Росія століттями вибудовує свою політику через вигадування «ворогів». Одним із головних символів цього штучного образу для неї став уродженець Полтавщини Симон Петлюра. Ще з імперських часів Москва обирала окремих лідерів, на яких спрямовувала потоки ненависті й пропаганди.
Сьогодні, коли тема історичної пам'яті знову стає частиною геополітики, важливо розуміти, чому саме Петлюра досі викликає таку лють у росіян та чому пам’ять про нього нині не вшанували на Полтавщині. Питання пам’яті про нього – від встановлення пам’ятника в Полтаві до осмислення його спадщини, виходить далеко за межі локальної дискусії.
ЗМІСТ викликав «На килим» історика та політика Володимира В’ятровича аби з’ясувати: потрібен Полтаві пам’ятник Петлюрі чи ні, як місту позбавитися імперського сліду та які уроки з минулого Україна не засвоїла.
Чому росіяни ненавидять Симона Петлюру?
Володимир В'ятрович говорить, що російська пропаганда протягом своєї історії любила використовувати персоніфікацію українського національного руху в окремих особах. Це робили для того, щоб потім зусилля своєї пропаганди зосереджувати на дискредитації конкретної людини:
«Так було в часи Російської імперії, яка зробила таким символом Мазепу, відповідно, мазепинців. Потім це робили в часи Української Революції з Петлюрою, потім зі Степаном Бандерою. Впевнений, їм простіше було, використовуючи такий спосіб, нав'язувати якісь міфи, стереотипи, негативні образи цих людей, пов'язаних з ним рухів».
На думку Володимира В’ятровича, росіяни ненавидять Симона Петлюру з декількох причин. Він був одним з найяскравіших діячів Української Революції та найбільше залив сала за шкуру росіянам.
«Ми маємо зосередити максимальну увагу на такого роду персонах, аби позбавляти їх від всіх брудних і чорних нашарувань російської пропаганди. Вони справді дуже багато зробили для українського визвольного руху, для боротьби за українську незалежність, і Петлюра тут точно одна з ключових осіб», – говорить історик.
Чи потрібен Полтаві пам’ятник Петлюрі?
Полтавська міська рада ще у 2020 році визначила місце встановлення пам’ятника Симону Петлюрі. Попри це, його досі не встановили.
«Я впевнений, що пам’ятник потрібен. Петлюра – це особистість, про яку знають на загальноукраїнському рівні, на міжнародному рівні. І безперечно, що це та фігура, пам'ять про яку може привертати увагу до Полтави, туристів з усієї України, з-за кордону».
Наступного року буде 100 років з загибелі Симона Петлюри. Володимир В’ятрович говорить, що все для встановлення пам’ятника готове. Єдине, чого дійсно бракує, – це волі місцевої влади:
«Ми знаємо, що вслід за вбивством в 1926 році прокотилася колосальна пропагандистська хвиля дискредитації самого Симона Петлюри і його поплічників, з ким він разом боровся. І про це треба пам'ятати для того, щоб розуміти, що Росія може робити й зараз».
Наскільки складно позбутися імперського сліду і чи треба знести Монумент Слави?
Полтава довгий час асоціювалася виключно з темою Полтавської битви, а над містом «висіла» тінь Петра I. Проте Полтава поступово намагається позбутися імперського сліду.
Таке було й в інших містах України. Російська пропаганда роками «вшивала» українцям наративи, що ті чи інші міста заснували після того, як там з’явилася російська армія чи адміністрація:
«Мова йде про Полтаву як місто Котляревського. Про неї можна говорити як про місто української мови, місто української літератури, місто української культури. Можна, говорячи про Полтаву, Полтавщину, звичайно, згадувати про Миколу Гоголя, про Симона Петлюру», – говорить історик.
У Полтаві роками точаться дискусії щодо Монумента Слави в центрі міста. Думки полтавців розділилися: дехто вважає, що пам’ятник варто знести, а дехто – що це історія, яку варто пам’ятати.
«Я вважаю, що це абсолютно імперський пам'ятник. Саме він напевно лишається однією з останніх і найважливіших голочок, які пришпилюють до Полтави весь цей російськоімперський наратив», – говорить Володимир В’ятрович.
Чи був Скоропадський державником і яка його роль для сучасної України?
У 1918 році на Полтавщині відбулася зустріч лідерів двох держав. У Скороходовому зустрілися гетьман Павло Скоропадський і донський військовий отаман Петро Краснов. Ця зустріч прискорила падіння Гетьманщини.
