15 вересня, 14:09
15 вересня, 14:09

Чи вплинула війна на політичну поведінку українців? З одного боку, вона викликала сплеск самоорганізації, яка не раз рятувала країну в кризових ситуаціях. З іншого, суспільство досі наслідує старі моделі поведінки, коли мова йде про вибір політичних представників.

У серпні до Полтави приїздив політичний психолог та колишній радник міністра охорони здоров’я України Олег Хомяк. В інтерв’ю з ним ЗМІСТ поговорив про психологічний портрет Олександра Мамая і його виборця, старих і нових політиків, божевільню соцмереж та проблеми з інтеграцією переселенців до нового середовища.

Мер Полтави та його виборець

Олег Хомяк раніше створював психологічний портрет Володимира Зеленського, тому ЗМІСТ попросив його охарактеризувати міського голову Полтави Олександра Мамая. Ми показали психологові його інтерв’ю телеканалові «НАШ» і розмову в програмі «Поговоримо?» для власного телеграм-каналу, а також виступ під час відвідування одного зі старостинських округів громади.

«Це популіст. Популізм не в сенсі, погано це чи щось іще. Це така тенденція. Популісти не є тими, хто може щось змінювати. Це перше. У тих відео, що я дивився, є цікавий момент, коли у нього питають про прибирання снігу. Він там обурюється й робить такий висновок: було б добре, якби всі депутати згуртувалися навколо мене. Така яскрава характеристика. Він егоцентричний, самовдоволений, є центром усього – спрямований сам на себе», – говорить Олег Хомяк і додає:

«У мене навіть виникла асоціація з Лукашенком. Не в сенсі жорсткий і агресивний, а самовдоволений і спрямований на себе. І це напевно його центральна риса. Усе інше, зокрема й розбіжності, він не розглядає як те, що потребує діалогу, вибудовування позиції. Якби всі згуртувалися довкола мене, було б усе простіше – ось він, ідеал. Керувати якимось розмаїттям він не зможе».

Висновки для психологічного портрета Олег Хомяк зробив також з інтерв’ю Олександра Мамая телеканалові «НАШ». Повне відео зникло з загального доступу, проте уривки доступні на каналі Сергія Стерненка в ютубі, де з уст мера Полтави можна почути про війну двох наддержав та похід брата на брата:

«Дуже багато, спілкуючись із мешканцями нашого міста, ще більше переконуюсь і сам особисто, і бачу позицію населення те, що стосується політики. Мені здається, що у нас сьогодні відбуваються бойові дії, на нашій території воюють дві наддержави – це США і Росія. Дуже прикро, що йде брат на брата».

За словами Олега Хомяка, у цьому інтерв’ю Олександр Мамай засвідчив свої проросійські погляди.

«Він показав себе як суто проросійська людина. Це в країні, яка перебуває у війні. Він може й популіст, сказав це популістично, але він це зробив, пішов на це. Тобто питання полягає не в тому, вірить він у це чи просто грає в певну гру. Суть у тому, що він у неї грає».

Олег Хомяк

Особливістю політика-популіста є орієнтація на пряму взаємодію з народом в обхід демократичних інституцій. Таку рису політичний психолог знаходить і в Олександра Мамая – її вияву сприяють особисті якості цього політика.

«За структурою він дуже радянський, це людина Радянського Союзу. Росія для нього – це те, що нагадує про Радянський Союз. Цілковито радянський, орієнтований на власну етику голова колгоспу. При цьому гарно спілкується, комунікативний, тому буде подобатися. Що це говорить про виборця? Це патерналізм. Лідер, який може зіграти дбайливу батьківську роль. Подивіться, як він спілкувався з жінками – з позиції чоловіка, голови родини».

