7 грудня, у рамках 10-річного ювілейного туру, у Полтаві виступила українська ска-панк група «Жадан і Собаки». Із лідером гурту – відомим письменником, музикантом і громадським діячем Сергієм Жаданом – говорили про особистісні суперечності, переконання, актуальні події, сумніви, політичні і громадянські погляди, а також про прості банальні речі та людяність.
...Я знаю, я все це собі переховую
серед туману й огрому нічного.
Немає нічого випадкового.
Немає нічого.
Зовсім нічого.
Сергій Жадан
Почнемо, якщо можна, з так званого бліц-опитування Марселя Пруста.
О, знаю це бліц-опитування! Давайте.
Яку людську чесноту Ви цінуєте найбільше?
Відкритість. Хоча Пруст, мабуть, мав на увазі християнські чесноти, але нехай буде відкритість.
Якості, які Ви найбільше цінуєте в чоловіках.
Відповідальність.
А в жінках?
Також відповідальність. Якщо йдеться про якусь комунікацію або взагалі про нормальне спілкування, дуже важко ділити людей на чоловіків та жінок.
Ваше улюблене заняття?
Читання.
Ваша визначна риса.
Ви знаєте, я ніколи так не думав про себе. Про свої якісь риси, особливі чи не особливі. Мені це не цікаво, чесно кажучи. Не знаю.
Ваше уявлення про щастя і нещастя.
Щастя – це почуття цілковитої внутрішньої гармонії і рівноваги. Це коли ти робиш те, що хочеш, і не робиш того, що не хочеш. Про нещастя, відповідно, щось діаметрально протилежне. Коли ти знаходишся в залежності, коли ти не вільний, у принципі, у своїй діяльності, у своєму житті, у прийнятті якихось рішень.
Ваш улюблений колір.
Ну, чорний, мабуть.
Де б Ви хотіли жити?
Там, де живу, – в Україні.
Ваші улюблені письменники.
Ну, от Пруст не є моїм улюбленим письменником. Є багато поетів і прозаїків, яких я люблю, але когось одного я назвати не можу. Нехай буде, наприклад, Бодлер і Лорка. З прозаїків я ще додам Гемінґвея.
До чого Ви відчуваєте відразу?
Я дуже не люблю пліткувань, коли щось говорять за спиною. Не люблю, коли людина не відверта, не відкрита. Коли людина говорить одне, а думає інше — мені це страшенно не симпатично.
А відкритість дорого коштує людині? Це подвиг?
Так, світ холодний і жорстокий. Це не подвиг, але велика чеснота. Коли людина зважується на якийсь крок, коли людина не боїться бути собою. Ну за це іноді доводиться потім платити.
Які історичні постаті викликають у Вас найбільшу відразу?
Гітлер, Сталін. Себто тирани, диктатори. Люди, на чиїй совісті мільйони жертв.
Є улюблений вислів, який Вас якимсь чином підтримує?
Так, мого улюбленого філософа і мого патрона Григорія Савича Сковороди. Я закінчував Харківський педуніверситет імені Сковороди. Ми всі там сковородинці. І є такий фантастичний вислів: «Хорошій людині кожен день свято». Я цим гаслом керуюся в повсякденному житті.
А яким Ви хотіли би бути?
Я хотів би бути зовсім іншим, мабуть. Більш відповідальним, більш цілеспрямованим, більш послідовним, більш роботящим, більш відвертим.
Як би Ви хотіли померти?
Я би взагалі не сказав, що я дуже хочу померти. Тому мені якось важко про це говорити. Як кожна людина, хочу, щоб процес помирання був неболісний і нетривалий, і не дуже травматичний. Щоб цей перехід був швидкий, легкий, світлий і непомітний.
Якщо Ви зустрінетесь з Богом, про що в нього запитаєте?
Мені колись ставили це питання. В мене є хороша заготовка: я б його не питав, я б його послухав. Думаю, йому є що всім нам сказати.
Ви в Полтаві буваєте нерідко, але я все одно поставлю це запитання: чи помічаєте якісь зміни в нашому місті від приїзду до приїзду?
Так, Полтава потрошку змінюється, але рівно тією ж мірою, що і вся країна. Ми всі взагалі трішки і трішки змінюємось.
З чим або ким у Вас асоціюється наше місто?
Полтава в мене асоціюється з колами, які закладені у вашу архітектуру. Я навіть про це писав текст колись – «Кола Полтави». В центрі є кілька кіл — центральна площа, вигин залізниці, яка йде під монастирем. Мій друг Юрій Ворошилов, фотограф, колись робив фотоальбом про Полтаву. Він літав над містом на вертольоті і робив фотографії. Ми потім дивилися ці фотографії, і справді, в архітектурі і ландшафті міста є дуже багато кіл.
