».
Затягнуте покарання створює відчуття безкарності
У липні 2025 року в Полтаві група людей заблокувала мікроавтобус територіального центру комплектування, який перевозив мобілізованих до навчального центру. Унаслідок цього частина військовозобов’язаних втекла.
За словами Романа Істоміна, подібні випадки рідко залишаються непоміченими. Кожна така ситуація зазвичай стає резонансною, про неї дізнається суспільство, а інформація з’являється у відкритому доступі. Водночас кількість подібних інцидентів в області не є масовою, але кожен із них має серйозні наслідки як для системи мобілізації, так і для загального відчуття правопорядку.
Що стосується відповідальності, то саме тут, за оцінкою Істоміна, виникає найбільше запитань. Навіть якщо за фактом інциденту відкривають кримінальне провадження, реальні наслідки для учасників настають не одразу. Часто між подією та вироком минає рік або навіть два. Такий часовий розрив, за його словами, не створює відчутного стримувального ефекту.
«Покарання – це окрема дуже болюча тема, бо навіть якщо воно настає, то відбувається через рік чи два і не має того ефекту, який повинно мати. Наприклад, у випадку з липневим інцидентом у Полтаві, наскільки мені відомо, внесли відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення і тривають слідчі дії. Це вже робота правоохоронних органів».
Роман Істомін каже, що в умовах так званої «епохи постправди» затягування з покаранням формує в суспільстві відчуття безкарності. Коли правопорушення відбувається публічно, а інформація про наслідки з’являється через роки або не з’являється взагалі, це підриває довіру до самої ідеї відповідальності:
«В сучасну епоху постправди надзвичайно погано, що існують правопорушення, а покарання за них може настати лише через рік чи два. Це формує відчуття безкарності, бо люди бачать: правопорушення відбуваються, а реальних наслідків зазвичай немає».
Окреме питання – судова практика. Аналіз вироків у справах, пов’язаних із мобілізацією, свідчить про високий рівень гуманності судів. За даними, які наводить Істомін, навіть у справах про ухилення від мобілізації лише близько 40% засуджених отримують вироки, тоді як приблизно 60% – умовні. Такий підхід, на його думку, також впливає на сприйняття невідворотності відповідальності.
Як на Полтавщині кваліфікують перешкоджання мобілізації
Після відео з Полтави, яке поширювалося в соцмережах у грудні 2025 року і на якому перехожі намагалися фізично втрутитися в дії військовослужбовців ТЦК, Роман Істомін каже, що в подібних випадках ТЦК та СП не ухвалюють правових рішень самостійно, а лише інформують правоохоронні органи. Остаточну оцінку діям дають Служба безпеки України та слідчі органи.
«Образи, погрози, публічне приниження військовослужбовців трапляються практично щодня. Але вироків за приниження честі і гідності військовослужбовців в області дуже мало. Можливо, причина в тому, що за цією статтею військовослужбовець має особисто звертатися до суду, а в умовах служби це зробити вкрай складно. Тому значна частина таких випадків взагалі не доходить до судового розгляду».
За його словами, перешкоджання діяльності ЗСУ кваліфікують за статтею 114 Кримінального кодексу України. Йдеться не лише про фізичне насильство чи блокування дій військових. На практиці більшість вироків на Полтавщині стосуються зовсім інших форм втручання. Насамперед поширення інформації в месенджерах, яка дозволяє уникати мобілізаційних заходів, а також підроблення повісток і медичних документів.
За даними судових реєстрів, протягом 2025 року на Полтавщині винесли 29 вироків за перешкоджання діяльності Збройних сил України. У 22 випадках ідеться про повідомлення в Telegram і Viber, ще у шести – про підроблення документів.
«Перешкоджання – це не обов’язково фізичне застосування сили. Дуже часто воно має інформаційний характер: повідомлення у месенджерах про місця перебування військовослужбовців, маршрути пересування, попередження інших осіб. За минулий рік у Полтавській області було 29 вироків за перешкоджання діяльності Збройних сил України, і в 22 випадках йшлося саме про повідомлення в Telegram та Viber. Фізичне втручання – це радше виняток, а не правило».
Лише один вирок стосувався прямого фізичного перешкоджання. Цей випадок стався у лютому 2025 року. Тоді військовозобов’язаного чоловіка, якого поліція доставила до ТЦК і направила на військово-лікарську комісію, родич намагався визволити біля лікарні. Під час конфлікту він ударив військовослужбовця ТЦК, а сам військовозобов’язаний утік.