Мова йде про спілкування під час візиту до Пальчиківського старостинського округу, де Олександр Мамай зібрав місцевих жителів, щоб подякувати за надання допомоги переселенцям. Олег Хомяк звертає увагу на суперечливість його ставлення до проблеми евакуації під час війни:

«У самому виступі він дивні речі сказав: ми маємо подбати, це ж переселенці. А потім про себе каже: якби мені сказали виїжджати, я б не поїхав нікуди. Це дивно. Він їх звинувачує, що вони поїхали? Це говорить про те, що він не особливо задумується про огріхи тексту, тобто спонтанно говорить. Наприклад, чому Лукашенко також може говорити все, що завгодно? Текст нікого не вражає, не на текст люди реагують. На позицію, відношення, чисто психологічне. Це говорить про те, що виборець у Полтаві має орієнтацію на патерналізм, на сильну особистість, міцну, господарника, який може сказати лагідні слова, проте ніхто особливо не розбирається, бреше він чи ні. Просто він нас любить, по-батьківському до нас». 

Орієнтований на патерналізм тип виборця присутній у різних областях України. Олег Хомяк каже, що бажання перебувати під опікою влади та прихильність до стилю комунікації політиків-популістів завойовує виборців, про що б не йшлося в їхніх політичних програмах. Інша справа, що деяким партіям подібні манери не пасують, а тому їх не використовують.

Оздоровлення політичного життя і доля «старих» політиків

Для українських виборів типовою є картина, коли громадянське волевиявлення здійснює невелика частина суспільства в той час, коли інша спочатку пасивно спостерігає, а потім невдоволено обговорює результати. Олег Хомяк пов’язує низьку явку на вибори з відсутністю кандидатів, які б представляли позицію окремих груп громадян. Так виникає відчуття, що обирати немає серед кого.

«Для тих, хто не проголосував, не з’явилося когось, хто представляв би їхню позицію. У разі появи такої фігури може статися, що вони раптом відреагують, як це було з Зеленським. До 31 грудня без його кандидатури інша картина виборів була. Раптом з’явилася фігура, яка забирає на себе увагу, бо з’являється та мотивація, якої не було на кому проявити. Зараз найбільш активні визначають ситуацію, а всі інші – це ті, хто не вірить або втратили довіру, бо немає когось, хто міг би представити їхню позицію».

Розчарування в політичному житті до початку повномасштабної війни було поширеним явищем. Проте саме після 24 лютого запустилися процеси, які в перспективі зможуть оздоровити середовище політики. Підйом активності громадянського суспільства, пов’язаний із війною, в Україні спостерігався на самому її початкові у 2014 році. Але його потенціал досить швидко пригнітила державна влада. Олег Хомяк говорить, що в чинних обставинах існує шанс не повторити цей сценарій:

«Таке вже було після 2014 року. Петро Олексійович успішно це злив – усі потрапили в депресію, через що Зеленського потім і обрали. Чи відбудеться зараз так? Я думаю, не зовсім так вийде, перш за все, завдяки військовим. Занадто багато загинуло, і люди, які повернуться, надто багато втратили. Я думаю, що ця частина суспільства не дозволить так реагувати. Саме по собі волонтерство, як прояв потенціалу самоорганізації суспільства, без жорсткої позиції військових може бути досить швидко закатане в асфальт. Для цього досить здобути контроль над ЗМІ, що Зеленський уже отримав».

За словами політичного психолога, позиція українських військових може стати опорою для оновлення політичного життя. 

«Буде занадто багато людей, які пройдуть через війну і матимуть питання: за що. За що я, за що ті, хто загинув. Цих людей буде багато, зокрема чоловіків. Це може зіграти роль. Серед них буде багато лідерів. Головне, щоб вони між собою не сварилися надто».

У нових умовах ставлення виборців до старих політиків чекає на зміни. 

