«Мульт» – майстер відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем. За дев’ять років до повномасштабної війни захисник воював на сході та служив у ТЦК. У лютому 2022 року він два тижні поспіль просився у військо.
До повномасштабної війни «Мульт» уже мав бойовий досвід. У 2015-2016 роках він служив у 27-й реактивній артилерійській бригаді, де обіймав посаду старшого механіка-водія бойових машин БМП-1, БМП-2 та БМ «Ураган». За час служби побував у найгарячіших точках сходу – Горлівці, Донецькому аеропорту, Святогірську, Сіверодонецьку та Сватовому.
Під час вибухів на складах у Сватовому у 2015 році отримав тяжку контузію. Три дні перебував у стані, коли не пам’ятав нічого з того, що відбувалося навколо. Через наслідки поранення у нього виникли проблеми з пам’яттю та координацією. Тому він вирішив звільнитися зі служби.
В інтерв’ю ЗМІСТу старший солдат 23-ї окремої механізованої бригади Володимир Кононенко розповів про свій бойовий досвід, як опанувати «Іглу» та «Стінгер» та як він спалив росіян на квадроциклі.
Життя до повномасштабної війни та досвід АТО
Досвід в АТО виявився для Володимира Кононенка практичною базою, яка дала три важливі переваги на початку повномасштабного вторгнення. А саме чітке розуміння, що таке війна і бойові дії, навички поводження зі зброєю, а також уміння діяти під тиском і вести техніку в екстремальних умовах.
Навчання у 2015-2016 роках включала саперну підготовку та тренування з водіння в бойових умовах – він освоїв керування БМП-1 і БМП-2, працював як старший механік-водій і відзначався в стрільбі та маневруванні. Через ці навички його розглядали як потенційного інструктора, однак він обрав залишитися зі своїм підрозділом.
«Війна навчила мене трьох речей. По-перше, розуміння, що таке війна, що таке бойові дії. По-друге, знання зброї. І по-третє, нас у п’яту хвилю призвали, тоді в п’ятнадцятому році. Я проходив навчання в Десні. Нас дуже гарно навчали саперній справі, дуже гарно навчали досвіду водіння в бойових умовах. Я тоді вчився на БМП-1, БМП-2, як старший механік-водій», – розповів воїн.
Після звільнення зі служби Володимир Кононенко відновився на посаді диспетчера в «Полтаваобленерго». Його робота була пов’язана з високовольтними лініями та підстанціями, де за словами воїна будь-яка помилка могла коштувати життя. Усвідомлюючи відповідальність за людей, він вирішив змінити сферу діяльності.
Згодом підписав контракт із військкоматом, прослужив там пів року, а 1 січня 2018 року звільнився. Після цього деякий час стояв на обліку в центрі зайнятості, а потім вирушив на заробітки до Чехії.
Там він три місяці працював на висотних роботах, а згодом повернувся додому, провів час із родиною, відпочив на природі та морі, після чого знову виїхав до Чехії, де пропрацював ще півтора місяця.
Початок повномасштабної війни та спроби потрапити на службу
Напередодні повномасштабної війни «Мульт» працював у Польщі за контрактом. Військовий квиток із позначкою «перша черга резерву» зобов’язував його прибути до військкомату протягом трьох днів після оголошення мобілізації, тому він повернувся в Україну.
Щоб потрапити на службу, він два тижні буквально «штурмував» ТЦК. Спочатку чоловіка не хотіли брати, попри те, що він там раніше працював. Друзі радили йому залишатися вдома доки його самого не викличуть, але він наполіг на своєму і подався служити.
Проте, мотивацією стала загроза для рідних, бо Балаклія вже була захоплена, а в цьому місті жили його рідні, що додавало відчуття терміновості захисту. Бо, на його думку, якщо ворог був уже там, то він би дібрався до його дому.
«Два тижні ходив до них і просився, щоб взяли у військо. Якось дзвонять і питають, чи готовий я на 6 ранку вирушати. Погодився, зібрав сумку, взяв блок цигарок. Нас привезли в Черкаське у 93-тю бригаду. Тоді було два автобуси людей, близько сотні осіб, а відібрали лише 13 із нас. Я був серед них», – каже військовий.
Володимир Кононенко каже, що під час мобілізації зі ста чоловіків лише тринадцять потрапили до 93-ї бригади. Каже, що спочатку навчання було організоване на високому рівні. Коли прибув на розподільний пункт, показав свій військовий квиток, у якому було зазначено: «старший механік-водій БМП-1, БМП-2, ЗІЛ-135 ЛМ».
