29 січня, 13:01
29 січня, 13:01

Здавна жіночі прикраси були невіддільною частиною святкового та буденного вбрання. Кожна прикраса мала своє призначення та оберегові властивості. Саме до таких прикрас відносяться дукачі, які були ледь не обов’язковою прикрасою на території Полтавщини.

Кожна область України багата своїми традиційними комплексами прикрас. Зберігаючи спільні риси, жителі окремих повітів і навіть сіл створювало власні оригінальні прикраси. 

Комплекс жіночих прикрас Полтавщини характеризувався багатством форм і різноманітністю компонентів. Найдоповненішим він був у святковому та обрядовому вбранні. До традиційних каблучок, сережок, намиста, натільних хрестиків можна додати дукачі.

Історія виникнення дукачів

Дукач – металева, визолочена нагрудна прикраса, що має вигляд медальйона. Це один із видів художніх виробів місцевих народних ювелірів. Слово «дукач» походить від дуката – золотої монети, що карбувалася у Венеції з 1284 року. Дукат протягом віків зміг зберегти приблизно сталу вагу (3,5 г) та пробу металу (938) і почав сприйматися як міжнародний еталон золотої монети. У Польщі та Україні аж до ХVІІ століття всі золоті монети називалися дукатами.

Дівчина в народному вбранні. Полтавський краєзнавчий музей ім. Василя Кричевського (Джерело – Ladna kobieta)

Монетам прикрашали своє вбрання на території України  значно раніше, ще за часів Київської Русі. Археологи натрапляють на такі знахідки, як «пробиті» монети зі слідами тривалого носіння. Ймовірно, для наших пращурів використання монетного намиста, окрім прикраси, було зручним традиційним способом носіння грошових знаків. Також це вважають своєрідним способом зберігання родинного багатства.

Для слов’янських жінок намисто з монет слугувало показником заможності їхніх чоловіків: якщо слов’янин був власником десяти тисяч диргемів, він дарував своїй жінці намисто з одним рядом монет. Якщо ж чоловік мав 20 тисяч диргемів, то його дружина носила намисто з двома рядами монет. З подальшим зростанням заможності чоловіка кількість рядів монет у намисті його дружини зростала.

Дукачі із зображенням біблійного сюжету роботи Сергія Щукіна – (Джерело – ukrdec.blogspot)

Серед ювелірних коштовностей періоду Київської Русі також зустрічаються гривні – масивні дротяні, іноді перекручені в півтора оберти прикраси. Їх одягали на шию поверх намиста з бусинок та підвісок.

Дукачі характерні для Полтавщини

У писемних джерелах слово дукач з’являється з середини XVIII століття у розумінні прикраси, а не лише грошової одиниці. Дослідник убрання козацького панства Микола Сементовський писав:

«На шиї завжди декілька низок коралів чи іншого намиста, або низки перлів з декількома низками золотих монет і великим срібним чи золотим хрестом або дукатом – великою золотою монетою, часто іконкою чи якимось коштовним медальйоном».

Дружини військової старшини та простого козацтва перейняла звичай в православної шляхти одягати намисто з дукачем, що вказував на особливе становище жінки в суспільстві.

Дівчина в народному вбранні (Джерело – Ladna kobieta)

Найбільшого розповсюдження дукачі набули на території Чернігівщини та Полтавщини. На території Полтавщини виготовляли решітки-банти, що мали вигляд корзини з квітами та листям, що своєю будовою вписувались в овал. По периметру розміщували дрібні квіточки розетки. Вправо і вліво від корзинок відходили декілька квіток з масивними листками, між якими розміщувались зображення голови з променями. 

Крім того, існували ще решітки дукачів, що складались з різних стрічкових переплетень, у поєднанні з такими декоративними елементами, як корона, серце, розетка тощо.

Також для Полтавщини характерна брошка, що має вигляд пелюсток, які симетрично розходяться від центра. Пелюстки прикрашені декоративними скельцями. Медальйони підвішуються до брошки ланцюжками. Також зустрічається «ампірна» брошка у вигляді корзинки з листям і квітами, прикрашені скельцями. 

Частина полтавських дукачів, оправлених дротяними пружинками, мають на вушку замість бантів розетку з кольоровим скельцем, корону, литого крилатого херувима. Деякі дукачі мають масивні банти, що з’єднується з медальйоном за допомогою ланцюжків.