«Я думаю, з виборами Зеленського це було очевидно, що старі політики більше не підходять. Другий момент – популярність Арестовича. Це явно фігура зовсім іншого типу, я б навіть сказав, просунутіша за Зеленського, бо розумний, інтелектуальний, з почуттям гумору. І він стає популярним. При всьому тому, що над ним можуть сміятися, це ніяк не впливає на його рейтинг. У нашій країні можуть сміятися з Люсі, але люди реагують на цей психотип. Він подобається, бо самодостатній, сміливий, може йти на контроверсійні дії, не зовсім за правилами. У старому підході політтехнологи кажуть вчиняти так, а він все навпаки робить. І це приймають. Я думаю, скільки потрібно часу, щоб до інших політиків дійшло, що можна так. Але потрібно ще й володіти, як Арестович, внутрішньою гнучкістю, не боятися робити. Він популярний, запит такий є». 

Олег Хомяк говорить, що після війни в українській політиці можуть з’явитися нові фігури, як свого часу це зробив Зеленський. Ймовірно, вони постануть із колишніх фронтовиків і будуть реальними героями. Їхні кандидатури зможуть представляти ті частини суспільства, які раніше не мали мотивації брати участь у політичному житті.

Що об’єднує й роз’єднує українців

Ключовою рисою колективної психології українців Олег Хомяк називає здатність до самоорганізації. В Україні вона виникає як відповідь на кризові ситуації й наразі не є закріпленою в соціальних нормах та інститутах.

«Вийшло так, що суспільство цілком може компенсувати відсутність держави шляхом самоорганізації. Певна аналогія – це махновський рух. Ніби анархія, але свій порядок там був. Анархія в сенсі, що там не було держави, як апарату насилля, але водночас все було зорганізовано. Ця махновщина, самоорганізація, волонтерство, добробати – це моменти самоорганізації».

У кризові моменти люди починають керуватися спільними цінностями, хоч ідеологічно неоформленими, але покладеними в основу res publica – спільної справи. За словами політичного психолога, українська влада розглядає самоорганізацію суспільства як загрозу, тому схильна її пригнічувати. 

«Коли модель самоорганізації підміняється державою, у владі опиняються люди, орієнтовані на особисту владу. Петро Олексійович, Володимир Олександрович. Вони це прибирають, як те, що заважає. Це йде до певної стадії, коли починається зворотня хвиля обурення і знесення. Голосування за Зеленського не випадково назвали електоральний майдан. Це по суті знесли Петра Олексійовича, тільки мирним шляхом. 

Усіх згуртувало обурення. Путін зараз таку роль грає – збирача української нації. На протесті збираються. Цей потенціал – це дуже високий рівень самоорганізації. Сюди ж ідуть приказки “моя хата скраю”, тільки не в сенсі, що мене нічого не цікавить, а у кожного своя хата, у кожного свій край. І цю свободу ми готові захищати. Проблема в тому, що цей варіант ідеологічно ніяк не представлений: немає групи, компанії чи політиків, які могли б це якось описати. У нас є націоналізм, орієнтація на Європу і Росію».

Олег Хомяк говорить, що Україні зараз бракує проєктів, спрямованих на інтеграцію різних частин суспільства. «П’ятого проєкту» Олексія Арестовича не достатньо, їх має бути більше, однак про це зараз не говорять.

«Я можу скептично до нього ставитися, але справа не в цьому, а в тому, що він є. А тепер хотілося б, щоб іще хоча б 10 проєктів було, щоб можна було про щось говорити, окрім того, що не працює. Бо існуючі три не працюють, а призводять до катастрофи. Націоналістичний проєкт веде до розколу. По суті, його реалізація призводить до поділу країни, як, власне, у таких випадках і бувало. Якщо це орієнтація на Євросоюз, то це псевдопроєкт, бо Європа сама розвалюється. Це чиста фантазія: ми туди прийдемо, нам там буде добре. Ті, хто поїхав туди, виявили, що там якось не так вільно і що в Україні набагато приємніше й цікавіше. Російський проєкт – це радянський: насилля, знищення будь-якої ідентичності. Те, що зараз видно, це чітка установка на українство, якого не має бути: ні в культурному, ні в політичному сенсі. Ні в якому». 