Насправді, я люблю ваше місто. Я сюди, мабуть, уперше приїхав ще школярем. Навчався в четвертому класі, і нас привезли сюди на екскурсію. Для мене це було чи не перше велике місто поза моїм містечком, куди я приїхав. Власне, з того часу для мене Полтава – це щось пов’язане з історією, з якимись важливими подіями. На Полтавщині, в Кибинцях народився Михайль Семенко – поет, про якого я написав свою дисертацію. Це людина, яка так чи інакше визначила мій життєвий шлях. В нього ювілей цього року, до речі.
Що, на Вашу думку, можна зробити, аби перешкодити відтоку талантів у великі міста або закордон?
Думки в мене є, але рецептів немає. Це загальносвітовій процес міграції з маленьких міст в бік метрополій. Молоді талановиті люди їдуть туди, де більше можливостей для самореалізації. Україна в цьому плані нічим не різниться. Якби була трошки інша державна політика, соціально-економічна ситуація, так багато їх не їхало б. У нас в Харкові та сама проблема – дуже багато талановитих людей їдуть до Києва, до Москви, до Нью-Йорку, до Берліну. Мені здається, нічого поганого в цьому немає.
Людина не повинна бути зв’язана обставинами або географією. Кожен з нас робить для себе свій вибір – де йому жити і як йому жити.
Після Революції Гідності відбувся великий культурний сплеск. Як Ви гадаєте, він зараз спадає?
Зовсім ні. Ви подивіться, скільки зараз з’явилося якісної української музики, скільки цікавих речей відбувається в літературі. Як розвиваються українське кіно і театр. На мою думку, з культурою у нас все гаразд. Я два тижні тому був на фестивалі в Парижі, це був фестиваль присвячений Києву і Україні. Організатори підібрали таку цікаву програму. Там була музика і сучасна, і класична, і кіно, і театр, і література. Там були не тільки нові імена. Наприклад, там були Валентин Сільвестров, Мар'яна Садовська, яка озвучувала онлайн фільми Довженка; там була Оксана Забужко, Андрій Курков, а також Dakh Daughters (український музичний гурт, який позиціонує себе як фрік-кабаре – ред.). У моєму розумінні – це найвищий світовий рівень, це те, що не соромно показати будь-кому.
Мені здається, ми часто себе страшенно недооцінюємо, керуючись стереотипами, що все цікаве знаходиться десь там, закордоном.
У нас, насправді, купа цікавих талановитих людей, які можуть влаштувати фурор у будь-який країні, у будь-який столиці.
Мені все ж таки доведеться поговорити з Вами про політику, як із публічною людиною.
О, ні, ні!
Ну, Вакарчук, наприклад, пішов у політику?
Нікуди він не пішов; наскільки я знаю, він зараз навчається у Стенфорді, відвідує лекції Фукуями. Я не чув з вуст Слави, що він збирається у політику.
А Ви пішли б у політику?
Станом на сьогодні – ні.
Тобто творчі люди не повинні займатися політикою?
Творчі люди взагалі нікому нічого не винні.
Вони можуть іти в політику, можуть не йти в політику – це їхній вільний вибір. Ми ж всі вільні громадяни вільної країни. Мені не хочеться змінювати рід занять. Я вважаю, що в своїй галузі зможу зробити найбільше – більше реалізуватися, більше принести користь.
Як ви ставитеся до всієї цієї ситуації з Саакашвілі?
Ну, я насторожено ставлюся: дуже, дуже насторожено. Себто ми знайомі з Саакашвілі, але я, чесно кажучи, дивлюсь на всі ці події, і мені це нагадує 1918-й рік. Пам’ятаєте, коли хороші українські революціонери хотіли скинути поганого українського гетьмана Скоропадського. В результаті через два роки не було взагалі ніякої української держави.
Я дуже не хочу, щоб ми зараз змагаючись й ідучи за своїми якимось власними політичними переконаннями, втратили те, що в нас є – нашу свободу, нашу незалежність.
Це не означає, що я не бачу недоліків, не бачу якихось проблем в українській владі. Там проблем більш, ніж достатньо.
Що, на Вашу думку, повинна зараз зробити влада, для того щоб стабілізувати ситуацію?
Влада повинна припинити порушувати закон і робити те, що вона декларує, – боротися з корупцією, займатися реформуванням країни як такої.
А відносно конкретної ситуації із Саакашвілі – чи слід було там за ним, наприклад, по даху бігати?
Мені, у принципі, дії влади стосовно Саакашвілі незрозумілі від самого початку. Я не розумію, як можна було спочатку дати людині паспорт, потім забрати, як можна було людину запрошувати на роботу, а потім звинувачувати в усіх гріхах. Як можна було пропустити людину через кордон, не висловлюючи при цьому якихось претензій. Себто все це для мене незрозуміло, але краще поговорити про це з політиками.
У Вас є якесь розчарування після Майдану? Чи Ви, в принципі, не зачаровувалися?
Я не зачаровувався, я розумів, що буде важко, що буде складно, що до влади прийде частина людей, які просто скористаються ситуацією.
У мене немає розчарувань. У мене є бажання і надалі працювати і щось робити для своєї країни.
А в чому Ви бачите перспективи?
