29 вересня, 18:09
29 вересня, 18:09

Стан історичної спадщини та архітектурне обличчя – перше, що бачить турист, який приїжджає до міста. І громада, і влада мають докладати чимало зусиль, аби кожен з елементів показував: це місто люблять та шанують його історію. Так роблять у Львові.

Вікна кабінету головного архітектора Львова Антона Коломєйцева визирають на Площу Ринок. З них добре видно кафе, лавки, трамвай. Ми зустрічаємося тут у післяробочий вечір п’ятниці, щоб поговорити і про площу, і про літні майданчики, і про архітектуру. Та найголовніше завдання – дізнатися як місту вдається зберігати пам’ятки й формулювати нову архітектурну думку. Сучасній Полтаві це може знадобитися.

Інвестиції в реставрацію і як їх повертати

Красиві будинки та вулиці Львова – наслідок щоденної та клопіткої співпраці жителів міста і влади. Це місто навчається на своїх же помилках й постійно шукає можливості.

Пам’ятки і поводження з ними уже понад 10 років залишаються головною темою для дискусій та суперечок. Це й не дивно, бо Львів має найбільше пам’яток, аніж будь-яке інше місто в Україні. Й зберегти їх допомагає саме економічний розвиток.

«Львів стрімко розвивається з точки зору економіки. Це провокує поєднання старого-нового, розвивати старе тло, реконструювати не лише пам’ятки, створювати новий функціонал. Пам’ятка, якою не користуються, помирає раніше за зруйновану. Об’єкт архітектури має жити, виконувати функції, що часто змінюються щодо первісних, але це дає можливість інвестувати у реставрацію та належний стан», – каже Антон Коломєйцев.

Антон Коломєйцев (Фото – portal.lviv.ua)

В історичному ареалі міста є чимало вкраплень різних епох, але загалом воно має добре збережені риси, що формувалися до середини 20 ст. Уже після цього була радянська доба з панельною забудовою та мікрорайонами. Та все ж піднявшись на вежу Ратуші цього не видно, бо вона за смугою парків. Великих мікрорайонів майже не видно з вежі й здається, що все місто схоже на центр.

Допомогти зберегти старі будинки дозволяє сплеск інтересу до міста, що з’явився з розвитком туристичної галузі. Генеральний план міста, який затвердили у 2008 році, передбачав, що у 2020 році рік Львів матиме 100-150 тисяч туристів. У часи до пандемії місто відвідувало уже 2 мільйони людей у рік.

Завдяки цьому туристичному інтересу місто й змінилося. З’явилися великі приватні інвестиції, багато робочих місць тощо. Це допомагало органічно розвиватися й приділяти більше уваги районам поза центром, житловому фонду. Бажання інвестувати у реконструкцію та реставрацію будівель з’явилося, бо підприємці побачили, що на цьому можна заробляти.

Історичний ареал

У Львові не до кінця затверджений історико-архітектурний план. Але це не головний фактор, що має впливати на стан історичної спадщини тощо.

«Я бачив по деяким містам України, що він є, але не працює. Не завжди питання в тому, щоб мати базу документів. Деколи річ у тому, щоб люди, які в тому місті живуть і творять, самі архітектори, які роблять проєкти, мали здоровий глузд. Любов до свого міста».

Антон Коломєйцев каже, що один європейський архітектор говорив йому:

«Регламенти регламентами, але нормальний архітектор не буде між двома триповерховими будівлями ставити шестиповерхову. Я так його послухав і сказав, що я не впевнений. У нас багато таких знайдеться, які захочуть так поставити».

Щоб історичний ареал не спотворювали невиправдані ідеї архітекторів, у Львові працює містобудівна рада. У ній працюють люди з досвідом, які були авторами генплану. Також є молоді містобудівельники та проєктанти. Деякі проєкти кілька разів проходять містобудівну раду, бо їх змінюють, зменшують у параметрах і вирівнюють.

Також існує історико-консультативна рада (працює при Управлінні охорони історичного середовища, що працює окремо від Управління архітектурної урбаністики). У цій раді є реставратори, які дискутують про питання, що стосуються архітектури в історичному ареалі.

Зберігати історичний ареал допомагають план зонування та генплан, що містить історичний регламент. Також регламентує забудову містобудівна документація, хоча вона у незавершеному вигляді й постійно змінюється.

«Кожен архітектор має вплив, на те якою ця нова забудова буде і як впишеться у середовище. Попередній архітектор змінив якість житлового середовища, тоді відпали  псевдоісторичні фасади в центрі. Це несмак, бо вони нівелюють цінність справжньої історичної забудови. Ми проти таких будівництв».

Сьогодні Львів розуміє, що в історичному середовищі треба будувати так, щоб ця архітектора була фоновою, доповнювала історичні споруди і чітко мала лице сьогодення. Нова архітектура має бути сучасною й оригінальною, а не копіювати стиль 19 століття. Має бути делікатною, пропорційною, мати деталі.

«Для нас важливо, що в історичному центрі сформовані правильні простори. Площа Ринок – це ідеальний простір з точки зору висот будівель та відстаней. Це гнучкий простір», – показує Антон Коломєйцев.

