Крайнє засідання полтавських депутатів стало полем бою трьох політичних баталій, а розпад «широкої коаліції» розкрив можливості кількох варіантів наступної більшості в раді.

Із 97 питань порядку денного цього разу вочевидь вирішальним і кульмінаційним було звільнення першого заступника міського голови – Михайла Шевченка. Це прадавнє (з минулої весни) бажання опозиції отримало шанс на здійснення після нещодавніх розбіжностей між Шевченком і Мамаєм. Цією ситуацію скористалася й опозиція, але нею, у свою чергу, теж скористалися.

Знаковим політичним копняком для міського голови стало голосування за зниження пайової участі для «Полтаватрансбуд» – питання, для ухвалення якого не вистачило одного голосу після трьох голосувань.

Конфлікт Мамая з Удовіченком і Шевченком забрали в нього 11 голосів («БПП», «Рідне місто»). Звичайно, мінус 12 голосів опозиційних «Самопомочі», «Свободи» та «СДП», для яких це питання завжди звучало категорично. У такий спосіб наразі у полі питань, принципових для опозиції, міський голова може не отримати необхідного консенсусу. Тому в питаннях тимчасових споруд, бюджету, змін до Програми розвитку ЖКГ міський голова ймовірно вдався до бартеру – зі «Свободою» та «Рідним містом». І якщо наразі важко зрозуміти, які привілеї останні отримають за свої голоси, то щодо «свободівців» порахувати легше. Адже ініційовані ними питання рідко стають до порядку денного, а тим паче – отримують підтримку депутатів на засіданнях сесій і комісій.

Найбільш неочікуваним для багатьох стало часткове голосування «Свободи» за розміщення 32 тимчасових споруд. Цим рішенням депутати продовжили функціювання кіосків (а подекуди цілком схожих на капітальні магазини) на 5 років і на рік. Деякі їх власники – наближені особи до «Совісті України». Крім того, більшість споруд з’явилася в проекті рішення напередодні сесії – про це порушення не раз говорили депутати. Частково з цієї причини не відбулося засідання профільної комісії: депутати не підтримали порядок денний. На сесії ж 4 голоси фракції «Свобода» стали вирішальними для ухвалення цього рішення.

У ході засідання таке рішення голова фракції Юліан Матвійчук пояснив тим, що ці МАФи не є частиною історичного центру, і тому свободівці не мають нічого проти них. Чи справді рішення матиме негативні наслідки для міста – це тема для окремої розвідки, а от що «Свобода» понесла репутаційні втрати сумнівів не викликає.

Однією з розмінних монет стало голосування за передачу будівлі Кадетського на баланс Управління житлово-комунального господарства. Хоча цей шлях порятунку свого часу озвучив сам Олександр Мамай. Наступний крок – виділення коштів на ремонт даху. І ось тут питання. Наприкінці 2017 року мер чітко називав терміни початків ремонту – спочатку весна, потім осінь 2018-го. Тепер, після звістки, що Державна судова адміністрація готова опікуватися будівлею, мер змовчав про майбутнє виділення коштів взагалі і виявив бажання поїхати в Київ для ведення діалогу з ДСА. У такий спосіб залишивши площину для наступних маневрів і ймовірних бартерів.

Ще один плюс для «Свободи» – місце для депутата Сергія Литвиненка в бюджетній комісії. Нагадаємо, цей депутат після об’єднання комісії, яку він очолював, із іншою, не відвідував її засідання та подав до суду. Важко оцінити важливість цього ходу. З одного боку, тепер Литвиненко не буде кандидатом на відкликання (згідно з регламентом, прогульників можуть позбавити мандата. З іншого, опозиція отримала лише дорадчий голос, і на рішеннях сесії це навряд позначатиметься. Важливість для міста декларативних звернень до Верховної Ради наразі оцінити важко.

Специфічним випадком стало голосування за появу багатоповерхівки в самому центрі міста – на перехресті Стрітенської та Пилипа Орлика. Попри сумніви у майбутній висотності новобуду та перенасиченість історичного центру високими житловими будинками, депутати з третьої спроби проголосували за її спорудження мінімальним кворумом. Вирішальним став голос Дмитра Батигіна із «Рідного міста». Це свідчить про те, що міський голова вміє домовлятися.

По інший бік сцени – трикутник Мамай–Деркач–Удовіченко. Секретар міської ради, остаточно об’єднавшись із міським головою, спочатку була звільнена від обов’язків голови місцевої організації «Рідне місто», а рівно за місяць – виключена з рядів партії. На цій сесії прозвучало очікуване рішення – утворення нової депутатської групи «Єдність», яку очолила Оксана Деркач. До слова, заява про вихід із фракції від неї не прозвучала, як і від трьох депутатів «Рідного міста», які пішли за нею. Також під крило «Єдності» взяли вже безфракційних Ярослава Мартинюка і  Дениса Поліщука (останнього, правда, ненадовго). Попри свій статус «міжфракційної групи», «Єдність» фактично стала окремою фракцією (на рівні з «Батьківщиною») і підтримує мера на 100%. Її вага в голосуванні перевершила «Рідне місто», яке наразі представлене лише трьома депутатами. Плюс депутати «Єдності» тепер мають голоси в трьох найвпливовіших постійних комісіях – земельній, містобудівній і бюджетній, позбавляючи «Рідне місто» представництво в двох останніх.