Що кажуть соцмережі про психологічний стан суспільства

За поведінкою користувачів фейсбуку можна відстежувати, як змінюється стан суспільства в сприйнятті війни. Перша фаза стриманості у відповідь на стресову ситуацію через початок повномасштабних бойових дій завершилася досить швидко, а на зміну їй прийшло звичне бажання вилити емоції.

Олег Хомяк говорить, що війна не змінила поведінку користувачів соцмереж, але перевела божевілля, яке коїлося там і раніше, у гострий стан. 

«Користувачі фейсбуку – це люди, які сидять у замкненому просторі й нічого не можуть. Тобто їхні думки й переживання не трансформуються в діло. Військові одразу йдуть і роблять, а це нікуди не може трансформуватися. Воно виходить у простір для зливу емоцій, а привід неважливий. Тут люди сидять, на них скидають купу всякої інформації, вони одразу ухвалюють рішення, де зрада, де перемога, чому те, як так. Соцмережі по суті простір божевілля створюють». 

У перші тижні війни в соцмережах спостерігалося затишшя. Причиною був стрес, викликаний загальною дезорієнтацією. Коли нічого не було зрозуміло, це стримувало людей від критики. Проте довго так тривати не могло і реакція почала наростати й переросла у спалахи істерії та параної.

«Олег Покальчук створив хороший образ. Коли він працював санітаром у психіатричній лікарні, його попереджали, що в загальний коридор не можна випускати всіх одночасно з усіх палат. Фейсбук – це простір, куди всіх випустили одночасно. Там просто божевільня. Простір, де нічого нормального не може бути, ніякої дискусії, діалогу. Просто зливання емоцій. Це напевно завжди буде відбуватися, доки люди не залучені до активної діяльності». 

Звідси й хрестові походи на коригувальників вогню серед медіа, які поширюють новини, страх за всі названі в дописах об’єкти, які неминуче стануть мішенню для ракет росіян тощо. За словами Олега Хомяка, поява подібних реакцій свідчить про те, що люди вже адаптувалися до стресу й готові продовжити каналізувати свої емоції.

«Те, що почали на це реагувати, хоч до цього не реагували, свідчить про те, що люди вже перелаштувалися, готові виливати, їм уже не страшно. Річ не в самому змісті новин, на які реагують, а в тому, як почали поводитися люди. Це сталося, коли були переживання певної перемоги, від Харкова й Києва відійшли. Стрес спав і почалося. І з боку влади почалися якісь двозначності, розборки, заяви».

На противагу цьому безсилому роздратуванню мас є позиція військових. Саме їм доступна можливість брати й реально щось змінювати, навіть не бачачи загальної картини подій. Тому серед військових не спостерігається масової схильності до переслідування відьом і пошуку зради.

За словами політичного психолога, не варто сподіватися на покращення психологічного стану мас після завершення війни.

«Далі усіх накриють наслідки. Зараз ми в стані збудження, поки триває гаряча стадія війни. А коли вона завершиться, накриють обставини, пов’язані зі зруйнованою економікою, величезною кількістю загиблих. Люди з інвалідністю з’являться на вулицях. Перспектива незрозуміла, як жити, як бізнес будувати – повна невизначеність. Далі будуть у якомусь сенсі депресивні, важкі переживання. Коли все закінчилося, а ти розумієш, що навколо все горить, зруйноване, мертве. Питання, як з цим можна впоратися. Визнати й оголосити новий курс, заявивши щось, що згуртовує і показує, заради чого ці жертви. Я маю сумнів, що вони зможуть це зробити. Спробувати так, але вони не тягнуть на це. Тому, я думаю, буде тривалий і не дуже приємний процес бурління».

