Ернеста виросла в родині, де не було заведено говорити про почуття. Проте, після розмови з нею залишається відчуття, наче перебуваєте у просторі тотального спокою та прийняття. Дівчина говорить спокійно й без повчального тону. Саме відсутність погляду згори вниз і стає ключовою в її роботі з підлітками.
«Я не заходжу в клас із позиції людини, яка прийшла когось перевиховувати. Я йду говорити», – пояснює вона.
У партнерстві з благодійним фондом «Клуб Добродіїв» ЗМІСТ розповідає, як дівчина почала працювати з підлітками і що допомагає їй розвиватися у межах проєкту «Шляхи Відновлення».
Про стосунки говорити зась
Вона жила з бабусею – жінкою консервативних поглядів, для якої теми стосунків, симпатій чи особистих переживань залишалися табуйованими. У підлітковому віці це означало, що перші закоханості, страхи й сумніви доводилося проживати без підтримки дорослих.
«Про емоції вдома не говорили. Навіть сказати, що мені хтось подобається, було складно», – згадує вона.
Водночас Ернеста підкреслює, що цей досвід не був для неї лише травматичним.
«Я дуже вдячна бабусі. Саме вона сформувала мене як людину. Те, якою я є зараз — моя витримка, відповідальність, здатність триматися в складних ситуаціях — це багато в чому її заслуга», – каже Ернеста.
Саме тоді у дівчини сформувалося відчуття, що розмова може бути інакшою.
Бути підлітком під час війни
Сьогодні підлітки, з якими працює Ернеста, дорослішають у зовсім іншій реальності. За даними дослідження Міністерства молоді та спорту України The Impact of War on Youth in Ukraine, 79% молодих людей відчули втрати, пов’язані з повномасштабним вторгненням. Найбільші занепокоєння – здоров’я своє і родин, фінансові труднощі та фізична безпека. Понад чверть респондентів повідомляють про проблеми з психічним здоров’ям, а майже кожен п’ятий – про вимушене переміщення та напруження в родині.
У регіонах, які й далі зазнають атак і руйнувань інфраструктури – зокрема в Миколаївській та Запорізькій областях, – ці виклики відчуваються особливо гостро. Молодь часто залишається без доступу до системної психологічної підтримки.
«Дуже багато запитів зараз не про “проблемну поведінку”, а про втому, тривогу і невизначеність. Підлітки часто не знають, куди з цим іти», – каже Ернеста.
Навчання в умовах війни
Ці виклики Ернеста досвідчила на своєму досвіді. Університет вона закінчувала в обставинах, далеких від звичних для студентського життя. Пандемія, а згодом повномасштабна війна. На зимові канікули вона поїхала до рідних на кілька днів і залишилася там на три місяці — виїхати вже не було можливості. Тому якийсь період вчилася дистанційно — з окупації. Майже не виходила з дому, не мала стабільного електропостачання,та зв'язку.
«Ми тоді не до кінця усвідомлювали, що відбувається. Здавалося, що це ненадовго», – говорить Ернеста.
Навчання тривало настільки, наскільки дозволяли умови. Вона підтримувала зв’язок із викладачами й виконувала всі завдання.
«Це був постійний стан напруги. Але мені допомагали навички, які я вже почала здобувати як психологиня: залишатися з собою і витримувати».
Про виїзд з окупації через блокпости Ернеста говорить стримано.
«Це той досвід, який не хочеться згадувати», – зазначає вона.
Робота без вертикалі
Після виїзду з окупації Ернеста переїхала до Миколаївської області. Уже на третьому курсі університету вона почала працювати психологинею в комунальному Центрі надання інтегрованих соціальних послуг. Це її перша робота. Вже третій рік дівчина виїзджає в громади, працює з сім’ями у складних життєвих обставинах, проводить індивідуальні й групові консультації, заняття в школах і ліцеях.
Вона працює з різними віковими групами – від підлітків до літніх людей. Проте саме робота з молоддю залишається для неї центральною.
«Підлітки дуже чутливі до нещирості. Якщо вони її відчувають, розмова закінчується одразу», – каже Ернеста.
Тематика занять – булінг, кібербезпека, емоційна грамотність, сексуальна освіта. Вона свідомо уникає формату лекцій.
«Якщо люди сидять і чекають, коли це закінчиться, значить формат не працює».
Між страхами дорослих і потребами дітей
Школи, з якими співпрацює Ернеста, найчастіше звертаються з подібними запитами: конфлікти, агресивна поведінка, знецінення вчителів. За її спостереженнями, підлітки, які ініціюють булінг, нерідко самі перебувають у складних життєвих умовах — без стабільного контакту з дорослими.
«Булінг рідко буває про жорстокість. Частіше – про брак уваги», — зазначає вона.
Окремі заняття не можуть повністю змінити ситуацію, але інколи навіть одна розмова запускає процес.
«Буває, що після зустрічі дитина каже: “Я не думав про це з такого боку”. Для мене це вже результат».
Попри досвід, кожен похід у клас для Ернести починається з внутрішнього напруження.
«Я щоразу боюся, що мене не приймуть, але щоразу реакція підлітків це спростовує», – зізнається вона.
Сексуальна освіта без табу
Окремим етапом у її роботі став тренінг із сексуальної освіти в межах програми БФ «Клуб Добродіїв». Це частина системного проєкту, спрямованого на посилення спроможності молодіжних працівників у громадах працювати з підлітками в умовах війни – через навчання, практику в громадах і подальшу супервізію.
Загалом з 2016 року «Клуб Добродіїв» створює та реалізовує програми для підлітків, які стають справжніми життєвими трансформаціями та допомагають проживати щасливе, усвідомлене життя попри складні обставини.
Сьогодні фонд спеціалізується на підтримці ментального здоровʼя підлітків та профорієнтації. Їхній основний фокус – створення практичних інструментів, що допомагають формувати емоційно стійких, упевнених у собі та успішних молодих людей. За цей час їм вдалося реалізувати понад 300 тис. життєзмін для дітей та підлітків з усієї України. Загалом клубу вдалося залучити понад 196 млн грн на створення якісних життєзмін й організувати 12 тис. годин підтримуючих та розвивальних подій для дітей і підлітків. На рахунку «Клубу Добродіїв» є понад 70 реалізованих життєзмінних проєктів.
Проєкт охоплює молодіжних працівників з восьми регіонів України, які після офлайн-тренінгів і вебінарів повертаються у свої громади й проводять заняття з підлітками. У такий спосіб знання не залишаються на рівні теорії, а одразу трансформуються в роботу з молоддю.
«Я очікувала складного, формального навчання. Натомість це був дуже практичний формат без тиску й моралізаторства», – каже Ернеста.
Після тренінгу вона провела перше заняття з дівчатами 14-15 років у своїй громаді.
«П’ятнадцять дівчат, жодної ніяковості і вони були включені з першої хвилини. Для мене це було підтвердженням, що формат працює. Сексуальна освіта – це не одна розмова, а процес, до якого потрібно повертатися», – каже Ернеста.
Фото надані «Клубом Добродіїв»