У результаті дії родича кваліфікували не лише як нанесення тілесних ушкоджень, а й як перешкоджання діяльності Збройних сил України, адже через втечу людини один з підрозділів фактично залишився недоукомплектованим.
Попри це, за сукупністю двох статей суд призначив покарання у вигляді одного року умовно. Загалом, за словами Романа Істоміна, всі вироки за перешкоджання діяльності ЗСУ, винесені на Полтавщині у 2025 році, були умовними. Єдиним винятком залишається справа Романа Заволоки, вирок у якій ухвалили через два роки після початку протиправної діяльності та передбачав реальне позбавлення волі.
«Якщо подивитися на судову практику, складається враження надмірної лояльності. Усі 29 вироків за перешкоджання діяльності Збройних сил України, винесені минулого року на Полтавщині, були умовними. При цьому є випадки, коли за інші, значно менш суспільно небезпечні дії люди отримують аналогічні покарання. Чесно кажучи, для мене це виглядає незрозумілим і створює відчуття безкарності».
Саме така часова дистанція між правопорушенням і покаранням, а також м’якість вироків, на думку Романа Істоміна, формують у суспільстві відчуття безкарності. Коли відповідальність настає через рік чи два, вона перестає виконувати стримувальну функцію, а порівняння з іншими кримінальними справами лише підсилює відчуття неспівмірності покарань під час війни.
Що відбувається з мобілізованими після ТЦК: підготовка, строки і вибір підрозділу
Попри поширені уявлення про те, що після проходження військово-лікарської комісії мобілізованих нібито майже одразу відправляють на фронт, чинна система підготовки цього не передбачає. ТЦК не відповідають за навчання військовослужбовців – ця функція належить навчальним центрам і бойовим частинам. Водночас існують чітко визначені норми, закріплені на рівні законодавства.
Згідно зі статутами Збройних сил України, військового не можуть допустити до виконання бойових завдань без проходження БЗВП. Станом на 2026 рік чинна програма такої підготовки триває 51 день. Це мінімальний термін, протягом якого мобілізований проходить навчання після призову. Скорочення цього строку або направлення на виконання бойових завдань без підготовки є незаконним і не відображає загальної системи.
«Якщо десь на місці окремий командир ухвалив незаконне рішення скоротити термін підготовки або направити людину без неї – це, по-перше, є порушенням закону. По-друге, це одиничний випадок, який не відображає систему загалом. Програма підготовки постійно вдосконалюється. Початково вона тривала близько 30 днів, зараз – 51, і включає нові компоненти відповідно до актуального бойового досвіду: боротьбу з дронами, роботу в умовах сучасної технологічної війни та інші навички, потрібні на фронті сьогодні».
До навчального процесу додали елементи протидії дронам, роботи в умовах сучасної технологічної війни, а також інші компоненти, продиктовані реаліями фронту. Йдеться не про формальне навчання, а про передачу знань і навичок, які військові отримують безпосередньо в бойових умовах.
Окремим напрямком роботи ТЦК є рекрутинг. На відміну від бойових бригад, які здійснюють набір безпосередньо до своїх підрозділів, територіальні центри комплектування працюють з усім спектром військових формувань. Люди, які виявляють бажання служити добровільно, можуть самостійно або за допомогою фахівців ТЦК обрати підрозділ і конкретну посаду. Після цього ТЦК супроводжує процес оформлення документів і комунікацію з обраною бригадою.
«ТЦК проводить рекрутинг для всіх підрозділів, а не для себе. Люди, які хочуть служити добровільно, обирають підрозділ і посаду самостійно або з допомогою ТЦК. Центр супроводжує всі документи та комунікацію з обраною бригадою, роблячи процес простішим і зручнішим, ніж якщо б людина робила це сама».
Серед напрямів, які нині обирають найчастіше, посади пов’язані з дроновою складовою: оператори БпЛА, інженери, фахівці з роботизованих систем. Це пов’язано з тим, що війна дедалі більше набуває технологічного характеру, а дронові та наземні роботизовані комплекси постійно розширюються. Водночас значна кількість людей свідомо обирає службу в десантно-штурмових і штурмових підрозділах, а також у морській піхоті.
Перевага рекрутингу через ТЦК полягає у доступності. Посаду можна обрати онлайн, а всі подальші організаційні питання вирішувати за місцем проживання, не виїжджаючи до пунктів постійної дислокації бойових частин. У результаті людина проходить підготовку і потрапляє саме до того підрозділу, який обрала заздалегідь.