Проблемами, викликані неясною перспективою майбутнього, буде користуватися Росія: розколювати суспільство, підлаштовуючись під будь-які дискусії й підсилюючи їх.

Переселенці у ситуації невизначеності

Війна спричинила зміни в демографічній ситуації країни. За останніми даними Міжнародної організації з міграції, за 6 місяців повномасштабної війни близько 6,6 мільйона українців залишили країну і ще приблизно 6,6 мільйона стали переселенцями в межах країни.

Хтось із цих людей почав усвідомлювати незворотність змін, які настали, але більшості важко адаптуватися в ситуації тотальної невизначеності. 

Олег Хомяк говорить, що невизначеність найбільше вразила переселенців, у яких не відбулося остаточного прийняття незворотності змін. Для цього потрібне серйозне переосмислення. Тому й виникають складнощі з інтеграцією переселенців до життя в інших областях. Люди можуть зволікати з пошуком роботи, житла і користуватися наданими їм умовами й допомогою в надії повернутися додому. Політичний психолог радить не співвідносити це з інфантилізмом чи бажанням жити коштом інших, а саме зі стресом і невизначеністю.

«Я думаю, це пов’язано з цим, а не з тим, що люди дармоїди. Зрозуміло, що поки тебе годують, можна довше зволікати й прийняттям, але це в першу чергу тому, що люди не перелаштувалися. Зрозуміло, що на гуманітарній допомозі багато не проживеш. Це життя малоцікаве. Чому люди готові на цьому жити? Бо перебувають у стресі, на валізах, очікують. А коли очікуєш, то й пиріжок з’їси, який би в житті не їв. Тому це пов’язано з загальною ситуацією, коли їм важко приняти те, що все радикально змінилося».

Окрім невизначеності, існує проблема відсутності загальнонаціональних проєктів інтеграції, які допомогли б переселенцям перелаштуватися.

«Вони просто приїжджають, їм надають допомогу. Облаштовуйтесь. Як облаштовуватись? А в людей ще думки про те, що там лишилось. Звільнять чи ні, переможемо чи ні. Уся країна чекає. Усі перебувають в очікуванні, а це сильно впливає на те, як ти визначаєш, як жити. Бізнесмен вирішує, де і як розвивати бізнес. В Україні? Чи все-таки перелаштовуватися й виїжджати на захід, у Європу. Бо тут можуть розбомбити. Що буде після війни? Переможемо ми, а нас будуть бомбити після війни чи ні? У нас незавершені процеси, тому люди чекають».

Стосовно пошуку роботи також є труднощі. Олег Хомяк говорить, що для інтеграції переміщеного населення потрібні також проєкти створення робочих місць. З цим і до повномасштабної війни були проблеми, а зараз на фоні падіння економіки вони тільки загострилися.

«Чи були у нас до цього нормальні проєкти створення робочих місць? Усі, хто обиралися, заявляли про них. Тоді цього не зробили, а зараз ще й так купа проблем. Про це мало хто думає, і це не є системним. У кращому разі, розв’язують питання, де можна будиночки поставити, щоб було, де жити. Тому я думаю, що заклик облаштовуватися не спрацював, бо люди чисто психологічно ще не визначилися, вони ніби чекають. Хто в Європу поїхав, там живе на виплатах, там облаштовується й розуміє, що, найімовірніше, не повернеться. Багато виявили унікальну можливість, яку вони в цьому житті просто так ніколи не отримали б. Я знаю людей, які не збиралися виїжджати, а зараз поїхали й починають задумуватися, бо у них там виникають певні перспективи, яких тут не було, а через існуючі обставини й не зрозуміло, чи будуть. Ті, хто поїхав, опинилися в ситуації стабільній, там хоч можна якось визначатися. А тут ті, хто лишився, у незрозумілій». 

Нині ситуація з деокупацією захоплених російською армією областей покращується, проте до остаточної перемоги й відновлення повноцінного життя на звільнених територіях ще далеко.