Зона ризику для «Єдності»:

Тиск Олександра Удовіченка, лідера «Рідного міста», підсилюється атакою Андрія Матковського. Екс-мер заявив, що на роль посаду секретаря ради обирали представника конкретної партії, тому Оксана Деркач більше не претендує на неї. Проте міський голова навіть не вніс питання на порядок денний, а значить наразі не готовий відмовлятися від своєї людини на чолі апарату ради.

Чого ж можна чекати від полтавських політиків найближчим часом?

Михайло Шевченко планує подавати позов до суду – ймовірно, щодо незаконного звільнення, і в нього багато шансів поновитися завдяки рішенню Полтавського адмінсуду. Проте Олександр Мамай досі не підписав жодного сесійного рішення, а тому має поле для маневрів. Наприклад, разом із лідером «БПП» Андрієм Матковським обрати іншу, зручну обом кандидатуру першого зама. Навряд міський голова готовий і далі ризикувати ухваленням важливих питань аж на 8 голосів пропрезидентської фракції. Проте, як варіант, мер може залучитися підтримкою опозиції – «Свободи», «Самопомочі» чи навіть «СДП», – запропонувавши крісло заступника одному з їх представників.

Інший «звільнений, точніше відкликаний – депутат Денис Поліщук – позивається до того ж суду, і шанси його повернутися до екс-колег нижчі. Хоча, як це не парадоксально, він продовжує депутатську діяльність, багато завдяки підтримці мера та секретаря міськради. Наприклад, Денис Поліщук завітав у якості депутата на останній дзвінок однієї з шкіл Полтави, а його контакти досі перебувають на сайті ради в розділі «депутати».

За результатами 15-ї сесії рахунок у поєдинку Мамай – Шевченко приблизно 4:1. Додаткові очки мер може отримати за дипломатію з колишніми опонентами.  

Виглядає, ніби Олександр Мамай «обіграв» свободівців у політичному плані. Він отримав голоси майже на всі необхідні йому рішення, задовольнивши у відповідь декларативні звернення, а також питання, які й сам вочевидь підтримав би – передача Кадетського на баланс УЖКГ і відставка Шевченка. Крім того, мер кілька разів демонстративно «переклав» відповідальність за майбутнє Кадетського на плечі «Свободи». Тепер у разі неуспіху кампанії порятунку пам’ятки міський голова знає, куди переводити стрілки. А в разі успіху – точно не залишиться осторонь.

Крім того, жертва свободівських голосів понизило рівень довіри до них значної кількості містян – теж гарний хід опонентів опозиції. Проте негативні результати такої політики фракції свободівці відчують хіба що на наступних виборах, і не факт, що цей епізод згадають уже за півроку.

У разі ж якщо міський голова все ж домовиться з очільником «БПП», наступні проекти «Свободи» мають високі шанси знову бути заблокованими – у тому числі й питання Кадетського, і утилізації небезпечних відходів тощо.

Міський голова показав чудову маніпуляцію регламентом – відхилив внесення питань до порядку денного. Хоча опозиція легко могла зірвати засідання сесії; так «БПП» не отримало би звільнення Михайла Шевченка. Проте компроміс довелося би шукати дуже швидко, адже на порядку денному лишалися термінові питання для функціювання міста і (головне для мера) місцевого бізнесу.

Цікаву лінію гне «СДП» – шукає тимчасових союзників серед нинішніх опонентів мера. Так, голова фракції Олександр голосував проти відставки Михайла Шевченка, хоча сам ініціював звільнення всього виконкому. Наразі кампанію з відкликання депутата Поліщука можна вважати вдалою – це, вочевидь, політичний бал. Плюс – повернули фракцію. Однак наступні очки соціал-демократи зможуть отримати лише продовжуючи відкликати депутатів – поповнюючи голосами свою групу та забираючи їх у мера.

Вигідну позицію невтручання займають депутати «Батьківщини», «Самопомочі» і «Совісті України», підтримуючи своїх лідерів або союзників. Наразі саме вони абсолютно не ризикують втратою політичних балів. Із усіх згаданих найвигідніше «сидить» саме «Батьківщина»: у будь-який момент може обрати собі нового союзника. Їхні 5 голосів можуть стати вирішальними в багатьох голосуваннях, проте бізнес-інтереси депутатів не будуть під загрозою зриву.

Наразі Полтавська міська рада показала на 200%, що вона є осередком політичних інтриг, і в цьому випадку питання громади міста і його майбутнього лишається далекою перспективою.