08 липня, 18:07
08 липня, 18:07

У 2010 році полтавка Аліна Трейгер стала першою жінкою, яка в Німеччині отримала університетську освіту раввіна та пройшла посвяту в цей сан.

ЗМІСТ розповідає про її діяльність у Полтаві та Німеччині, особливості єврейського життя за кордоном, а також про те, коли їй більше не довелося пояснювати причину існування жінок-раввінів.

Відродження єврейського суспільного життя розпочалося в Україні зі здобуттям незалежності. Саме на період 90-х років минулого століття припала поява у Полтаві єврейської общини. У цей час до неї долучилася Аліна Трейгер. Це сталося після того, як її батькові одного разу зателефонували. За характерним прізвищем у ньому розпізнали єврея й запросили прийти до общини.

Аліна Трейгер розповідає, що після зникнення залізної завіси подібним чином людей шукали часто:

«У цей час почали з’являтися єврейські общини у всіх містах. Залізна завіса зникла, і з початком незалежності України виникла можливість відродження єврейського життя. З’явилися організації, які створили єврейську общину. Вони просто дзвонили: брали телефонну книгу та шукали прізвища, схожі на єврейські».

Створена в 90-ті роки полтавська община євреїв не була релігійною: вона розвивала культурне життя, а також стала основою для налагодження зв’язків між її членами. У общини не було раввіна та синагоги, а була лише кімната, яка пізніше стала бібліотекою. У той час в молоді зароджувалося нове сприйняття свого походження, яке Аліна Трейгер описує так:

«Типова для початкової фази ейфорія від можливості вільно говорити про те, що ти – єврей. Ти починаєш цим пишатись. Завжди цього соромився, або замовчував. І тут раптом ти міг з піднятою головою пройти вулицею з зіркою Давида».

Аліна Трейгер

Випадкова невипадковість, або початок шляху й навчання майбутньої діячки

Дитинство та юність Аліни Трейгер минуло у Полтаві. Тут вона відвідувала дитсадок, закінчила музичну та загальноосвітню школу №31. До життя єврейської общини долучилася у підлітковому віці. Тоді Трейгер розпочала відвідувати недільну школу та вивчати іврит. Община влаштовувала концерти, дитячі табори, культурні події, проводила семінари, акції, відзначала свята.

У 16 років на Аліну Трейгер великий вплив справила перша поїздка до Ізраїлю. Тоді у неї виникло бажання репатріювати на батьківщину свого народу. Однак через хворобу батька їй довелося полишити цю ідею.

Після закінчення школи Трейгер мала плани вступити до харківської консерваторії, а потім – до інституту культури в Києві. Але сталося так, що навчатися до цих закладів вона не пішла, а натомість – поїхала до єврейського табору. За збігом обставин, у тому таборі набирали групу для навчання у Москві.

«Я не знала про це і їхала туди зовсім з іншою метою. Мене попросили там попрацювати, і я туди їхала просто допомогти. Але вийшло так, що працювати мені не довелося, тому я просто перебувала в цьому таборі й брала участь у всіх заходах. Я співала, ми організували виступ самодіяльності. Було смішно і весело. Власне, мене там просто помітили. До мене підійшли й запитали, чи не хотіла б я долучитися до програми. Сказали, що у них є група, яка проходить відбірковий тур для навчання у Москві в Інституті прогресивного юдаїзму», – говорить Аліна Трейгер.

Погодившись на навчання, Аліна Трейгер поїхала до Москви, де була єдиною учасницею з України. Там вона познайомилася з рухом реформістського юдаїзму, адже полтавська община не мала релігійного напряму.

Освітня програма «підготовка общинних діячів у єврейських общинах» була розрахована на два роки. Перший рік тривало стаціонарне навчання, а на другий рік потрібно було повертатися до своєї країни й розпочинати діяльність.

«Мене хотіли направити до Львова, бо це було велике місто і там стратегічно важливо було відбудовувати єврейську общину прогресивного юдаїзму. Але я сказала, що не поїду до Львова, а поїду до Полтави», – розповідає Трейгер.