Я бачу перспективи в молодому поколінні, яке йде нам на заміну, в наших дітях. Я впевнений, що коли вони підростуть, то не будуть повторювати наших помилок. Власне, тому ми з друзями разом з моїм благодійним фондом працюємо із школами, інтернатами, дитячими садочками, вишами, бібліотеками, будинками культури. Ми підтримуємо освітню і культурну сферу, тому що, мені здається, саме там і є ця можливість змін.
Ви і зараз буваєте на Донбасі?
Так, минулого тижня був.
А якщо порівняти Ваш «Луганський щоденник» і те, що зараз там відбувається, чи змінилися Ваші погляди стосовно цієї ситуації?
Можливо, мої погляди стали більш чіткими стосовно деяких речей, можливо, моє ставлення певним чином зафіксувалося, можливо, стало менше сумнівів. Можливо, це добре, а може й не дуже – я не знаю.
Людина, яка не змінюється, на мою думку, позбавлена якогось внутрішнього розвитку.
От Ви говорите про дітей, що вони наше майбутнє. Але є така філософська думка, що потреба в розмноженні є ознакою не досягнутої особистісної внутрішньої досконалості.
Можливо, так. В мене стосовно себе немає якихось ілюзій, що я всього досягнув, що я в чомусь ідеальний.
Я хочу, щоб ті, кому зараз років по десять, були кращими за нас. До того ж, я вважаю, що це зовсім неважко – бути кращими за нас.
У текстах Ваших пісень завжди переважала соціальна тематика, тематика суспільної боротьби, я би навіть сказала, лівого напрямку. Щось змінилося у Ваших поглядах, адже Ваші слухачі наразі в більшості патріотично і націоналістично налаштовані?
Все це дуже відносно – наші пісні слухають як ліві, так і праві. Я не зрадив своїх поглядів, ми в своєму проекті всі тримаємося своїх переконань. Якась політична кон'юнктура, чесно кажучи, нас не дуже цікавить.
Ми не розділяємо людей за їх політичними поглядами. Для нас важливо, чи слухає нас людина, чи готова вона до діалогу. Ми одна з небагатьох груп, яка говорить про соціальні проблеми.
Тому що, я переконаний, соціальна складова – одна з найважливіших у нашій країні. Не ідеологічна, а саме соціальна. Будь-яка революційна ідеологія завжди соціалістична в своїй основі, не дивлячись на те, права вона чи ліва. Якщо подивитись політичний спектр будь-якої розвиненої країни, радикали зазвичай так чи інакше орієнтовані не на ліберальне суспільство, а скоріш на соціалістичне чи націонал-соціалістичне.
Ми не заграємо з ідеологіями, а просто робимо те, що для нас важливо.
Ви маєте якісь певні внутрішні суперечності?
Думаю, у мене їх дуже багато.
Із чим вони пов’язані?
Із недостатньою освіченістю, недостатньою інформованістю, з певними внутрішніми компромісами, на які доводиться йти, яких ти не можеш оминути. Можливо, я слабка у чомусь людина. Мені не вистачає у чомусь упевненості, наполегливості.
Під час подій Революції Гідності Вас побили антимайданівці в Харкові, в той же період у Києві майданівці побили активістів Конфедерації вільних профспілок України і «Боротьби» братів Левіних. Це рівноцінні події, на Ваш погляд?
Якщо Ви питаєте взагалі про цей конфлікт правих та лівих, то мені якраз ця ситуація була не дуже симпатична. Коли ми у Харкові робили Майдан, то в нас анархісти харківські стояли поруч із націоналістами. У принципі, між ними конфліктів не було, тому що всі розуміли, що є спільний ворог — український президент, українська влада тодішня, ми намагалися їй протистояти. У Києві це було жорсткіше, радикальніше. У нас тоді були дискусії: пам’ятаю, з нашими лівими, я, власне, про це говорив. Так, мені здається, що це не дуже здорова ситуація, коли лівих автоматично записують в потенційні зрадники, колаборанти або відступники. Це в багатьох випадках несправедливо.
А що для Вас особисто означає Революція Гідності?
Для мене це природній вияв якихось людських почуттів.
Події 2013-2014-х років – цілком природній процес.
Зараз питають: чи могло бути інакше. Я, чесно кажучи, не певен, що могло бути інакше. Тому що я, як людина, яка брала в цьому безпосередню участь, бачила усе зсередини, розумію, що це не була якась ініціатива, скажімо, Америки, якась сконструйована ситуація. Я бачив, яким це було важливим для тих людей, що виходили на вулицю. Життєво важливо, життєво необхідно.
Щоб Ви хотіли сказати зараз молодому поколінню?
Ми живемо в доволі непростий час, час доволі драматичний і кривавий. Більшість з нас воліли б жити в більш спокійний час. Але випало так, що ми живемо саме тут і саме сьогодні, і добре було б, щоб нас через 10, 20, 30 років не мучила совість, не було докорів сумління стосовно того, що ми робили. Якщо ти молодий – навчайся, живи, вивчай цей світ, спробуй його полюбити, спробуй знайти своє місце в ньому.