На місці не одразу зрозуміли, що це за машина. «Мульт» пояснив, що йдеться про реактивну систему залпового вогню «Ураган» – велику установку масою близько 14 тонн, з вісьмома колесами та шістнадцятьма ракетами. Після цього йому запропонували перейти на іншу техніку.
«Спитали, чи поїду на БТРі – погодився. Кажу, що там два двигуни, як і на ЗІЛові. Сказав, що навіть чи на БРДМ поїду. Це той самий БТР, тільки менший і з чотирма додатковими колесами, що витягуються. Кажуть мені: “Будеш гранатометником”. То я й думаю, що логіка у них чудова», – розповів «Мульт».
Після певного часу він пройшов підготовку і перевівся до підрозділу переносних зенітно-ракетних комплексів, де працював із системами «Ігла-1», «Ігла-2» та «Стінгер».
Як захисник опанував «Іглу» й «Стінгер»: що краще?
Після переведення з посади гранатометника Володимир Кононенко пройшов навчання з переносних зенітно-ракетних комплексів. Підготовка відбувалася на сучасній навчальній базі в Черкаському, де використовували в тому числі імітацію реального бою.
За словами захисника, це був спеціальний шолом віртуальної реальності та макет «Ігли», які за вагою й розмірами відповідали бойовому зразку. Тренування охоплювали весь спектр цілей і тривали приблизно півтора місяця. Комплекс навчання воїн оцінює як якісний і досконалий.
«Ми в Черкаському проходили навчання на сучасній навчальній базі. Там були шоломи віртуальної реальності та макети “Ігли” того самого розміру й ваги. Починали ми з безпілотників і закінчували винищувачами. Півтора місяця нас натягали досконально на цьому. Навчання було дуже гарне, комплекс новий, сучасний», – каже захисник.
Опанування «Ігли» відбувалося в умовах інтенсивної практики на симуляторах і макетах. Принцип роботи Ігли полягає у захопленні цілі інфрачервоною головкою самонаведення. Тому захоплення цілі можливе приблизно до 3,5 км, а максимальна дальність перехоплення по ТТХ – близько 4-5 км.
Акумуляторна «живучість» пускової частини невелика: робочий час ураження за одним пуском в «Ігли» зазвичай до 15 секунд, іноді до 30 секунд залежно від стану акумулятора й терміну зберігання. Вага системи близько 18 кг.
«Принцип “Ігли” простий. Вона захоплює ціль інфрачервоною головкою, може захопити приблизно до трьох з половиною кілометрів і летить до 4–5 км по ТТХ. Акумулятори одноразові, робочий час максимум 15 секунд, іноді до 30, залежно від того, скільки лежав на складі. Вага системи – близько 18 кг», – розповів Володимир Кононенко.
На думку захисника, «Стінгер» у підготовці технічно кращий за Іглу. У нього застосований подвійний принцип захоплення – інфрачервоний і ультрафіолетовий, що дозволяє точніше виділити ціль у небі за її тепловим і ультрафіолетовим слідом.
Дальність захоплення цілі у межах 4–4,5 км, а максимальна дальність перехоплення по характеристиках сягає понад 6 км. На відміну від «Ігли», акумулятори у «Стінгера» допускають повторне використання – до двох запусків, а робочий часовий інтервал одного застосування оцінюється близько 40–45 секунд.
Як розповів Володимир Кононенко, навчання зі «Стінгером» проводили більш ускладнено. Справжньої такої зброї у підрозділі було мало, тому офіційних тренувань на всіх не вистачало. Тому бійцям радили шукати додаткові матеріали в інтернеті – через Google чи YouTube.
«Навчання зі “Стінгером” було складнішим, бо в нас їх було мало. Тому нам казали: “Google чи YouTube вам у допомогу”. Ми тренувалися з тим, що було, і деякі хлопці навіть змогли присадити літаки, але фото-відео фіксації не було, бо камери на шоломах треба було купувати самостійно», – каже «Мульт».
Попри це, кілька бійців змогли відпрацювати практичні навички наявних зразків. Існували випадки, коли вдавалось сідлати літак, проте документальної фото- або відеофіксації не було через відсутність камер на шоломах. Вимога мати GoPro для запису була, але купувати їх за свій кошт бійці не могли.
