Полтава має стратегію розвитку до 2030 року, проте чи є вона ефективною? Як насправді формується політика на місцевому рівні, чому стратегічні документи не завжди працюють і як громадськість може впливати на рішення влади розповів науковий співробітник Інституту філософії НАН України та експерт з розробки державної політики Офісу ефективного регулювання Роман Кобець.
Роман Кобець мав зустріч з полтавцями, де говорив про ухвалення рішень та вплив громадськості. Під час виступу експерт порушував теми, які не завжди є очевидними для широкої аудиторії, однак був приємно здивований зацікавленістю слухачів:
«Аудиторія в Полтаві виявилася активною. Це були живі люди з логічними питаннями і здоровим глуздом, яким небайдужа доля свого міста».
На думку Кобця, такі слухачі наштовхують на оптимістичні думки щодо подальшого розвитку громадянського суспільства. Адже потенціал розвитку з’являється саме там, де є активні громадяни, готові ставити запитання, дискутувати та брати участь у формуванні майбутнього свого міста.
Чи потрібна місту стратегія розвитку?
Роман Кобець скептично оцінює підхід до стратегічного планування розвитку міст. На його думку, такі стратегії можуть бути ефективними лише за наявності кількох важливих передумов. Передусім візія має відображати спільне бачення більшості мешканців. В іншому випадку стратегія ризикує стати нав’язаною зверху:
«Треба щоб ніхто не видумував якусь візію і не нав’язував усім іншим своє бачення, не відігравав роль своєрідного пастиря, який кудись має вести пасивну масу».
Другою важливою передумовою є відносна незалежність від зовнішніх обставин. Великі події, такі як війна чи пандемія COVID-19 можуть суттєво змінювати контекст і фактично зруйнувати навіть добре підготовлені плани:
«Великі події, які відбуваються ззовні, можуть поламати будь-яку стратегію, будь-які найвидатніші плани».
Третій фактор – наявність достатніх ресурсів для реалізації запланованого. Наприклад, фінансові можливості міського бюджету. Адже часто стратегічні документи не враховують реальних можливостей громади, тому їхнє написання іноді перетворюється на «форму колективної мрії».
Натомість експерт пропонує відштовхуватися не від абстрактних візій майбутнього, а від конкретних проблем, які турбують мешканців. Роман Кобець говорить, що головне завдання влади полягає не у створенні ідеальної моделі міста, а у вирішенні нагальних питань.
«Тут можна згадати філософа Карла Поппера, який вважав, що мета, в даному випадку міської влади є “не будівництво раю на землі, а запобігання пеклу на землі”. Тобто влада має діяти як інструмент для розв’язання проблем, які хвилюють громадян. Якщо більшість хвилює проблема благоустрою або не зовсім хороших фасадів історичних будівель у центрі міста, то, мабуть, треба починати з цього. Водночас використання обмежених ресурсів має бути зосереджене на нагальних потребах громади».
Типовий цикл ухвалення рішень
Роман Кобець також пояснив, як, на його думку, має виглядати типовий цикл ухвалення та реалізації важливих рішень у міській політиці. Він складається з восьми етапів.
- Першим кроком є виявлення проблем, які турбують мешканців. Потрібно так би мовити проаналізувати невдоволення мешканців громади.
- Другим – є пріоритизація цих проблем. Міська влада має визначити, які питання є нагальними, а які можна розв’язати у другий, третій чи четвертий етап.
- Після цього починається пошук можливих варіантів вирішення пріоритетних проблем. Для цього необхідно консультуватися з експертами, мешканцями різних районів, представниками політичних сил, а також вивчати досвід інших міст і країн.
- Наступним кроком є вибір найкращого з можливих варіантів. Саме на цьому етапі формується зміст майбутньої політики або програми. Такі рішення можуть оформлятися у вигляді міських програм чи стратегій.
- Потім – етап планування. Йдеться про ухвалення необхідних рішень, виділення бюджетів, проведення закупівель, створення або реорганізацію комунальних підприємств, а також організацію систем моніторингу.
- Далі – етап виконання запланованих заходів. Після цього проводиться оцінювання результатів. На цьому етапі треба проаналізувати, наскільки виконані заходи справді допомогли вирішити проблему.
- Останнім етапом є перегляд політики. Влада повинна оцінити, чи варто продовжити конкретні дії. Якщо заходи виявилися ефективними, їх можуть продовжити або розширити. Якщо ж результати не відповідають очікуванням – політику змінюють або припиняють.