Через це її рішення виник конфлікт із раввіном у Києві. Він наполягав на відправленні до Львова, а Аліну Трейгер навіть хотіли відрахувати з навчальної програми. Тоді на її підтримку виступили колишній очільник полтавської єврейської общини Анатолій Мучник та Леонід Сухарь. Вони поїхали до Москви, де розповіли, що у Полтаві вона також зможе організувати спільноту прогресивного юдаїзму і розвивати її.

Аліна Трейгер

«Ми тут всіх просто на вуха поставили»: полтавський період діяльності

Залишитися в Полтаві Аліна Трейгер хотіла через батька. У той час він тяжко хворів та потребував підтримки.

«Я приїхала до Полтави, це був рік 1998-1999. Розвела тут активну діяльність. Заснувала общину прогресивного юдаїзму. Я ж із музичного училища, тому обійшла всі музичні училища, дізналася, чи є там єврейські викладачі або учні. Не обов’язково, щоб єврейські. Я сказала, що ми єврейська община і збираємося організувати єврейську музичну групу. І набрала людей». 

У місті Аліна Трейгер зібрала вокалістів, знайшла ударника, валторніста, а сама грала на фортепіано. Музичний джазовий гурт проіснував півтора року. За цей час він виступав різними містами України, а також дістався єврейського музичного фестивалю.

«За ці півтора року ми тут всіх просто на вуха поставили. Дуже багато людей зібрали. Багато було також неєврейської публіки, просто як друзі єврейської молоді, дітей, яким теж було цікаво. Ми всіх приймали, бо вже тоді й нині це є моєю професією – вести міжрелігійний діалог. Тоді я була просто працівником общини, але для мене було дуже важливо, щоб ми знайомилися один з одним, товаришували, розповідали один про одного», – каже Трейгер.

За діяльністю дівчини спостерігали у Москві, а потім запропонували навчатися на раввіна. Трейгер пригадує, що до цього вона не планувала пов’язати свою кар’єру з релігією:

«У мене ніколи не було мети стати раввіном. По-перше, я не знала, що це таке. Я ніколи не бачила тут раввіна. Тим паче жінки-раввіна. У Москві у нас був раввін. Загалом я не бачила себе у цій ролі. З іншого боку, мене дуже приваблювала єврейська культура, гарно пішло вивчення івриту. Я з задоволенням працювала з джерелами».

Пропозицію навчатися Аліна Трейгер схвалила, хоч це й означало на довгий час покинути родину:

«Я не знала, що з цього вийде. Це був експеримент як для мене, так і для руху прогресивного юдаїзму, який шукав молодих людей і підтримував їх. Мені в житті просто пощастило в тому сенсі, що переді мною відкривалися двері й мене підтримували, як фінансово, бо я з дуже бідної сім’ї, так і особистісно. У мене могло б і не бути іншої можливості в житті».

Аліна Трейгер (Фото – isrageo.com)

Навчання у Німеччині та посвята у раввіни

Перший рік у Москві був підготовчим. На відбірковий етап потрапили п’ятеро студентів. За словами Трейгер, студентів збиралися відправити до Лондона, де існувала раввінська школа.

«Так вийшло, що в той самий час організували школу раввінів у Німеччині. Її представники приїхали до Москви й сказали, що теж набирають студентів на раввінат, і запитали, кого їм можуть запропонувати. Там нас було п’ятеро на відбірковому турі. Дві людини за цей рік відсіялись. До кінця року залишилося троє: один хлопець і дві дівчини. Хлопця взяли до Лондона, а нас, дівчат, прийняли до Німеччини».

У 2002 році Аліна Трейгер потрапила на навчання до Німецького коледжу імені Авраама Ґайґера при Потсдамському університету. Попередньо два роки вивчала німецьку, а також проходила практику в єврейських общинах.