Площа Ринок (Фото – prolviv.com)

Пропорції важливі для комфортного життя в місті. Приміром, у радянській архітектурі немає чітко окреслених просторів. Вулиці у мікрорайонах мають надто великі відстані та висотність будинків, що кардинально відрізняється з масштабом людини. У нових районах наголошують на будівництві 6-7 поверхових житлових будинків з маленькими затишними двориками. Якщо житло має 20 поверхів, у ньому має бути акцент: забудовник має пояснити, чому ця будівля має право на життя.

«У нас тече дах 19 століття. Зробіть щось». Як формувати інститут приватної власності

Чимало підприємців викуповують квартири, які перетворюють у кав’ярні чи крамниці. Вони вкладають кошти у реставрацію приміщень та фасадів будівель.

«Це велика інвестиція приватного бізнесу. Це феноменальні гроші. Важливо створити умови, де вкладення приватного капіталу буде спрямоване на прибуток. Треба мати кошти, інтерес до пам’ятки, функціонал, розуміння як це працює».

Ситуація з житловим фондом дещо інакша. В історичних будинках переважно живуть, а не працюють. Через це є великі проблеми, бо хтось має усе це оновлювати, але не може заробляти на вкладеннях у реставрацію.

Антон Коломєйцев каже, що до міської влади часто приходять власники квартир й просять замінити щось:

«Кажуть, у нас тече дах 19 століття. Зробіть щось. Чому місто має це реставрувати, якщо це ваша приватна власність. Теж проблема, бо люди у спальному районі платять своїм ОССБ чи управителям такі ж гроші, як і жителі історичної будівлі. Але панельний будинок 80-х років не треба реставрувати, а цей треба. Ось і шукаємо компроміси».

Проблеми жителів в історичному середовищі насправді не тільки їхні. Це проблема національного рівня, що стосується відсутності інституту приватної власності, що породжує безвідповідальність.

Уявіть, що  на вулиці 5 будинків має 1 людина. Їх йому передали дідусь та бабуся, а він передасть своїм дітям. Сенс його життя – змінити у всіх будинках вікна на дерев’яні склопакети. І ця людина готова в це інвестувати, бо потім ці будинки він здасть в оренду за вигідною ціною.

«В Європі 80% людей живуть в орендному житлі. У нас навпаки майже все у приватній власності, але ніхто не хоче вкладати гроші у своє ж майно. І мова навіть не про великі суми одразу. Можна вкладати у фонд і потім замінити дах, але в нас люди не довіряють ще й фондам. І чекають, що хтось замінить. Може місто? А якщо держава? Чи пан Іван з першого поверху».

Гарну альтернативу свого часу запропонувало Німецьке товариство міжнародного співробітництва. Вони запустили програму для реставрації різних елементів будівель: брами, рам, балконів, ліпнини. Для цього влаштовували школи й привозили майстрів. Та найголовніше GIZ запустили програму співфінансування на відновлення історичної спадщини. Приміром, 70% витрат на відновлення різних елементів платить фонд, 30% мешканці, ще на щось витрачається місто. У 2018 році цей проєкт закрили, але Львів не зупинився.

Місто продовжило програму і закладає щороку реставраційний фонд. Коли надходять звернення від власників будівель, влада їх опрацьовує. Після цього з бюджету виділяють частину коштів на ремонт і спільно з власником ці роботи виконують:

«Завдяки співфінансуванню з любов’ю до процесу ставляться. Усе тому, що цінують, бо свої гроші вклали. Тоді містяни й цінують більше», – сміється Антон Коломєйцев.

Також залучають інвестиції з інших країн. Приміром, польська фундація, вкладає кошти у реставрацію сакральних об’єктів історії і культури. Вони допомагають й реставрують каплиці, пам’ятники, приватну власність.

Літні майданчики, архітектура та реклама – обличчя міста

У Львові є хороші приклади утримання пам’яток, хоча паспорти є не на усі пам’ятки. Будь-які дії з пам’ятками допомагає контролювати суспільний резонанс

«У нас коли вибивають старе вікно і ставлять пластикове, то це галасу на все місто. Є комісія адміністративно-технічна, яка реально штрафує. Є громадськість, що не пробачає такого. Зараз є ідея приводити фасади до відповідності, бо 2000-ні роки прокотилися містом. Ми не хочемо з цим далі жити».

На сприйняття  міста впливають вивіски, кондиціонери, літні майданчики  тощо. Усі елементи регламентують затверджені стандарти. Моніторинг за дотриманням підприємцями цих правил – щоденна робота.

«Я ось вписую в паспорт на майданчик літній пропорції і знаю точно, що там має бути по бордюр. І коли я там йду, то точно знаю, що не так поставили, і тепер люди просто боком ходитимуть. Значить треба бити на сполох. Розумієте, тут спрацює ефект розбитих вікон, якщо пропустимо хоча б десь».

Літні майданчики в імсті схожі один на одного, бо є конкретні стандарти. Не можна встановлювати брендовані парасольки чи дерев’яні конструкції. Кольористику «літок» теж узгоджують. З рекламними вивісками та ж історія. Є стандарти про висоту та розміри. Підприємцям влада допомагає удосконалювати їх. Коли у Львів «заходять» всеукраїнські мережі, то хочуть ставити типові вивіски, які є в інших містах. Але це не працює, бо профільне управління вказує на стандарти й допомагає їх підлаштувати з мінімальними втратами для бізнесу.

Разом шукають компроміс. І так у всьому.