«Після цього цикл фактично починається знову, вже з новим аналізом проблем. Такий підхід є типовим для роботи органів влади у багатьох західних країнах на національному та на муніципальному рівнях. Це підхід, який базується на аналізі, аргументах, консультаціях, зіставленні різних позицій і вивченні реальних впливів, а не на якомусь суб’єктивному баченні. Він не на “чуйці” будується», – каже Роман Кобець.
Як громадськість впливає на рішення: досвід західних країн
У багатьох країнах світу вже сформувалися механізми залучення мешканців до обговорення важливих питань. Наприклад, у США поширений формат Town Hall Meeting – відкритих зустрічей громади з місцевою владою.
«Коли виникає якась велика проблема, мер у великому приміщенні збирає громадян, їх розсаджують за великі круглі столи й пропонують різні варіанти вирішення проблеми. Учасники таких зустрічей отримують короткі описи можливих рішень із поясненнями щодо їхньої вартості, наслідків та впливу на різні групи населення. Поруч працюють експерти, до яких можна звернутися за роз’ясненнями», – говорить Роман Кобець.
За його словами, учасники обговорюють запропоновані варіанти, висловлюють зауваження та аргументи, які виводяться на спеціальні екрани, щоб інші групи могли ознайомитися з різними позиціями. Наприкінці формується набір і міркувань, який допомагає владі краще зрозуміти ставлення громади до тих чи інших рішень.
В Україні також існують інструменти участі громадськості у формуванні політики: електронні петиції, громадські експертизи та громадські слухання. Важливо розуміти, які саме можливості передбачені законодавством і місцевими нормативними актами:
«Треба зрозуміти, які зараз можливості є у мешканців Полтави, які передбачені загальноукраїнським законодавством і специфічними місцевими актами».
Експерт також підкреслив, що громадськість може долучатися до різних етапів ухвалення рішень: від формування порядку денного до перегляду вже реалізованих політик. Але самих лише громадських обговорень недостатньо для реальних змін. На його думку, активні громадяни, які прагнуть впливати на розвиток міста можуть брати на себе відповідальність і долучатися до органів влади:
«Якщо ви хочете реально вирішувати проблеми міста, ви маєте мати можливості – тобто повноваження і ресурси. Для цього треба обиратись. Звісно, у суспільства є таке переконання, що в органи влади йдуть, бо рвуться до корита. Але з таким ставленням будь-які дії влади одразу викликають підозру. Але на мою думку, це не конструктивно».
Головне – не собачитися: чи потрібні громадські слухання Полтаві?
Потреба в слуханнях залежить від того, наскільки і мешканці, і політики зацікавлені у співпраці. Активні громадяни часто прагнуть бути почутими, адже мають власні пропозиції щодо розвитку міста або бачать проблеми, на які влада не завжди звертає увагу. Водночас важливим є питання, чи готові ті, хто ухвалює рішення, дослухатися до таких ініціатив:
«Тут хороше питання – для кого і чому потрібен цей діалог. Є активні мешканці, які хочуть бути почутими, а є ті, хто ухвалює рішення. І питання в тому, чи потрібно їм слухати таких людей».
Багато в чому це залежить від політичної мотивації самих політиків. Зокрема, від того, чи впливає взаємодія з громадськістю на їхні шанси бути переобраними:
«Політики зрештою роблять те, за що їх переобирають. Якщо вони вважають, що достатньо яскравих гасел, піар-кампанії чи дискредитації опонента, то в них немає особливої мотивації ні з ким радитися».
Роман Кобець говорить, що потреба в діалозі може виникати з практичних міркувань. Наприклад, коли в місцевій раді є активна опозиція або різні групи впливу, владі важливо розуміти суспільні настрої, щоб ухвалювати рішення, які не викликатимуть значного спротиву.
Ефективність діалогу залежить від готовності самих сторін змінювати підходи до взаємодії. Першочергово громадськість має навчитися домовлятися між собою та вести конструктивну розмову з владою:
«Головне – агресивно не нападати на органи влади, а намагатися конструктивно розмовляти. Зі свого боку органи влади повинні розуміти, що активні громадяни можуть бути важливими лідерами громадської думки. Головне – відмовитися від нашої дурної традиції “собачитися” і постійно звинувачувати одне одного. Це шлях у нікуди».
Обкладинка – елемент стратегії «Полтава 2030»