Усього підготовка до професії раввіна забрала в Аліни Трейгер 9 років. П’ять із них вона провела в університеті, по року в Єрусалимському університеті Ізраїля та Москві, а також два роки вивчала німецьку мову.

Після навчання Трейгер попросили залишитися працювати у Німеччині, адже єврейська частина суспільства потребувала раввінів, які володіють російською мовою.

«Мене попросили залишитися, бо там було так багато вихідців з Радянського Союзу, євреїв, членів общин, які складали в деяких із них 90% членів. Їм були дуже потрібні російськомовні раввіни», – говорить жінка.

Ординація, тобто посвята у раввіни, відбулася в синагозі Берліна. Після 1935 року Аліна Трейгер була першою жінкою-раввіном у Німеччині. 

Її попередниця Регіна Йонас, перша у світі жінка-раввін, загинула в концтаборі Освенцім. Після приходу нацизму єврейське життя Німеччини завмерло, а відроджуватися розпочало тільки наприкінці століття. На церемонії ординації були присутні релігійні діячі, вчені, політики, зокрема федеральний президент Німеччини Крістіан Вульфф.

На церемонії ординації у Берліні (Фото – loyolamaroon.com)

Попри те, що востаннє Аліна Трейгер відвідувала Полтаву понад десятиліття тому, вона залишається громадянкою України.

«У Німеччині про мене завжди пишуть “перша українська жінка-раввін Німеччини”, бо я не громадянка Німеччини, я це завжди підкреслюю. Після мене наступна жінка-раввін – уже перша німецька жінка-раввін. Але однаково певною мірою я є першою. Це типовий розвиток єврейської історії в Німеччині, де не було свого єврейського населення, з якого могло з’явитися нове покоління раввінів. Це все емігранти з колишнього Радянського Союзу. І я є типовою представницею єврейської громади в Німеччині: не народжена там, а емігрувала».

Нині жінки-раввіни перестали вважатися зовсім екзотичним явищем, особливо в прогресивних общинах. Однак ще десятиліття тому ситуація була зовсім іншою.

«Я була студенткою раввінату і мені доводилося кожного разу пояснювати, що таке раввінат, і чому я, як жінка, обрала цю професію і взагалі, як таке можливо. Інколи навіть з докором питали, чому я обрала цю, а не іншу діяльність. На навчанні я була єдиною дівчиною. Інша вийшла заміж і виїхала до Білорусі. Я залишилась однією студенткою. Так вийшло за збігом обставин, я цього не прагнула, не ставила собі за мету бути в перших рядах. Так сталося, що я була там перша і єдина. Після цього мені вже нікому не треба було пояснювати, що існують жінки-раввіни».

Аліна Трейгер говорить, що жінки серед раввінів існували в Німеччині й раніше, однак вони були іноземками та навчалися в інших країнах:

«В Ольденбурзі, у моїй общині, була взагалі перша жінка-раввін. Вона була родом зі Швейцарії, але навчалась в Америці. Потім була інша, котра навчалась в Ізраїлі. Але я була першою з жінок, які отримали освіту та пройшли ординацію в Німеччині. Голокост перекреслив всю єврейську історію і знищив дуже багато. Тоді був розквіт єврейської філософії, психології. Дуже багато було єврейських інтелектуалів у той час, і відомих раввінів. Усі рухи в юдаїзмові сформувалися в Німеччині».

Політика нацистської влади у Німеччині та Голокост призвели до того, що з країни депортували усіх євреїв, значна частина яких загинула в таборах смерті. У післявоєнній Німеччині єврейське життя відроджували євреї-мігранти з Радянського Союзу, які у 90-х почали приїздити до країни.

У чому полягає робота раввіна

У Німеччині склалася особлива ситуація зі структурою та фінансуванням єврейських общин. Їхню діяльність підтримує держава, а самі вони входять до Центральної єврейської ради, яка спрощує взаємодію влади та єврейської громади.

Така організація позитивно впливає і на стосунки між різними течіями юдаїзму: ортодоксальними, реформістськими, консервативними общинами.