Спорядження за свої гроші: як воїн врятував власне життя
У 2022 році Володимир Кононенко за власні кошти купив дві цивільні платформи для розвідки. Спочатку був старенький вживаний дрон для близьких вильотів і перевірок позиції, а згодом DJI Mini, який працював тихіше і мав до шести кілометрів дальності, що дозволяло вести дальню розвідку для групи.
«Я своїм коштом купив два дрони. Спочатку один старенький, вживаний, щоб вилітати й дивитися, чи немає попереду ворога, щоб на позицію вибігти. А другий уже трішки краще. Це у мене вже DJ Mini був, його з 50 метрів вже не чути, і він літав до 6 км. То я міг ним і розвідку робити, дальню. Для себе, для своїх хлопців», – каже військовий.
Бронежилети та інші захисні засоби теж купували власним коштом. Виданий армією «бронік» був завеликий для «Мульта», тому йому доводилося витягати пластини й переробляти під власні розміри. Згодом воїну вдалося знайти ворожі плити й підмостити їх у свою плитоноску. Саме ці дві пластини, за його словами, врятували життя під час одного з обстрілів.
Під час просування з Барвінкового і подальшої ротації в Бахмуті, 10 вересня від удару реактивної системи «Ураган» між ним і напарником утворився вибух на відстані близько двох метрів. Унаслідок вибуху «Мульт» отримав другу контузію. У своїй спині воїн нарахував сім уламків, а його каска опинилася розірваною за сотні метрів від місця події. Автомат теж був зігнутим і непридатним. Після цього він лікувався в госпіталі в Часовому Яру.
«Між мною і напарником було десь близько 2 м. То мене відкинуло, і в спині я нарахував сім осколків. Ну якби не було дві пластини, то, мабуть, вони в мене всі в спині були, а так пластини спасли мене. Каску хлопці знайшли десь метрів за 350 розірвану. Автомат в мене був зігнутий, не придатний до використання. І хлопці, як прийшли на наші позиції, там, де ми з напарником були, вони кажуть: "Ми не знаємо, як ви вижили там". Така велика воронка була», – розповів Володимир Кононенко.
Згодом пройшов військово-лікарську комісію, яка визнала його «обмежено придатним», формально забороняючи службу на передових позиціях. Проте через критичний брак особового складу ротації й виїзди на позиції все одно відбувалися. З загальної групи з 13 людей, п’ять мали обмежений статус, і їм доводилося виконувати завдання у штаті, де бракувало працівників.
У травні 2023 року командир батальйону викликав Володимира Кононенка й оформив переведення до резервної роти в Черкаському. На той час у нього вже була власна «шестірка». Автомобіль, який, за його словами, набіг близько 20 тис. км під час перебування під Бахмутом. Надалі військкомат забрав його в РТЦК у Харкові, де він відслужив близько п’яти місяців.
«Визвав мене начальник, показує бумажку і каже: “Мульт, от дивися на приказ. Їдеш в Черкаське, в резервну роту”. Приїхав, перевівся і мене як забрали з резервної роти військкомат в РТЦК у Харків. Там відслужив п'ять місяців. Не витримав. Мав ті навантаження, то що я був звичайним солдатом, але через те, що я з комп'ютером гарно спілкуюся, мене поставили на посаду заступника начальника мобілізаційного відділу», – каже «Мульт».
Згодом його перевели до 102-го центру радіоелектронної розвідки, де майже рік проживали в наметах на 20 тис. грн та й без належного виконання бойових завдань, хоча він розраховував, що буде залучений до польотів дронів. Протягом одинадцяти місяців підрозділ в основному виконував охоронні наряди й рутинні побутові роботи. А саме щоденні шикування, попри заборони на частину з них.
Після цього всього тим, хто пройшов ще одну перевірку, зняли обмеження придатності, але зберегли для нього формальні юридичні позначки – «з двома статтями». У 2024 році Володимира Кононенка перевели до 23-ї бригади на посаду майстра безпілотних бойових систем.
«Я почав за ними ганятися»: як Володимир Кононенко знищив ворожу техніку
Під час одного з перших вдалих вильотів розвідницького дрона Володимир Кононенко зафіксував і знищив рухому ворожу групу: першою машиною був квадроцикл із причепом. Удар по капоту призвів до загоряння, решта противників розбіглися. Після першого влучання він застосував ще одну «бімбочку» і почав переслідування. Повернувшись на свою позицію, перезарядився й підняв дрон знову.
«Перша група їхала на квадроциклі з прицепом я по квадроциклу одразу вразив його в капот він загорівся, а ті порозбігалися. Ну я почав за ними ганятися. Потім ще одну “бімбочку” кинув, побачив, що трьохсоті та й прилетів на позицію. Там мене знову зарядили і я полетів та літав поки батареї не закінчилися тоді було десь сорок з чимсь ранених сім двохсотих», – розповідає воїн.