Сюжетне різноманіття дукачів

За сюжетом зображень дукачі поділяються на релігійні, побутові та світські. Релігійні прикраси містили в собі біблійні та євангельські сюжетні композиції: створення Єви, гріхопадіння, вигнання з раю, жертвоприношення Авраама, видіння Іакова, Мойсей перед Купиною, заручення Анни, Благовіщення, Трійця, Різдво, Воскресіння і т.п. Носіння дукачів релігійного змісту виконували роль оберегів.

Продовжили лінію розвитку релігійної теми в дукачах «коронатки» – медалі характеру священних сувенірів на пам’ять про коронування римським престолом деяких польських та західноєвропейських ікон Богоматері. Найбільш давні з коронаток належать до початку ХVІІІ століття.

Дукач із зображенням сцени Таємна вечеря (Джерело – ukrdec.blogspot)

Сюжети побутових дукачів, знайдених на Полтавщині, присвячені вузькому колу сімейних свят – хрещенню, шлюбу тощо. Найбільш визначальний характер мали весільні медалі. Для цих медалей характерні зображення пари, що стає до шлюбу та різного роду емблеми – серце, ланцюжки з замками, пара голубів та інше.

Наприкінці ХVIII століття поширеними стають копії або імітації дукачів, виготовлених з оригіналу медалі 1762 року, присвяченої коронації Катерини ІІ на російський престол. Зображення цариці на дукачах полтавок відслідковується більш ніж сторіччя. 

Таку популярність цариці серед українців можна пояснити тим, що на реформаторську діяльність Катерини ІІ населення України покладало великі надії. Та все ж враховуючи, яких втрат зазнала Україна за часів Катерини ІІ можна припустити, що в зображенні Катерини ІІ на дукачах криється символічний образ зовсім іншої жінки, не менш популярної в народному середовищі - святої Великомучениці Катерини.

Зображення жіночої Долі на дукачах з образом святої Катерини мало символізувати дівочі сподівання на вдале, вчасне та щасливе одруження. Такий дукач розглядали як своєрідний магічний дівочий амулет, здатний допомогти в пошуках судженого, зберегти його прихильність і любов та захистити від зла суперниць.

За давніх часів в Україні існував звичай, за яким хрещений батько дарував своїй похресниці дукач в першу річницю хрестин. Найкращим подарунком вважався золотий медальйон, на якому був викарбуваний образ святої, ім’я якої носила похресниця. Такий дукач був своєрідним талісманом і носився завжди поруч з хрестом, виконуючи функцію жіночого оберегу від недолі.

«Кумайтеся намистами, льон, льон, намистами,

Намистами, дукачами, льон, льон, дукачами,

Дукачами та хрестами, льон, льон, та хрестами», – співали в народі.

Картина Юрія Нагулко (Джерело – фейсбук-сторінка художника)

На весіллях козацької старшини був звичай обдаровувати молоду, дукатом вагою 5-10 червоних золотих, пізніше заміненим на дукач з образом святої Катерини, ім’я якої з грецької мови перекладається як «завжди чиста»; до речі, у Франції й до сьогодні свята Катерина вважається патронесою старих дів - «веселих катеринет».

Втрата популярності прикраси

У другій половині ХІХ століття дукачі набувають популярності серед збіднілого козацтва і міщанства. Найпопулярнішою формою дукача стає медальйон із вушком, виготовлений за технікою лиття з темної або ж світлої латуні – імітації золота. Подібні дукачі майже ніколи не золотили і до бантів не прикріплювали.

Після революції масове носіння монетного намиста та дукачів на території України взагалі припинилося, бо на багатьох прикрасах були зображення гербів та коронованих осіб, що нагадувало про царські часи. З часом більшість прадавніх коштовностей були переплавленні або обмінені на хліб під час воєн та голодоморів.

У післявоєнні роки з’являється різноманіття біжутерії, яку почали виготовляти на підприємствах. У деяких прикрас ще залишалася традиційна форма, але сам зміст було втрачено. Згодом дукач остаточно втратив свою популярність серед полтавок.

∗∗∗∗∗

Наразі спостерігаємо відроджувалася моди на традиційний народний одяг та старовинні прикраси. Вийняті зі скринь залишки родинних коштовностей, можливо, примітивних, на перший погляд, і дешевих за матеріалом виготовлення, але безцінних у духовному сенсі, можуть стати родинною реліквією.

Національні вбрання. Сучасне бачення (Джерело – Ladna kobieta)

За матеріалами дослідження Валерія Фісуна

Фото використані в статті розміщенні за посиланням