«Безперечно він був державником, але як людина, яка ухвалювала рішення у складний історичний час, він був політиком, який теж допускався в помилок. Тому ми повинні шанувати Скоропадського, давати йому належність за ті речі, які він робив у зміцненні української держави».
Володимир В’ятрович говорить, що українці мають не забувати помилок Скоропадського на завершальному етапі його керівництва:
«Це як приклад того, що, на жаль, навіть розумні політики часом можуть робити якісь серйозні помилки й ми повинні пам'ятати ці помилки як певний досвід, який не маємо повторити».
Угоди з Росією не варті і паперу?
Напередодні дня вшанування жертв Голодомору росіяни запропонували Україні мирний план на 28 пунктів. Підписані угоди з Росією іноді страшніші за безвартісний папір, говорить Володимир В’ятрович. На його думку, досвід XX століття доводить, що трагедії для України починалися не лише під час війни, а й після «мирних угод» із Росією.
«Голодомор – це якраз той урок, який нагадує, що іноді страшні речі можуть відбуватися вже і після війни. Ми, звичайно, маємо шанувати і розуміти, яких втрат зазнала Україна в війні за незалежність у 1917-21 роках, але мільйони загинули після так званого «миру» з Росією після 1921 року. Мільйони тільки були вбиті голодом в 1932-1933 роки, потім репресіями, потім, коли українці перетворилися в гарматне м'ясо в роки Другої світової війни».
На його думку, саме тому Україна не має йти на жодні сценарії, які намагається нав’язати Кремль:
«Сподіваюся, цей план ніколи не буде підтриманий Україною. Добре, що з критикою цього плану зараз виступила не тільки Україна, але й європейська спільнота».
Чи має влада Полтави бути занурена в оборонні процеси?
Існує теза, що Українська революція програла не лише через зовнішні чинники, а й через слабкість політичної культури. Це добре відчувається і в Полтаві, де під час війни питання оборони та національної пам’яті інколи стають другорядними у рішеннях влади.
«Мені здається, що тут в цьому питанні не тільки Полтавщині, але й всій Україні, включно з найвищим керівництвом держави, дуже бракує розуміння історичного контексту, а там уроки, які дуже корисні. Безперечно, якщо йдеться про теперішню війну, то на всіх рівнях влади війна – це пріоритет №1», – говорить Володимир В’ятрович.
На думку історика, йдеться не лише про фронт у військовому сенсі: Росія веде війну інформаційну, культурну й ціннісну. Збереження в Полтаві маркерів «русского мира» також працює на користь Росії. Бездіяльність влади у таких питаннях так само може підігрувати ворогу.
Що спільного між УПА та ЗСУ?
ЗСУ певної міри порівнюють з Українською повстанською армією. Схожість між військами дійсно є, вважає Володимир В’ятрович.
Говорячи про паралелі між УПА та ЗСУ, він зазначає, що спільним у них є і боротьба за незалежність, і той самий ворог, і навіть характер українського спротиву:
«Є навіть анекдот про повстанця, якого відкопали, і який нібито вийшов із криївки вже у наш час. Він підходить до бійців ЗСУ й питає: “А що робиться, хлопці?” – “Воюємо, дядьку.” – “А з ким воюєте?” – “З москалями воюємо.” – “Так ми теж воювали. А де зараз лінія оборони?” – “Десь на Донбасі.” – “А, непогано просунулися”».
Найбільша їхня спільна риса – завзяття та готовність боротися навіть у найскладніших умовах. Водночас ЗСУ – це регулярна армія держави, з тилом, міжнародною підтримкою й політичним представництвом. УПА ж була партизанською армією, яка трималася виключно на підтримці населення.
Паралелі між нестачею ресурсів тоді й тепер теж очевидні на думку Володимира В’ятровича. Хоча масштаб цієї нестачі різний, і можливості ЗСУ незрівнянно більші за ті, що мала повстанська армія, брак техніки та зброї все одно стимулює українців до винахідливості.
«Концепція, яку підтримали в Європейському Союзі: Україна має стати “сталевим дикобразом”, вона мені дуже подобається. Це такий невеликий звір, але він може бути агресивним і ніколи не дасть себе проковтнути. Таким “сталевим дикобразом” ми маємо стати навіть після завершення бойових дій», – говорить історик.
Загроза з боку Росії триватиме доти, доки існуватиме імперська сутність цієї держави. Ця теза підтверджується протягом століть.
Відео – Євген Чорний, Віталій Мохунь