«Існують відділи для різних напрямків ортодоксальних, реформістських, але ми всі один з одним спілкуємось у цій організації. Контакт один з одним дає позитивний ефект. Міжрелігійний діалог. Ми дуже один з одним перетинаємось. До освітніх проєктів запрошують як ортодоксальних, так і реформістських, щоб була різна перспектива. Ми багато перебуваємо в діалозі, багато співпрацюємо», – говорить Аліна Трейгер.

Протягом 10 років Аліна Трейгер є раввіном міст Ольденбург та Дельменхорст. Вона опікується двома общинами, об’єднаними в одну, яка налічує 330 членів.

«У нас об’єднана община, де всі разом. Ольденбург за розмірами й архітектурою дуже схожий на Полтаву. Община за розміром схожа на полтавську та за чисельністю, але за структурою – ні. У ній дуже багато вихідців з Радянського Союзу, російськомовних. Але не тільки. У общині є багато ізраїльтян, є з Голандії, з Франції, німецькі євреї. Є ті, хто перейшов до юдаїзму. Приблизно 50 на 50: половина російськомовних, інша частина – іншомовних».

За словами Аліни Трейгер, її головними завданнями як раввіна є проповіді під час служби, представницька робота, ведення міжрелігійного діалогу. Також вона займається навчанням дітей та дорослих, виконує супровід життєвого циклу та відповідальна за піклування про душу підопічних.

Музична освіта і талант до цього мистецтва позначилася на стилі роботи Трейгер. 

«Я називаю себе співочим раввіном, інші мене теж так називали. Для структури маленької общини я виконую функції як раввіна, так і кантора (головного співака у синагозі – прим. авт.). У маленької общини немає коштів, щоб утримувати дві посади. На відміну від великих, де окрім раввіна є кілька канторів».

Її щоденна робота – це повна присутність у житті общин. Кожного дня вона пов’язана з долями людей, їхніми проблемами.

(Фото – welt.de)

Взаємодія єврейських общин у Німеччині

Стосунки між єврейськими общинами у Німеччині є тісними. Вони входять до однієї організації, мирно співіснуючи.

«Немає ворожнечі або конкуренції. Ми всі розуміємо, що нам не варто ще один проти одного йти, у нас і так проблем не бракує. Ми відсотково маленьке населення на планеті. Так, є держава Ізраїль, де більшість єврейського населення. Там також важливо один з одним не вести війну. Потрібно сідати за стіл переговорів, знаходити компроміси. Там мають жити інші національності, як у будь-якій країні, представники інших релігій», – говорить Трейгер.

Разом з іншими, общини Аліни Трейгер беруть участь у різних проєктах. 

«Спільно з іншою общиною ми робили спільний проєкт – молодіжний Jewrovision. Це дуже великий проєкт, як Eurovision. Ми запозичили ідею. Це починалось з маленького проєкту в одній общині, а він розрісся зараз по всій Європі. Це дуже великий музично-танцювальний проєкт на професійній сцені з відомими гостями з німецького телебачення, з гостями з Ізраїлю, з учасниками справжнього “Євробачення”».

Прогресивний юдаїзм, представницею якого є Аліна Трейгер, має суттєві розбіжності з іншими течіями юдаїзму. Однак ці розбіжності не заважають їм взаємодіяти та з повагою ставитися один до одного.

«Я позитивно ставлюся до раввінів усіх течій. У мене зовсім немає претензій до ортодоксів, я ставлюся до них з повагою. Я це інтерпретую як вільний вибір реалізації свого єврейського життя. Я позитивно ставлюся до тих, хто обирає ортодоксальний спосіб життя. У більшості випадків вони не розуміють мого вибору або вибору всіх реформістських, неортодоксальних євреїв. Але це більше пов’язано з дезінформацією або внутрішніми забобонами, або з неможливістю собі це уявити. Тому що це явище в Європі рідкісне. Більшість навіть не можуть уявити собі, який вигляд має жінка-раввін».

(Фото – ibtimes.com)

Фото Катерини Пєшикової