У результаті цього з’явилися поранені. Спочатку він побачив «трьохсотих», а згодом близько сорока поранених і сім «двохсотих». Загалом шляхом скидання засобів ураження з борту БпЛА по ворожих цілях, старший солдат Володимир Кононенко виявив дві ворожі ББМ, квадроцикл та 47 російських військових.
Друга подія сталася в холодну пору. Після снігопаду та густого туману на дроні намерзла скидна боєприпасна частина, а ворожий апарат підлетів і скинув ударний вантаж. Внаслідок цього поранення Володимиру Кононенку відірвало три пальці, череп пошкодили два уламки, а в живіт потрапив ще один фрагмент.
За його словами, у його тілі ще понад двісті уламків і настільки дрібних, що вони не магнітяться і їх ніхто масово не дістає. Через велику кількість металевих уламків МРТ проводити не можна. Після вибуху він втрачав свідомість і проходив лікування у шпиталі. Це була вже друга контузія у його службі, і наслідки пам’яті й загального самопочуття досі відчутні.
«Тих осколків понад двісті у моєму тілі, вони дрібні й не магнітяться. Тому ніхто їх витягувати не буде, то вони потихеньку самі вилазять, а я їх дістаю. МРТ мені не можна робити, бо осколків багато», – розповів «Мульт».
За службу Володимир Кононенко нещодавно отримав державну відзнаку - медаль «За військову службу Україні», хоч очікував на вищу нагороду. Окрім того, у нього є дві відзнаки учасника бойових дій і окрема нагорода від Міністерства оборони за поранення.
Після виписки з госпіталю він повернувся на позиції й допомагав вивозити обладнання та людей своїм бусом, який не був спеціально обладнаний. Під час однієї з таких поїздок раптово втратив свідомість. Тому родина йому вже радить припинити участь у бойових діях через погіршене здоров’я.
Десять шансів на життя для «Мульта»
Воїн планує зробити татуювання з цифрою десять і лялькою-мотанкою, яке мало символізувати його десять шансів на життя. За словами «Мульта» ідея поєднала цифру 10 і образ ляльки-мотанки, але сам символ, це не зовсім традиційна мотанка. Він черпав натхнення з мультфільму «Дев’ять», де душа ділиться між маленькими ляльками, і хотів додати «десятому» крила, зробити з нього свій варіант персонажа в окулярах.
Десятий шанс – той, коли йому відірвало пальці. Дев’ятий відносить до випадку під Бахмутом, коли від вибуху «Урагану» між ним і напарником було близько двох метрів і дві плити у плитоносці, які, за його словами, врятували життя. Восьмий випадок пов’язаний з Ізюмом. Там дві ракети не спрацювали під час прицілення по вертольоту, і по ньому випустили залп К-52. Його побратими думали, що він не вижив, проте залишився живий. Наступним у рахунку йде шквал із чотирнадцяти ракет, одна з яких влучила в «нову кухню» в позиційному таборі.
Сьомий шанс датується травнем 2016 року під час наступу на Горлівку. Тоді екіпаж на «Ураганах» перенавівся та отримав влучання 203-мм снарядом саме в поле, де мав стояти. Тому за словами воїна це врятувало його від загибелі, бо якби стояли на початкових координатах, їх би знищило.
Шостий – вибухи складів у Сватовому 2015 року, коли він також вижив. П’ятий – падіння зі скелі під час туристичної поїздки з висоти близько 15 м з подальшим виживанням. Четвертий і деякі інші епізоди належать до цивільного періоду молодості й частково втрачені в пам’яті. Перший записаний епізод – це дитячий випадок на п’ятому поверсі у сім років, коли він ледь не впав з балкона.
Після перемоги першим бажанням Володимира Кононенка було поїхати до вже української Москви разом із побратимами та організувати на Красній площі спільну трапезу, розкласти «поляни» з шашликом і просто посидіти з тими, хто вижив:
«Першим після перемоги я хочу поїхати до української Москви на Червону площу. Я повинен там свій автограф поставити», – каже Володимир Кононенко.
Найбільше воїна дратує питання про те «коли закінчиться війна». Тому на такі запитання він відповідає, що не знає і радить тим, хто сидить удома, самостійно дізнатися замість того щоб питати.
Фото 23-ї окремої механізованої бригади